Історія української державності. Зародження і становлення української державності пройшло важкий, тернистий шлях.

Зародження і становлення української державності пройшло важкий, тернистий шлях.

Внаслідок об’єднання слов’янських племен у ІХ ст. виникла держава Київська Русь, якій були притаманні високий рівень організованості, наявність державних закладів, органів управління, армії, високорозвиненого права. Як могутня воєнна держава вона слугувала для Центральної Європи та Візантії щитом у разі нападу східних кочовиків.

Татаро-монгольська навала і розпад Київської Русі, захоплення польсько-литовськими феодалами Галицько-Волинського князівства, а згодом і поширення їх впливу на інші українські землі надовго урвали процес становлення української державності. Аж у середині XVII століття частину українських земель було об’єднано в державу під керівництвом Богдана Хмельницького. Під загрозою з боку кримського ханства і османської імперії, в умовах українсько-польської війни за незалежність молодої козацької держави, після тяжких роздумів гетьман, зрештою, приймає рішення про пріоритетність протекторату московського царя. Безумовно, цей крок був вимушений, тому що польсько-кримський договір 1653 року навіть не передбачав збереження за козацькою Україною статусу державної автономії у складі Речі Посполитої.

Формально державність України бере свій початок від Зборівського договору 1649 р., після якого вся Європа, так само й Росія, визнали Україну як самостійне державне утворення з чітко визначеними кордонами, власною територією та військом, судом, вірою, органами державного управління й мовою. Однак умови цього договору (між Б. Хмельницьким і польським королем Я. Казимиром) були заблоковані польським сеймом, порушені польською стороною, що і призвело до поновлення військових дій у 1651 р. Тому фактично народження нової держави Україна затверджується Переяславським договором 1654 р., за яким Україна розриває відносини з Польсько-Литовською Річчю Посполитою і стає суб’єктом міжнародних відносин та міжнародного права. Згодом Пилип Орлик назвав цю подію та прийняті рішення «найсильнішим і найпереможнішим документом і доказом суверенності України», «урочистим, вічним союзним договором, який мав назавжди установити спокій, вільності й лад на Україні». І не провина, а трагедія гетьмана Б.Хмельницького полягала в тому, що по його смерті, у боротьбі за гетьманську булаву, була поступово зруйнована українська державність.

Порушення автономних прав України почалося відразу після смерті Б.Хмельницького. А через спроби гетьмана І. Мазепи створити на основі союзу зі шведським королем Карлом XII незалежну українську монархічну державу західноєвропейської орієнтації цар Петро І практично скасовує гетьманську владу в Україні й передає її так званій Малоросійській колегії. Цим актом було грубо порушено і різко обмежено автономію України. Остаточну ж крапку в процесі знищення української державності поставила Катерина II, ліквідувавши 1764 р. посаду гетьмана, а згодом інші інститути державності, які ще залишалися. Від того часу Україна стає малоросійською колонізованою частиною Російської імперії.

Втім державність України козацького періоду унікальна і не має аналогів у Європі. По-перше, це була перша демократична держава, в якій поряд із сильного гетьманського владою існувала влада козацької Ради; по-друге, були прийняті конституційні акти, які пізніше (1710 року) були сформульовані П. Орликом у договорі між ним і козацтвом як «Пакти і Конституції прав і вільностей Війська Запорозького». Шістнадцять статей цієї Конституції передбачали встановлення національного суверенітету і визначення кордонів Української держави, забезпечення демократичних прав людини, єдність і взаємодію трьох гілок влади: законодавчої (виборна Генеральна Рада), виконавчої (гетьман, обмежений у своїх діях законом, козацька старшина) і судової – підзвітної і підконтрольної. Нагадаємо, що ідея поділу влади на ці три гілки в Західній Європі обґрунтував французький філософ Ш. Монтеск’є у праці «Про дух законів» тільки у 1748 році.

Другу спробу відродження державності в Україні було зроблено після Лютневої революції 1917 р. в Росії. У березні цього року утворюється Центральна Рада. Її ідеолог і керівник М. Грушевський обґрунтовує не лише історичний потяг українського народу до незалежності, але й відповідний цьому рухові державно-політичний устрій України. Третім Універсалом Центральної Ради 20 листопада 1917 р. проголошується утворення Української Народної Республіки (УНР). Однак через цілий ряд політичних помилок керівництва УНР, непідготовленість народних мас до національної державності, нездатність боронити незалежну республіку вона була зруйнована, а переважна більшість її керівників, навіть сам М. Грушевський, емігрували до Західної Європи. Найсерйознішими прорахунками Центральної Ради та УНР були зволікання економічних реформ, відсутність глибокої єдності процесів державного будівництва та збройного захисту досягнень, загальмування соціально-економічних перетворень, пов’язаних, насамперед, із ліквідацією поміщицького землеволодіння й заміною його фермерським (що, до речі, здійснив свого часу Б.Хмельницький).

Нині ми започаткували третю, вирішальну спробу відродження державності України. 16 липня 1990 р. Верховна Рада республіки прийняла Декларацію про державний суверенітет України, її самостійність, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Але Україна ще залишалася у складі СРСР. Після серпневих подій 1991 р. у Москві Верховна Рада України прийняла 24 серпня 1991 р. «Акт проголошення незалежності України», який був підтриманий переважною більшістю народу України на референдумі 1 грудня 1991 р. З 24 серпня 1991 р. починалася нова, сучасна історія державності нашої країни.

 

Типи держав.

З огляду на визначальні ознаки держави існує кілька класифікацій. Зокрема, виділяють історичні типи держав. За основу тут беруться пануючі типи виробничих відносин, які виражають соціально-економічну сутність і соціальне призначення держави. Такими історичними типами є рабовласницька, феодальна, буржуазна та соціалістична держави.

За методами здійснення державної влади (за типом політичного режиму) виділяють демократичні, авторитарні й тоталітарні держави.

По відношенню до релігії – теократичні, світські, атеїстичні.

За географічним положенням – східні, західні, європейські, азійські тощо.

За характером та рівнем розвитку продуктивних сил, технічного розвитку суспільства розрізняють доіндустріальні, індустріальні, постіндустріальні, аграрні, аграрно-індустріальні держави.

Деякі сучасні політологи вважають, що зараз у світі формуються такі типи держав, як соціально-демократичні, екологічні. Це підтверджує, що процес формування держав, і особливо їх характеру, безперервний. І, напевно, у майбутньому життя обумовить появу нових типів держав та нові їх класифікації.

Кожна держава має бути певним чином організована, сформована, аби здійснювати владу.

За способами організації вищої влади історично склалися два типи держави: монархія, де вища державна влада здійснюється однією особою і передається у спадок; республіка – коли вища державна влада здійснюється виборним колегіальним органом, що обирається населенням або його частиною на певний термін.

У залежності від сили глави держави та його повноважень кожен з двох типів держави має по три форми правління. Такими являються: у державах-монархіях:

- абсолютна монархія: глава держави - монарх - поєднує у собі фактично всі гілки влади, формує уряд і сам керує ним (Саудівська Аравія, Катар, Оман);

- дуалістична монархія: глава держави - монарх - наділяється переважно виконавчою владою і лише частково законодавчою (Йорданія, Кувейт, Марокко);

- парламентська монархія: глава держави - монарх - не може прямо впливати на склад і політику уряду. Він формується винятково парламентом і підзвітний лише йому (Англія, Швеція, Японія);

У державах-республіках:

- президентська республіка: глава держави - президент - особисто або з наступним схваленням верхньою палатою парламенту формує склад уряду, яким керує сам, або призначений для цього прем’єр-міністр (США, Аргентина, Росія);

- напівпрезидентська (змішана) республіка: глава держави - президент - пропонує склад уряду (насамперед кандидатуру прем’єр-міністра), що підлягає затвердженню парламентом (Франція, Фінляндія, Україна);

- парламентська республіка: глава держави - президент - не може прямо впливати на склад і політику уряду. Він формується винятково парламентом і підзвітний тільки йому (ФРН, Італія, Індія).

Основними формами державного устрою є унітарна (проста) й федеративна (складна) держава. Крім того, існували конфедерації та імперії.

Унітарна держава характеризується високим ступенем централізації влади та відсутністю ознак державності, а як наслідок і суверенітету у її адміністративно-територіальних одиниць (областей, провінцій, районів). Деякі унітарні держави мають у своєму складі автономні утворення (Україна, Іспанія, Португалія). Унітарні держави залежно від рівня самостійності місцевих адміністративно-територіальних органів управління бувають централізованими (Україна, Швеція, Данія та ін.) і децентралізованими (Франція, Італія, Іспанія). Централізовані держави можуть надавати місцевим органам управління певну самостійність, однак їхні дії в цілому спрямовані на виконання рішень центру. У децентралізованих державах регіони мають ширшу автономію і навіть власні парламенти, уряди, але вони обмежені центральним законодавством, особливо у сфері оподатковування та фінансів.

Федерацію, конфедерацію та імперію інколи називають складними державами через певні складності взаємовідносин між центральними та регіональними органами влади і розподілу між ними повноважень.

Федерація – це усталений союз держав, у якому територіальні частини його в тій чи іншій мірі володіють суверенітетом, мають ознаки державності й самостійність у прийнятті рішень в межах розподілених між ними та центром повноважень Вони мають власні конституції, законодавчі, виконавчі і судові органи, а часто й подвійне громадянство. Але при цьому є федеративні органи влади, конституція, які мають певне верховенство над суб’єктами федерації.

Конфедерація – союз суверенних держав для вирішення конкретних завдань і досягнення спільних цілей. її члени зберігають державний суверенітет і передають у компетенцію союзу вирішення лише обмеженого кола питань. Найчастіше це стосується оборони, зовнішньої політики, транспорту і зв’язку, фінансової системи. Конфедерації існували в США (1776–1787 рр.), Швейцарії (до 1848 р.), Німеччині (1815–1867 рр.) та деяких інших країнах.

У наш час конфедерацій у класичному розумінні немає. Але в Європі є деякі прикмети створення конфедерації на базі Європейського Союзу. Це міждержавне утворення має постійно діючі структури: Європарламент, рішення якого обов’язкові для держав – членів Союзу; комітети, комісії, які виконують переважно дорадчі функції, але дедалі більше їх рішення набувають беззаперечного характеру. З 2005 року почався процес створення Конституції ЄС. До Євросоюзу прагнуть вступити і Україна та Росія.

Імперії – це державні утворення, характерними особливостями котрих являються велика територіальна основа, сильно централізована влада, асиметричні відносини панування і підлеглості між центром і периферією, а також різнорідний етнічний і культурний склад населення. Виникають вони внаслідок територіальної експансії, що виходить з якоїсь національної держави (раніше – з міста: Римська).

Держава здійснює внутрішні й зовнішні функції. Вони різноманітні і охоплюють сьогодні багато сфер суспільного життя. Сучасна держава виступає не тільки, як говорив А.Сміт, «нічним сторожем» власності, але й сама є власником, регулює відносини власності і розподілу за допомогою, наприклад, податкової, інвестиційної та ліцензійної політики. До внутрішніх функцій держави належать правова, економічна, адміністративна, соціальна, культурно-виховна та ін. Зовнішніми функціями є вироблення і здійснення міжнародної політики, оборона країни й інші подібні, що відносяться до сфери взаємодії з іншими країнами або міжнародними організаціями.

 

Питання для самоконтролю.

1. Держава у «широкому» і «вузькому» розумінні.
2. Поясніть визначення держави як особливої форми організації політичної влади у суспільстві.
3. Чому держава займає особливе, виняткове місце у політичній системі суспільства?
4. Як розуміти таке положення: «держава бере на себе зобов’язання задовольняти загально соціальні потреби суспільства»? Як це повинно реалізуватись в охороні здоров’я?
5. Назвіть і обґрунтуйте основні ознаки держави.
6. У чому сутність патерналістської, договірної, теологічної, насильницької і марксистської концепцій походження держави?
7. З якого часу бере свій початок українська держава?
8. Яку оцінку дав П. Орлик діям Б. Хмельницького по заключенню Переяславського договору з Москвою.
9. Як ліквідував автономність України російський царат?
10. У чому були прорахунки Центральної Ради, УНР, гетьманату, директорії у створенні української держави?
11. Які типи держав за способами організації вищої державної влади?
12. Основні форми державного устрою.
13. Охарактеризуйте основні внутрішні і зовнішні функції держави.

 

Завдання для самостійної роботи.

1. Дайте політичну характеристику української держави періоду другої половини ХVІІ ст. – І четверті ХVІІІ ст.
2. Виходячи з ознак державності, типології держав дайте характеристику вашої держави (для іноземних студентів).
3. Політичні досягнення, прорахунки та втрати незалежної України за 20 років.