Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізніх
Палитиме, заснути я не можу.
Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїздних?
Невже повік уділом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність
Усякому, хто зрадою й розбоєм
Тебе скував і заприсяг на вірність?
Невже тобі лиш не судилось діло,
Що б виявило твоїх сил безмірність?
Невже задарма стільки серць горіло
До тебе найсвятішою любов’ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?
Задарма край твій весь политий кров’ю
Твоїх борців? Йому вже не пишаться
У красоті, свободі і здоров’ю?
Задарма в слові твойому іскриться
І сила й м’якість, дотеп і потуга
І все, чим може вгору дух підняться?
Задарма в пісні твоїй ллється туга,
І сміх дзвінкий, і жалощі кохання,
Надій і втіхи світляная смуга?
О, ні! Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання.
О, якби хвилю вдать, що слова слуха,
І слово вдать, що в хвилю ту блаженну
Вздоровлює й огнем живущим буха!
О, якби пісню вдать палку, втіхненну,
Що міліони порива з собою,
Окрилює, веде на путь спасенну!
Якби!.. Та нам, знесиленим журбою,
Роздертим сумнівами, битим стидом, -
Не нам тебе провадити до бою!
Та пройде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.
Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий,
Та повний віри; хоч гіркий, та вільний,
Твоїй будущині задаток, слізьми злитий,
твоєму генію мій скромний дар весільний.
№29
Простежити хід думки в цих віршах. Проаналізувати особливості форми.
І.Франко.
Сонети - се раби. У форми пута
Свобідна думка в них тремтить закута,
Примірена, як міряють рекрута,
І в уніформ так, як рекрут, упхнута.
Сонети - се пани. В них мисль від роду
Приглушено для форм; вони вигоду,
Пожиток кинуть, щоб ловити моду:
Се гарний цвіт, що не приносить плоду.
Раби й пани! Екстреми ся стрічають.
Несмілі ще їх погляди, їх речі,
Бо свої сили ще раби не знають.
«Простуйся! В ряд!» Хлоп в хлопа, плечі в плечі
Гнеть стануть, свідомі одної мети,
Живі, грізні, огромнії сонети...
Сікстинська Мадонна
Хто смів сказать, що не богиня ти?
Де той безбожник, що без серця дрожі
В твоє лице небесне глянуть може,
Неткнутий блиском твої красоти?
Так, ти богиня! Мати, райська роже,
О глянь на мене з свої висоти!
Бач, я, що в небесах не міг найти
Богів, перед тобою клонюсь тоже.
О бозі, духах мож ся сумнівати
І небо й пекло казкою вважати,
Та ти й краса твоя - не казка, ні!
І час прийде, коли весь світ покине
Богів і духів, лиш тебе, богине,
Чтить буде вічно - тут, на полотні.
№30
Як розкривається світобачення й світорозуміння автора в наведених мініатюрах? Якими бачаться вам предметні деталі крізь призму естетики слова?
Б.-І. Антонич. Яворова повість (мала балада).
Мав дяк в селі найкращу доню,
дівчину явір покохав.
Почула плід у свому лоні
по ночі, п’яній від гріха.
Весна.
Росте Антончик і росте трава,
і зеленіють кучеряві вільхи.
Ой, нахилися, нахилися тільки,
почуєш найтаємніші слова.
Дощем квітневим, весно, не тривож!
Хто стовк, мов дзбан скляний, блакитне небо,
Хто сипле листя - кусні скла на тебе?
У решето ловити хочеш росу?
Вишні.
Антончик був хрущем і жив колись на вишнях,
На вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.
Моя країно зоряна, біблійна й пишна,
квітчаста батьківщино вишні й соловейка!
Де вечори з Євангелії, де світанки,
де небо сонцем привалило білі села,
цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко,
Як за Шевченка знову поять пісню хмелем.
№31
Простежити особливості наведеної канонічної форми.
П.Тичина. Ронделі.
І
Іду з роботи я, з завода
маніфестацію стрічать.
В квітках всі вулиці кричать:
нехай, нехай живе свобода!
Сміється сонце з небозвода,
кудись хмарки на конях мчать...
Іду з роботи я, з завода
маніфестацію стрічать.
Яка весна! Яка природа!
У серці промені звучать...
- Голоту й землю повінчать!
тоді лиш буде вічна згода. -
Іду з роботи я, з завода.
II
Мобілізуються тополі
під хмарним вітром на горі...
Уже давно ми на порі,
давно всіх кличемо: до волі!
До волі, бідні, босі й голі!
не час сидіти у норі!
Мобілізуються тополі
під хмарним вітром на горі...
Гукнем же в світ про наші болі!
Щоб до планети й до зорі -
почули скрізь пролетарі,
за що ми б’ємся тут у полі!
Мобілізуються тополі...
№32
Простежити особливості наведених віршових форм та розвиток поетичної думки в них.
Д.Павличко. Пейзаж.
Жінки співали на далекім полі,
Пливли в далеких небесах пісні.
Стояв осінній вечір на стерні
В молодику - неначе в ореолі.
Як тихі промені в листках тополі,
Ряхтіли мрійно голоси в мені,
І проступали в неба глибині
Зірками рідні радування й болі!
Летіло, наче іскри з димаря,
Пожовкле листя з темної обочі,
І брався я вогнем, що не зоря;
Вдихав, як вітер, співанки жіночі,
Ширяв на золотих висотах ночі,
І серце в грудях билось, як зоря.
Дерева.
Мені ненависна дерев покірність:
Рубай, коли, пали - вони мовчать.
Однісінька сокира проти лісу
Бездарною звитяжницею йде.
Люблю я вперту гордість деревини -
Води не попросити в спекоту,
Ніколи не ховатися від грому
І перед сонцем не стояти взгин!
Висока гідність і низька покора
В одній душі, в однім листку живуть -
І цю огидну єдність проклинаю!
Чим вигнати з дубів тупе мовчання,
Коли воно вже звикло до вогню,
Що душу лісу в попіл обертає?
* * *
Як ти підносиш на руках дитя,
Світлішають думки і почуття,
Пригадую Мадонну Рафаеля -
Мистецтво вічне, вічне - бо життя!
* * *
Коли я буду явором рости,
Дивитися у далеч з висоти, -
Коханій восени пошлю листочки,
Як посилаю їй тепер листи.
№33
Простежити, як розвивається поетична думка в межах кожного сонета, які особливості його форми. Визначити композиційно-смислову єдність наведеного вінка сонетів.
