Сутність політичного режиму

 

Засоби й методи реалізації функцій політичної системи та процес здійснення державної влади залежать від того, на яких принципах базується вплив влади на суспільство, яка в державі структура політичних інститутів насамперед інститутів влади, чи є в суспільстві можливість організації партій і яка їх роль у політичному житті, яка форма держави. З урахуванням цих чинників сучасний французький політолог Ж.-Л. Кермонн складовими політичного режиму вважає:

1. Легітимність влади, тут мається на увазі законність державної влади та довіра до неї народу, її спроможність приймати і здійснювати рішення, що відповідають цінностям і інтересам більшості суспільства.

2. Структуру інститутів, через яку може здійснюватися (або не здійснюватися) воля більшості народу.

3. Партійну систему, що являє собою політично організовані сили, котрі представляють і захищають інтереси різних груп громадянського суспільства в державі. Наявність або відсутність партійних систем є, на його думку, визначальною рисою політичного режиму.

4. Форму держави як спосіб її організації та устрою, що включає насамперед організацію верховної державної влади, її органів, які реалізують загальнозначущі інтереси.

Отже, політичний режим можна визначити як сукупність характерних для даного типу держави політичних відносин, засобів і методів здійснення влади, які обумовлюють можливості реалізації прав та свобод людини, захисту інтересів різних класів і соціальних груп як безпосередньо, так і через партійну систему.

Виходячи з цього, всі типи політичних режимів залежно від ступеня суверенітету народу і структури партійних систем можна об'єднати у дві великі групи: демократичні і недемократичні, або авторитарні. Такий підхід дозволяє сформувати загальне уявлення про характер політичного режиму в країні, однак рівень демократичності, її реальність у різноманітті політичних відносин може бути неоднаковою.

Та це не єдина типологізація політичних режимів у сучасній політології. За основу приймаються і інші критерії, у відповідності до яких визначають такі політичні рекомендації.

В основі марксистського підходу лежить принцип класової сутності влади та панівної економічної системи. Відтак режими поділяють на соціалістичні, просоціалістичні (або соціалістичної орієнтації), капіталістичні, прокапіталістичні (або капіталістичної орієнтації) та змішані. Французький політолог М. Дюверже називає такі політичні режими, як: ліберальний авторитарний; демократичний, автократичний і змішаний; монократичний (диктаторський), директорія (колективне правління), комбінований. Правда, у цій класифікації визначити критерій надто складно. Адже тут намішано і відносини володарювання, і форми правління, і якась їх комбінація.

В залежності від соціального складу правлячої еліти політичні режими поділяють на військові (демократичні і диктаторські), цивільні, військово-цивільні, клерикальні, теократичні (державна влада - в руках духовенства, глава держави є одночасно главою церкви); патріархальні (із сильним впливом традиційних політичних інститутів); квазідемократичні, за яких формально існують демократична конституція, представницька влада, політичні партії, які мало чим відрізняються одна від одної, але при цьому порушуються права і свободи людини, не дотримується принцип розподілу влади, надмірно посилюється виконавча влада або влада глави держави.

Такі підходи мають право на існування, однак, мабуть, цев більшій мірі відноситься безпосередньо до характеристики влади, а не в цілому до режиму. Адже влада, хоча і є надто важливим елементом режиму, сама залежить від тих політичних сил, що склалися в суспільстві, політичних відносин, які обумовлюють можливість завоювання влади і її здійснення, а це вже визначальні чинники режиму. Щодо ж марксистської концепції, то вона прийнятна для характеристики способу виробництва, а не для політичного режиму. Так у капіталістичній гітлерівській Німеччині і соціалістичному Радянському Союзі одночасно були однакові тоталітарні політичні режими.

 

Типи політичних режимів

 

Більш обґрунтованою, на нашу думку, є класифікація, запропонована польським політологом Є. Вятром і підтримана багатьма вітчизняними політологами, критерієм у якій служить рівень демократичності політичних відносин. Відповідно до цього політичні режими класифікуються як:

1) демократичні:

- розгорнуто-демократичний,

- демократично-авторитарний,

- анархо-демократичний;

2) антидемократичні (авторитарні):

- тоталітарний,

- жорстко-авторитарний,

- авторитарно-демократичний.

Не вдаючись до детальної характеристики кожного з проміжних режимів, розглянемо два основні з них - демократичний та авторитарний, а також вищу форму авторитаризму -тоталітаризм, в умовах якого десятиліттями перебував народ України.

Демократичність режиму, за класифікацією Є. Вятра, визначається трьома ознаками:

1. Чесні, конкурентні, регулярні вибори влади.

Вибори вважаються чесними, якщо немає шахрайства, і є спеціальний механізм забезпечення чесної гри. Вибори не будуть чесними, якщо бюрократична машина належить одній партії, навіть якщо вона, помірковано ставиться до інших партій під час виборів. Неприпустимі в цьому плані і монополія на. засоби масової інформації та тиск виконавчої влади на виборців.

Вибори не будуть конкурентними, якщо одні групи (або індивіди) мають можливість брати участь у виборах, а інші за економічними, фінансовими можливостями або через політичні погляди позбавлені такої можливості.

Регулярність виборів означає неприпустимість порушення строків їх проведення, визначених конституцією та відповідними законами.

2. Уряд народжується з виборів. Тобто необхідно, щоб зміна уряду здійснювалася після виборів і за результатами виборів, а в його складі були представлені ті політичні сили, які перемогли на виборах.

3. Демократія захищає права окремої особистості і меншин. Це означає, що думка більшості, виражена демократичним шляхом під час виборів, необхідна, але не достатня умова. Тільки поєднання уряду більшості й захист прав меншості забезпечують демократію. Якщо ж по відношенню до меншості застосовуються дискримінаційні заходи, якісь обмеження, режим не може бути демократичним.

Ці ознаки, безумовно, важливі й визначальні, однак їх, на наш погляд, варто доповнити.

Демократичний політичний режим допускає легальну діяльність опозиційних партій; у державі активно діють представницькі органи влади, сформовані на підставі загальних виборів; тут визнається і утверджується рівноправність громадян, проголошуються і дотримуються їхні демократичні права і свободи. Непорушною політико-юридичною основою демократичних режимів виступає конституція країни. В концентрованому вигляді демократичний політичний режим постає у принципах правової держави, політичного плюралізму і свободи особистості.

Отже, демократичний режим можна визначити як таку систему політичних відносин у державі, яка базується на легітимності влади, можливості висловлення й обстоювання інтересів класів та соціальних груп через партійну систему, при цьому забезпечується реалізація прав і свобод людини, захищаються загальнозначущі інтереси суспільства.

Залежно від ролі гілок державної влади у формуванні уряду демократичні режими діляться на президентське правління і парламентське. У президентській республіці право формування уряду і керівництво ним належить президентові. У парламентській республіці уряд формується парламентом, а сам парламент формується на основі однопартійної більшості, коаліційності чи консенсуальності.

Авторитарні режими встановлюються, як правило, в результаті державних переворотів, у період глибоких криз, під час проведення війн. Надалі зміцнення авторитаризму пов’язане з небажанням правлячої еліти ділити владу з іншими політичними силами, страхом втратити цю владу, а отже й усі привілеї, котрі вона забезпечує. Поступово еліта утверджується як виняткова й незаперечна, дедалі більше вимагаючи посилення свого політичного впливу і недопущення будь-якої опозиції не тільки увладі, але й у суспільстві. Для цього встановлюється жорсткий державний контроль в ідеології, особливо в суспільних науках, літературі, мистецтві; контролюються та спрямовуються засоби масової інформації. Переважаючими методами державної діяльності, здійснення влади і управління суспільством стають диктат, примус, репресії, пряме обмеження політичних прав і свобод.

Авторитарний режим ґрунтується на беззастережному підкоренні владі, він характеризується її деспотичністю та жорстокістю, які походять від однієї особи або групи осіб.

За такого режиму, зазвичай, порушуються законність і конституція, забороняється або різко обмежується діяльність опозиційних партій; ліквідуються представницькі органи влади або при їх формальному збереженні діяльності цих органів значно обмежується, регламентується, спрямовується і контролюється авторитарною системою У міжнародних відносинах проводиться або агресивна зовнішня політика, політика з позиції сили, або така держава замикається в собі.

Виходячи із викладеного вище, авторитарний режим можна визначити як таку систему політичних відносин у державі, яка ґрунтується на силовому (нелегітимному) утвердженні влади, обмеженні чи позбавленні можливості неправлячих класів і соціальних груп обстоювати свої інтереси через партійну систему. При цьому примус, насильство і навіть терор утверджуються як головні засоби функціонування політичної системи, порушуються права і свободи людини, ігноруються загальнозначущі інтереси суспільства.

Різновидами авторитарного режиму є теократичний, тоталітарний, військовий. Найбільш зневажаючим людину, її гідність та права, крайньою формою авторитаризму є тоталітарний режим, або тоталітаризм. Йому властиві всі ознаки авторитаризму, а також доведене до абсолютизму панування однієї ідеологічної системи поглядів над іншими.

Тобто тоталітаризм - це така форма авторитарного режиму, за якої політична влада належить одній масовій політичній партії, що організована недемократичним шляхом або ж відмовилася від демократичних принципів організації діяльності. Вона встановлює панування своєї ідеології і монопольний контроль в усіх сферах життя суспільства (економіці, науці, культурі, освіті тощо), підпорядковує собі засоби масової інформації і для утримання влади вдається до необмежених репресій, аж до терору.

Тоталітаризм утвердився спочатку у фашистських Італії, Німеччині, франкістській Іспанії. В Радянському Союзі також були історичні періоди тоталітарного режиму, найтяжчий - за часів вождізму Сталіна (1929-1953).