Класифікація витрат робочого часу та склад норми часу

 

Вирішення всього комплексу задач, пов’язаних із нормуванням праці, в першу чергу, буде залежати від того, наскільки розраховані норми будуть точно відображати міру необхідних витрат часу. З приводу цього постає важливе питання, які витрати часу є необхідними і тому повинні включатись у склад норм, а які є марно втраченими. Справа в тому, що працівник впродовж робочої зміни витрачає свій час не тільки на виконання виробничого завдання, а також на відпочинок, особисті потреби, обслуговування робочого місця, розмови з колегами, ходіння за матеріалами або інструментами, очікування обслуговування та ін.

Виходячи з цього, всі різновиди витрат робочого часу поділяються на такі, що необхідні для виконання виробничого завдання і повинні обов’язково включатись до складу норми часу, і такі, що вважаються втратами, бо вони спричиняються недоліками організації праці, недосконалою технологією, порушеннями трудової дисципліни працівником. Ясно, що ті елементи витрат робочого часу, які відносяться до втрат, не повинні включатись до складу норм.

Для цілей аналізу витрати робочого часу класифікують за різними ознаками. За найважливішою ознакою відношення витрат часу до виконання виробничого завдання робочий час розділяють на дві головні складові: час виконання виробничого завдання (який нормується) і втрати робочого часу (не нормується). В свою чергу ці головні складові поділяються на елементи, які наведені у табл. 18.1.

Розглянемо коротко сутність наведених у табл. 18.1 категорій витрат робочого часу.

В підготовчо-підсумковий час включають витрати часу, необхідні для ознайомлення працівника з конкретним завданням, встановленням інструменту і пристосувань, переоснащенням (заміна пресформ, штампів, фільєр тощо), а також час на виконання дій, пов’язаних із початком та завершенням заданої роботи (отримання матеріалів чи заготовок, здавання готової продукції контролерові чи майстру; отримання та здавання документації, інструменту та пристосувань, залишків матеріалів та ін.). Характерна особливість підготовчо-підсумкового часу полягає в тому, що в умовах серійного виробництва воно витрачається один раз на всю партію виробів (на всю кількість продукції), які виробляються без перерви по конкретному робочому наряду, і величина його не залежить від розміру партії.

 

Таблиця 18.1. Типова класифікація робочого часу виконавця

РОБОЧИЙ ЧАС
Час виконання виробничого завдання (час, який нормується)	Втрати робочого часу (час, який не нормується)
Підготовчо-підсумковий час (tпп)	Оператив- ний час (tоп)	Час обслугову-вання робочого місця (tобс)	Відпочинок та особисті потреби (tвоп)	Перерви по організаційно-технічним причинам (tотп)	Втрати, що не залежать від працівника	Втрати з вини працівника
Основний (технологічний час) (tо)	Допоміжний час (tд)	Час організаційного обслуговування (tообс)	Час технічного обслуговування (tтобс)	Непродуктивна робота	Час очікування роботи або обслуговування

 

Оперативним часом називають час, який витрачається на безпосереднє виконання виробничого завдання. Він включає основний (технологічний) час, який витрачається на змінення форми, розмірів, властивостей предметів праці або їх взаємного розташування у просторі, та допоміжний час. Основний час може бути машинно-автоматичним, коли робітник лише активно спостерігає за протіканням технологічного процесу; машинно-ручним, коли процес здійснюється на обладнанні за допомогою органів управління, що приводяться у дію вручну; і ручним, коли процес роботи здійснюється без допомоги будь-якого обладнання (з використанням тільки ручного інструменту та пристосувань). Допоміжний час витрачається виконавцем на дії, які забезпечують можливість виконання основної роботи. Це – завантаження та розвантаження агрегатів, встановлення заготовок та зняття деталей після обробки, управління обладнанням, контроль технологічного процесу, переходи між обслуговуючими об’єктами тощо.

Час обслуговування робочого місця визначається витратами робочого часу дії по догляду за робочим місцем протягом всієї зміни. Воно включає час організаційного та технічного обслуговування робочого місця. До організаційного обслуговування відносять витрати часу, які мають місце на початку та наприкінці зміни (час підготовки та розкладки інструменту, технічної документації; витрати часу на прибирання всього цього наприкінці зміни тощо). Час технічного обслуговування витрачається на регулювання обладнання та оснащення; заміну інструменту при його затупленні чи поломці; прибирання стружки, формовочної суміші або інших матеріалів тощо.

Час відпочинку та особистих потреб являє собою фізіологічно необхідні витрати часу, які залежать від умов виконання виробничих завдань.

Перерви з організаційно-технічних причин обумовлюються несинхронністю виробничих процесів, пов’язаних із особливостями технології та організації виробництва; специфікою роботи обладнання, механізмів, транспортних засобів, передаточних пристроїв тощо.

Втрати робочого часу, які не включаються в склад норми часу, можна розділити на дві категорії: втрати, що не залежать від працівника; втрати з провини працівника.

До першої групи втрат відносять непродуктивну роботу та час очікування виробничого завдання від бригадира, майстра чи менеджера або час затримки обслуговування робочого місця заготівельною, ремонтною, контрольною та іншими функціями. Непродуктивна робота – це час ходіння за матеріалами або інструментом; втрати часу на виготовлення бракованої продукції з причин невідповідності хімічного складу чи властивостей сировини та матеріалів, неякісної конструкторської або технологічної документації; виходу з ладу обладнання під час протікання технологічних процесів; раптового відключення електроенергії або припинення подачі інших енергоносіїв тощо.

Втрати з провини працівника зумовлюються запізненнями, прогулами та іншими порушеннями трудової дисципліни.

Наведена класифікація витрат робочого часу дає можливість встановити склад об’єктивно необхідних витрат робочого часу для виконання конкретної роботи. Величина необхідних витрат робочого часу на одиницю конкретної роботи являє собою норму часу (), яка складається із наступних елементів (табл. 18.1.):

. (18.1)

Наведена сума витрат робочого часу фактично є калькуляцією витрат часу на одиницю роботи (операцію) чи продукції (заготовку, деталь, виріб, тону тощо) і тому носить назву штучно-калькуляційного часу. Величина норм часу вимірюється в людино-хвилинах або людино-годинах.

Підготовчо-підсумковий час визначається на всю партію чи ряд однотипних робіт і тоді на одиницю продукції чи роботи його величина буде являти собою відношення , де – загальний підготовчо-підсумковий час на всю партію предметів праці або ряд однотипних робіт, а – кількість предметів праці у партії (однотипних робіт).

Оперативний час () повторюється з кожною операцією, одиницею продукції чи роботи, а всі інші складові не повторюються з кожною одиницею роботи, тому час обслуговування робочого місця, відпочинок та особисті потреби, організаційно-технічні перерви визначаються як середні величини у частках чи відсотках від оперативного часу.

Витрати робочого часу на одиницю роботи чи продукції без врахування підготовчо-підсумкового часу носять назву норми штучного часу (). Для його визначення використовують наступну формулу:

, (18.2)

де – відповідно нормативні коефіцієнти на обслуговування робочого місця, відпочинок та особисті потреби, організаційно-технічні перерви (в частках від оперативного часу).

При цьому оперативний час (), як видно із класифікації витрат робочого часу (табл. 18.1.), є сумою основного () та допоміжного ():

. (18.3)

Коефіцієнт обслуговування робочого місця () також враховує дві складові: час організаційного обслуговування робочого місця () та час технічного його обслуговування ().

В умовах масового та великосерійного виробництва роботи, які відносять до підготовчо-підсумкового часу і, перш за все, переналагодження обладнання здійснюється під час обідніх та міжзмінних перерв, тому норма штучного часу () буде повною нормою часу на одиницю продукції чи роботи.

Для умов інших організаційних типів виробництва повна норма часу являє собою штучно-калькуляційний час ():

. (18.4)

Норми часу займають центральне місце у системі норм і нормативів, тому що робочий час є загальним вимірювачем праці. Всі інші норми по праці є похідними від норм часу.

Таким чином, норма часу (трудомісткість) – це кількість робочого часу, необхідна для виконання одиниці конкретної роботи (операції) чи виготовлення одиниці продукції одним або групою працівників відповідної кваліфікації і професійного складу у найбільш раціональних для даного підприємства організаційних, технічних та господарських умовах з врахуванням передового досвіду.

На ефективно працюючих підприємствах нормами часу охоплюються всі основні технологічні процеси, роботи і операції та більшість обслуговуючих.