Найбільш яскравими виразниками інтересів соціальних груп суспільства, здатними реально впливати на політичні процеси, є політичні партії. Виникнення партій історично не було випадковим. Воно обумовлене суспільними потребами, а саме: необхідністю обмеження влади абсолютної монархії, розвитком представницької системи на основі загального виборчого права, тобто переходом до демократії. Тому вважається, що прототипи сучасних політичних партій виникли в період ранніх буржуазних революцій, коли буржуазія, яка стояла на чолі цих революцій, створювала свої об’єднання як засіб боротьби з феодалізмом. Вони були результатом появи та утвердження загального виборчого права і розвитку представницької влади.
В основі конкретних чинників виникнення і розвитку сучасних політичних партій можна виділити такі.
По-перше, перехід від феодалізму до капіталізму принципово змінив економічну систему суспільства, що обумовило необхідність відповідної зміни системи політичної. Ці перетворення можна було здійснювати на різних засадах, а це, в свою чергу, вимагало їх осмислення, обґрунтування та організаційного формування політичних сил, які були б у змозі виконати цю роботу в теорії та реалізувати їх на практиці.
По-друге, поглиблення розшарування суспільства обумовило виникнення протиріч між соціальними верствами, які, посилюючись, переростають в антагоністичні, непримиренні, і для їх вирішення необхідна політична організація основних соціальних верств (класів) суспільства.
По-третє, як би, на перший погляд, гармонійно не розвивалося суспільство, у ньому завжди була і буде частина невдоволених забезпеченням своїх потреб і інтересів існуючою системою. Згодом це призводить до появи спочатку стихійного, аморфного об’єднання незадоволених, які, переконуючись у необхідності вирішення цих проблем, дедалі більше зорганізовуються і об’єднуються у політичні формування.
По-четверте, причинами виникнення партій можуть бути етнічні, національні протиріччя, релігійне протистояння різних конфесій, відкрита непримиренність і навіть ворожнеча між ними. Тенденції до створення партій на цьому підґрунті, на жаль, мають місце і в Україні. Це чи не один із найвагоміших чинників, які обумовлюють створення ультрарадикальних, екстремістських партій, головними формами діяльності яких стають нагнітання напруги у суспільстві, тероризм і навіть війна.
Підсумовуючи, можна сказати, що викладене вище, у більшій чи меншій мірі, в кожній країні по-своєму обумовило необхідність політичного об’єднання громадян для вираження і захисту своїх інтересів та боротьби за владу шляхом формування такого політичного інституту як політична партія.
Що являє собою політична партія?
Політична партія (від partis – частина, група) – добровільна політична організація, що об’єднує у своїх рядах найбільш активну і організовану частину соціальної спільноти (народу, нації, соціальної групи) з метою вираження й захисту політичного інтересу і проведення практичної діяльності з його реалізації шляхом завоювання державної влади або участі в її здійсненні.
В основі діяльності партій можуть бути різні інтереси груп населення (економічні, національні, релігійні, соціальні та ін.), але в будь-якому разі партія оформляє ці владно значимі групові потреби і пред’являє їх державним інститутам як інтереси політичні. Тобто такі, що вимагають владного вирішення
За своєю природою будь-яка партія – це громадське формування, тому що її характеризує добровільність вступу, виходу, прийняття програми й статуту, колегіальність у прийнятті рішень тощо. Однак серед різних громадських організацій партія виділяється особливими ознаками, а саме: своїми політичними цілями і прагненням до завоювання влади, соціальною базою, методами діяльності. Визначальними з них являються:
- мета партії – завоювання і здійснення влади самостійно або в коаліції;
- партія – це організація, що об’єднує людей на різних рівнях політики від місцевого до міжнародного;
- будь-яка партія є носієм ідеології, особливого бачення світу й людини;
- партія прагне до забезпечення соціальної опори, розширення підтримки мас, що є необхідною умовою здобуття нею влади.
Партії виникають на основі об’єднання навколо певної ідеї, політичного інтересу. Способи такого об’єднання можуть бути різними. Найбільш поширеними з них у нинішній політичній практиці є такі:
- об’єднання навколо парламентської групи депутатів одного напряму, представників у місцевих органах влади, що їх підтримують;
- на основі діяльності виборчих комітетів різних рівнів, у процесі популяризації кандидата і платформи його однодумців;
- шляхом створення таємної групи змовників, що принципово виступають за зміну існуючого політичного режиму;
- на основі громадських рухів або об’єднань, які по мірі розвитку посилюють політичну спрямованість своєї діяльності, змінюють цілі й передусім прагнуть влади, розширюють для цього вплив на маси людей, переростаючи в партії.
Крім організаційного формування, у більшості демократичних країн партії можуть легально брати участь у політичній діяльності після їх юридичної реєстрації. У кожній країні легалізація діяльності партій регулюється її законодавством. В одних достатньо проголошення партії як такої, в інших – необхідно подати у відповідні державні органи програму, статут, визначену законом мінімальну кількість членів партії; у третіх – правовими актами передбачено обов’язкову реєстрацію, після якої вони набувають статусу юридичної особи, а отже й легального учасника політичних процесів. В Україні реєстрація політичних партій здійснюється Міністерством юстиції.
Місце партії в політичній системі визначається рядом обставин.
По-перше: тим, наскільки вона відповідає самій системі: активно допомагає її зміцненню чи, навпаки, так само активно опонує їй, виступає за її зміну або шляхом реформ, або бере курс на революцію; який її статус в уряді, вплив і підтримка в регіонах, яка участь та вплив у законодавчому органі, у владних структурах на місцях.
По-друге: яка соціальна підтримка партії: хто, які соціальні верстви складають її базу, і відповідно, чиї інтереси вона реально захищає.
По-третє, яка політична орієнтація партії в різних сферах суспільного життя. В економічній – це передусім відношення до різних форм власності та роль держави в організації суспільного відтворення; в соціальній – орієнтація у вирішенні проблем захисту прав і свобод громадян, у тому числі на права життя, працю, загальну та професійну освіту, охорону здоров’я, утримання непрацездатних, свободу слова та вибору. У політичній сфері – розуміння стратегії розвитку суспільства та основні напрями її здійснення, прихильність до того чи іншого політичного режиму, відношення до інших партій та толерантність до різних політичних поглядів, міжнародна орієнтація; в національних відносинах – погляди на права націй та народностей, що населяють країну, статус корінної нації; в релігії – ставлення до релігії взагалі, політичної ролі церкви, конфесійна прихильність.
По-четверте: наскільки ця партія автономна у своїх діях, її матеріальне забезпечення і економічна незалежність.
По-п’яте: яка її організаційна структура та міцність, поширеність на території країни, міжнародний авторитет; який у неї інтелектуальний і науковий потенціал, її пропагандистська сила – актуальність, логічність, переконливість, інтенсивність пропаганди; демократичність всередині партії та активність її членів, стратегічна переконливість і тактична гнучкість.
Найбільшою мірою місце партії у політичному процесі залежить від виконання нею своїх функцій. Вони визначаються тими цілями, які ставить перед собою партія і умовно можуть бути згруповані як внутрішньопартійні та зовнішні. Внутрішньопартійні – це функції, що стосуються організаційних питань кожної партії: поповнення рядів членів партії, формування партійної каси, керівних органів, створення і організація роботи первинних організацій на місцях, проведення зборів, з’їздів, конференцій та ін. Зовнішні функції партії охоплюють питання поширення ідей партії в масах народу, залучення на свій бік голосів електорату з тим, щоб реалізувати головну мету партії – завоювання і здійснення державної влади. У цьому зв’язку політична партія виконує теоретичну (формулювання власного бачення напрямку розвитку суспільства, розроблення програми діяльності та передвиборчих платформ, проведення наукових досліджень з тих чи інших політичних проблем); ідеологічну (формування світоглядних поглядів на суспільне буття, суспільно-політичні процеси); пропагандистську роботу (поширення ідей партії, її програми, цілей, принципів діяльності через засоби масової інформації або масові заходи: мітинги, демонстрації, збори та ін.). Крім того, до функцій партії належать безпосередня боротьба за завоювання влади та участь у її здійсненні в інтересах тієї чи іншої групи населення і суспільства в цілому на основі реалізації власної програми вирішення як внутрішніх, так і міжнародних проблем; забезпечення зв’язку мас із державними структурами, інституалізація політичної участі громадян і заміна стихійних форм суспільно-політичної активності населення організованими, керованими і контрольованими; боротьба з політичною апатією і пасивністю громадян; здійснення політичної соціалізації громадян, добір та рекрутування політичних лідерів та еліт на всіх рівнях політичної системи, участь за їхньої допомоги в управлінні справами суспільства.
Від реалізації цих функцій залежать авторитет партії, її життєдіяльність і здатність до серйозної політичної роботи.
У політичній науці багато уваги приділяється питанням класифікації партій, їхньої типології. З-поміж багатьох підходів можна виділити, в першу чергу, загальновизнані класифікації. Так, за організацією внутрішньопартійної діяльності, за методами роботи партії можна розділити на дві великі групи: демократичні і авторитарні (тоталітарні).
Для демократичних партій характерним є демократизм внутріпартійного життя, гласність, виборність керівних органів, наявність фракцій. Демократичні партії визнають багатопартійність, опозиційність окремих партій. Вони суворо дотримуються законів і діють у їх межах.
Авторитарні, а особливо тоталітарні партії зневажають і навіть ігнорують закони, норми демократії, визнають і використовують тероризм як засіб боротьби за досягнення своїх цілей, підпорядковують своєму впливу апарат державної влади та інші елементи політичної системи. До тоталітарних відносять фашистські й напівфашистські партії, деякі екстремістські релігійні партії. Авторитаризм, а в окремі періоди – тоталітаризм, був притаманний КПРС, хоча в її статуті основою організаційного устрою проголошувався демократичний централізм.
Партійні системи
У своїх діях політичні партії так чи інакше пов’язані одна з одною. Ця взаємодія чи протидія примушує партії встановлювати й виконувати певні норми чи правила, певним чином організовуватися, якось систематизувати, упорядковувати свою діяльність. У межах цих норм, правил, порядків і створюються партійні системи.
Партійна система – це сукупність взаємозв’язаних політичних партій країни, які беруть участь у боротьбі за досягнення та здійснення влади.
Партійні системи виражають стійкі зв’язки і відносини партій між собою, а також із державою та іншими політичними інститутами. Ці взаємовідносини розкривають ступінь впливу партій на прийняття рішень і характер їхньої участі в керівництві державою.
За кількістю партій, що реально беруть участь в організації політичної влади, розрізняють однопартійні (неконкурентні) системи, всередині яких виділяються тоталітарно-деспотичні й демократичні різновиди та багатопартійні (конкурентні), де існують система з однією домінуючою партією, двопартійні та багатопартійні системи.
Однопартійна система – це утвердження політичної влади однієї партії, яка підпорядковує своєму впливу і контролю всі сфери життя. Для неї характерні: відсутність формальної і практичної конкуренції за владу і можливості черговості при владі різних партій, формальна наявність демократичних інститутів або їх відсутність, виключення з політичного життя механізму міжпартійного суперництва, заборона опозиційної пропаганди.
Тривала однопартійність веде до кризи як у самій партії, так і в суспільстві, обумовлює переродження політичної влади і, як наслідок – встановлення партократії. Партократія – це таке політичне явище, коли прошарок партійного апарату, утворений на основі замкненого номенклатурного принципу формування керівних кадрів, затверджує свою монополію на владу в країні і зосереджує в своїх руках усі важелі політичної влади.
Партократії притаманні: створення партійної бюрократії, тобто зосередження в руках партійного керівництва господарського, адміністративного і політичного керівництва, підміна народовладдя, демократичних форм його здійснення партійною владою; заміна партійним керівництвом самоорганізації життя суспільства, втручання партії в усі сфери життя; номенклатурний принцип добору кадрів, непідзвітність партійної номенклатури (nomenclatura –лат. – розклад імен, список-перелік посад). Згідно з цим принципом призначення на керівні і відповідальні посади всіх рівнів і в усіх сферах здійснюється тільки за рішенням або за згодою партійних органів. Для партійної номенклатури встановлюються певні економічні, соціальні та інших привілеї. Наприклад, в КПРС відповідальні працівники партійних органів, починаючи із завідуючого відділом райкому партії, при стажі роботи в них 10 років і більше одержували при досягненні пенсійного віку персональну пенсію з відповідними привілеями (безплатний проїзд у місті та на приміських маршрутах, 50-відсоткова платня за житло та комунальні послуги, періодично безкоштовні путівки в санаторії та інше). Наслідком партократії є криза політичної влади, її нездатність до самовдосконалення, втрата авторитету серед народу і, внаслідок цього, – втрата влади.
Двопартійна система – це така організація партійної діяльності, за якої дві партії по черзі, в залежності від успіху у виборчій боротьбі беруть участь у здійсненні державної влади.
Багатопартійна система – сукупність партій та відносин між ними, коли жодна з них не має переваг, а влада здійснюється коаліціями, що з часом змінюються за своїм складом.
Багатопартійним системам властиві такі риси: боротьба декількох політичних партій за державну владу, періодична зміна партій при владі, що виключає можливість застою і переродження; наявність антисистемних партій, тобто партій, що виступають проти існуючої соціально-економічної системи; виявлення волі народу як спосіб вибору суспільних сил, партій і політичних лідерів, здатних виконувати нагальні завдання.
Досвід політичного розвитку свідчить, що оптимальною формою і водночас умовою демократичного розвитку суспільства є багатопартійні системи. Однак щодо оцінки оптимальної кількості партій у цих системах думки учених-політологів розходяться. Наприклад, італійський політолог Дж. Сарторі вважав, що поява п’ятьох і більше партій створює «крайню багатопартійність», небезпечну для існування держави. Німецький політолог Е. Ньюмен віддавав перевагу двопартійній моделі.
Єдиного стандарту для оцінки ефективності тієї чи іншої партійної системи не існує. Безперечною є неефективність, навіть згубність однопартійної системи, що обмежує і навіть позбавляє громадян права вибору та здійснення впливу на владу. Загальними ж критеріями ефективності партійних систем є забезпечення чутливості політичної системи до соціальних запитів і потреб народу, можливість включення якомога більшої кількості суспільно-значущих інтересів громадян до рішень і діяльності влади та критичного коригування урядового курсу; дієвість демократичного контролю за діяльністю влади та політичної еліти.
В політичній системі України на початок 2011 р. було зареєстровано близько 200 партій, які за політичною орієнтацією можна поділити на п’ять груп: перша – праві та націонал-радикальні партії; друга – правий центр – партії націонал-демократичної, націонал-державницької спрямованості; третя – центристські ліберально-демократичні партії; четверта – лівий центр – партії соціал-демократичної спрямованості; п’ята – ліві партії соціалістичної та комуністичної орієнтації.
Процес формування партійної системи в Україні триває. Нинішній партійно-політичний спектр – типова мультипартійна система, притаманна перехідному етапові народжуваної демократії. Практично перманентно йде процес розпуску та створення нових, відбувається об’єднання партій, перехід членів партій з одної в другу (як правило до партії при владі). Все це свідчить про невизначеність партійної системи України. Більшість партій не мають чіткої, зрозумілої для народу політичної програми, ідеології, реального і науково обґрунтованого бачення майбутнього нашої держави, економічної і соціальної перспективи народу, якості життя переважної більшості українців.
Створення декількох сильних політичних партій, на базі об’єднання існуючих, здатних чітко сформулювати свою ідеологічну позицію, розробити науково-обґрунтовану програму розвитку України, які б зуміли донести до мас свої погляди, ідеї, переконати їх у відповідності цих ідей інтересам більшості народу, дасть можливість уникнути серйозних потрясінь суспільства і вивести країну на шлях цивілізованого, демократичного розвитку.
