Діяльність єпископа Торосовича

Помітною фігурою в історії Вірменської церкви в Україні був єпископ Микола Торосович, який народився 1605 р. у Львові в сім'ї багатого вірменського купця Якоба. У січні 1627 р. патріарх Мельхиседек таємно висвятив Торосовича на єпископа в церкві св. Христа, що на Краківському передмісті у Львові.

Становище єпископа Торосовича було непевним, позаяк вірменська громада вважала його людиною, котра незаконно отримала єпископський престол. Можливо, що саме тоді у Торосовича зароджується думка про повний розрив з Ечміадзіном і перехід під владу Риму.

Навесні 1630 р. у Львові від каталикоса приїхав вардапет Кристоф (Хагадур), зобов'язаний розв'язати конфлікт між громадою і єпископом. Вардапет прийняв сторону громади. Він розірвав відносини з Торосовичем, закрив перед єпископом двері кафедрального собору і вимагав суду над ним. Торосович розумів, чим йому загрожує суд, і відчував, яким буде вирок. Тоді він вирішив віддатися повністю під опіку католицького духовенства, прийнявши визнання католицької віри. Ця церемонія відбулася 24 жовтня 1630 р. у Львові в костелі св. Михайла кармелітів босих.

У 1635 р. Торосович ще раз склав католицьке сповідання віри перед папою Урбаном VIII. Папа визнав Торосовича і його спадкоємців на єпископському престолі архієпископа-ми-митрополитами з юрисдикцією в Польщі, Молдові та Валахії. Апостольська столиця поставила Торосовича Львівським владикою і зрівняла у правах з латинським архієпископом - митрополитом.

Після повернення Торосовича з Риму ситуація у Вірменській церкві ще більше загострилася. Вірменські громади були рішуче настроєні проти унії. їх підтримував король. За спиною Торосовича фактично стояв лише папа римський Урбан VIII.

Багаторічна війна з Торосовичем фатально відбилася на становищі самих вірмен. Багато вірмен стали покидати Львів; вірменська торгівля сильно підупала (особливо з 1638 р.). Значна кількість вірмен збідніла. Вірменська церква зазнавала кризи й занепаду, церковне майно розкрадалося. Серед духовенства втрачалася повага до єпископа, занедбувалася й церковна дисципліна.

Після тривалої довголітньої війни з Торосовичем вірменські старійшини вирішили хоча б de jure перейти в католицизм. Вони подали королю Яну Казиміру уніатське сповідання віри і погодилися перейти під юрисдикцію Риму. Проте ставлення вірменської громади до Торосовича залишилося напруженим. Тому королівською та папською владою було вирішено направити у Львів місію театинців, які б відновили нормальний розвиток церковного життя вірмен. Торосо-вич і вірменська громада погодилися з цим рішенням. Весною 1664 р. театинці під керівництвом о. Клемента Галана прибули у Львів.

Ще до прибуття театинців львівська вірменська архідієцезія номінально охоплювала всю територію Польщі й Валахії. Але фактично валаський владика — єпископ Ісаак був незалежний від львівського митрополита. На території України на 3—4 тис. віруючих вірмен у середньому припадало 9 парафій, 13 культових приміщень, приблизно 23 священики. У самому Львові, крім кількох василіанських монахів, було 7 священиків, які обслуговували три церкви: кафедральну, монастир св. Анни з розміщеною неподалік церковкою св. Якоба Нісібіського та церкву св. Хреста. Крім Львова, велика колонія вірмен мешкала в Кам'янці-Подільському, де в 1495 р. побудували церкву Успіння Богородиці, що прославилася в XVII ст. чудотворним образом Божої Матері. Крім неї, тут діяло ще три менші церкви. Священиків, як і у Львові, в Кам'янці налічувалося 7. Вірменські парафії з церквами й священиками були ще в Язловці, Станіславі, Снятині, Замості. Вірменські святині мали також і Київ та Луцьк.

Діяльність театинців наштовхнулася на сильну протидію з боку Торосовича. Архієпископ робив усе, щоб унеможливити відкриття театинської навчальної колегії для вірмен. Однак керівник театинців Галан відкриває спочатку школу для вірменських хлопчиків, а 24 січня 1665 р. започатковує папську колегію. Театинці спробували відрегулювати стосунки Торосовича з Римом, оскільки Торосович вів подвійну гру: хоча він і прийняв унію, але оточив себе лише православними священиками, не давав можливості проводити реформи в католицькому дусі. Лише з приходом театинців почався розвиток власне вірмено-католицького обряду, остаточне формування якого припадає на кінець XVII ст. під час правління архієпископа Хунаніана.

Наприкінці 1667 р. Торосович вдруге їде в Рим. Скориставшись його відсутністю, театинці організовують граматико-риторичну школу з викладанням курсу теології та філософії вірменською і латинською мовами, на початковому рівні тут вивчалася також італійська мова.

Під час перебування в Римі Торосовича змусили обрати собі коад'ютора з правом наслідування, яким став вихованець театинців, доктор теології Вардан Хунаніан. У 1675 р. Торосович висвятив його в коад'ютори з титулом єпископа Епіфанського. Перед від'їздом із Риму папа присвоїв Торосович у високі титулиасистента папського престолу та апостольського протонотаріуса. Повернувшись у 1675 р. до Львова, Торосович став запопадливо зміцнювати унію, але зі своїм молодим коад'ютором по ладнати все одно ніяк не зміг. Тому невдовзі Хунаніан змушений був поїхати з місією у Вірменію, де пробув майже 10 років.