Господарське право це комплексна галузь права, система правових норм, що регулюють відносини з приводу організації та здійснення господарської діяльності із застосуванням різних методів правового регулювання.
Предметом господарського права є господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. До інших учасників відносин у сфері господарювання відносяться споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Відносини, які виникають між переліченими суб'єктами, за характером прийнято поділяти на дві групи[1]:
– господарські відносини, які виникають між суб'єктами господарювання, а також за участю інших рівноправних суб'єктів безпосередньо в процесі здійснення господарської діяльності, зокрема у зв’язку з укладенням та виконанням господарських договорів. Дана група відносин базується на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності зазначених суб'єктів;
– господарські відносини, які виникають між суб'єктами господарювання та органами державної влади чи місцевого самоврядування, наділеними господарською компетенцією, а також іншими органами та особами в процесі здійснення управління та контролю за господарською діяльністю (наприклад, відносини щодо державної реєстрації суб'єкта господарювання, ліцензування і патентування господарської діяльності, контролю за економічною концентрацією, між суб'єктом господарювання і його засновником, між суб'єктом господарювання і його дочірнім підприємством тощо). Характерним для даної групи господарських відносин є те, що вона базується на засадах влади та підпорядкування.
Метод господарського права – це застосовувані законодавцем способи правового оформлення господарських відносин відповідно до їхніх властивостей і цілей правового регулювання, що відображають взаємне становище сторін, порядок прийняття ними юридично значущих рішень, характер юридичної відповідальності у випадку порушення і способи юридичного захисту прав та законних інтересів сторін.
Концептуально методи правового регулювання господарської діяльності будуються на двох принципах:
– загальнодозвільному («дозволено все, що не заборонено законом»), за яким діють підприємства і підприємці;
– зобов’язуючому («суб’єкти господарського права зобов’язані і мають вчиняти те, що на них покладено законом»). Даний принцип стосується органів державного управління економікою (ст.19 Конституції України).
Законодавець, враховуючи специфіку господарських відносин (обєднання в них організаційних та майнових елементів, приватних і публічних інтересів), застосовує для іх правового регулювання декілька методів.
Метод владних приписів, який передбачає право прийняття юридично значущих рішень органом господарського керівництва ( власником майна) щодо підпорядкованого йому суб’єкта (рішення власника про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємства; видача ліцензії).
Цей метод застосовується:
законодавцем у формі імперативних норм (щодо мінімального розміру статутного капіталу чи резервного фонду акціонерних товариств, комерційних банків та ін., джерел формування їх майна) з урахуванням, у першу чергу, публічних інтересів;
власником майна, щодо створеного ним підприємства у формі статуту (в статуті власник визначає межі використання таким підприємством переданого йому майна та обов’язки підприємства перед власником), з урахуванням інтересів власника.
Метод узгодження, який поділяється на:
– метод автономних рішень дозволяє субєктам господарювання приймати самостійно (але в межах своєї компетенції) юридично значущі рішення, і обовязок усіх інших субєктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень. Це означає, що субєкти господарських відносин самостійно:а)планують свою господарську діяльність; б) в межах законодавства вільно обирають предмети господарських договорів і визначають забовязання в них, інші умови господарських взаємовідносин.
– метод коордінації забеспечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна з яких не вправі навязувати свої умови іншій стороні; рішення приймається на основі компромісу (наприклад, укладення господарського договору).
Mетод рекомендацій передбачае видання компетентними органами адресованих суб’єктам господарювання пропозицій (рекомендацій) щодо певної (бажаної для суспільства, ефективної) поведінки (порядку дій) у сфері господарювання. Цей метод відзеркалюється в документах рекомендаційного характеру (наприклад в примірних господарських договорах, примірних установчіх та внутрішнх правових документах господарських організацій, акціонерних товариств).
