Вже віддавна не надіваємо шапок,
що колись робили нас вищими над собою
на цілу шапку,
або ходимо з непокритою головою:
ніби ми присутні на якихось усесвітніх похоронах
і йдемо за непомітною труною,
чи то, щоб не скидати шапку перед тим,
перед ким нас навчено покірно
- з шапкою у руках - стояти;
або вибираємо собі такі головні убори,
які не могли б і натикати на якусь вивищеність
- навіть через традиційну шапку -
такі ми низенькі та тихенькі.
Не носимо вишиваних сорочок,
ніби вже не треба нам засвідчувати перед
богом і світом, що ми - люди,
та перед смертю, що ми - живі.
Не захистили ж нас живі квіти на грудях
від смерті - скільки нас мертвих лежало
попід тинами у селах та по шляхах, що
вели до міст, у голодному 30-му році!
Той, хто ще лишався живим, був уражений,
скільки мертвих квітів довелось йому
бачити одразу. Не доведи господи!
Та й поясом червоним не підперізуємося:
адже відучено наших жінок
шукати любов у очах
та тиху розмову в устах,
а наших чоловіків
відучено жити за велінням чола і серця.
Але етнографи, які будуть описувати
Український традиційний одяг,
хай не забувають про одну невід’ємну деталь
нашого вбрання:
навіть тоді, коли вже нічого на нас не лишилося
із перерахованого вище,
у правиці - коли пильно придивитися -
у кожного українця - воїна світла -
уречервлена метафора блискавки світиться.
Хай на забувають, що перед нами стоять
- без шапок у чужинських сорочках,
не підперезані поясом -
нащадки Дожбога,
які й донині продовжують уважати змія
- володаря темряви -
ворогом світла і України.
№ 19
Визначити основні словесні деталі, що виражають поетичну ідею вірша. Простежити видозміни стильових значень слова «сніги». Сформулюйте ідею вірша.
І.Драч. Дівич-сніги.
Які дівич-сніги навколо залягли!
Як графіка вишень прокинулась з імли
І прописалась враз, чітка, різка, ясна,
Мов туш із синькою - глибока густина!
Як я боюсь ходити по снігу!
Як тахне кожен крок - в цю глибочінь тугу
Ступаю боязко, в оцю чистінь сипучу
Переступаю так, мов з хмари йду на тучу.
Сніг підпалили враз пашисті снігурі,
Аж в очі вдарили. Яка сизінь вгорі!
А просторінь яка за тими снігурами,
А вітру тиха рінь за тими за борами!
Я жити так боюсь у цім чистописанні,
Я стишую свій крок, бо кожен крок - останній!
Ця моторош снігів геть облягла навколо.
Все щезло десь кудись. В душі пустельно голо.
Спочатку все. З азів. Давай, давай спочатку!
Постав на все життя невидиму печатку
І з цих снігів почни. Тобі ж не вперше знати,
Як можна знову й знов початки починати!
Та зась, іроніє! Дивись, які сніги!
Це білий світ поширив береги
Цією цнотою, цим дивовижжям з неба -
Твоїй душі така ж у нім потреба!
Сип, білий, бідовий, білошелесний,
Сип, біловійнику мій перелесний!
А як же без початку без такого!
Тоді заснеш і ти, моя тривого,
Ти, совісте, заснеш, ти нуртова іроніє -
Ця дівич-чистота лихе все відсторонює!
Можливо все на цім снігу соборнім!
Літає ворон у костюмі чорнім,
Та він лише підкреслить мимоволі,
Що білий світ потрібен моїй долі
І ці сніги перлисті та первісні,
Такі ясні, немов душа у пісні...
Як треба чисто йти - не збитися б з ноги.
Такі незаймані, такі дівич-сніги...
№20
Розкрити зміст вірша. Визначити строфічну будову, розмір, рими і римування. Виписати 7-8 тропів.
Л.Костенко.
* * *
Затінок, сутінок, день золотий.
Плачуть і моляться білі троянди.
Може, це я, або хто,
або ти ось там сидить у куточку веранди.
Може, він плаче, а може, він жде -
кроки почулись чи скрипнула хвіртка.
Може, він встане, чолом припаде,
там, на веранді, чолом до одвірка.
Де ж ви, ті люди, що в хаті жили?
Світку мій білий, яке тут роздолля!
Смуток нащадків - як танець бджоли,
танець бджоли до безсмертного поля.
Може, це вже через тисячу літ -
я і не я вже, розбуджена в генах,
тут на землі я шукаю хоч слід
роду мого у плачах і легендах!
Голос криниці, чого ж ти замовк?
Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?
Вікна забиті, і висить замок -
ржава сережка над кігтиком клямки.
Білий причілок оббила сльота.
Хто там квилить у цій хаті ночами?
Може, живе там сама самота,
соває пустку у піч рогачами.
Може, це біль наш, а може,
вина, може, бальзам на занедбані душі -
спогад криниці і спогад вікна,
спогад стежини і дикої груші...
№28
Визначити зміст наскрізної фігури у вірші,, варіанти її тлумачення. Визначити характер рим і схему римування.
Д.Павличко.
Моя гріховнице пречиста,
Моя лілеє на багні,
Чужі обійми, як намиста,
Ти познімала при мені.
І знов, як у дитини, очі,
Нічим не відвернути їх.
І на твоєму непорочні
Лечу я в безконечний гріх.
Невже ти хочеш одпокути
На душу стомлену свою?
Невже ти хочеш одягнути
Моєї вірності шлею?
Скрипучі хомути і ярма
За ласку ночі й сором дня?
Чом яблука не рвем задарма
Із дерева життя й знання?
Чи ти готова до вигнання
На нашу землю кам’яну,
Де праця старша від кохання,
А хліб - від нитки бурштину?
Підеш? Візьми свої агати.
Такою будеш, як була
В мою уздечку запрягати
Мене ти будеш, як осла.
Ти будеш їхати світами,
Усівшись на моїм хребті,
І кидати за джиґунами
Свої очища золоті.
А я тебе кохати буду
За те, що не упала ти
Ні у повторну безвість бруду,
Ні у нудоту чистоти.
За те, що ти взяла у змія
І принесла мені той плід,
В котрім була нужда, і мрія,
І молодість на сотні літ.
№22.
Визначити тональність і основну думку вірша, розмір, рими, римування.
