Правові основи співробітництва та взаємодопомоги господарських (арбітражних) судів

Положення ГПК в черговий раз підтверджують сталий характер принципів української правової системи, що здавна надавала іноземним особам національний режим в галузях відносин економічного (підприємницького) характеру і захисту порушених інтересів фізичних осіб). Це означає, що зазначені особи наділені процесуальними правами і несуть обов'язки нарівні з підприємствами й організаціями України.

Аналогічну позицію держава займає при укладенні різного роду міжнародних договорів, угод чи конвенцій. Типовий приклад - Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності (надалі - Київська Угода), підписана урядами держав-учасників СНД у Києві 20 березня 1992 року Угода набула чинності 8 квітня 1993 року та ратифікована парламентами України, Російської Федерації, Республіки Бєларусь, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, Республіки Таджикистан, Республіки Вірменія, Республіки Туркменістан. Положення Угоди поширюються на господарюючі суб'єкти, під якими розуміються підприємства, їх об'єднання, організації будь-яких організаційно-правових форм, а також громадяни, які мають статус підприємця відповідно до законодавства, діючого на території держав — учасниць СНД. Угода передбачає, що господарюючі суб'єкти кожної держави, що ратифікували Угоду 1992 року, мають на території іншої держави-учасниці право безперешкодно звертатися в компетентні суди загальної юрисдикції, арбітражні, третейські суди, можуть виступати в них в як позивачі, відповідачі інші учасники процесу, заявляти клопотання, пред'являти позови і здійснювати інші процесуальні дії (стаття 3).

Подібні положення містить Конвенція про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах, яка була підписана в Мінську 23 січня 1993 року далі (далі Мінська Конвенція) та Протокол до Конвенції про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах І997року.

Слід зважати на наступні важливі положення, передбачені Мінською конвенцією:

а) громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, що проживають на її території, користуються на територіях всіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих і майнових прав таким же правовим захистом, як і власні громадяни даної Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, що проживають на її території, мають право вільно і безперешкодно звертатися в суди, прокуратуру та інші установи інших Договірних Сторін, до компетенції яких відносяться цивільні, сімейні і кримінальні справи (далі — установи юстиції) можуть виступати в них, подавати клопотання, пред'являти позови і здійснювати інші процесуальні дії на тих же умовах, що і громадяни даної Договірної Сторони.

б) положення Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін

в) громадяни і юридичні особи кожної з Договірних Сторін звільняються від сплати і відшкодування судового мита і витрат на тих же умовах, що і власні громадяни і юридичні особи. Ці пільги поширюються на всі процесуальні дії, здійснювані по даній справі, включаючи виконання рішення;

г) дієздатність фізичної особи визначається законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа. Правоздатність юридичної особи визначається законодавством держави, за законами якої її було засновано.

Таким чином, можна констатувати, що завдяки Київській Угоді та Мінській Конвенції в межах СНД створено єдиний механізм з вирішення спорів, пов'язаних з господарською діяльністю.

Положення, які закріплюють принцип національного режиму щодо користування цивільними процесуальними правами передбачені також двосторонніми договорами України про правову допомогу. Зокрема, такі договору підписані з Китаєм 1992 р., Польщею 1993 р., Литвою 1993 р., Молдовою 1993 р., Узбекистаном, 1998 р. та іншими країнами.

Поширення на іноземні підприємства, організації національного режиму означає, що вони можуть виступати не лише в ролі позивачів та відповідачів, але також бути третіми особами, брати участь в справах про банкрутство, вести справи через представників.