Концепція діалектичного розвитку Г.В.Ф. Гегеля

Основні ідеї філософії Г.Гегеля

Георг Вільгельм Гегель був мислителем, в особі якого німецька філософія досягла свого найвищого буття.

Стрижнем Гегелівської філософії є:

1) принцип розвитку;

2) принцип конкретного.

В центрі його світорозуміння було вчення про Абсолютну Ідею – споконвічну логіку світу. Абсолютна Ідея існує до матерії і до людини. Лише на певному етапі свого розвитку вона відчужує себе в матерію, породжуючи природу. Так виникає еволюція природного світу, що, зрештою, приводить до появи мислячого духу. Головним завданням Абсолютний Дух є розуміння Абсолютної Ідеї. Абсолютний Дух досягає свого тріумфального буття у сфері філософії. Розвиваючись від однієї системи до іншої і, нарешті, дійшовши до системи самого Гегеля, Абсолютний Дух осягає найголовніше й абсолютне в Абсолютній Ідеї – її категоричну і логічну структуру.

Гегель не дає остаточної відповіді на питання сенсу розуміння Абсолютним Духом Абсолютної Ідеї. Для нього зрозумілим є те, що Абсолютний Дух зобов’язаний пізнати Абсолютну ідею.

Глибина логіки гегелівської філософії говорить про те, що в чомусь Абсолютна Ідея таки змінюється в процесі усвідомлення Абсолютним Духом. Абсолютний Дух, зливаючись із Абсолютною Ідеєю, - наче чоловіче начало з жіночим – повинні породити щось третє. Третім, синтетичним началом, що однаково підноситься над Абсолютною Ідеєю і Абсолютним Духом, може бути тільки особистість, як начало, що поєднує в собі чоловіче і жіноче, духовне і душевно-ідеальне, начало, що має свободу і здатність до творчості за межами пізнання необхідності. Але визначення особистості виходить за межі гегелівської системи, виносячи питання про смисл Абсолютного Духу і кожної окремої людини.

Концепція діалектичного розвитку Г.В.Ф. Гегеля

Вершиною у побудові діалектичної моделі розвитку та проведення принципу розвитку була і залишається концепція Гегеля. Особливість гегелівських вчень полягала в тому, що саме його вчення одне з перших еволюційних вчень, де кожна наступна форма включає в себе принцип попередньої.

Гегель сформулював основні закони діалектики - "закон заперечення заперечення", "закон переходу кількості в якість", "закон єдності і боротьби протилежностей". Будь-який предмет або явище розвиваються відповідно до цих законів

Закон заперечення заперечення означає, що в будь-якому процесі розвитку кожна наступна ступінь є, з одного боку, запереченням попередньої ступені (через заперечення якихось властивостей і якостей), а з іншого - запереченням цього заперечення. У процесі розвитку діалектично поєднуються моменти руйнування елементів старої системи і моменти спадкоємності, тобто збереження властивостей старої. Цей закон виступає насамперед як синтез, тобто досягнення нового якісного змісту не шляхом простого їх підсумовування, а за рахунок подолання суперечливих сторін предмета. Це дає підстави у більш загальній формі позначати його як "закон діалектичного синтезу", який забезпечує, з одного боку, зміна і поява нового предмету, а з іншого - зберігає генетичний зв'язок з попередніми явищами і предметами.

Закон переходу кількості в якість висловлює взаємозв'язок між кількісними та якісними змінами і говорить про те, що в процесі розвитку "кількісні зміни на певному етапі призводять до якісних, а нова якість породжує нові можливості та інтервали кількісних змін". Якість - це внутрішня визначеність предмета, деяка сукупність властивостей, без яких предмет вже перестає бути предметом даними. А властивість більш елементарно, це як би одна сторона якості. Кількість - це зовнішня визначеність предмета по відношенню до буття. Закон переходу кількості в якість говорить про те, що в будь-якому предметі як особливу якість відбувається накопичення кількісних змін, які на певному рівні розвитку предмета (переступивши міру) приведуть до зміни його якості, тобто виникне новий предмет. У свою чергу цей новий предмет, нову якість породжує серію нових кількісних змін, роблячи тим самим процес розвитку нескінченним.

Закон єдності і боротьби протилежностей виражає сутність процесу розвитку. У будь-якому предметі існують суперечливі сторони. Суперечності приховані, існують у потенційній формі. Однак поступово, за рахунок кількісних накопичень відмінності між суперечливими сторонами предмета чи явища посилюються і досягають такої міри, що починають заперечувати один одного. Суперечності починають виступати як протилежності, що призводить до поділу єдиного предмета на протилежні сторони. Відбувається вирішення протиріч, яке може мати різні варіанти, але виникають при цьому нові явища і предмети мають власні новими протилежностями. Таким чином, весь діалектичний шлях повторюється заново, і процес розвитку носить нескінченний характер.