Нормування праці управлінського персоналу

 

Основним завданням нормування праці керівників, спеціалістів та технічних виконавців є скорочення непродуктивних витрат часу, забезпечення необхідного рівня завантаження кожного працівника, визначення трудомісткості виконання управлінських робіт, встановлення необхідної чисельності працівників для конкретних умов їхньої діяльності, оптимальних співвідношень чисельності керівників і виконавців.

Виокремлюють збільшені і диференційовані методи нормування праці управлінців. При збільшеному нормуванні встановлюється сумарна чисельність управлінських працівників підприємства по окремим функціям управління, а також визначається кваліфікаційно-посадова структура управлінських кадрів. Диференційоване нормування передбачає встановлення норм часу на виконання управлінських робіт, їх розподіл між виконавцями та обґрунтування нормованих завдань.

Збільшене нормування чисельності керівників, спеціалістів та технічних виконавців підприємства або його підрозділів здійснюється по нормативам, розрахованим виходячи із статичних залежностей між чисельністю даної групи управлінців і факторами виробництва (балансова вартість активної частини фондів, чисельність промислово-виробничого персоналу, кількість одиниць устаткування та ін.). Вказані фактори безпосередньо не відображають трудомісткість робіт по управлінню виробництвом, а характеризують її лише непрямо.

Методика розробки збільшених нормативів чисельності управлінського персоналу передбачає виведення статистичних залежностей між чисельністю конкретної групи керівників, спеціалістів чи технічних виконавців та виробничими факторами, що в першу чергу визначають обсяг робіт по відповідній функції управління та чисельністю управлінського персоналу цієї групи. Такі статистичні залежності найчастіше встановлюються на основі кореляційно-регресивного аналізу і мають вигляд лінійних або ступеневих залежностей, а також таблиць.

Наприклад, норматив чисельності майстрів (), встановлений по результатам обробки даних 201 підприємства різних галузей промисловості, має наступний вигляд:

, (18.11)

де – чисельність основних та допоміжних робітників підприємства; – балансова вартість активної частини основних фондів, тис грн; – чисельність робітників-відрядників; – коефіцієнт змінності роботи підприємства.

Чисельність спеціалістів та інших категорій управлінського персоналу найчастіше розраховується за допомогою двох- або трьохфакторних ступеневих залежностей. Так, трьохфакторна залежність має наступний загальний вигляд:

, (18.12)

де – норматив чисельності конкретної групи управлінського персоналу; – постійний коефіцієнт; – чисельні значення факторів, які визначають обсяг робіт по конкретній функції управління і відповідно чисельність управлінського персоналу; – показники ступеню при чисельних значеннях факторів.

Методи збільшеного нормування не дозволяють визначити необхідні витрати часу виконавців на конкретні роботи управлінського характеру, не дозволяють розробити обґрунтовані індивідуальні та колективні нормовані завдання. Для вирішення цих задач, які забезпечують підвищення продуктивності управлінської праці, використовують диференційоване нормування за допомогою нормативів часу, які розроблені для найбільш масових посад управлінського персоналу. Існують нормативи часу на розробку технологічної документації, конструкторські, креслярські та копіювальні роботи, на роботи по бухгалтерському обліку, діловодству і складанню документів по постачанню і збуту, на роботи, які виконуються економістами по праці, по фінансовій роботі та ін. Використання всієї сукупності розроблених нормативів дозволяє пронормувати працю більшої частини управлінців.

Для нормування праці спеціалістів і технічних виконавців використовують також метод, що передбачає використання еталонів робіт. Процес нормування у цьому випадку передбачає дві стадії: складання альбому еталонів робіт та їх нормування; оперативне нормування шляхом порівняння роботи, яка нормується, з еталоном при складанні нормованого завдання.

Для тих категорій управлінського персоналу, які не охоплені нормативами часу, використовують експериментально-аналітичні методи нормування праці, що базуються на розробленні раціональних балансів робочого часу виконавців управлінських робіт.

Нормування праці спеціалістів науково-дослідних інститутів, проектно-конструкторських бюро та інших науково-технічних організацій базується на визначенні нормативної трудомісткості всіх етапів науково-технічних робіт. Для цього використовуються експертні, досвідно-статистичні та аналітичні методи нормування. Основними принципами нормування працівників науково-технічних організацій є:

– охоплення нормуванням праці всіх категорій працюючих (дослідників, математиків, програмістів, технологів, конструкторів та ін.);

– всебічне обґрунтування нормативної трудомісткості науково-технічних робіт з врахуванням технічних, економічних, організаційних, психофізіологічних та соціальних факторів;

– відображення в методології нормування ймовірнісного характеру процесу виконання науково-технічних робіт.

Контрольні запитання

1. Що являє собою нормування праці?

2. Які першочергові задачі вирішує нормування праці на підприємстві?

3. Перелічіть ті елементи витрат робочого часу, які вважаються необхідними для виконання виробничого завдання.

4. Які елементи витрат робочого часу не включаються в склад норми часу і тому вважаються втратами?

5. Чим принципово відрізняється норма штучного та штучно-калькуляційного часу?

6. Як повязані між собою норми часу та норми виробітку? Яка математична модель описує цю залежність?

7. Що являють собою норми обслуговуванння та норми чисельності? Як вони повязані між собою?

8. Що являє собою нормоване завдання?

9. Як ви розумієте термін „метод нормування праці”?

10. В чому полягає основна відмінність иіж аналітичними та сумарними методами нормування праці?

11. На які види розділяється аналітична група методів нормування праці, в чому полягає їх відмінність?

12. В чому полягає сутність мікроелементного нормування праці?

13. Які конкретні виробничі задачі вирішує хронометраж та фотографія робочого часу?

14. Які різновиди фотографії робочого часу ви можете назвати?

15. В чому полягають переваги методу миттєвих спостережень?

 

Завдання з розв’язанням

Завдання 1. Розрахувати повну норму часу (трудомісткість) проведення випробовування одного електромеханічного приладу контролером відділу технічного контроля за наступних виробничих умов: основний (технологічний) та допоміжний час складають у сумі 2,1 хвилини на проведення одного випробовування; час обслуговування робочого місця та час відпочинку і особистих потреб складає за даними фотографії робочого часу 18 % від оперативного часу; сумарний підготовчо-підсумковий час на проведення випробовування партії приладів в розмірі 20 шт. дорівнює 30 хвилин; час організаційно-технічних перерв має невелике значення і тому в розрахунках на враховується.

Розв’язання:

Повна норма часу чи норма трудомісткості випробовування одного приладу розраховується за формулами. 18.2 та 18.4.

нормо-хв.

 

Завдання 2. Визначити норму часу і норму виробітку за 8-ми годинну робочу зміну для токаря на операції виготовлення бронзового вкладишу підчипника ковзання із заготовки, виготовленої по удосконаленій технології. Ця технологія передбачає отримання заготовки методом лиття в багаторазову металеву форму (кокіль) замість одноразової пісчано-глинистої форми, що дає змогу зменшити припуски на механічну обробку і відповідно скоротити трудомісткість токарної обробки вкладишу на 25 %.

Базова норма виробітку складає 12 вкладишів за зміну.

Розв’язання:

1. Базова норма часу (норма трудомісткості) токарної обробки вкладишу розраховується за формулою:

,

де – базова норма часу на токарну обробку вкладишу, нормо-хв.; – базова норма трудомісткості цієї ж операції; – тривалість робочої зміни, хв.; – базова норма виробітку, шт за зміну.

нормо-хв.

2. Норма часу (трудомісткість) токарної обробки за умов використання заготовки, виготовленої по удосконаленій технології визначається таким чином:

нормо-хв.,

де – відсоток скорочення трудомісткості токарної обробки за умов використання нової заготовки.

3. Нова змінна норма виробітку для токаря визначається за наступною залежністю:

шт за зміну.

 

Завдання для самостійного розв’язання

 

Завдання 1. Визначити змінну норму виробітку і фактичний рівень її виконання слюсарем-складальником за таких виробничих умов:

1) робітник склав за 8-ми годинну зміну 95 газових клапанів;

2) норма оперативного часу на складання одного клапана дорівнює 4 хвилини;

3) нормована частка витрат підготовчо-підсумкового часу складає 8 %, обслуговування робочого місця 5 %, відпочинку та особистих потреб 7 % від оперативного часу.

Відповідь: змінна норма виробітку – 100 шт., фактичний рівень виконання – 95 %.

 

Завдання 2. Розрахувати кількість приладів, яку може настроїти регулювальник за половину 8-ми годинної робочої зміни за наступних умов:

1) загальний підготовчо-підсумковий час на проведення настроювання партії радіоприладів дорівнює 30 хвилин;

2) оперативний час на випробування одного приладу становить 8 хвилин;

3) час обслуговування робочого місця і видпочинку та особистих потреб складає у сумі 25 % від оперативного часу.

Відповідь: 21 шт.

 

Завдання 3. Розрахувати кількість трубопроводних фланців, яку зможе виготовити верстатник до кінці 8-ми годинної зміни при коефіцієнті виконання ним норм виробітку 1,25. Врахувати, що з початку зміни верстатник має виготовити кілька інших деталей, сумарна нормована трудомісткість, яких складає 6,5 нормо-години, а після цього приступити до виготовлення фланців. Повна норма часу на виготовлення одного фланця складає 0,5 нормо-години.

Відповідь: 7 шт.

Глава 19

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ЗАБЕЗПЕЧУЮЧИХ ПІДРОЗДІЛІВ

 

19.1. Організація інструментального господарства у виробничій інфраструктурі підприємства

19.2. Ремонтні роботи та технічне обслуговування

19.3. Енергетичне забезпечення виробничих процесів

 

Ключові терміни та поняття: виробнича інфраструктура підприємства; інструментальне господарство; технологічне оснащення; класифікація та індексація інструменту; експлуатаційний фонд оснащення; обліковий фонд інструментів; ремонтне господарство підприємства; система планово-попереджувального ремонту; ремонт (поточний, середній, капітальний); структура ремонтного циклу; міжремонтне обслуговування; енергетичне господарство; класифікація енергетичних балансів; енергоозброєність

 

Студент повинен вміти: визначити потребу в енергоресурсах, інструменті та оснащені; виявляти шляхи вдосконалення виробничої інфраструктури підприємства; розраховувати тривалість міжремонтного циклу