Просте й розширене відтворення основних фондів відбувається в безперервному процесі здійснення різних його взаємопов’язаних форм – ремонту, модернізації, технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих цехів, нового капітального будівництва. Для цього необхідно здійснювати постійний облік ступеню зносу (старіння) та амортизації основних фондів.
Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного, функціонального і економічного зносу.
Фізичний знос основних фондів зумовлений частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей об’єктів основних фондів, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості. На швидкість і розміри фізичного зносу основних фондів впливає багато факторів, головними з яких є: надійність основних фондів; якість технічного догляду за ними; особливості технологічних процесів; кваліфікація обслуговуючого персоналу; режим роботи і т.п.
Ступінь фізичного зносу окремої одиниці засобів праці можна визначити двома розрахунковими методами: за строком її експлуатації, тобто через зіставлення нормативного і фактичного термінів експлуатації; за даними обстежень технічного стану.
Функціональний знос – це знос, зумовлений частковою або повною втратою первісних функціональних (споживчих) характеристик об’єктів основних фондів.
Економічний знос основних фондів зумовлений впливом соціально-економічних, екологічних та інших факторів на об’єкт основних фондів. Цей вид зносу характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживчої вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології тощо.
Ступінь економічного зносу того чи іншого засобу праці можна визначити за допомогою коефіцієнта 
, що його розраховують за формулою:
(2.2)
де 
і 
– первісна вартість застосовуваного й нового засобів праці; 
і 
– продуктивність тих самих засобів праці або витрати на їхнє експлуатаційне обслуговування.
Безперервний процес виробництва потребує постійного відтворення фізично, функціонально і економічно зношених основних фондів. Необхідною умовою відновлення основних фондів є поступове відшкодування їхньої вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію). Амортизація основних фондів – це процес перенесення авансованої раніше вартості усіх видів основних фондів на вартість продукції з метою її повного відшкодування. Амортизація – це також метод включення по частинам вартості основних фондів (протягом строку їх служби) у витрати на виробництво продукції і наступне використання цих грошових коштів для відновлення використаних основних фондів.
Після реалізації продукції частина грошової суми, яка відповідає перенесеній вартості основних фондів, надходить в амортизаційний фонд. В ньому здійснюється накопичування грошових засобів до величини, яка приблизно відповідає первісній вартості основних фондів. Амортизаційний фонд (сума накопичених грошових коштів) використовується для придбання нових основних фондів замість зношених, в результаті чого здійснюється відновлення основних фондів. Об’єктами амортизації є всі види основних фондів, окрім земельних ділянок.
Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство здійснює амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного, функціонального і економічного зносу основних фондів. Ця компенсація включається до собівартості продукції, яка реалізується, а потім накопичується у спеціальному амортизаційному фонді.
Амортизаційні відрахування обчислюються за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів. Розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних фондів здійснюють за формулою:
(2.3)
де 
– балансова (первісна чи відновна) вартість основних фондів; 
– ліквідаційна вартість основних фондів; T – амортизаційний період (нормативний строк функціонування) основних фондів.
При встановленні норм амортизаційних відрахувань слід виходити з економічно доцільних середніх строків функціонування основних фондів, необхідності повного відшкодування їх вартості і враховувати особливості їх техніко-економічного старіння.
Найбільш складним є правильне визначення тривалості амортизаційного періоду (доцільного строку використання) конкретних видів засобів праці. Звичайно, його встановлюють з урахуванням багатьох факторів (загальної фізичної довговічності, умов експлуатації, ремонтоздатності і т.п.).
Для окремих груп основних фондів строк використання визначається, виходячи з обсягів виготовленої продукції або іншого натурального показника обсягів робіт, що передбачається одержати в результаті їх експлуатації.
Розрахунок амортизаційних відрахувань здійснюється лінійним (рівномірним) і нелінійними методами. При лінійному методі річна сума амортизації обчислюється по роках і визначається, виходячи з первісної вартості основних фондів. Лінійний метод амортизації простий, наглядовий і в явній мірі враховує процес рівномірного спрацювання основних фондів за весь період експлуатації. Недолік цього методу полягає в тому, що протягом строку служби устаткування можуть бути його простої, поломки і неповне завантаження. Окрім того, устаткування нерівномірно спрацьовується в часі і цей метод не враховує економічний знос устаткування.
Окрім прямолінійного методу в практиці застосовуються нелінійні методи амортизації. Застосування цих методів дозволяє отримати більшу частину амортизації (до 60-70 %) вартості основних фондів вже в першу половину строку їх використання. В другій половині строку служби основних фондів величина амортизації, розрахована нелінійними методами, зменшується. Нелінійні методи амортизації часто називають методами прискореної амортизації.
Нарахування амортизації проводиться щомісячно і починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об’єкт основних фондів став придатним для корисного використання. Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об’єкта основних фондів.
Об’єкт основних фондів вилучається з активів (списується з балансу підприємства) у разі його вибуття внаслідок продажу, безоплатної передачі або у випадку невідповідності критеріям визнання його активом. Фінансовий результат від вибуття об’єктів основних фондів визначається вирахуванням з доходу від вибуття основних фондів їх залишкової вартості, непрямих податків і витрат, пов’язаних з вибуттям основних фондів.
У разі часткової ліквідації об’єкта основних фондів, його первісна (переоцінена) вартість та знос зменшується відповідно на суму первісної (переоціненої) вартості та зносу ліквідованої частини об’єкта.
Засоби праці у процесі експлуатації спрацьовуються, в результаті чого виникає необхідність заміни або відновлення їхніх конструктивних елементів. Таке часткове відновлення засобів праці здійснюється за допомогою періодичних ремонтів. Отже, суть ремонту полягає в усуненні фізичного спрацювання конструктивних елементів у натуральній формі та забезпечення в такий спосіб постійної дієздатності засобів праці протягом усього періоду їхньої експлуатації.
На підприємствах різних галузей застосовують типові системи технічного обслуговування й ремонту устаткування та інших видів засобів праці, що передбачають періодичне проведення необхідних профілактично-технічних операцій, поточних і капітальних ремонтів.
Призначення поточного ремонту - збереження засобів праці у придатному для продуктивного використання стані проведенням регулярних ремонтно-профілактичних операцій з метою усунення дрібних неполадок і запобігання прогресуючому фізичному спрацюванню. Мета капітального ремонту полягає у максимально можливому відновленні первісних техніко-експлуатаційних параметрів засобів праці. На відміну від поточного ремонту капітальний є найбільш складним за обсягом виконуваних робіт і проводять його здебільшого через тривалі проміжки часу (один раз за кілька років). Особливим видом найбільш складних ремонтних робіт є так званий відновлювальний ремонт, необхідність у проведенні котрого виникає внаслідок стихійного лиха (пожежі, повені, землетрусу).
Виконання поточних ремонтів, як правило, не пов’язані із значними витратами, тому їх відносять на собівартість продукції (наданих послуг). Для проведення капітальних ремонтів необхідні порівняно великі одноразові витрати, тому ці витрати відносять на собівартість продукції не одноразово, а рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто в період між двома послідовними капітальними ремонтами. Джерелами для проведення відновлювальних ремонтів є страхові фонди підприємств, а за характером та обсягом робіт, що виконуються, ці ремонти відносять до сфери капітального будівництва.
Протягом періоду корисного використання діюче устаткування на підприємствах капітально ремонтують кілька разів. У більшості випадків проведення першого капітально ремонту є економічно вигідним, ніж придбання нового аналогічного засобу праці. Наступні капітальні ремонти досить часто коштують значно дорожче, ніж нове устаткування аналогічного призначення.
Для економічної оцінки ефективності витрат на капітальний ремонт порівнюють два альтернативні варіанти: перший – капітальний ремонт фізично зношеної машини і продовження строку її експлуатації на один ремонтний цикл; інший – заміна машини, що потребує капітального ремонту, на нову. Для кожного варіанта визначають загальну величину витрат і збитків. Для першого варіанта це будуть витрати на очікуваний капітальний ремонт 
і перевищення експлуатаційних витрат щодо капітально відремонтованої машини над поточними витратами щодо нової машини 
, а для другого – вартість придбання (ціна) та встановлення нової машини 
, а також втрати від недоамортизації діючої машини 
Крім того, треба врахувати коефіцієнти, що характеризують співвідношення: продуктивності діючої та нової машини (
); тривалості ремонтного циклу тих самих машин (
).
Показник ступеня ефективності витрат на капітальний ремонт будь-якого виробничого устаткування (
) визначається за формулою:
(2.4)
Коефіцієнти, обчислені за формулою (2.4), можуть набувати додатного, від’ємного або нульового значення. За всіх додатних значень коефіцієнта капітальний ремонт устаткування є економічно виправданим, за від’ємних – недоцільним, а за нульового значення коефіцієнта порівнювані варіанти треба вважати рівноцінними.
Коефіцієнти , розраховані щодо всієї сукупності устаткування, котра підлягає капітальному ремонту в конкретному році, можуть використовуватися для визначення послідовності заміни тих одиниць, що їх капітально ремонтувати невигідно. Передовсім треба замінювати фізично зношене устаткування з найбільшим від’ємним значенням коефіцієнта за абсолютною величиною.
Загальні витрати на проведення ремонтних робіт діючих засобів праці залежать від ряду факторів і, зокрема, від кількості ремонтів та від собівартості кожного ремонту. Скорочення кількості ремонтів можна досягти шляхом підвищення якості експлуатації устаткування, а зменшення собівартості ремонтних робіт можливе шляхом підвищення організаційно-технічного рівня самого ремонтного виробництва.
За недостатнього розвитку машинобудівного комплексу країни для підвищення ефективності процесу відтворення основних фондів великого значення набуває модернізація діючого виробничого устаткування, котра означає його вдосконалення з метою запобігання техніко-економічному старінню та підвищення техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог.
За порівняно невеликих витрат і за відносно короткий строк модернізація може забезпечити оновлення устаткування, зростання продуктивності праці, нарощування виробничих потужностей, збільшення випуску продукції, економію інвестиційних ресурсів. Досвід багатьох підприємств України показує, що проведення комплексної модернізації багатьох видів виробничого устаткування збільшує його продуктивність на 30-50 %, а пов’язані з цим витрати не перевищують половини вартості нових технічних конструкцій аналогічного призначення. Економічно доцільніше здійснювати як загальнотехнічну, так і технологічну (цільову) модернізацію устаткування під час проведення його капітального ремонту.
Метод визначення ефективності витрат на модернізацію такий самий, як і витрат на проведення капітального ремонту. Для цього можна користуватися формулою (2.5), поставивши у її чисельнику витрати на модернізацію замість витрат на капітальний ремонт відповідного устаткування. Коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт і модернізацію, коли їх здійснюють одночасно, можна розрахувати за формулою:
(2.5)
де 
- витрати на модернізацію. При цьому величини , і , що входять у формулу (2.5), треба визначати за даними модернізованої та нової машини.
Нагромадження та оновлення основних фондів, нарощування виробничих потужностей підприємств різних галузей народного господарства здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції й розширення діючих або спорудження нових виробничих об’єктів (цехів, виробництв, підприємств у цілому).
Технічне переозброєння діючого підприємства означає здійснення відповідно до плану (програми) його технічного розвитку (без розширення існуючих виробничих площ) комплексу заходів, що передбачають підвищення до сучасних вимог технічного рівня окремих дільниць виробництва за рахунок впровадження нової техніки і технології, механізації та автоматизації виробничих процесів, модернізації й заміни фізично спрацьованого та технічно застарілого устаткування.
Реконструкція діючого підприємства є здійснюваним за єдиним проектом повним або частковим переобладнанням виробництва. За необхідності можуть бути споруджені нові або розширені існуючі допоміжні та обслуговуючі об’єкти. До робіт з реконструкції відносять також будівництво нових виробничих об’єктів замість тих, подальшу експлуатацію котрих визнано недоцільною. Під розширенням діючого підприємства слід розуміти спорудження його другої та наступних черг, додаткових виробничих комплексів, нових цехів або розширення існуючих, а також організацію допоміжних та обслуговуючих виробництв, комунікацій тощо.
До нового будівництва (новобудов) відносять спорудження окремих виробничих об’єктів або підприємств, що здійснюється на нових майданчиках та за затвердженим окремим проектом.
Такі форми розширеного відтворення основних фондів і методи оновлення виробничого потенціалу підприємств є взаємозв’язаними елементами єдиного відтворювального процесу, які доповнюють один одного. Проте пріоритетними для переважної більшості різногалузевих виробництв (господарств) треба вважати технічне переозброєння і реконструкцію діючих виробничих об’єктів. Нове будівництво стає економічно доцільним за умови вичерпання можливостей нарощування виробничого потенціалу на діючих підприємствах, а також за організації нових видів виробництва (надання нових послуг) та необхідності забезпечення належного рівня екологічної безпеки виробничо-господарської діяльності.
