Ринкове середовище підприємства

Підприємство як відкрита соціально-економічна система визначає і реалізує свою місію, досягає цілей лише у взаємодії, взаємозалежності з оточуючим середовищем. З оточуючого середовища воно отримує необхідні для нормального функціонування ресурси (матеріали, сировину, устаткування, енергію, інформацію, кадри). В оточуючому середовищі підприємство формує свою репутацію, втілює в життя свої наміри, реалізує продукцію, отримує прибуток для розширеного відтворення. Оточуюче середовище надає можливість подальшого поглиблення розподілу суспільної праці, розширення міжнародного економічного співробітництва, розповсюдження науково-технічних та соціально-економічних нововведень на ширший підприємницький простір, вирівнювати рівень життя людей у різних країнах.

Оточуюче середовище підприємства в його широкому розумінні є сукупність суб‘єктів господарювання, політичних, соціальних, економічних, природних чинників, національних та міждержавних інституційних структур, інших зовнішніх відносно підприємства умов і чинників, які визначають поведінку підприємства в суспільстві.

Залежно від характеру впливу на функціонування об‘єкта господарювання оточуюче середовище поділяють на макро- і мікросередовище (рис. 1.1).

Макросередовище охоплює матеріально-технічні та економічні умови господарювання, суспільні відносини та інститути, інші чинники, які впливають на підприємство та його мікросередовище опосередковано. Серед основних компонентів або груп чинників макросередовища виділяють такі: природно-екологічні, соціально-демографічні, політико-правові, науково-технічні, економічні, міжнародні.

Рис. 1.1. Макро- і мікросередовище підприємства

Мікросередовище – це оточення прямого впливу на підприємство, яке утворюють певні суб’єкти, що знаходяться у безперервному зв‘язку з виробничо-господарською діяльністю підприємства. До них належать: споживачі, постачальники, конкуренти, контактні та директивні установи. До контактних установ можна віднести: комерційні інформаційні центри; сировинно-товарні, фондові, валютні біржі; комерційні, інвестиційні, емісійні, кредитні та інші банки; мережа підприємств оптової та роздрібної торгівлі, пункти прокату, лізингові центри, ремонтні та сервісні організації, страхові, аудитні, брокерські компанії, торгові доми, аукціони, рекламні агентства, виставки, ярмаркові центри.

До директивних установ належать ті організації, установи, відносини з якими носять обов’язковий характер, що передбачено відповідними законодавчими та нормативними актами. Такими організаціями та установами є: органи статистики, податкова адміністрація, митниця, пожежна інспекція, санепідемстанція, міський водоканал, держадміністрація району, міста, області, енергетичні служби тощо. Таких установ налічується понад 50.

Ринкова економіка – це система господарювання, яка базується на прямих зв’язках незалежних виробників та споживачів і цінах, що визначаються співвідношенням попиту та пропозиції. До основних умов функціонування ринку відносять: 1) розподіл праці та спеціалізація; 2) достатня місткість ринку (платоспроможний попит); 3) здатність цін динамічно змінюватися під впливом попиту та пропозиції; 4) вільний обмін товарами та послугами; 5) конкуренція товаровиробників, боротьба за покупця; 6) розвинена кредитно-грошова система.

Ринок виконує такі функції: регулюючу (регулює виробництво товарів та послуг); контрольну (визначає суспільну значущість виробленого продукту та витраченої на його виготовлення праці); розподільчу (встановлює необхідні відтворювальні пропозиції, забезпечує збалансованість економіки); стимуляційну (спонукає зменшувати індивідуальні витрати праці, трудомісткість продукції, підвищувати продуктивність праці, використовувати передову технологію, техніку); інформаційну (сповіщає про рівень ринкової кон’юнктури, цін, кредитних ставок, що залежать від змін кількості, асортименту, якості товарів і послуг).

Ринкова економіка характеризується тим, що вона проникає в усі сфери національного господарського ринку й охоплює усю сукупність окремих взаємопов’язаних елементів, окремих ринків, які можна класифікувати: за територіальною ознакою - місцевий, національний, світовий; за загальними групами - ринок чинників виробництва, ринок товарів та послуг; заструктурою ринку - ринок засобів виробництва, технологій та виробничих видів діяльності, ринок споживчих товарів, послуг, житла, будівель та споруд невиробничого призначення, ринок фінансів (грошей, валюти, цінних паперів), ринок праці, робочої сили, робочих місць, ринок інформації, інтелектуального продукту, інновацій, “ноу-хау”; залежно від ринковогосередовища - ринок чистої конкуренції, ринок монополістичної конкуренції, олігополістичний ринок.

Ринкові відносини виступають базою, основою для розуміння, здійснення заходів, спрямованих на економічний розвиток, задоволення потреб споживачів. Вплив ринку на економічні відносини виробників та споживачів реалізується через відповідний механізм, інструментарій: попит та пропозицію, ціну, конкуренцію, прибуток. Ринок існує в конкретних соціально-економічних умовах і залежить від інституту власності. Ринок займає особливе місце в системі суспільного відтворення: виробництво, розподіл, обмін та споживання.

Якщо споживання виступає головною метою економічної діяльності, то її базою однозначно є виробництво. Розподіляти, обмінювати, споживати можна лише те, що вироблено.

Промислове виробництво має свої особливості, свою специфіку порівняно з вимогами та поведінкою кінцевих споживачів. Це стосується насамперед придбання та продажу товарів, здійснення комплексу маркетингу.

Особливості процесу закупівель підприємствами сировини, напівфабрикатів, устаткування. Підприємства закуповують сировину, комплектуючі, устаткування та інші товари і послуги для використання у виробничому процесі або для перепродажу іншим споживачам. Кінцеві споживачі (громадяни) купують готову продукцію для особистого, сімейного або домашнього вжитку, не маючи справу з закупівлею машин, ліній, устаткування.

Підприємства здійснюють закупівлю товарів на підставі товарних специфікацій, розгорнутих техніко-економічних характеристик. Пропозиції не розглядаються, якщо вони не відповідають певним вимогам конструкційного характеру, якості, дизайну, економічності, екологічності тощо. На підприємстві рішення про купівлю про здійснення тих чи інших операцій приймається колективно, залучаючи до обговорення пропозицій фахівців різного профілю: маркетологів, постачальників, конструкторів, технологів, виробничників, фінансистів. Остаточне рішення приймає керівник відповідного напряму (наприклад, питання закупівлі нового технологічного устаткування вирішує технічний директор). Кінцевий споживач, безумовно, теж радиться з близькими, колегами, якщо хоче придбати модний товар або товар довготривалого користування, але частіше за все рішення про покупку приймається самостійно.

Підприємства більш прискіпливо, масштабніше, ніж кінцеві споживачі, досліджують цінову політику конкурентів, кон’юнктуру ринку, постачальників продукції. Особливе значення підприємство надає вибору постачальників продукції, устаткування, сировини, енергії, використовуючи особисті стосунки, можливості надання кредиту, зважаючи на рівень кваліфікації персоналу, повноту товарного асортименту, ціну товару, репутацію, якості надання послуг, швидкості реакції на потреби клієнтів, умови постачань, їх оперативність, наявність служби технічної допомоги. Підприємства широко використовують різні види лізингу.

Підприємства у своїй діяльності на більш професійному рівні використовують конкурентні торги, переговори, ніж кінцеві споживачі. У конкурентних торгах (тендерах) продавці, виробники надають незалежні цінові пропозиції щодо конкретних товарів, проектів, послуг. У ході переговорів покупець торгується, змінює розмір замовлення, узгоджує ціни.

Підприємства, виступаючи в ролі споживача, від постачальників продукції досить часто вимагають особливих умов щодо ділових стосунків, а саме: широких гарантій, можливостей повернення чи обміну товару, співпраці у проведенні рекламних кампаній, пільгового (безпроцентного) кредитування, комплектності поставок, компенсаційності продажу (купівлі-продажу).

Особливості ринкової діяльності промислового підприємства. Попит на продукцію промислового призначення є похідним від попиту на товари кінцевого споживання. Виробники усвідомлюють, якщо попиту немає на рівні кінцевого споживача, то канали розподілу (оптова та роздрібна торгівля) швидко переповнюються і відпадає потреба у виробництві як товарів широкого вжитку, так і устаткування, за допомогою якого ці товари виготовляються. Поки кінцеві споживачі готові платити більшу ціну за товар, підприємства лояльно ставляться до цього.

Попит підприємств-виробників продукції промислового призначення більш нестабільний, ніж попит кінцевих споживачів. Незначні зміни в кінцевому попиті на товари, послуги можуть позначитися на усьому ланцюжку товарообігу: роздрібні торговці-оптовик-постачальники.

Підприємства географічно більш сконцентровані, їх кількість відчутно менша порівняно з кінцевими споживачами. Так, машинобудівний потенціал України зосереджений, насамперед, в таких містах, як Київ, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Луганськ, Львів, Краматорськ, Кривий Ріг.

Масштабність виробництва, технологія, асортимент продукції потребує для здійснення закупівель і продажу мати у штаті висококваліфікованих постачальників та працівників зі збуту. Це – спеціалісти з технічною освітою, які обізнані, з одного боку, з технологічними процесами на виробництві, з іншого – з вимогами ринку, споживача; вони мають досвід ведення переговорів на підставі накопиченого досвіду, знання тенденцій розвитку ринку, його кон’юнктури, можуть спрогнозувати обсяги збуту на коротку чи більш віддалену перспективу.

Канали товарообігу (розподілу, збуту) для підприємств значно коротші порівняно з кінцевими споживачами, оскільки підприємства-споживачі (і виробники) масштабніші, сконцентровані, закуповують складні та спеціально виготовлені устаткування, лінії, вузли. У більшості випадків підприємства використовують так звані нульові канали товарообігу, тобто прямий зв’язок у схемі виробник – споживач. Суттєвою є інша ситуація з кінцевими споживачами, продукція до яких надходить через ланцюжок посередників.

Підприємства, на відміну від кінцевих споживачів, мають змогу виготовляти продукцію такого асортименту, такої якості і у такій кількості, яка могла б замінити у деяких випадках продукцію, що купується у постачальників. У кінцевого споживача такі можливості обмежені.

Підприємства потребують широкомасштабного технічного обслуговування порівняно з кінцевими споживачами. Це, в свою чергу, потребує наявності сервісної служби, відповідного технічного оснащення, висококваліфікованих співробітників.