У сучасній політології є кілька типологій політичних конфліктів.
З точки зору масштабів і рівнів прояву політичних конфліктів розрізняють зовнішньополітичні (міжнародні) і внутрішньополітичні.
Зовнішньополітичні виникають між двома чи кількома суверенними державами за сфери впливу та панування на міжнародній арені.
Внутрішньополітичні виникають: а) між елітою та масами, якщо правляча еліта не виражає інтересів більшості; б) між різноманітними об’єднаннями політичних еліт; в) між етносами, конфесіями тощо.
За побудовою та організацією політичного режиму виділяють горизонтальні та вертикальні конфлікти.
Горизонтальні – розкривають протиріччя однорядкових суб’єктів, наприклад, всередині правлячої еліти (фракції парламенту, блоку – парламент–президент–КМ).
Вертикальн і – характеризують взаємини суб’єктів, що належать до різних рівнів влади (Уряд–мерія, область).
За рівнем публічності розвитку політичних конфліктів розрізняють відкриті та закриті.
Відкриті – виражені у зовнішньо фіксованих взаємодіях конфліктуючих сторін, наприклад. страйки, маніфестації, пікети, путч, повстання, громадянська непокора, заколот, змова…
Закриті – проходять у прихованих формах прийняття рішень, способах і методах політичної боротьби (проявляються всередині правлячої еліти).
За тривалістю протистояння конфлікти поділяються на короткотривалі та довготривалі.
Короткотривалі відбуваються швидко, наприклад, шляхом відставки певної посадової особи.
Довготривалі – мають затяжний характер (наприклад, конфлікт на Північному Кавказі).
У сучасному світі особливе місце займають етнополітичні конфлікти. Вони характеризуються певним рівнем політичної дії, участю громадських рухів, наявністю масових безпорядків, сепаратистських виступів і навіть громадянською війною, основною лінією протистояння при цьому є етнічні спільноти.
Частіше за все етнополітичні конфлікти пов’язані з територіальними (кримські татари) або статусними претензіями (російська мова в Україні). Але ключовим питанням будь-якого етнополітичного конфлікту є питання влади, доступу до ресурсів, підвищення політичного статусу національних еліт (республіки в СРСР кінця 80-х – початку 90-х років).
Дуже багато причин можуть збурити етнополітичні конфлікти. Серед них: нерівномірний розвиток територій у багатонаціональній державі (центр–окраїни); конфлікти між претензіями, домаганнями етнічних груп і можливостями держави задовольняти ці претензії.
Особливий пласт причин тут криється в історії етносів і їх взаємодії, сформованому складі розуму, свідомості, психології, традиціях, ідеологічних міфах, що передаються із покоління в покоління (українці – «москалі»).
Етнополітичні конфлікти можуть бути спровоковані раптовим зникненням стримуючих чинників зовнішнього середовища, що може виникнути через швидке послаблення вищої політичної влади – СРСР кінця 80-х–початку 90-х рр. призвело до:
- територіальних конфліктів (Нагорний Карабах, Південна Осетія):
- відновлення територіальних прав депортованих народів (між осетинами й інгушами через Приміський район, кримські татари та інші народи Криму);
- намагання етносів реалізувати своє право на самовизначення і створення власної держави (Абхазія, Чечня, Придністров’я, Русини Прикарпаття).
Етнополітичні конфлікти з будь-яких причин вкрай небезпечні для держави і становлять реальну загрозу її цілісності, миру і злагоди між народами багатонаціональних і багатоконфесійних країн. Потрібна велика мудрість, витримка, толерантність і стійкість політиків і перш за все влади, щоб розв’язувати їх мирно, без втрат для суспільства.
