Функціональні стилі сучасної української мови

Вепіде (асіепсіе $ипі іпіегргеіаііопз скагіагит,

иігея тадіаі'аіеаі ресеаі —

документи потрібно тлумачити так, щоб еони

зберігали зміст, а не втрачали його

Слово стиль походить з латинської мови, в якій означало загострену паличку для письма. Адже писали колись на глиняних дощечках дерев'яними паличками різної товщини і загострення,.'івідси пішло розрізнення стилів.

Стародавні греки й римляни називали цим словом мистец­тво красномовства. У стародавній Індії під стилем розуміли красу мови, сукупність її виражальних засобів. Термін уживається в мовознавстві, літературознавстві, мистецтвознавстві. Кожна га­лузь вкладає у нього різний смисл. Зокрема у мовознавстві цим словом позначають різновид літературної мови, що має свою Сферу функціонування, призначення і певну сукупність мов­них засобів. "Мовний стиль — це різновид загальнонародної ЧОви, що склався історично і характеризується відомою сукуп­ністю ознак, частина з яких своєрідно, по-своєму, повторю- і ться в інших стилях, але певні сполуки яких відрізняють Один мовний стиль від іншого"².

Уперше про стилі йшлося у Празькому лінгвістичному гурт­ку, де була висунута теорія стилістичної диференціації мови. Функціональні стилі визначалися як замкнуті системи.

² Будагов Р.А. Ліггературньїе язьпш и язьжовьіе спілії. — М., 1967. — С. 375.

10

//

Деякі мовознавці вважають, шо стосовно сучасної літератур­ної мови, яка розвивається на національній основі та має єдині норми, неможливо говорити про різні стилі мови як про частко­ві системи чи структури³.

Виокремлення в національних розвинених мовах конкрет­них функціональних стилів виявилося справою важкою, а де­коли і суперечливою. Залежно від того, на яких засадах базу­ється класифікація, різною буває і кількість функціональних стилів. Оскільки суспільні функції мови часто переплітаються, то і функціональні стилі не є відособленими один від одного: кожному із них притаманні елементи іншого. Крім того, у будь-якому мовному стилі переважають загальномовні, міжстильові засоби, хоч кожному зокрема властиві специфічні елементи з певним стилістичним забарвленням, з єдиними нормами слово­вживань.

За формою вираження розрізняють уснорозмовний (прос­торічний) і книжний (науковий, науково-популярний, публіцис­тичний, художній, офіційно-діловий (канцелярський), телеграф­ний) стилі⁴. За функціями: спілкування (повсякденно-побутовий), повідомлення (повсякденно-діловий, офіційно-до­кументальний, науковий), впливу (публіцистичний, художньо-белетристичний) (В.В.Виноградов). А.П.Коваль також визна­чає стилі за функціями: функція спілкування (розмовний стиль), функція повідомлення (науковий, діловий), функція впливу (публіцистичний і художній)⁵.

В академічній граматиці "Сучасна українська літературна мова. Стилістика" (1973) стилі виділяють за основною кому­нікативною функцією: стиль наукового викладу (пізнавально-інформативна), публіцистичний (інформативно-пропаганди­стська), офіційно-діловий (настановчо-інформативна), художньо-белетристичний (естетично-інформаційна). Деякі дослідники виокремлюють епістолярний стиль. Наприклад, у хрестоматії "Стиль і час" (1983): стиль художньої літера­тури, публіцистичний, науковий, офіційно-діловий, епісто­лярний.

І.Г.Чередниченко у своїх "Нарисах із загальної стилістики сучасної української мови" (К., 1962) розрізняє: мову живого усного спілкування; офіційно-діловий стиль; мову наукової і технічної літератури; стиль масової преси; стиль ора-

³ Шимонюк М. Ргасеі?гукогпа\УС2е. 11пі\уег$уіеі 51а.5кі. — КаІо\\^тісе, 1980.

⁴ Лесин В., Пулинець Г. Словник літературознавчих термінів. — К.,
1984. - С. 403.

³ Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. — К., 1978. - С. 6.

12

шорський; стилі художньої літератури; колоритно-стиліс-Шичні різновиди української мови.

Залежно від експресивного забарвлення мови говорять ще про ораторсько-урочистий, інтимно-ласкавий, офіційний, насмішкуватий, жартівливий тощо, що є, по суті, стилістичними колоритами.

У "Лінгвістичному енциклопедичному словнику" за редак-пкто В.М.Ярцевої подана класифікація стилів, що ґрунтується ма зіставленні спеціального і неспеціального спілкування: по-іи/шово-літературний, газетно-політичний, виробничо-техніч- Ний, офіційно-діловий і науковий*.

Однак найпоширенішою є класифікація, яка охоплює: офі­ційно-діловий, художній, науковий, розмовно-побутовий і пуб-ицистичний стилі. Сьогодні тривають дискусії з приводу кон­фесійного (сакрального), епістолярного та ораторського стилів. Усі стилі перебувають у тісній взаємодії, їх елементи можуть проникати з одного стилю в інший, тому на сучасному етапі класичні зразки стають рідкістю. Аналогічна ситуація і з офіційно-діловим стилем, який в окремих випадках поєднує в собі (залежно від контексту) ознаки інших стилів, а саме: наукового, розмовного, ораторського.

Проте незалежно від кількості визначених функціональних спілів, опису їх будови, встановлення диференційних ознак, ангори визначають конструктивний показник стилю — можли-пість вибору мовних засобів, способів їх стильової організації.