Оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби

Державний виконавець зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України (статті 41, 42, 55, 56, 64, 68) та Законом України «Про Державну виконавчу службу» (статті 7). У разі порушення згаданої норми закону стягувач чи боржник може оскаржити дії чи бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб Державної виконавчої служби. Таке право закріплено статтею 85 Закону України «Про Державну виконавчу службу».

За змістом статті І21² ГПК скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів будь-якого рівня можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором, але розглядає їх виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у першій інстанції.

Відповідно до статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду із позовом про визнання права власності на майно і звільнення майна з-під арешту. Відповідачами у справах за такими позовами є стягувач і боржник.

Що ж до заперечень проти арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог до власне виконавчого провадження з боку органів Державної виконавчої служби, то їх слід розглядати за правилами статті 121² ГПК, але іншим особам, крім стягувана, боржника та прокурора таке право на звернення не надано.

Виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду є невід'ємною частиною судового процесу, тому господарські суди не повинні порушувати нове провадження за скаргою на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби. В зв'язку з цим така скарга не підлягає оплаті державним митом і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу не сплачуються.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону України «Про Державну виконавчу службу» державний виконавець здійснює примусове виконання рішень у порядку, передбаченому законом. В той же час відповідно до положень статті 121² ГПК представляти в судах державну виконавчу службу мають органи, що зазначені у статті 3 названого Закону.

Встановлений у частині першій статті 121² ГПК десятиденний строк для подання скарги є процесуальним, і тому відповідно до вимог статті 53 ГПК може бути відновлений за наявності поважних причин його пропуску.

В ухвалі про час і місце розгляду скарги на дії органів Державної виконавчої служби господарському суду слід зобов'язувати скаржника надсилати копію скарги цьому органові, іншій стороні виконавчого провадження або прокурору. Невиконання цього припису ухвали не є перешкодою для розгляду скарги, однак може бути підставою для його відкладення.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи скаржника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган Державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх-виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Ухвалу може бути оскаржено в установленому порядку.

Відповідно до вимог статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі, якщо викладена у виконавчому документі резолютивна частина рішення є незрозумілою, державний виконавець вправі звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення чи змісту документа.

Господарський суд першої інстанції, яким видано наказ, зобов'язаний розглянути заяву державного виконавця у десятиденний строк з дня її надходження і за необхідності дати відповідне роз'яснення рішення чи змісту наказу. Роз'яснення рішення, ухвали, постанови здійснюється господарським судом за правилами статті 89 ГПК.

В ухвалі про роз'яснення судових рішень господарський суд не може визначати порядок та умови здійснення виконавчого провадження.