Сім'я завжди відіграла і відіграє важливу роль на всіх етапах життя людини. Саме в сім'ї формується культура поведінки, в сім'ї людина отримує основи освіти, початкову уяву про суспільство, про взаємини між людьми й багато чого іншого.
Питання самостійності сімейного права, завжди викликає полеміку між різними провідними вченими. Одні вважають, що сімейне право є складовою частиною, галуззю цивільного права. Інші розглядають сімейне право як самостійну галузь права, яка має свій предмет і метод правового регулювання.
Сімейне право слід розглядати як сукупність правових норм, що регулюють особисті немайнові й похідні від них майнові відносини фізичних осіб, які виникають на основі шлюбу й сім'ї. Таким чином, предметом регулювання норм сімейного права є умови й порядок одруження, припинення шлюбу, визнання його недійсним, особисті немайнові й майнові відносини між подружжям, відносини між батьками і дітьми, іншими членами сім'ї, відносини усиновлення, опіки і піклування тощо.
Сімейне право вирішує питання, пов'язані з майновими і немайновими родинними правовідносинами. Правовідносини, що виникають усередині сім'ї (сімейні відносини) носять особливий характер, що відрізняється від інших видів правовідносин.
Специфіка сімейно-правових відносин у порівнянні з іншими правовідносинами полягає у наступному:
1. специфічний склад учасників правовідносин (тільки фізичні особи - батьки, подружжя, діти);
2. сімейні правовідносини виникають зі своєрідних юридичних фактів (шлюб, споріднення, діти, усиновлення, опікунство);
3. сімейні відносини, як правило, є триваючими і об'єднують між собою не сторонніх людей, а близьких;
4. для сімейних відносин характерна сувора індивідуалізація їх учасників, звідси невідчужуваність сімейних прав і обов'язків.
Зазначене свідчить про самостійність галузі сімейного права.
Метод сімейного права - це сукупність прийомів і способів, за допомогою яких норми сімейного права впливають на суспільні сімейні відносини. Саме наявність особливого предмета й методу правового регулювання дозволяє виокремити певну сукупність норм у самостійну галузь права. Метод регулювання сімейних відносин характеризують як диспозитивний. Диспозитивність методу полягає в тому, що сімейне право наділяє рівноправних учасників можливістю діяти певним чином, задовольняючи свої потреби й інтереси в сфері сімейних відносин (наприклад, можливість укладання або розірвання шлюбу, укладання договору про сплату аліментів на дитину тощо).
Під принципами сімейного права слід розуміти закріплені чинним сімейним законодавством основні керівні ідеї, відповідно до яких нормами сімейного права регулюються особисті й майнові відносини. До них відносяться:
– принцип державної охорони сім'ї, дитинства, материнства й батьківства;
– принцип добровільності шлюбного союзу чоловіка і жінки;
– принцип рівноправності учасників сімейних відносин;
– принцип пріоритету сімейного виховання дітей, турботи про їхній добробут і розвиток, забезпечення пріоритетного захисту їх прав і інтересів;
– принцип пріоритету захисту прав і інтересів непрацездатних членів сім'ї.
Систему нормативно-правових актів, що регулюють сімейні відносини в Україні, складають Конституція України, Сімейний кодекс України, Цивільний кодекс України, інші закони (наприклад, Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» № 2398-VI від 01.07.2010р., Закон України «Про охорону дитинства» № 2402-III від 26.04.2001р.), постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти (наприклад, Наказ Міністерства юстиції України № 52/5 від 18.10.2000р. «Про затвердження Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні»). Частиною національного сімейного законодавства є також міжнародні договори, ратифіковані Верховної Радою України. Основними міжнародними договорами, які знайшли відображення у нормах сімейного права України, є Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р.; Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. тощо.
Основні норми, що регулюють відносини в родині між її членами, кодифіковані в Сімейному кодексі України, який був прийнятий Верховною Радою України 10 січня 2002 р. (далі – СК України). Основними цілями правового регулювання сімейних відносин є: зміцнення сім'ї як соціального інституту; затвердження почуття обов’язку перед батьками, дітьми й іншими членами родини; сприяння побудові сімейних відносин на почуттях взаємної любові й поваги, взаємодопомоги й підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного і фізичного розвитку.
Центральною категорією сімейного права є сім'я. У науці існує безліч понять «сім'я», але найчастіше воно розглядається в соціологічному і юридичному значенні. У соціологічному змісті сім'я - це мала соціальна група осіб, заснована на шлюбі або спорідненні, пов'язана особистими немайновими і майновими відносинами, взаємною підтримкою і вихованням дітей.
У юридичному змісті сім'я - це коло осіб, пов'язаних взаємними правами й обов'язками, що випливають зі шлюбу, споріднення, усиновлення або іншої форми прийняття дітей на виховання. Сім'я в соціологічному змісті може розпастися у випадку припинення фактичних шлюбних відносин, однак у юридичному змісті може зберегтися (наприклад, подружжя фактично не поживало разом, однак юридичні права й обов'язки існують). Сімейний кодекс України дає визначення сім'ї через формулювання її основних ознак: сім'я є первинним та основним осередком суспільства, союз конкретних осіб, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права й обов'язки (ст. 3 СК України). Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Предметом регулювання сімейного права є не сім'я як така, а існуючі між її членами сімейні відносини. Відносини, що входять до предмету сімейного права, характеризуються тим, що їх суб'єктами є фізичні особи. У цілому Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові й майнові відносини між подружжям, між батьками і дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю й батьком дитини щодо її виховання, розвитку й утримання, а також між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком. З іншої боку кодекс не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником і між іншими родичами за походженням. Однак між такими особами можуть існувати як особисті немайнові, так і майнові відносини, але вони будуть регулюватися нормами інших актів законодавства, зокрема Цивільним кодексом України.
До регуляторів сімейних відносин СК України відносить також і договір (наприклад, шлюбний договір, договір між батьками про сплату аліментів на дитину, договір між подружжям про надання утримання). Такий договір є обов'язковим для виконання, якщо він не суперечить вимогам Сімейного кодексу, інших законів України і моральним засадам суспільства.
