Система міжнародних договорів, які укладаються державами-членами

Міжнародні договори становлять особливу групу джерел європейського права. І засновуються на принципах права міжнародних договорів, як обов'язковість дотримання, незмінність в односто­ронньому порядку, верховенство щодо внутрішніх джерел права та ін. Договори, що спільно Співтовариствами та державами-членами, є складовою права Євросоюзу. Співтовариства спільно з державами-членами - не впливає на обов'язковість договорів та їх місце в ієрархії джерел права Євросоюзу. Вони, внаслідок своїх властивостей займають друге місце після установчих договорів. Ряд держав - членів ЄС дотримуються різних точок зору щодо інкорпорації міжнародно-правових норм у національну систему права. Такі держави, як ФРН, Франція, поділяють моністичну концепцію. Відповідно норми підписаних і таких, що набули чинності, міжнародних договорів автоматично стають складовою національного права (хоча в різних країнах існує ряд особливостей ре­алізації' цього принципу). Такі держави ЄС, як Велика Британія, Італія, дотримуються дуалістичної кон­цепції. В даному випадку реальне виконання договору повністю залежить від заходів по імплементації. Міжнародних договорів, що' укладаються державами-членами з третіми особами або міжнародними ор­ганізаціями і зачіпають юрисдикцію Співтовариств є джерелами права Євро­союзу лише в тому випадку, якщо, покладаючи зо­бов'язання на Співтовариства, укладаються внаслідок прямого повноваження, що міститься в установчому договорі, або за повноваженням органів Спів­товариств. Існують ще деякі різновиди угод, які є близьки­ми за статусом до міжнародних договорів. Це закриті конвенції, що укладаються між державами-членами на розвиток приписів установчих договорів з метою де­талізації співробітництва в окремих галузях (на­приклад, Брюссельська Конвенція про розмежування юрисдикції та надання допомоги з цивільних справ). Укладення відповідних конвенцій використовується як основний метод правового регулювання в рамках Маастрихтського та Амстердамського договорів. Всі такого роду конвенції, що зачіпають юрисдикціїо Європейських Співтовариств та Євросоюзу, навіть якщо формально останні не є стороною за договором, залишаються джерелами європейського права, а тому є обов'язковими для його суб'єктів.

Міжнародні договори, що є частиною права Євросоюзу, можна поділити на три групи.

Перша містить договори між Співтовариством та державою чи державами, що не входять у нього. Такі договори застосовуються, коли предмет договору пов­ністю відповідає компетенцц Співтовариства укладати міжнародні договори.

Друга група включає "змішані" договори, тобто договори між, з одного боку, Співтовариством та діючими спільно з цим державами-членами, а з іншого - третіми країнами. Така схема застосовується, коли предмет договору частково належить до компе­тенції Співтовариства, а частково до компетенції дер-жав-членів.

Третя група містить договори між державами-членами (діючими одноособове) та третіми країнами. Суд ЄС визнав зазначену групу договорів складовою права Євросоюзу і встановив їх обов'язковість для Євросоюзу тільки в одному певному аспекті.

 

74. Повноваження Європейських співтовариств щодо укладання договорів.

Міжнародні договори становлять особливу групу джерел європейського права. При участі в до­говорі Співтовариств воно несе відповідальність за виконання покла­дених на нього зобов'язань в межах своєї юрисдикції. Це не означає, що договір с обов'язковим для обох сторін не в однаковій мірі. міжнародний договір рівною мірою є обов'язковим для всіх суб'єктів європейського права. Прямі повноваження по укладенню міжна­родних договорів надаються за Договором про засну­вання Європейського Співтовариства у двох випадках: коли мова йде про торговельні угоди та про угоди про створення. Стаття Договору про заснування Європейського Співтовариства не обмежує можливість укладення угод торговельними та тариф­ними питаннями. Вони можуть охоплювати всі сфери загальної економічної політики Співтовариства, включаючи стимулювання експорту, кредитні відно­сини, фінанси, а також поставку товарів. Зазначені повноваження мають виключний характер. Маастрихтським договором до Договору про заснування Європейського Співтовариства була вве­дена ст. 228, яка визначає загальні положення, що стосуються процедури укладення всіх міжнародних договорів. Укладення міжнародних договорів є однією із ознак державного суверенітету. Тривалий час існували два підходи, що стосуються повноважень ЄС щодо їх укладення. Відповідно до одного з них стверджувалося, що повноваження ЄС по укладенню міжнародних договорів (його зовнішня компетенція) повинна відображати внутрішню юрисдикцію ЄС. Зазначений підхід отримав назву концепції "паралелізму". В ній йдеться, що для ЄС нелогічно мати повноваження по прийняттю внутрішніх право­вих норм і не мати повноважень укладати міжнародні угоди з тих же питань. Таким чином, відповідно до цієї концепції, компетенція ЄС укладати міжнародні договори не обмежується компетенцією, вказаною в Договорі про заснування Європейського Співтова­риства, а охоплює будь-які питання, що належать до його внутрішньої юрисдикції. На першому етапі держави-члени дану кон­цепцію не сприйняли. Вони підтримали точку зору, відповідно до якої ЄС має тільки ті повноваження, які прямо надані ЄС згідно з Договором про заснування Європейського Співтовариства. за ст. 228 Дого­вору про заснування Європейського Співтовариства загальне положення про повноваження ЄС по укла­денню міжнародних договорів починається наступни­ми словами: "В тих випадках, коли положення даного Договору передбачають укладення угод...". Таке фор­мулювання має на увазі, що ЄС може укладати міжнародні договори лише за наявності положень, які прямо це передбачають. Разом з тим ст. 101 Договору про заснування Європейського співтовариства з атом­ної енергії передбачає; "Співтовариство може в межах своєї компетенції брати на себе зобов'язання шляхом укладення угод або контрактів з третьою країною...". Мається на увазі, що, якщо Співтовариство має "внутрішню" компетенцію стосовно якого-небудь пи­тання, воно також володіє повноваженнями укладати із зазначеного питання міжнародні договори.

 

75.Дія права ЄС. Дія права Європейського Союзу зачіпає питання його дії у часових, просторових межах та питання юрисдикції Співтовариств та сфери дії права Євросоюзу.

Право Євросоюзу діє у часових межах, встано­влення яких є таким самим, як і в національному праві. Серед установчих договорів Європейських Спів­товариств лише Договір про застосування Євро­пейського співтовариства з вугілля та сталі має чітко визначені часові рамки дії (50 років), інші ж у часі не обмежені. Не змінюють становища й подальші доку­менти, що приймалися після установчих договорів та були спрямовані на їх перегляд. Однак установчі дого­вори подекуди містять положення програмного харак­теру або ж положення, строк виконання яких відкладений. Держави-члени також передають суве­ренні права Європейським Співтовариствам на необ­межений строк, про що є підтвердження у рішеннях Суду ЄС.

Набрання чинності нормами певного джерела вторинного права залежить від його правового режиму та характеру закріплених у ньому положень.

Рішення ЄС починають діяти з моменту їх прийняття.

Міжнародні угоди Співтовариств набувають чинності за загальними положеннями міжнародного права або вказівками, які містяться в них.

Необмеженість права Євросоюзу в часі супро­воджується дією принципу пріоритетної дії норма­тивного акта, що був прийнятий пізніше, у порівнянні з тим, що був прийнятий раніше.

Іншою категорією, яка зумовлює дію права Євросоюзу, є обмеженість його дії у просторі, або просторові рамки дії права Євросоюзу.

тери­торія суверенних держав - членів Євросоюзу одно­часно є й складовою його території. При цьому Євро-еоюз не може впливати на територіальні зміни щодо країн-учасниць, але може регулювати простір застосу­вання права Євросоюзу шляхом встановлення обме­жень. Зовнішні кордони Євросоюзу є одночасно кор­донами митного союзу, створеного ЄС. Ллє не всі держави - члени Євросоюзу є учасницями, наприклад, Шенгенської угоди 1985 р., що суттєво ускладнює пи­тання щодо кордонів Євросоюзу. проблемою просторового поширення дії права Євросоюзу є проблема його застосування на ос'Ірівних частинах країн-члепів (Азорські та Ка-нарські острови, о. Мадейра), а також у заморських департаментах та на заморських територіях, що пере­бувають під управлінням держав - членів Євросоюзу. Для цих територій встановлено особливі статус та правовий ре­жим (режим асоціації). Проблема предметної юрисдикції права Євросо­юзу визначена і обмежується чинними установчими актами. Норми національного права країни - члена Євросоюзу регулюють всі види правовідносин на її території, а норми права Євросоюзу лише ту сферу суспільних відносин, на яку поширюється юрисдикція Європейських Співтовариств.

76.Цілі створення ЄС. Цілі;

- сприяти економічному та соціальному прогре­су, високому рівню зайнятості, досягнути збалансова­ного та сталого розвитку шляхом створення простору без внутрішніх кордонів та досягнення економічного і соціального єднання, формування економічного і ва­лютного союзів, що передбачає введення єдиної ва­люти;

- сприяти утвердженню Євросоюзу на між­народній арені шляхом проведення спільної зов­нішньої та оборонної політики;

- посилити захист прав та інтересів громадян держав-члеиів через введення єдиного громадянства Євросоюзу;

- зберігати і розвивати Євросоюз як простір сво­боди, безпеки та законності, в якому наявне вільне переміщення осіб поєднується із відповідними захо­дами контролю на зовнішніх кордонах, надання при­тулку, імміграції, попередження і боротьби із зло­чинністю;

- зберігати в повній мірі досягнення Співто­вариств і спиратися на них, щоб визначити, наскільки політика і форми співробітництва, вказані в даному Договорі, потребують перегляду для забезпечення ефективності дії органів Євросоюзу. Цілі Євросоюзу досягаються у порядку і строки, передбачені Договором про Європейський Союз, при дотриманні принципу субсидіарності, як він виз­начений у ст. 5 Договору про заснування Євро­пейського Співтовариства. У згаданій статті зазна­чається, що Співтовариство діє в межах своїх повно­важень і поставлених цілей, які визначаються цим Договором. У сферах, що не підпадають під його ви­ключну компетенцію, Співтовариство діє відповідно до принципу субсидіарності, якщо цілі певних дій не можуть бути досягнуті державами-членами і тому внаслідок масштабів і результатів запланованих дій можуть бути успішніше реалізовані Співтовариством. Будь-які дії Співтовариства не повинні виходити за рамки, визначені Договором про заснування Євро­пейського Співтовариства.

Євросоюз має забезпечувати узгодженість своєї зовнішньої діяльності у загальному контексті зовнішніх відносин, політики в сфері безпеки, еко­номіки та сприяння розвитку. Рада і Комісія несуть відповідальність за забезпечення такої узгодженості і співробітничають з цією метою

 

77.Відповідальність за порушення права ЄС. Відповідальність для суб'єктів права Євросоюзу може наступати за невиконання або неналежне вико­нання його норм. Шляхом подання фізичною або юридичною особою позову до національного суду. Це можливо на основі застосування концепції прямої дії права Євросоюзу, яка прийнята національними судами дер­жав - членів Євросоюзу. Основні обмеження даної концепції полягають в тому, що вона може застосовуватися лише стосовно положень права Євросоюзу, що мають пряму дію. Однак Суд ЄС кваліфікує більшість положень права євросоюзу як такі, що мають пряму дію, і фізичні та юридичні осо­би мають можливість подати позов у разі порушення їх прав та інтересів. Підставою для порушення справи в національному суді є обмеження національним уря­дом свободи дій громадян методом, що суперечить праву Євросоюзу. Уряд може це робити, обмежуючи права особи, обвинуваченої у вчиненні правопору­шення. В такій ситуації обвинувачений може посила­тися на норми права Євросоюзу як такі, що звільняють його від відповідальності. При цьому національний суд має звернутися до Суду ЄС для от­римання рішення Згідно з установчими договорами процедура за­хисту в Суді ЄС може бути розпочата, якщо держава-член не виконала накладених на неї відповідним До­говором зобов'язань. Цим поняттям охоплюється по­рушення положень одного з трьох установчих дого­ворів. про Європейський Союз (Маастрихтського договору) не будуть вважатися такими, якщо ці положення не змінюють Договори про заснування ЄС, ЄСВС та Євроатому. також входять порушення зо­бов'язань, закріплених у нормативних актах Спів­товариств, прийнятих згідно з установчими договора­ми Порушення зазначених правових норм вважати­меться порушенням положень установчих договорів, відповідно до яких вони були прийняті. Те саме відноситься до порушення положень договорів між певним Співтовариством і третьою країною. Таке порушення буде вважатися порушен­ням установчого договору, згідно з яким Співто­вариству були передані повноваження,по укладенню договору. "Змішані" міжнародні договори (одна сторона в яких представлена спільно Співтовариством і держа-вами-членами, а інша - третіми державами) уклада­ються тоді, коли вважається, що врегульовані ними питання частково належать до компетенції Співтова­риства, а частково - до компетенції держав-членів. Якщо це так, то порушення державою-членом зо­бов'язання може бути предметом примусового вико­нання у випадку, коли це зобов'язання належить до компетенцд Співтовариства.

"Прямі" міжнародні договори між державами -членами Співтовариств, які не є установчими, не створюють зобов'язань згідно з Договорами про заснування ЄСВС, ЄС та Євроатому.

Те саме стосується допоміжних конвенцій, за винятком укладених відповідно до ст. 220 Договору про заснування Європейського Співтовариства. Зазна­чена стаття передбачає, що держави-члени мають почати переговори з метою забезпечення своїм грома­дянам певних переваг, таких як спрощення формаль­ностей, встановлених для взаємного визнання та ви­конання судових і арбітражних рішень. Національні суди можуть відмовляти у визнанні прямої дії тих чи інших положень права Євросоюзу. Вони можуть відмовлятися від звернення до Суду ЄС у преюдиціальному порядку, навіть якщо зобов'язані це зробити

Хоча Суд ЄС при реалізації процедури примусо­вого виконання має справу з національним урядом, реальним відповідачем є держава - член Співто­вариства. Оскільки законодавчі та судові органи так само, як і уряд, є органами держави, при порушенні ними права Євросоюзу відповідачем також має висту­пати держава - член Співтовариства.

78.Способи забезпечення примусового виконання права ЄС. Способи забезпечення примусового виконання права Євросоюзу. Одним із них щодо національних урядів є пряме порушення справи проти певної держави - члена Євросоюзу. Для цього в установчих договорах міс­тяться спеціальні положення, які спочатку розгляда­лися як єдиний спосіб примусового застосування пра­ва Євросоюзу. Згідно із ст. 226 Договору про заснування Європейського Співтовариства, якщо, на думку Комісії, одна із держав-членів ухиляється від вико­нання яких-небудь зобов'язань, покладених на неї даним Договором, вона приймає вмотивований вис­новок з цього питання, попередньо надавши зацікавленій державі-члену можливість викласти свої пропозиції. Якщо держава-член залишає вмотивова­ний висновок Комісії без уваги протягом строку, встановленого останньою, Комісія може звернутися до Суду ЄС. Відповідно до ст. 227 Договору про заснування Європейського Співтовариства кожна із держав-чле­нів, на думку якої інша держава-член ухиляється від виконання зобов'язань, узятих нею за даним Догово­ром, може звернутися з цього приводу до Суду ЄС. Зверненню до Суду ЄС однієї держави-члена з позовом до іншої, що грунтується на можливому по­рушенні нею зобов'язань, покладених названим Дого­вором, повинно передувати попереднє звернення з даного питання до Комісії.Комісія приймає вмотивований висновок після того, як зацікавленим державам буде надана мож­ливість на основі принципу змагальності надати свої зауваження в письмовій чи усній формі.Якщо Комісія не надасть свій висновок протягом трьох місяців з моменту звернення до неї з даного пи­тання, то відсутність такого висновку не є перепоною для звернення держави-члена з позовом до Суду ЄС.Якщо Суд ЄС визнає порушення з боку якої-небудь держави-члена зобов'язань, що випливають із Договору про заснування Європейського Співто­вариства, то така держава зобов'язана вжити не­обхідних заходів для виконання рішення Суду ЄС. Якщо Комісія вважає, що ця держава вжила зазна­чених заходів, вона, надавши їй можливість викласти свої пропозиції, приймає вмотивований висновок, в якому уточнюються пункти, щодо яких дана держава-член не виконала рішення Суду ЄС. Якщо названа держава - член не вживає заходів, необхідних для виконання рішення Суду ЄС, у строк, встановлений Комісією, то остання може передати справу до Суду ЄС. Діючи таким чином, Комісія виз­начає штрафні санкції та пеню, що підлягають оплаті даною державою-членом, які встановлює в залежності від конкретних обставин. Якщо Суд ЄС визначить, що держава-член не виконала його рішення, він може зобов'язати цю державу сплатити одноразову суму або штраф. Положення Договору про заснування Євро­пейського Співтовариства та Договору про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії із зазначених питань є схожими. Однак мають місце значні відмінності з Договором про заснування Євро­пейського співтовариства з вугілля та сталі. Спільним є те, що відповідно до всіх трьох Договорів процедура може поділятися на два етапи: адміністративну, в ході якої основну роль відіграє Комісія, і судову, в процесі якої Суд ЄС виносить рішення.Одна із самих важливих відмінностей між Дого­вором про заснування Європейського Співтовариства з вугілля та сталі та Договором про заснування Європейського Співтовариства полягає в тому, що згідно з Договором про заснування Європейського Співтовариства з вугілля та сталі адміністративна стадія закінчується рішенням Комісії, яке констатує факт порушення державою-членом права Євросоюзу Це рішення є обов'язковим. Якщо держава - член хоче його оскаржити, вона повинна подати позов до Суду ЄС. У відповідності з Договором про заснування Європейського Співтовариства та Договором про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії Комісія лише складає висновок, який не є обов'язковим. У випадку його невиконання держа­вою-членом, Комісія має звернутися до Суду ЄС.Другою відмінністю є те, що за Договором про заснування Європейського співтовариства з вугілля та сталі процедура розгляду справи в Суді ЄС може бути почата тільки Комісією, Згідно ж з Договором про заснування Європейського Співтовариства та Догово­ром про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії це може зробити також інша держава -член Євросоюзу. Однак на практиці це відбувається рідко, оскільки пряме протистояння держав-членів може негативно вплинути на їх двосторонні відносини. Оскільки Комісія в більшості випадків са­ма звертається до Суду ЄС з відповідними позовами, держави-члени не роблять цього самі.

 

79.Загальна хар-ка дог.про ЄС від 7 лютого 92. Договір про ЄС, підписаний в 1992р. В Маастрихте(Нідерланди) главами держав і урядів 12 держав-членів ЕСпівтовариства. Він доповнен 17 протоколами і33 заявами за різними аспектами домовленостей, в яких враховані результати референдума в Данії, а також протоколом та погодженням про соціальну політику, які передбачають створення единого соціального простору. Договір додатково до національного громадянства вводитьгромодянство ЕС. ЕС грунтується на таких трьох складових: ЕСпівтовариства з додатками та формами співпраці, які передбачені в Договорі про ЕС;спільна зовнішня політика та політика в галузі міжнародної безпеки; співпраця у внутрішній та правової політиці. Цей Договір свідчить про початок створення тісного Союзу народів Європи, рішення якого будуть прийматися якомога відкритіше і доступніше до суспільства вцілому. Одне з завдань покладених в зміст цього договору за допомогою узгоджених методів налагодити відносини між державами-членами та їх надодами. - сприяти економічному та соціальному прогре­су, високому рівню зайнятості, досягнути збалансова­ного та сталого розвитку шляхом створення простору без внутрішніх кордонів та досягнення економічного і соціального єднання, формування економічного і ва­лютного союзів, що передбачає введення єдиної ва­люти;- сприяти утвердженню Євросоюзу на між­народній арені шляхом проведення спільної зов­нішньої та оборонної політики; - посилити захист прав та інтересів громадян держав-члеиів через введення єдиного громадянства Євросоюзу;- зберігати і розвивати Євросоюз як простір сво­боди, безпеки та законності, в якому наявне вільне переміщення осіб поєднується із відповідними захо­дами контролю на зовнішніх кордонах, надання при­тулку, імміграції, попередження і боротьби із зло­чинністю;- зберігати в повній мірі досягнення Співто­вариств і спиратися на них, щоб визначити, наскільки політика і форми співробітництва, вказані в даному Договорі, потребують перегляду для забезпечення ефективності дії органів Євросоюзу.

 

80. Положення про співроб-во у сфері охорони правоворядку та правосуддя в крим.справах відповідно до договору про ЄС. Не порушуючи повноважень Європейського Співтова­риства, Союз має на меті забезпечити громадянам усіх дер-жав-членів високий рівень безпеки у рамках забезпечення свободи та справедливості шляхом розробки спільних дій держав-членів у сфері охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах, боротьби з расизмом та ксено-фобією.Ця мета має бути досягнута шляхом запобігання і бо­ротьби з організованою і неорганізованою злочинністю, зо-крема з проявами тероризму, контрабанди, незаконної торгівлі наркотиками і зброєю, корупції та шахрайства шляхом:— більш тісної співпраці між органами охорони поряд­ку та митними структурами держав-членів у межах Європей-ського поліцейського відомства (Європол), згідно з положеннями статтей З0 і 32;— більш тісної співпраці між судовими органами влади держав-членів відповідно до положень статтей 31(а-г) і 32; — зближення, по можливості, норм кримінального пра-ва держав-членів

До спільних дій у сфері охорони порядку належать:(а) оперативна співпраця між уповноваженими органа­ми влади, включаючи поліцейські, митні та інші правоохо­ронні служби держав-членів, що займаються виявленням і розслідуванням кримінальних правопорушень;(б) накопичення, збереження, обробка, аналіз та обмін відповідною інформацією, включаючи дані від правоохо­ронних служб стосовно інформації про підозрілі фінансові операції, що отримані через Європол, враховуючи відповідні положення про захист даних особистого характеру; (в) співпраця та спільні ініціативи у сфері підготовки, стажування та обміну кадрами, постачання відповідним об­ладнанням, здійснення судових розслідувань;

(г) спільна оцінка окремих слідчих технологій у зв'язку з розслідуванням серйозних форм організованої злочин­ності.

Рада сприяє налагодженню співпраці через Європол, особливо протягом перших п'яти років з часу введення в дію Амстердамського Договору:(а) надати можливість Європолу в полегшенні та підготовці, а також у заохочуванні координації та здійсненні конкретних розслідувань компетентними органами держав-членів, включаючи оперативні дії спільних груп із за­лученням представників Європолу;(б) здійснити заходи, які б дали можливість Європолу просити компетентні органи держав-членів про проведення та узгодження особливо важливих розслідувань у конкрет­них випадках та розробці специфічних експертиз з виявлен­ня організованої злочинності, що згодом передаються в розпорядження усіх членів Союзу;(в) сприяти налагодженню зв'язків між співробітниками прокуратури та карного розшуку, які спеціалізуються у бо­ротьбі з організованою злочинністю у тісній співпраці з Європолом;(г) створити дослідницьку, документаційну та статис­тичну мережу транскордонних злочинів.До спільних дій у сфері кримінального права належать:(а) налагодження та зміцнення співпраці між компе­тентними міністерствами та судовими органами влади дер­жав-членів щодо внесення та ухвалення відповідних рішень;(б) спрощення процесу екстрадиції між державами-членами;(в) забезпечення узгодженості правових норм і проце­дур, характерних для окремих держав-членів;(г) запобігання конфліктам щодо визначення сфери повноважень держав-членів;(д) послідовне прийняття заходів, що встановлюють мінімальні правила стосовно складових елементів кримінальних дій та покарань у сфері організованої злочинності, тероризму та незаконного розповсюдження наркотичних речовин. Рада визначає умови та обмеження (статті ЗО і 31), відповідно до яких компетентні органи влади повинні діяти на території іншої держави-члена у згоді з місцевими влад­ними структурами. До компетенції Суду не входить розгляд питання чинності або пропорційності операцій, що проводяться поліцейськими та іншими правоохоронними структурами держав-членів, а також здійснення зобов'язань, покладених на держав-членів щодо підтримання правопорядку та захис­ту внутрішньої безпеки.6. Суд має юрисдикцію щодо розгляду законності рам­кових рішень та рішень після подання з боку окремих дер­жав-членів або Комісії на підставі відсутності компетенції, істотного порушення процедурних вимог, недотримання положень даного Договору і правових норм, які визначають умови його реалізації, або зловживання владою. роцедури, які згадуються в цьому пункті, вводяться протягом двох місяців з дати публікації акту.7. Суд має юрисдикцію щодо розгляду будь-яких супе­речок, що виникають між окремими державами-членами стосовно інтерпретації або стосування актів, прийнятих відповідно до положень статті 34(2), у разі, якщо подібні справи не в змозі вирішити Рада протягом шести місяців з часу їх подання на розгляд однією із сторін. Суд також наділяється повноваженнями розглядати будь-які супе­речності, що виникають між окремими державами-членами і Комісією відносно інтерпретації або застосування кон­венцій

 

81.Положення про спільну зовн політику відповідно до договору про ЄС. Союз визначає та проводить спільну зовнішню політику з метою: захисту спільних цінностей, основних інтересів, незалежності та цілосності Союзу; зміцнення безпеки Союзу; збереження миру та зміцнення міжнародної безпеки; сприяння міжн. співробітництву; розвитку демократії та законності, визнання основних прав і свобод людини. Держави-члени активно і відкрито підтримують зовнішню політику і політику безпеки Союзу, працюють спільно, зміцнюючи і розвиваючи взаємну політичну солідарність. Вони повинні утримуватись від б-я-х дій, що суперечать інтересам Союзу. Союз прагне досягти вище зазначені цілі чкерез визначення принципів, основних напрямків спільної зовн.пол-ки та пол-ки безпеки; визначення спільних стратегій, позицій; систематичне співробітництво між д-ми-членами в політ. сфері. Органом який визначає принципи і напрями зовн. П-ки є ЄРада. Рада приймає рішення необхідні для визначення і здійснення спільної зовн. П-ки, передає запропоновані нею спільні стратегії на розгляд ЄРади. Рада забезпечує єдність, послідовність і ефективність дій Союзу. На Раду покладається обов’язок прийняття рішення про те,що певне питання може чи повинно бути предметом спільних дій д-членів Союзу, Рада визначає сферу застосування спільних дій, їх основні цілі і завдання, в разі необхідності — тривалість, а також засоби, процедури й умови реалізації. Концепція спільних дій передбачає, що держави-члени беруть на себе зобов'язання відносно позицій, які вони виробляють, і напрямків діяльності. Рада може вносити на розгляд Комісії певні пропо­зиції з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки з метою забезпечення максимальної ефективності спільних дій. У випадку вироблення позиції та здійснення певних політичних кроків на національному рівні відповідно до спільних дій, має бути своєчасно подана інформація, що дає змогу, в разі потреби, звертатися за попередніми консуль­таціями до відповідних органів Ради. Зобов'язання про на­дання попередньої інформації не поширюється на заходи, які є національним аналогом відповідних рішень Ради. Держави-члени повинні узгоджувати свою національну політику із спільними позиціями.

Держави-члени інформують один одного і консульту­ються з Радою з будь-якого питання, що становить взаємний інтерес у сфері зовнішньої політики та політики безпеки, з метою досягнення максимально ефективного впливу Союзу на реалізацію спільних узгоджених дій.Спільна зовнішня політика та політика безпеки включають усі питання, що стосуються безпеки Союзу, в тому числі й визначення в найближчому майбутньому спільної оборонної політики, котра, як зазначено у другому підпункті, може сприяти формуванню спільного захисту в разі прийняття відповідного положення Європейською Ра­дою.

Політика Союзу, що проводиться згідно з положеннями даної статті, не повинна завдавати шкоди особливому ха-дактеру політики безпеки та оборонної політики певної держави-члена; вона має також поважати

зобов'язання окремих держав-членів, об'єднаних навколо Північно-—атлантичного блоку (НАТО), і не суперечити загальній політиці безпеки, встановленій в його межах.

 

82.Положення про тіснішу співпрацю відповідно до договору про ЄС. Держави-члени з метою більш тісної співпраці, можуть використовувати інститути, процедури та механізми, створені на основі даного Договору та Договору про заснування ЄСпівтовариства, за умови,що подібна співпраця: - 1) спрямована на досягнення цілей Союзу, слугує його інтересам; 2) грунтується на принципах поваги до вищезазначених Договорів та єдиної інституційної структури Союзу; 3) використовується лише як винятковий засіб; 4) поширюється на більшість держав-членів; 5) не впливає на повноваження, права, зобов’язання та інтереси тих держав-членів, що не залучені до співпраці; 6) у будь-який час відкрита для всіх держав-членів. Держави-члени застосовують певні акти і рішення, прийняті з метою реалізації співпраці. Держави-члени, що не залучені до співпраці, не повинні перешкоджати її здійсненню. Витрати для здійснення співпраці, за винятком адміністративних, покладаються на держави-члени, які є учасниками співпраці, якщо Рада, діючи одноголосно, не вирішить інакше. Рада та Комісія регулярно інформують Європейський Парламент про хід розвитку більш тісної співпраці.

 

 

83.Загальна характеристика договору про заснування Європейського Співтовавриства. В Договорі про заснування Європейського Спів­товариства (м.Рим, 1957 р.)головну увагу приділено суго економічним засадам, сформульовано загальні цілі та напрямки його розвит­ку.При цьому виникла нова правова система, яка стала складовою правових систем країн-членів.Цей договір,складений в одному примірнику на голандській, французькій, німецькій та італійській мовах.Він складається з 6 частин, які поділяються на розділи і глави, 314 статей. Перша частина - Принципи. Друга – Громадянство союзу. Частина третя – Політика співтовариства. 4 – Асоціація із заморськими країнами і територіями. 5 – Інститути співтовариства. 6 частина – Загальні та прикінцеві положення.