Незважаючи на створення на початку XX сторіччя об’єктивних передумов мирного розвитку країн і народів (економічне взаємопроникнення, політична взаємодія, розуміння могутності озброєнь тощо) воно виявилося найбільш кривавим в історії людства: дві світові війни, громадянські війни та національно-визвольна боротьба, локальні воєнні конфлікти, у яких брали участь десятки країн і багато мільйонів людей.
Перша світова війна – задіяно 38 держав-учасниць, мобілізовано 74 млн. солдатів та офіцерів, загинуло 10 млн., поранено і контужено 20 млн. чоловік.
Друга світова війна – задіяно 72 держави-учасниці, мобілізовано 110 млн. військових, загальні втрати становили понад 60 млн. чоловік. У локальних конфліктах часів «холодної війни» загинуло понад 20 млн. чоловік. Не припиняється загибель людей на різноманітних маленьких фронтах і нині.
Після першої світової війни створюється Версальсько-Вашингтонська система міжнародних відносин, у центрі якої – Ліга Націй. Вона має на меті узгоджувати інтереси країн-учасниць у сфері безпеки. Засновниками Ліги Націй були Англія, Франція, Італія, Японія, США. Але США не увійшли до цієї організації, тому що через великі поступки президента Вуде Вільсона в інтересах Англії та Франції конгрес США не ратифікував Версальський мир, а Ліга Націй так і не розв’язала реальних міжнародних проблем, що виникли у 30-ті роки: (мілітаризація Німеччини, Італії, Японії, їх агресії та розв’язання нової світової війни).
Під час другої світової війни з 1943 р. з ініціативи США, СРСР та Англії починається підготовка до створення міжнародної організації, яка взяла б на себе місію владнання конфліктних ситуацій мирним шляхом, відстоювала б мир і не допускала нових світових воєн. Така організація почала діяти з жовтня 1945 р. – Організація Об’єднаних Націй (ООН). Засновники її США, СРСР, Англія, Франція, Україна, Білорусія та ін. – усього 50 держав світу.
Але протиріччя між країнами-учасницями антигітлерівської коаліції поклали початок «холодній війні», ООН не змогла, особливо на початку своєї діяльності, повною мірою реалізувати належні функції.
Протистояння розкололо Європу, ядерна загроза, гонка озброєнь, воєнні конфлікти й локальні війни з участю великих держав (насамперед, США і СРСР) на три десятиліття затримали реалізацію цілей, проголошених при заснуванні ООН. І тільки Гельсінська конференція та угода, що була прийнята за нею в 1975 р., поклали початок «потеплінню» міжнародних відносин, появі паростків довіри у відносинах між країнами, обмеженню стратегічних, а потім і тактичних озброєнь. Від цього часу світова політика набуває нового вектора розвитку, розширення співробітництва, узгодження дій у міжнародних відносинах, утвердження миру як основи існування земної цивілізації.
Докорінні зміни наприкінці XX ст. відбуваються у світовій політиці і в міжнародних відносинах. На початку 90-х років завершилася «холодна війна», пожвавилася й стала більш цілеспрямованою і результативнішою діяльність ООН, у світі встановлюється панування обмеженої групи держав так званої «Великої сімки»; налагоджуються двосторонні партнерські відносини між колишніми супротивниками: США – РФ, США – Україна, Україна – ФРН і т.д. Щоправда, стратегічна мета США – утвердити своє світове панування – не змінилася. Головним завданням американської зовнішньої політики в Євразії є недопущення появи держав, що ставлять під сумнів американські стратегічні інтереси. Таких держав лише дві – Китай і Росія. По відношенню до Росії реалізується стратегія витіснення. Стосовно Китаю – стратегія нейтралізації.
Якщо для другої половини XX ст. найбільш характерною рисою була інтернаціоналізація економічних і політичних відносин на основі двополюсних систем – капіталістичної й соціалістичної і між ними – аморфні країни так званого «третього світу», то для останнього десятиліття минулого – XX і початку нового – XXI століть такою рисою є глобалізація. Це нове політичне і економічне явище, що означає такий ступінь інтернаціоналізації світового господарського життя, на якому відбувається значне зростання і лібералізація трансграничних переміщень товарів, послуг і капіталу, інтенсивний обмін інформацією і технологіями, своєрідне стирання кордонів, а світова економіка поступово набуває спільної основи. Її складовими стають транснаціональне виробництво, глобальна фінансова система, єдиний, що формується нині, інформаційний простір. Ізольоване існування будь-якої країни, її відгородженість від світової економіки стали фактично неможливими, оскільки вони зумовили б автоматичне випадання такої країни з інноваційних процесів, без яких сучасний розвиток нашої цивілізації неможливий.
Водночас унеможливлення ізоляції і відкритість країни зовсім не гарантують її високоінтенсивного розвитку і досягнення рівня провідних країн світу. Навпаки, спостерігається чітка тенденція утримання країн, що розвиваються на тому ж рівні, у тому ж стані, що й досі. Більше того, глобалізація не дає змоги відсталим країнам піднятися до рівня розвинутих і з наростаючою активністю виштовхує їх зі складу світових виробників. Це, в свою чергу, веде до більшого їх збіднення. Так, країнам, що розвиваються, і в яких проживає майже 80 відсотків населення планети, належить лише 22 відсотки глобального багатства (за доходами). Якщо в 1960 р. різниця у доходах між найбагатшою і найбіднішою частинами населення Землі виражалась у співвідношенні 30:1, то в 1997 р. воно становило вже 74:1. Наприкінці минулого століття найбагатша група країн виробляла 86 відсотків світового ВВП, а найбідніша – лише 1 відсоток. Отже, глобалізація не тільки не вирішила, а навпаки загострила проблеми «третього світу» на шляху його інтеграції у систему світогосподарських зв’язків.
Особисто загрозливим є те, що сучасна глобалізація практично підпорядкована інтересам США, Оголошення ними ще в 70-х роках «сферою життєвих інтересів» практично всієї планети призвело до стійкої тенденції утвердження керівної ролі країни в установлені нового світового порядку. Як заявив ще в 1991 році 41-й президент СІЛА Джордж Буш, порядок по-американськи – «це воістину чудова ідея», тому що «лише Сполучені Штати володіють необхідною моральною переконаністю і реальними засобами для підтримання Нового порядку». Його наступник Б. Клінтон зробив уточнення: «Прогрес свободи зробив це століття Американським. З Божою допомогою... ми зробимо XXI століття Новим Американським століттям». І 43-й президент Джордж Буш-молодший з перших кроків свого правління наполегливо проводив саме таку політику. Дещо змінив тактику, але не відмовився від стратегії у цьому питанні й Б.Обама.
Усе це не могло не викликати певної протидії з боку інших країн світу, особливо тих, що не входять до так званого «золотого мільярда». Твердження про те, що потужна хвиля глобалізації з часом приб’є усі човни світової економіки до «берега щастя», викликає дедалі більшу недовіру у «країн-човників», яким не під силу змагатися з «країнами-кораблями». Їхня доля у цьому змаганні – латати пробоїни для виживання. Це обумовлено тим, що глобалізація економіки розділила світ на технологічно-ведучі й технологічно-залежні країни. Для того, щоб вирватися із залежності потрібні величезні кошти, яких ці країни не мають. Крім того, країни і регіони, які володіють сьогодні сучасними технологіями, мають засоби і для розробки інновацій, нових інвестицій у новітні економічні процеси. А це ще більше ускладнює становище держав, що не ввійшли свого часу до групи елітних.
У цій ситуації надзвичайно складне становище і України. З одного боку, ми не належимо до технологічно-відсталих країн, а в деяких напрямках ми вільно конкуруємо (за якістю нашої продукції та технологіями) з тими ж «золото мільярдними» країнами: це ракетобудування, літакобудування, виробництво танків, турбін для атомних і теплових електростанцій, новітні розробки в медицині та ін. З іншого боку, відсутність коштів для просування наших товарів на світовий ринок, для боротьби з конкурентами, інвестиційна залежність від міжнародних фінансових організацій, де ведучу роль виконують США, витісняє нас зі сфери економічної глобалізації. Тому ми повинні добиватися формування багатополярної системи міжнародних відносин, яка відображала б неоднорідність сучасного світу, різноманітність його інтересів. Щоб результати глобалізації не відкинули нас на задвірки цивілізації, а її ризики були мінімальними, наша влада повинна разом зі своїми економічними партнерами наполегливо шукати точки об’єднання інтересів, а на цій основі – і ефективно протистояти тиску світових монстрів, і активно втискуватись у світові глобалізаційні процеси, що принесе користь і країні в цілому, і нашому народу.
Сучасний період світової політики характеризується також виникненням цілого ряду проблем, що стосується інтересів і долі світового співтовариства, усього людства.
Перша з них – збереження миру і світової цивілізації, припинення гонки озброєнь, запобігання термоядерній війні, боротьба з міжнародним тероризмом.
Друга – проблеми, пов’язані із взаємовідносинами людини й суспільства: зростання населення, забезпечення його харчуванням, медичним обслуговуванням, можливістю освіти й т.ін.
Третя – проблеми, пов’язані з взаємодією людини та природи: енергетична, сировинна, продовольча, охорона і відтворення природних багатств.
Усі вони разом і кожна окремо нагально вимагають об’єднання зусиль світового співтовариства, доброї волі і порозуміння держав – суб’єктів світової політики, що дозволить вирішити їх в інтересах кожної країни і всього людства, а відтак і зберегти нашу цивілізацію.
Звернення до майбутнього на межі тисячоліть набуває чимдалі більшого значення у світовій політиці, спрямовує її русло співробітництва різних політичних і соціально-економічних систем із тим, щоб у майбутньому оригінальний внесок кожного народу сприяв виведенню світової цивілізації на більш високий рівень соціального прогресу, в якому не було б місця війнам, голоду. злидням, пригніченню, а були б забезпечені мир. процвітання народів, щастя кожної людини.
Питання для самоконтролю.
- Що являє собою політичний процес?
- Як можна визначити світовий політичний процес?
- Що являють собою міжнародні відносини?
- Чому у міжнародних відносинах пріоритетність належить політичним відносинам?
- Дайте визначення світової політики.
- Головні проблеми сучасності, які входять до сфери світової політики і як вони вирішуються?
- Що таке війна? Війни справедливі і несправедливі.
- Світові війни ХХ ст. і їх наслідки.
- Створення ООН. Її роль у сучасній світовій політиці.
- Чому країни «золотого мільярду» намагаються зберегти своє панівне становище?
Завдання для самостійної роботи.
- Проаналізуйте місце і роль України у світовому політичному процесі.
- Економічні і політичні перспективи входження України до Євросоюзу.
ЛІТЕРАТУРА
1. Антоненко В. Г. Політологія: підручник / В. Г. Антоненко, О. В. Бабкіна, В. П. Горбатенко. – 3-тє. вид., перероб., доп. — К.: ВЦ "Академія", 2006. – 568 с.
2. Брегеда А. Ю. Основи політології. Навчальний посібник / А. Ю. Брегеда. – К.: КНЕУ, 2000. – 312 c.
Введение в политологию. Наука о политике. Учебное пособие для студентов высших учебных заведений в 2-х ч / Под ред. Н.И. Горлача, Г.Т.Головченко. – Х., 1995.
3. Ч.1 – 248 с.
4. Ч.2 – 464 с.
5. Вятр Е. Социология политических отношений / Е.Вятр – М.: Прогресс, 1979. – 456 с.
6. Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія: навчальний посібник/ С.Д. Гелей, С.М. Рутар. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.:Знання, 2004. – 645 с.
7. Герасіна Л. Політологія: академічний курс. Підручник для студ. юрид. спец. вищих навч. закл / М. І. Панов. – 2-ге. вид., перероб. і доп. – К.: Вид. дім "Ін Юре", 2006. – 520 с.
8. Зеленков М.Ю. Политология / М.Ю.Зеленков. – М.: Юридический институт МИИТа, 2009. – 302 с.
9. Кухта Б. Політологія. Історія і теорія політичної науки: курс лекцій / Б.Кухта – Л.: Кальварія, 2004. – 272 с.
10. Василик М.А. Политология. Учебник / М.А..Василик – М: Гардарики, 2009. – 588 с.
11. Гаджиев К.С. Политология. Пособие для сдачи экзамена / К.С.Гаджиев. – М.: Высшее образование, 2006. – 208 с.
12. Історія української Конституції / Упоряд. А.Г. Слюсаренко, М.В. Томенко. – К.: Право, 1997. – 464 с.
13. Конституція України с изменениями от 01.02.2011// www.meget. Kiev.ua.
14. Кравченко В.И. Политология. Учебное пособие для студентов. – Х., 2000. – 182 с.
15. Кухта Б. З історії української політичної думки. Навч. посібник / Б.Кухта – К.: Генеза.1994. – 368 с.
16. Мирончук В.Д., Храмов В.О. Основы политологии. Курс лекций / В.Д.Мирончук, В.О.Храмов – К.: МАУП.2000. – 117 с.
17. Нерсесянц В.С. История политических и правовых учений / В.С.Нерсесянц. – 4-е изд. перераб. и доп. – М.: Норма, 2004. – 944 с.
18. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Підручник / В.М.Піча, Н.М.Хома. – 3-тє видання перероб. і доповн. – Львів: Магнолія, 2009. – 476 с.
19. Политология: Учебно-методические материалы / Сост. Ю.Е.Коробкова – М.: МИЭМП, 2007. – 36 с.
20. Политология. Курс лекций / Под ред. М.Н. Марченко. – 4-те изд. перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2003. – 683 с.
21. Политология. Энциклопедический словарь. – М.: Изд-во Михайлова В.А., 2005. – 288 с.
22. Політологія посткомунізму: політологичний аналіз посткоммунистических обществ / В.Полохало та ін. – К.: Політична думка, 1995. – 368 с.
23. Політологія. Навчальний посібник для вузів / Упорядн. та ред. М.Сазонова. – Х.: Фоліо,1998. – 735 с.
24. Соловьев А.И. Политология: Политическая теория. Политические технологии. Учебник для студентов вузов / А.И.Соловьев. – М.: Аспект-Пресс, 2001. – 559 с.
Зміст
Передмова. 3
Тема 1. Політологія як наука. Предмет і метод політології 4
1.1. Політика як соціальне явище. 4
1.2. Предмет, метод та функції політології 5
2.1. Політична думка Стародавнього світу. 9
2.2. Політичні ідеї Середньовіччя. 14
2.3. Політична думка Нового часу. 16
Тема 3. Розвиток політичної думки в Україні 19
3.1. Коротка історія української політичної думки від Київської Русі до ХІХ ст 19
3.2 Політологічні концепції українських вчених дорадянського періоду 21
3.3 Основні політичні концепції міжвоєнного періоду. 25
3.4 Теоретичні проблеми сучасної української політології 27
Тема 4. Політична система суспільства. 30
4.1. Політична система суспільства. Сутність і функції 30
4.2. Типи політичних систем.. 32
4.3. Політична система України та проблеми її удосконалення. 34
Тема 5. Влада. 37
5.1. Поняття та види влади. 37
5.2. Засоби (ресурси), процес і шляхи досягнення влади. 40
5.3. Становлення державної влади в Україні 43
Тема 6. Політичні режими. 45
6.1. Сутність політичного режиму. 45
6.2. Типи політичних режимів. 46
6.3. Закономірності переходу від тоталітаризму до демократії 49
Тема 7. Держава. 53
7.1. Сутність і зміст держави. 53
7.2. Історія української державності 55
7.3. Типи держав. 57
Тема 8. Правова держава і громадянське суспільство. 61
8.1. Сутність правової держави та її принципи. 61
8.2. Концепція громадянського суспільства. 64
Тема 9. Політичні партії. Громадські організації та суспільно-політичні рухи 69
9.1. Політичні партії, їх сутність та роль у суспільстві 69
9.2. Партійні системи. 73
9.3. Громадські організації та СПР. 76
Тема 10. Політична еліта та політичне лідерство. 80
10.1. Політична еліта та особливості політичної еліти України. 80
10.2. Політичне лідерство та його типи. 83
Тема 11. Політична свідомість і політична культура. 87
11.1 Політична свідомість: сутність, структура, функції 87
11.2. Політична культура та її роль у політичному житті суспільства. 91
11.3. Політика і мораль як система. 93
Тема 12. Людина і політика. 97
12.1. Особистість і влада. Права людини. 97
12.2. Політична соціалізація. 100
Тема 13. Політичні конфлікти та кризи. 103
13.1. Поняття «політичний конфлікт». 103
13.2. Типологія політичних конфліктів. Етнополітичний конфлікт. 106
13.3. Функції політичних конфліктів. Способи і методи їх регулювання 108
Тема 14. Вибори і виборчі системи. 111
14.1. Сутність і призначення виборів. Основні принципи демократичних виборів 111
14.2. Виборчі системи. 114
14.3. Основні процедури виборчого процесу. 117
Тема 15. Соціальна політика держави. Державна політика в охороні здоров’я 120
15.1. Становлення державної політики в галузі охорони здоров’я. 120
і медицини. 120
15.2. Соціальна політика держави і охорона здоров’я у сучасному світі 124
15.3. Державна політика України в галузі охорони здоров’я. 127
Тема 16. Світовий політичний процес. 131
16.1. Світова політика та світовий політичний процес. 131
16.2. Світова політика на межі тисячоліть і глобальні проблеми людства. 135
ЛІТЕРАТУРА.. 140
