З’ясування норм права як процес мислення, спрямований на пізнання суб’єктом дійсного змісту правових норм.
Поняття правотлумачної діяльності охоплює єдність двох процесів: з’ясування і роз’яснення змісту правової норми. Із приводу визначення та змісту тлумачення права в літературі існують різні думки. Одні автори розуміють його лише як з’ясування, інші думають, що зміст тлумачення правових норм полягає у їх роз’ясненні, треті — визначають тлумачення як єдність того й іншого.
Перша частина цієї діяльності — з’ясування. Воно характеризує гносеологічну природу тлумачення, яке спрямоване на пізнання права. Тлумачення — з’ясування виступає як внутрішній процес мислення, що не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора. Під час з’ясування інтерпретатор використовує різні способи і прийоми тлумачення, що забезпечують процес пізнання.
З'ясування норми права — це: внутр. процес мислення, який здійснюється особою з допомогою способів тлумачення і спрямований на пізнання та розкриття волі законодавця, вираженої у нормі права;
Процес з'ясування здійснюється з допомогою таких способів тлумачення: 1) логічний спосіб — сукупність лог. прийомів і правил (закон тотожності, закон заперечення, закон достатньої підстави, лог. перетворення, висновки з норм, висновки за аналогією тощо) для з'ясування лог. структури волі законодавця, вираженої у нормі права;
2) мовний спосіб — сукупність мовних правил (лексики, морфології, синтаксису, пунктуації, спец, мовних правил, розроблених правовою наукою) для тлумачення зовн. вираження, тексту норми права;
3) системний спосіб — сукупність прийомів і правил, розроблених юрид. наукою на підставі вчення про системність права, для з'ясування систем, характеру волі законодавця, розуміння систем, зв'язків норми права, що тлумачиться, з ін. нормами, особливо з тими, які регулюють однакові або однорідні сусп. відносини, її місце в системі права;
4) історичний спосіб — сукупність прийомів та правил (порівн. висновки, аналіз істор. обставин, причин ухвалення норми права та її завдань і мети) для з'ясування генези норми права, її зв'язків з неправовими джерелами. Результатом з'ясування норми права є висновки, яких дійшов суб'єкт тлумачення у процесі з'ясування норми з допомогою усієї сукупності способів тлумачення, що адекватні дійсному змісту норми права та відповідають критеріям істинності й правильності результату тлумачення.
Взаємовідносини з’ясування, роз’яснення та акта тлумачення як основних елементів поняття тлумачення можуть бути охарактеризовані на практиці взаємозв’язком філософських категорій змісту і форми. При цьому з’ясування і роз’яснення — це безпосередня пізнавальна діяльність, процес її об’єктивізації ззовні виступає у вигляді специфічного змісту поняття тлумачення. У той же час акт тлумачення — це форма, в межах якої пізнається і роз’яснюється зміст правових норм.
Об’єктивний та суб’єктивний характер процесу тлумачення норм права
Тлумачення норм права можна визначити як інтелектуально-вольову діяльність об'єктивного і суб'єктивного характеру із з'ясування та роз'яснення волі законодавця, матеріалізованій у нормі права, та результати цієї діяльності.
Об’єктивність появляється у тому, що результат тлумачення видається у формі офіційного акта державного органа, так і у формі, що даються громадськими організаціями або окремими особами рекомендацій і порад, що не мають формально обов'язкового характеру. Його ціль забезпечити правильне й однакове здійснення тлумачення норми у усіх випадках, на який вона розрахована, усунути неясності і можливі помилки при її застосуванні. Зазначені аспекти найбільше чітко проглядаються при застосуванні права: особа або орган, що застосовують юридичну норму, повинні усвідомити їхній зміст і ознайомитися з роз'ясненнями, що даються офіційними органами, наукою права
Кожен, хто займається діяльністю, яка регулюється нормою права, є загалом її інтерпретатором. У тлумаченні деяких прав ураховується те, як адресати
норм самі розуміють сферу, що захищається цим правом. Разом з тим слід зазначити, що тлумачення норм права здійснюється певним суб’єктом, який є носієм різних особистих якостей: індивідуальної правосвідомості, розумових здібностей, досвіду тощо. До того ж норма права відображається в мисленні різних суб’єктів, у
різних умовах. Суб’єктивний характер тлумачення обумовлюється і його творчим характером, адже в процесі тлумачення досягаються нові знання, що відображають зміст норми права. У доктрині тлумачення норм права виділяють, з одного боку,
суб’єктивну й об’єктивну, а з другого — статичну і динамічну теорії.
Результат інтерпретаційної діяльності безпосередньо залежить від того, прихильником яких є інтерпретатор. Так, суб’єктивна теорія виходить з того, що в основі законів лежить воля осіб, які брали участь у їх прийнятті; об’єктивна — навпаки, зображує не волю законодавця, а волю закону. Попри таку позицію не можна не зауважити, що закони є вираженням людських уявлень, а отже, зміст певної норми має встановлюватись, виходячи із загальних уявлень людей.
Тим не менш, суб’єктивний характер тлумачення може бути також джерелом помилок, однобічного розуміння змісту норм права. В українській правовій думці є погляд на пануючу в світі систему тлумачення правових норм як на таку, що ґрунтується загалом на інтуїції, що є вкрай негативним явищем
