Становлення і розвиток караїмського віровчення

Формування караїмського віровчення відбувалося в перші сторіччя нашої ери. Караїзм базується на Старому Заповіті (караїми називають себе синами Святого Письма). Деякі вчені відносять виникнення караїмського віровчення до часів земного життя Ісуса Христа і вважають, що воно сформувалося під безпосереднім впливом засновника християнства. Важливу роль в організації духовної структури, в становленні й оформленні караїзму відіграло вчення Анана бен Давида (752—840) із Басри. Він визнавав вчення Мойсея, Ісуса Христа і Магомеда, котрих вважав пророками, вірив у безсмертя душі і в переселення душ, не надавав значення зовнішній обрядовості і закликав самостійно вивчати Старий Заповіт. Прихильників цього вчення спочатку називали ананітами. Пізніше виник сучасний релігійний термін караїми (караїмі). Служителі культу виводять його від слів одного кореня з текстів Старого Заповіту й Корану, перекладаючи як читаючі, заклинаючі, знавці Святого Письма. Більш обгрунтованим є пояснення назви від етноніму карай.

Розквіт віровчення караїзму відбувався у VIII—XIII стст. Релігійні громади представників різних національностей у цей період вже утворилися на території нинішніх країн Іраку, Сірії, Єгипту, Туреччини та ін.

У Криму з початку нашої ери шанувальники Старого Заповіту ("сини Святого Письма") були відомі серед тюркських племен, пізніше вони прийняли вчення Анана. Відомості про найдавнішу караїмську громаду півострова зберігають пам'ятники родового кладовища Балта-Тиймез ("Сокира не доторкнеться").

У VIII ст. караїзм прийняла верхівка хозар на чолі з каганом, що сприяло поширенню віровчення серед язичницьких тюркських племен каганату на великій території, включаючи Крим. Язичництво, караїзм, християнство та іслам толерантно співіснували в Хазарській державі.

Після занепаду в XI ст. Хазарського каганату кримські караїми зберегли самостійність в окрузі Кирк-Йер неподалік від М.Бахчисарай. У 1246 р. частина караїмів перебралася із Криму в Галичину на запрошення князя Данила Галицького, який надав їм землі й привілеї. Так караїзм став відомим у Західній Україні. Етно-конфесійні громади кримських караїмів появилися в Галичі, Львові, Луцьку та в інших містах цього краю.

У Кримському ханстві караїми зберегли самоуправління й визнавалися політичною одиницею, якій було надано розмаїті пільги та гарантії внутрішньої і побутової незалежності. Караїми із Криму і Галичини не раз приставали до козаків. Історія зберегла імена Мінаша, М.Бубновського, Ільяша Караїмовича — старшого полковника реєстрового козацтва. Після приєднання Криму до Російської імперії кримські караїми стали поступово мігрувати за межі півострова. їхні громади утворилися в Києві, Одесі, Бердянську та в інших містах України.

Караїми поклоняються єдиному Богу і визнають єдину священну книгу — Старий Заповіт. Особливо пошановується ними Пятикнижжя. Караїми зобов'язані неухильно дотримуватися наказу пророка: "Не додавайте до того, що я вам заповідаю, і не зменшуйте з того, щоб виконувати заповіді Господа, Бога вашого, що я заповідав вам" (Второзакония 4:2). Виконання десяти заповідей — головна вимога караїзму. Старий Заповіт є для них зосередженням глибокої мудрості, осягнення якої можливе лише силою власного розуму. Саме тому найголовнішим принципом караїзму є необхідність пильного вивчення Святого Письма, без послуговування при цьому думками інших.

Згідно з віровченням караїзму Всемогутній Бог існує предвічно. Його єдність і могутність недоступні для людського розуму. Бог сотворив усе суще і через Мойсея на Сінайській горі дав найдосконаліший Закон. П'ять книг Мойсея ніколи не порушуються, не доповнюються, не змінюються. Божим духом були ведені й інші пророки. Бог визначає людям нагороди й покарання за заслугами кожного і воскресить мертвих у день суду, час якого ще не визначено. Має ще відбутися прихід месії. Ісуса Христа і Мухаммеда караїми вшановують як великих пророків.

Останній гахан кримських караїмів проф. Хаджі Серая Шапшал відзначав, що караїмська віра є християнством в його початковому стані, тобто таким, яким воно було ще за життя його засновника.

Обряди й звичаї караїзму

Як і мусульмани, караїми застосовують принцип аналогії і вірять в долю. У кримських караїмів є прислів'я: "Кисмет болса" — "Якщо долі буде вгодно". Заповідь любові до ближнього караїми прагнуть втілювати в конкретні справи, керуючись закликом: "Поділися з голодним хлібом своїм і бідних скитальців впусти в дім свій, коли побачиш голого, одягни його". Для караїмів характерне прислів'я: "Хай твоє слово відповідає пожертвуваній сумі". Духовні ієрархи караїмів подавали особисті приклади доброчесності й благодійності. Так, гахан С. Шапшал відкрив за свій рахунок богадільню для безпритульних і одиноких в Євпаторії. Там же на пожертвування караїмів побудовано училище, бібліотеку. Караїми вважають, що благодійність не може обмежуватися релігійними чи національними рамками. Так, Гулюш Гелелович, яка зі своїм чоловіком заснувала безплатний санаторій для дітей із бідних сімей (теперішня "Чайка" в Євпаторії), вимагала, щоб не менше половини місць у ньому віддавали дітям інших національностей і віросповідань.

Храми-кенаси і поховання караїмів зорієнтовано на схід (як і мусульманські мечеті). Головне приміщення храмів надається тільки чоловікам і складається з трьох частин: з південного боку на підвищенні розміщено вівтар, далі від нього — місця для прихожан, а ближче до виходу — лави для людей похилого віку, хворих і тих, хто в траурі. Храм прибрано килимами. Над привхідною північною частиною — балкон для жінок з ажурними гратами. Сюди ведуть окремі зовнішні сходи. До одруження жінки в кенасі не моляться. До храму, за звичаєм, прилягає замкнутий двір з обвитою виноградом альтанкою.

Перед молитвою відбувається омовіння. До храму входять без взуття. Моляться в кенасі два рази на день, стоячи або на колінах, вранці й увечері. Індивідуально моляться в будь-який час доби. Замість словесного каяття надають перевагу добрим справам, дотримуючися народної мудрості: "Шлях на Небо розпочинається із Землі".

Основу літургії караїзму становлять псалми Давида. Важливу роль у ній відіграють гімни й пісні, складені газзанами (священиками) і поетами. Служба складається із послідовних частин — хвалебної, вдячної, покаянної, молитовної, сповідної. Особливе значення в молитві надається не кількості слів, а глибині почуттів. Богослужіння відбувається в основному тюркською караїмською мовою, якою саме і перекладено Старий Заповіт не пізніше XI ст. З релігії прийшли до караїмів імена персонажів Старого Заповіту: Мойсей (Муса), Авраам (Ібрагім), Азарія, Бзра та ін. Збереглися в них і рідні тюркські імена: Бабакай, Бабай, Алтин, Кумиш, Тохтамиш. Часто у декого співіснували офіційні, наречені газзаном, і рідні тюркські імена, дані батьками.

Караїми шанують суботу, дотримуючись заповіді: "Пильнуй дня суботнього, щоб святити його, як наказав тобі Господь, Бог твій" (Второзаконня 5:12). Із свят, встановлених Старим Заповітом, особливо пошановуються караїмами Хиджі тамбиларнин (Пасха) і Хиджі афталарнин (П'ятдесятниця). Дотримуються вони також постів. Піст, яким пошановуєть-ся пам'ять покійників, завершується днем курбан — жертва. Індивідуальні пости практикуються за власним вибором. Вони не афішуються і проводяться, скажімо, за видужання чи поліпшення здоров'я когось із близьких, друга та ін. Особливого значення надається аскетизму, який іноді набував крайніх форм, включно до відмови від епітафії.

Серед духовних звань особливе місце посідають духовний і світський глава — гахани і священики—газзани, які обиралися. Духовенство мало задовольняти суворі вимоги: високі моральні якості, глибокі знання віровчення й обрядів, володіння караїмською, російською, українською, литовською і польською мовами.

З історії караїзму

Духовний і світський центр кримських караїмів спочатку був у фортеці Кирк-Йер (Джуфт-Кале), а пізніше (в XIX ст.) він перемістився в Євпаторію. Гахан очолював створене там Караїмське Духовне правління. На початок XX ст. йому підпорядкувувалося майже 40 громад караїмів у Росії. У Євпаторії було Олександрівське (назване на честь царя з його згоди) караїмське духовне училище. Тут видавалися "Відомості Духовного Правління", відбувалися з'їзди духовенства та національні з'їзди.

У XIX—XX стст. гаханами кримських караїмів обиралися Хаджі Ага Сима Бабович (1787—1855), Бабакай Бабович (1799—1882), Салуїл Пампулов (1831—1911) і Хаджі Серая Хан Шапшал (1873—1961). У XIX — на початку XX ст. Крим був всесвітнім центром караїзму і посилав духовних пастирів до караїмів в інші країни, навіть в Єгипет. Сотні років кримські караїми, визнаючи Ісуса Христа і Магомета, мали добрі стосунки як з християнами, так і з мусульманами. Кримські хани, галицькі і литовські князі, польські королі й російські царі завжди заступалися за кримських караїмів.

У Кримському ханстві караїми користувалися самоврядуванням, пільгами й заступництвом, обумовленим ханськими ярликами. Караїми були членами Дивану (Ради), начальниками монетного двору, скарбниками. У Кирк-Йері розташовувався караїмський гарнізон. За захист фортеці караїмів зараховано до військової аристократії — тарханів. Духовенство різних конфесій Криму — мусульман (центр Бахчисарай), християн (Успенський скит) і караїмів (центр Кирк-Йер) — постійно поздоровляло один одного з релігійними святами.

У Російський імперії караїми вважалися рівноправними громадянами. Православна церква й держава визнавали самостійність і близкість до раннього християнства вчення караїмів і заступалися за них. У їхніх паспортах фіксувалося: "віросповідання караїмське". Етнонім закріплювався законодавчо. Караїми користувалися правом надавати своїм дітям християнські імена. Ієрархи православної церкви і царі бували на богослужіннях в кенасах і гостювали в будинках караїмів. В Євпаторії в дворі кенаси стоїть пам'ятник на відзнаку відвідання цього храму Олександром І. Показово, що гахан караїмів міг благословляти наслідника царя, поклавши йому руки на голову і промовляючи при цьому слова молитви рідною караїмською мовою. Караїми ставали градоначальниками, вищими офіцерами, дипломатами, членами Державної Ради і Думи.

До революції 1917 р. в Росії було 20 кенас, більшість з яких — на території України, в тому числі 11 храмів у Криму. Найдавніші кенаси були в Криму, Галичі і Луцьку. Чисельність караїмів з 1800 до 1913 року зросла в Російській імперії у 3, а в Криму — в 10 разів.

Караїми зберегли релікти давніх вірувань, в їхніх традиціях багато залишків язичництва. Бога караїми називають іменем стародавнього тюркського божества — Тенгри. На пасхальних коржиках вони зображують сонце, місяць і зірки. В минулому на свята караї одягали маски тварин. У народній пам'яті залишилися міфічні божества Улуг-Ата—Великий Батько і Каргал-Ата—Батько-Проклинатель. Якщо перший з них — уособлення добра, то другий — зла. Матері ще недавно залякували ним своїх дітей; один раз на рік у будинках виставляли опудало, яке зображувало Каргал-Ату. Ім'ям доброго божества названо стародавній народний календар Улуг-Ата-Санава — Рахунок Великого Батька. Давні вірування караїв відображено в їхній назві середи — канкун (день жертвоприношення). В караїмських будинках на почесному місці на дерев'яному цвяху вішали бубон, за допомогою якого на світанку виганяли злих духів.

До наших днів зберігся культ священних дубів. У кінці минулого століття, під час засухи, в Джуфт-Кале можна було спостерігати процесію, що прямувала із кенаси до родового кладовища. Попереду неї гахан ніс сувої Старого Заповіту. Біля священних дубів молилися про послання дощу. Показова назва кладовища караїмів — Балта Тиймез ("Сокира не торкнеться"). Забобонний страх за знищення дубів інколи використовували з своєю метою чиновники Кримського ханства. Так, після відмови караїмів тримати задля кровної помсти у фортеці в ролі заручника Тимофія Хмельницького, чиновник гнівно заявив: "Так знайте ж, що до Балта Тиймезу доторкнеться сокира" (причина кровної помсти — вбивство козацького полковника І.Караїмовича). Донині живе забобон, що Тенгри здійснить загадане біля священних дубів потаємне бажання. Як засвідчував С.Шапшала, "офіційна релігія, не маючи змоги протидіяти народним переказам, не могла ще до минулого сторіччя вижити ці винятково язичницькі вірування й обряди, які переносять нас в часи Кирила і Мефодія в Криму або ж в країну чувашів, тобто до берегів Волги, куди колись пролягали землі хазарської держави" (Караимская народная энциклопедия. — М,, 1955. — Т.1, — С.31).

Після 1920 р. діяльність караїмських громад у СРСР поступово було припинено. Останній діючий в Криму караїмський храм закрито в 1959 р. З того часу і донедавна релігійні обряди відправлялися караїмами в домашніх умовах. Уціліли до наших днів будівлі кенаси в Криму в катастрофічному стані (Євпаторія, Джуфт-Кале), частину з них перебудовано і використовуються вони не за призначенням (Симферополь, Севастополь, Бахчисарай), Приміщення храмів збереглися в Бердянську, Харкові та в інших містах України. Красиве приміщення кенаси височіє в центрі Києва, неподалік від Золотих Воріт (побудоване за проектом відомого архітектора Городецького); нині в цьому храмі розміщено Будинок актора.

Караїми і сьогодні шанують свої головні національні й духовні святині в Криму: Фортеця Кирк-Йер (Джуфт-Кале, або Чуфут-Кале) з її стародавніми храмами і прилеглим родовим кладовищем Балта-Тиймез, а також кенасу в Євпаторії.

Розпочатий процес національного й релігійного відродження сповнив надією і караїмів. Після занепаду Хазарського каганату духовна й світська влада у кримських караїмів були нероздільні в рамках етно-конфесійних громад. Після 1917 р. цю структуру порушено. Із часів перебудови створюються окремо національно-культурні й релігійні караїмські громади. Асоціація кримських караїмів "Кримкарайлар" об'єднує нині територіальні товариства Сімферополя, Євпаторії, Феодосії, Бахчисарая та інших міст. Організації караїмів утворено в Мелітополі, Харкові та Одесі. Відродження релігії нероздільно пов'язане з відродженням самого народу. Для кримських караїмів-тюрків ці поняття єдині. Нині в Україні існує чотири релігійні громади караїмів.

Здавна в нашій країні караїзм сповідували невеликі групи українців і росіян. У минулому всіх їх відносили до російських караїмів і називали іноді також росіянами старозаповітного віросповідання. Крім релігії, вони нічим не відрізнялися від одноплемінників-православних. До 1919 р. найбільші громади караїмів-слов'ян були в станицях Михайлівській (600 осіб) і Родниківській (200 осіб) на Кубані і в селі Пришиб Астраханської губернії. Деякі віруючі знали священну мову Біблії і могли читати цією мовою традиційні тексти Старого Заповіту. Молилися вони рідною мовою.

Караїми-слов'яни здавна підтримували зв'язки з кримськими караїмами-тюрками, разом брали участь в доброчинній діяльності. Караїмські з'їзди і духовні правління розглядали питання про їхні взаємовідносини, допустимість спільних шлюбів, спільне навчання тощо. Перед 1917 р. намітилося зближення караїмів-тюрків і караїмів-слов'ян при збереженні суверенності етно-конфесійних громад. Після знищення структури караїзму в роки радянської влади припинилися й контакти на міжобщинному рівні.

Питання про витоки караїзму у слов'ян потребує ще спеціального дослідження. Належність караїмів-слов'ян до козацтва може бути провідною ниткою для встановлення істини. Нині в Криму проживають близько ЗО караїмів-слов'ян (російських караїмів). Дальше вивчення караїзму може дати новий цікавий матеріал з історії караїзму і козацтва.

3. ІСЛАМ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

Ісламу на землях України сотні років, він має тут свою довгу й складну історію. Вона тісно пов'язана з багатьма драматичними сторінками історії українського народу. Адже іслам на українських землях сповідували представники народів, з якими українці довгий час були в напружених стосунках.

При вивченні історії ісламу в Україні потрібно враховувати такі фактори:

1. Поява прибічників ісламу на українських землях, насамперед на південних, — це процес, зумовлений розміщенням України на порубіжжі двох великих цивілізацій — християнської та мусульманської. Наша країна розміщена на вододілі цих двох світів, який пролягає від Синьцзяну, Середньої Азії та Казахстану — на сході, потім через Закавказзя, Північний Кавказ, Крим і Туреччину аж до південної Болгарії, Боснії й Албанії — на заході. Тому саме вже географічне положення України наперед визначало активну її взаємодію з мусульманськими країнами та народами. Наявність мусульман у сучасній Україні зумовлена, насамперед, етнічним складом її населення, до якого, зокрема, належать представники 26 тюркських народів, котрі здебільшого сповідують іслам.

2. Історія контактів України з мусульманським світом налічує більше як тисячоліття. Разом з тим важко визначити початковий момент ознайомлення України з ісламом. Практично неможливо вказати точно дати, ймення, факти, географічні точки, пов'язані з найпершими мусульманами на землях Русі-України. Порівняно з досить чітко датованою історією християнства історичне поширення ісламу на півдні України не має на сьогодні чітко визначеного початку. Ісламізація відносно невеликої частини населення України в загальноісторичній перспективі виглядає як дуже поступово зростаючий процес, що зовні чимось нагадує дифузію — поступове проникнення.

3. Іслам у межах сучасної України відіграв значну етноформуючу роль у житті одного з двох автохтонних народів України — кримських татар. У XIX — XX стст. він став фактором етнічного самозбереження татар волзьких (нижньогородських).

4. Історично було два головних шляхи отримання інформації про іслам в Україні: східний (Булгарстан, Північний Кавказ) та південний (Крим і Туреччина). На значенні східного каналу поширення впливу ісламу на Україну наголошував академік М. Гру шевський. Нині зростає вплив на релігійно-культурне життя мусульман України більш віддалених країн — арабських держав та Ісламської Республіки Іран.

5. В історичній пам'яті українського народу іслам століттями сприймався цілком природно як релігія чужинців, ворожих нападників. Тому іслам аж до XIX ст. — це гнана релігія в Україні. Оскільки Україна — країна християнська, а також через гострі воєнні колізії з південними сусідами, що сповідували іслам, релігія мусульман в очах українців сприймалася як щось глибоко вороже. Це відбилося у світогляді та менталітеті (соціальний характер) українського народу. Однак у міру встановлення мирних стосунків з мусульманськими народами погляди українців на іслам поступово змінювалися. Адже українці завжди відзначалися толерантністю щодо релігійних уподобань інших народів. Нетерпимість до ісламу була властива для офіційної ідеології Російської імперії, до складу якої довго входила Україна.

6. Знайомство українців з мусульманами, з їхнім способом життя, з духовними засадами ісламу не було постійним і безперервним. Це був дискретний (перервний) процес. Ознайомлення населення материкової України з елементами знань про іслам та мусульман відбувалося лише в мирні періоди. Наприклад, під час мирних контактів запоріжців з ногайськими та кримськими татарами в Північному Причорномор'ї до встановлення протекторату Туреччини над Кримським ханством. Під час воєнних конфліктів про ознайомлення з ісламом годі й говорити.

7. Мусульмани, котрі мешкали на південь від України, ніколи не мали на меті навернення в іслам українців, що мешкали в материковій Україні. Про такі плани або про якісь спеціальні акції подібного гатунку досі немає будь-яких відомостей. Про них також ніколи не проголошувалося і нічого позитивного в цьому напрямі не було зроблено. Навпаки, факти свідчать про те, що мусульманські громади там, де вони діяли на українських землях, існували ізольовано від українського соціокультурного середовища.

8. Іслам в Україні не має якоїсь особливої специфіки, він не привів тут до появи нових течій, напрямів, груп тощо. Мусульмани на теренах України завжди сповідували суннізм, хоча тут і мешкали окремі дервіші, суфії. Джидадизм, біля витоків якого в Криму стояв Ісмаїл-бей Гаспрали, був не релігійною течією, а культурно-гуманістичним явищем.