Психолого-педагогічний супровід дітей з розладами спектра аутизму в умовах інклюзії

Оксана Волошин, завідувач відділу

інклюзивного та інтегрованого навчання

ЛУОО ІФОІППО

З-поміж викликів, що постали перед нашим суспільством, надзвичайно гострим є забезпечення рівного доступу до освіти всіх дітей, особливо тих, хто потребує спеціальних умов виховання, корекційного навчання та розвитку особистості, соціальної інтеграції в реальне життя.

Саме інклюзивний процес стає підґрунтям для здійснюваної психологічної корекції порушень особистісного розвитку аутичної дитини, розуміння її проблем із боку оточення. Його допомога стимулюватиме формування довіри аутистів до інших людей, які трапляться їй згодом на життєвому шляху.

За медичними довідниками аутизм відносять до розладів загального розвитку, який характеризується трьома групами порушень: якісними розладами соціальної взаємодії, якісними розладами комунікації, а також стереотипними, повторювальними, обмеженими діями та інтересами.

Діти з аутизмом унікальні, до них має бути застосований особливий підхід з орієнтиром на світові стандарти та розроблені ефективні методи корекції та навчання.

І якщо системна рання допомога має створити умови для введення дітей з аутизмом в освітній простір, далі мають відбуватися паралельно два глобальні процеси:

1) виховання та навчання дітей з аутизмом у освітніх закладах;

2) корекційно-розвивальна робота з ними.

Фахівців, які долучаються до цих процесів, об’єднують в мультидисциплінарну команду з приводу розроблення і втілення індивідуальної навчальної програми на дитину.

Зважаючи на те, що мета інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами, у тому числі – і з розладами аутичного спектра, – це набуття такими дітьми самостійності, адаптивності, професійної визначеності, зазначений нами інклюзивний процес завершується їхньою спеціалізацією та професіоналізацією. При цьому, грамотно побудований психолого-педагогічний супровід, з опорою на індивідуальну навчальну програму, має розповсюджуватися і на цей етап розвитку та навчання дітей. Таким чином, робота навколо індивідуальної навчальної програми створює можливість для вчителів, батьків, шкільних адміністраторів, корекційних педагогів щодо ефективної співпраці задля покращення результатів навчання дітей з особливими освітніми потребами, зокрема – дітей з аутизмом.

Саме тому індивідуальну навчальну програму можна назвати наріжним каменем спеціальної освіти, який має вагоме значення щодо успішного перебігу інклюзивного навчання. Розробка та впровадження ефективної індивідуальної навчальної програми передбачає активність багатьох людей, послідовні цілеспрямовані кроки, і спільне прийняття рішень. Це можливе тільки за умови дійсно командної роботи, а саме: узгоджених дій і підтримки фахівцями та батьками один одного у непростому завданні налагодження продуктивного навчання та розвитку дитини з аутизмом в такому потрібному для неї інклюзивному середовищі.

Спілкування з педагогами дошкільних та шкільних навчальних закладів приводить до висновку про те, що аутичних дітей бояться й не знають, що з ними робити.

Аутисти дозволяють побачити стереотипність мислення і обмежений поведінковий репертуар педагогів.

Необхідно знати, що в контексті підготовки дитини до школи недостатньо займатися формуванням навчальних навичок. Не менш важливим є розвиток так званого соціального інтелекту, здатності розуміти людей і орієнтуватися в соціальних ситуаціях, що обумовлює успішність соціальної взаємодії. Для аутистів - це життєво необхідно!

На нашу думку, діти з аутизмом принципово відрізняються від дітей будь-якої іншої категорії саме відсутністю соціальних якостей. Тому організовувати для них соціальну ситуацію, багату спілкуванням і різноманітними формами взаємодії - це справжнє розвивальне середовище (на відміну від індивідуальних форм навчання, що підтримують аутичність дитини).

Зрозуміло, для того, щоб аутична дитина витримувала присутність інших людей поруч з собою, її треба підготувати:

• розвинути у неї почуття безпеки, а потім - довіри до світу людей;

• налагодити з нею спілкування хоча б через один інформаційний канал (орган почуттів) - зоровий, слуховий, тактильний (дотики), жестовий, словесний;

• звертати увагу на її стан й усіма можливими способами знімати напругу, досягати розкутості і одночасно - організовувати, мобілізувати психомоторну сферу як основу розвитку психіки.

Звичайно, до соціалізації дитини треба привчати поступово. Спочатку це може бути спілкування з однією дитиною, при цьому дорослі налаштовані м'яко, але послідовно звертати увагу діток одна на одну, щоб вони привчалися помічати одна одну, відчувати, чути, робити щось разом. І все це відбувається на приємному для дітей тлі, який стосується і музичного супроводу, й ігрового наповнення - все має бути продумано і підготовлено так, щоб мало розвивальний сенс. Поступово дітей можна і потрібно вводити в групу, при цьому, не слід відразу примушувати дитину робити те, що інші дітки. Важливо, щоб їй тут сподобалося, щоб стало привабливо і цікаво.

Розвивальним середовищем для них була б можливість відвідувати хоча б деякі заняття з іншими дітками - це може бути малювання, фізкультура чи музика, участь в святкових виставах, загальношкільних заходах. Така участь могла б стати для дитини з аутизмом частковою інклюзією, початком її поступового долучення до світу людей.

Аутична дитина, перебуваючи вдома з батьками або серед дітей, переважну частину часу поводить так, наче вона наодинці: грає на самоті, нерідко розмовляє сама із собою, ретельно приховує свій внутрішній світ від інших. Привертає увагу відсутність емоційної зацікавленості в найближчому оточенні. Нерідко холодність і байдужість навіть до своїх батьків поєднуються з підвищеною вразливістю, лякливістю, хворобливою чутливістю до найменших зауважень. Страхи в аутичних дітей посідають провідне місце у формуванні їхньої поведінки. Аутичні страхи спотворюють, деформують предметність навколишнього світу.

Важливо відзначити, що інтелектуальна відсталість не є обов’язковою для раннього аутизму. Такі діти нерідко мають гарні розумові здібності, однак у їхній інтелектуальній діяльності розладнана цілеспрямованість, їм складно концентрувати увагу. Ігри, фантазії, інтереси та інтелектуальна діяльність загалом далекі від реальної ситуації. Діти роками грають у ту саму гру, малюють ті самі малюнки. Аутичність чітко проявляється й у мовленні таких дітей. Вони не вживають особових займенників, говорять про себе в другій або третій особі. У разі недорозвинення комунікативної функції мовлення часто проявляється посилене прагнення до словотворчості.

Як у грі, так і в поведінці загалом спостерігають погано розвинену моторику, незграбність довільних рухів. У деяких випадках діти, які страждають на аутизм, узагалі не вчаться, інші займаються за програмами допоміжної школи, треті — переважна більшість — відвідують масову школу. Від учителів і однокласників залежить, як така дитина навчатиметься в школі: якщо вона перебуватиме в центрі нездорової уваги, коли однокласники насміхатимуться з її дивацтв, то дитина не зможе відвідувати школу. Вона ще більшою мірою заглибиться в себе, конфліктуватиме з дітьми, що лише посилить її симптоматику.

Дбайливе, доброзичливе ставлення до такого школяра, розумне чергування похвал і вимогливості, прагнення спиратися лише на здорові компоненти його психіки, навпаки, допоможуть дитині поступово включатися в нормальний навчальний процес і згодом не поступатися в навчанні одноліткам Як уже було зазначено, головним симптомом цього захворювання є порушення контактності, тому педагог повинен робити все можливе, щоб зменшити дефіцит спілкування таких дітей. Їм потрібно давати посильні завдання, що допомагають поліпшити контактність.

Фахівці, які багато років працюють з аутичними дітьми, помітили: навіть у найскладніших випадках прояву захворювання навчання дитини стає можливим у разі створення необхідних умов. Дитина зможе освоїти раніше недоступні їй способи взаємодії з навколишнім світом та іншими людьми, стати більш самостійною в побуті й опанувати окремі навчальні прийоми.

Труднощі роботи з аутичними дітьми пов’язане тим, що вони використовують для спілкування свою таємну мову, бачать світ по-своєму, особливо, та сприймають себе й оточення по-іншому. Вони живуть у таємничому світі безпосереднього сприйняття й так само безпосередньо бачать світ. Можливо, вони є «відстороненим розумом», але водночас залишаються дітьми. Обов’язок дорослих — допомогти їм. Діти, які страждають на аутизм, можуть мати різний рівень інтелектуальних здібностей: від значної розумової відсталості до рівня, що перевищує середній.

Слід виокремити три основні особливості, властиві всім дітям, які страждають на аутизм. До них належать:

· ослаблення здатності до соціальної взаємодії;

· ослаблення вербальної та невербальної комунікацій;

· переважання повторюваних стереотипних інтересів і дій.

Інакше кажучи, аутичним дітям складно створювати й вибудовувати соціальні відносини, спілкуватися за допомогою слів, жестів, міміки, тому переважну частину часу вони проводять у власних переживаннях.

Виважене, ефективне навчання приносить користь усім учням. Але для учнів з особливими потребами може стати необхідною додаткова, а іноді і спеціальна підтримка в навчанні, яка допоможе їм повноцінно брати участь у заняттях і реалізувати свій потенціал. Універсальних рецептів не існує, особливо коли йдеться про учнів з порушеннями розвитку. Тому доцільно залучати таких дітей до чергування у класі, їдальні, до занять у гуртках. Щоб досягти успіху та задовольнити різноманітні потреби учнів, зумовлені їхніми здібностями, рівнем розвитку, інтересами та іншими відмінностями, педагогам необхідно змінювати методи навчання, навчальне середовище, матеріали тощо.

Слід зазначити, що розвиток психічних функцій аутичних дітей має серйозні недоліки. У них повільно формуються навички самообслуговування. На уроках вони часто пасивні й неуважні, майже не відповідають на питання.