Ряд китоподібні включає переважно великих тварин, які ведуть водний спосіб життя. Ряд поділяється на два підряди: вусаті та з убаті кити. Перехід цих ссавців у воду відбувся близько 70 млн років тому. Протягом тривалого часу в процесі еволюції формувалося веретеноподібне тіло, передні кінцівки перетворилися на ласти, а задній відділ тіла утворив потужний хвостовий плавець. Шия відсутня і велика голова безпосередньо переходить у тулуб. Задні кінцівки зникли, а від тазового поясу залишилися маленькі кісточки. Шкіра втратила потові та сальні залози, які у воді звичайно не потрібні. Оскільки вода є добрим провідником тепла, то у китоподібних надпотужний шар підшкірного жиру. У дорослих крупних особин він може сягати 50 см. Жиром просякнутий і скелет, що забезпечує легшу за воду вагу. Але дихання залишилося легеневим, зате об’єм легень досягає 1 400 літрів, як, наприклад, у синього кита. Гортань розростається і з’єднуються з отворами носових ходів, утворюючи ізольовану від ротової порожнини трубку. Такі особливості газообміну надають можливість цим ссавцям залишатися під водою до 1 години.
Кількість гемоглобіну, який транспортує дихальні гази в крові, майже в половину вища від наземних ссавців. Кити ненажерливі. Зубаті кити заковтують здобич цілою, а вусаті великі об’єми планктону. Тому не дивно, що у багатокамерних шлунках зубатих китів знаходили округлі каменюки – своєрідні жорнова.
Розмножуються китоподібні раз у 2 роки. Молоко дуже жирне – до 54% і добова його продукція у синього кита дорівнює 200 – 300 літрів. Крупні кити живуть до 50 років, а дрібні до 30-ти.
Все, що було сказано про китоподібних, переконує нас в тому, що кити не “чудо-юдо риба-кит”, а звичайні теплокровні тварини – ссавці.
Підряд кити вусаті знаменний тим, що до його складу входять найкрупніші ссавці нашої планети – кит синій – досягає 33 м довжини і 150 т ваги.
Трохи менший по довжині (21м) кит грендланський, або полярний, але такої ж ваги. До цього ж підряду належать кит південний та кит-карлик, фінвал, сейвал, смугастик малий. Їх зуби видозмінюються, утворюючи суцільні рогові пластинки – “китовий вус”, крізь які профільтровується вода. Вусаті кити живляться планктоном і здійснюють тривалі міграції.
Підряд кити зубаті включає таких відомих всім ссавців, як кашалоти, білухи, касатки, дельфіни та менш відомих свиней морських. Зуби одноманітні і їх кількість сягає 240.
Кашалоти досягають 21 м довжини та 100 т ваг.
Тіло товсте і коротке з великою головою. На спині є шкіряний плавець у вигляді низького горба. Пірнають на глибину до 2 км, перебуваючи під водою до 1 години. Раціон кашалота складають кальмари, восьминоги і рідше риба.
Дельфіни, порівняно з китами, дрібні китоподібні – від 1,5 до 10 м. В Чорному та Азовському морях поширені дельфіни морські свині. Це зграйні тварини, що живляться рибою та придонними безхребетними. Афаліна чорноморська – найбільший дельфін Чорного моря. Пересувається невеликими групами, які часто супроводжують кораблі та яхти. Білобочка чорноморська тримається великими зграями.
Більшість зубатих китів застосовують вже відому нам ехолокацію при орієнтації у воді, відшукуванні особин протилежної статі. Ультразвуки вони використовують і у спілкуванні. Сучасні дослідження вказують на великий ступінь складності їх поведінки. Робилися спроби приручати дельфінів з метою виконання певних робіт на морському дні. Але поки що нам не вдається розшифрувати мову дельфінів і налагодити повноцінне спілкування з ними. Ці китоподібні виступають лише в атракціонах океанаріумів, як інші звірі в цирках.
В минулому на китоподібних, особливо крупних, вівся промисел. Як наслідок такого варварського відношення більшість видів стала зникати. Особливо постраждали вусаті кити, п’ять видів яких занесено до Міжнародної Червоної книги. Потребують охорони і чорноморські види дельфінів.
Ряд ластоногі
Також водні ссавці, але певну кількість часу проводять на суші. Розмірами та вагою звичайно поступаються велетням-китам. Довжина їх тіла від 1,2 до 6 м і вага від 40 кг до 3,5 т. Зустрічаються ластоногі переважно в холодних та помірних водах. Риси будови також пов’язані з пристосуванням до водного існування. Вважають, що ластоногі походять від ведмежоподібних предків, про що свідчить схожість будови зубів. Кінцівки їх перетворилися у ласти, розвинувся шар підшкірного жиру, волосся залишилося лише у вигляді вусів та чутливих вібрис. Лише у деяких розвинутий хутряний покрив. Збільшується об’єм легень, кількість крові та підвищується вміст гемоглобіну.
Для розмноження ластоногі виходять на сушу. Жирність молока сягає 40 – 42%. Це переважно стадні тварини і у деяких розвинута ехолокація. Звичайно стихія цих ссавців – вода, а на суші вони безпорадні. Ластоногих поділяють на три родини: тюлені вухаті, моржі, тюлені справжні.
Тюлені вухаті найбільш схожі на своїх хижих предків. Це морські леви, сивучі та котики. Найбільш цікавим є котик морський північний, який мешкає в північній частині Тихого океану.
Влітку вони переважно мешкають на суші, а взимку ідуть у відкрите море. Активний промисел на котика заради цінного хутра призвів до катастрофічного зменшення його чисельності. Лише заборона полювання та закони про охорону поступово дають позитивні результати – популяції котиків повільно збільшуються.
Тюлені справжні об’єднує ластоногих, які не мають вушних раковин. Поширені в холодних водах обох півкуль. Це тюлень гренландський, заєць морський, нерпа плямиста, тюлень монах.
Родина моржі включає найбільших за розмірами ластоногих, які також мешкають у північній півкулі. В родині всього один вид – морж, який досягає 4 м довжини та ваги 1,8 т. Відрізняються від інших ластоногих добре розвиненими іклами, за допомогою яких добувають корм. Моржі утворюють стада у кілька тисяч особин. Є промисловою твариною.
Ряд хижі
Звірі з ряду хижих надзвичайно різноманітні за зовнішністю, розмірами, засобами пересування, характером полювання тощо. Але всіх їх об’єднує любов до м’яса. Хижими є і мініатюрна ласка, цар звірів – могутній лев та найкрупніший хижак планети білий ведмідь. Серед хижаків зустрічаються і водні тварини – видри, норки, калани. Деякі надають переваги рослинній їжі. Основною причиною об’єднання всіх цих ссавців у ряд хижих є подібність будови зубної системи. Зуби добре диференційовані і завжди виділяються крупні та гострі ікла. Хижі мешкають скрізь, крім Антарктиди. В Австралію, де не було власних плацентарних хижаків, їх завезла людина.
Для більшості хижих необхідна певна територія для полювання, щоб прокормити самого хижака, або і його сім’ю. Чим крупніший ссавець, тим більшу територію він займає. Щоб попередити конкурентів, хижаки мітять свою територію переважно сечею, виділенням залоз, екскрементами, обдирають кору на деревах тощо. Ряд поділяють на 9 родин і деякі з них ми розглянемо.
Родина вовчі об’єднує справжніх завзятих хижаків. Вони середні за розмірами і добре пристосовані до тривалого переслідування здобичі. Кігті на пальцях міцні, але не гострі і не втяжні. Морда витягнута із стоячими вухами, які іноді бувають дуже великими. Хвіст довгий і весь вкритий волоссям і іноді дуже пухнатий.
Вовк сірий схожий на вівчарку. Постать могутня та кремезна з великим загривком. Мешкає в Європі, Азії та Північній Америці. В Західній Європі майже винищений. В Україні зустрічається в Поліссі та заходить у Лісостеп, в Карпатах. Раціон виключно м’ясний. Вовки тримаються зграями, де існує сувора дисципліна та взаємодопомога. Мешкає переважно осіло і знехотя покидає обжиті місця. До цього його спонуках голод або найчастіше людина.
Лисиця звичайна – красивий сильний та спритний звір. Разом із зайцем є улюбленим об’єктом полювання, але лише із за цінного хутра. Взагалі корисний звір, тому що знищує велику кількість гризунів
Песець є жителем тундри з красивим хутром, за що і знищується місцевим населенням. Лисиць та песців розводять на звірофермах. Отримані породи з красивим кольором хутра – сріблясто-бурі лисиці та інші.
Шакал як і вовк тримається невеликими зграями. Дорослі особини часто полюють наодинці. Це спритний та нахабний хижак. Часто супроводжують більш крупних хижаків, щоб поласувати залишками з їх столу.
В 1956 році на о. Нова Гвінея був знайдений дикий собака динго, біологія якого ще не вивчена. Домашня собака при всьому різноманітті порід, без сумніву є одним видом. Походять наші собаки від невідомого предка. Скоріш усього це були вовки або шакали.
В Україні був успішно акліматизований єнотовидний собака. Він тримається по долинах річок, на заболоченій місцевості. Це всеїдний хижак, який поїдає гризунів, птахів, плазунів, земноводних, рибу, комах, молюсків, червів та рослинну їжу.
Інший азіатський представник родини вовчих – червоний вовк, який занесений в Червону книгу МСОП. В Африці його родичем є гієновидна собака.
Родина котячі відома нам за домашніми улюбленцями – свійській кішці. Це ласкавий та покладистий звір, який іноді ловить мишей, якщо вони є. Звичайно не всі кішки такі приємні та безпечні. Досить згадати левів, які тримаються сім’ями, або прайдами і можуть організувати колективне полювання.
Велика кішка тигр – крупний та небезпечний хижак, який вправно полює із засідки. Крім того, слід згадати таких відомих хижаків, як леопарди, ягуари, пуми, пантери. Дещо осторонь стоїть гепард, бо має не втяжні кігті і переслідує здобич гоном на коротких дистанціях. При цьому він є чемпіоном в спринті, розвиваючи швидкість до 110 км на годину.
Більш дрібні кошачі не менш цікаві мисливці. Так рись полює із засідки, яку лаштує на деревах. Цей хижак подекуди зустрічається і в Україні. В Західній Україні можна зустріти європейську кішку дику. В Карпатах мешкає кіт лісовий, який ззовні нагадує свійську кішку, але крупніший за неї. Цей хижак може зустрічатися у вашій оселі, поселяючись на горищі.
Хижаки з родини гієнових дещо схожі на вовчих, кігті яких не втягуються. Живляться, в основному, падаллю, або нападають на хворих та знесилених тварин. Мають надзвичайно потужні щелепи, якими розгризають вмить будь-які кістки. Є типовими санітарами саван.
Родина ведмежі представлена стопоходячими тваринами досить великих розмірів. В Україні зустрічається один вид – ведмідь бурий. На відміну від інших хижаків може спокійно переключатися на рослинну їжу. Тут улюбленою їжею є овес, хоча охоче поїдає малину, брусницю, чорницю, жолуді, горіхи, ласує медом диких бджіл. Цей вид є найпоширенішим в світі, утворюючі на різних континентах підвиди. Так, у Північній Америці відомі два його підвиди – мексиканський грізлі та канадський грізлі, які теж занесені до Міжнародної Червоної книги.
Найкрупнішим не тільки в родині, а з ряду хижаків є білий ведмідь. Поширений на узбережжі та островах Льодовитого океану. Живиться тюленями та рибою. Потерпав від надмірного полювання заради м’яса, шкіри та жиру і тепер занесений до Червоної книги МСОП.
Інші представники ведмежих – білогрудий ведмідь з Азії, чорний ведмідь, або барібал також відмічені в Червоній книзі. Цікавим ведмедем Південно-Східної Азії є велика панда, яка схожа одночасно і на єнота. Це найменш вивчений вид.
Родина куницеві включає хижаків дрібних і середніх розмірів. У них добре розвинені пахучі залози. Це швидкі та спритні хижаки. До родини відносять соболів, тхорів, борсуків, видр, росомах.
Родина єнотових включає ссавців середніх розмірів, які поширені в Північній та Центральній Америці. В лісах цього континенту зустрічається єнот-полоскун, або єнот американський. Він добре лазить по деревах, живиться різноманітною їжею. Зараз намагаються акліматизувати єнота в Євразії заради досить цінного хутра.
Загалом ссавці з родини хижі є корисними тваринами. Ще донедавна їх називали “санітарами” природи. Дійсно вони діють як фактор природного добору, ловлячи в першу чергу хворих, поранених та знесилених тварин. Але у великій кількості звичайно шкодять скотарству, лісовим господарствам тощо. Не можна не відзначити і епідеміологічну небезпечність хижих, особливо вовчих. Часто вони є носіями збудників небезпечних захворювань людини, наприклад, смертельного захворювання на сказ. Найчастіше в дикій природі хворіють на цю хворобу лисиці. Вони перестають боятися людини, сміливо підходять до неї і, звичайно, можуть укусити при спробі погладити їх. Тому треба стерегтися диких тварин, які раптом стають надто сміливими і виходять до людей.
