Розвиток класичної теорії торгівлі

МЕВ

Тема 3. Міжнародна торгівля

Лекція 2. Еволюція теорій міжнародної торгівлі.

Спеціалізація та порівняльні переваги (пропозиція)

В теорії міжнародної торгівлі центральними є проблеми: 1) Чому існує торгівля, якими є її економічні основи? 2) Наскільки вигідна торгівля для кожної з країн-учасниць? 3) Що обрати для економічного зростання: свободу торгівлі чи протекціонізм?

Пояснення першопричин, що породжують міжнародну торгівлю, ґрунтується на законі порівняльних (вартісних) переваг. Суть його полягає у тому, що кожна країна має порівняльні переваги у виробництві якого-небудь товару (тобто виготовляє його з меншими витратами) і отримує виграш, спеціалізуючись на його виробництві і обмінюючи на товари, котрі вона сама неспроможна ефективно виготовляти. «Якщо яка-небудь чужа країна може постачати нас яким-небудь товаром за більш дешевою ціною, ніж ми самі у змозі виготовляти його, набагато краще закуповувати його у неї на деяку частину продукту нашої власної промислової праці, що докладається в тій галузі, в котрій ми володіємо деякою перевагою».

В теорії міжнародної торгівлі докладно розглянемо різні аспекти порівняльних переваг та їх роль в міжнародному поділі праці та спеціалізації виробництва.

Класична теорія торгівлі.

А. Сміт перший, доводячи вигідність для країни вільної торгівлі, розробив теорію абсолютних переваг (A > A'). Згідно з цією теорією країни, що володіють природними перевагами (пов'язаними з кліматичними умовами і природними ресурсами) та придбаними перевагами (пов'язаними з розвитком технології та високою кваліфікацією працівників) у виробництві тих чи інших товарів, можуть виготовляти їх більш ефективно, ніж інші. Якщо торгівля не буде обмежена, стверджував А. Сміт, то кожна країна спеціалізуватиметься на виробництві тих товарів і послуг, в якому вона має абсолютну перевагу. Обмін між країнами надлишками спеціалізованої продукції є вигідним для кожної країни, оскільки дозволяє: 1) реалізувати надлишки конкурентоспроможного виробництва і 2) придбати на отриманий доход більшу кількість імпортного товару, ніж вона сама могла б виготовити.

Д. Рікардо розвинув доводи А. Сміта на користь вільної торгівлі і розширив зону порівняльних переваг для вигідної міжнародної торгівлі, ввівши принцип відносної переваги (А/B > А'/B'). Теорія відносної переваги у витратах стверджує, що міжнародна торгівля вигідна для будь-якої країни і для тієї, котра ні в чому не має переваг, і для тієї, котра має переваги абсолютно для всіх товарів. В кожній країні (без урахування абсолютних переваг) завжди знайдеться товар, виробництво якого більш ефективне (щодо співвідношення витрат), ніж виробництво решти товарів. Країна отримає більший виграш, якщо сконцентрує свої ресурси на більш ефективних виробництвах. Країні невигідно розвивати навіть ті галузі, де витрати виробництва нижчі, ніж в інших країнах, але різниця у витратах менша, ніж на виробництво продукції найбільш продуктивної галузі в даній країні. Товар, для якого відносна вигода є найбільшою, і повинен експортуватись.

Проілюструємо ці вигоди на числовому прикладі.

Візьмемо такі країни як Англія і Португалія і припустимо, що вони торгують одна з одною. Оскільки дві економіки не взаємодіють, то можна очікувати, що ціни на одні і ті ж товари в Англії і Португалії будуть різними. Цю різницю в цінах Д. Рікардо пояснював різною продуктивністю праці в цих країнах. Крім того, наслідком різної продуктивності праці була також і різниця в доходах, бо трудові витрати повинні компенсовуватись, виходячи з їх продуктивності.

Припустимо, що кожна країна може вибирати, куди направляти свої трудові ресурси: на виробництво пива, зерна або якихось сполучень цих товарів. Час, необхідний для їх виробництва, і час, який є в наявності, такі:

Зазначимо, що Португалія менш ефективна у виробництві як пива, так і зерна. Ця більш низька продуктивність і впливає на те, що португальці бідніші за британців: англійський робітник може заробити 1 галон за 6 годин, а португальський - за 7,5 годин. Висловлюючись економічною мовою, Англія має абсолютну перевагу у виробництві обох товарів. Відносні ціни на товари в обох країнах можуть були легко підраховані. Витрати виробництва 1 галона пива в Англії є у 1,5 рази вищими від витрат виробництва 1 фунта зерна.

Отже, в Англії 1 фунт зерна коштуватиме 0,66 галона пива. Так само в Португалії відносна ціна фунта зерна - 1,33 галона пива. Відносна перевага Англії по зерну.

А 1 галон пива в Англії коштуватиме 1,5 фунта зерна. Так само в Португалії відносна ціна 1 галона пива – 0,75 фунта зерна. Відносна перевага Португалії по пиву.

Виробничі можливості і доходи кожної країни відображені на рис. 1.

Англія може задіяти всі свої трудові ресурси на виробництві пива і спожити потім 6 галонів пива, але залишитись без зерна (точка А). Навпаки, всю працю можна направити на виробництво 9 фунтів зерна (точка В). Англія може також виробити і спожити будь-яке сполучення пива і зерна, що знаходиться на лінії. Припустимо, що таке сполучення вибрано: сукупне виробництво і споживання становить - 4 галона пива і 3 фунта зерна (точка С). Зазначимо, що ніяка точка, що лежить праворуч від лінії АСВ, не може бути досягнута, оскільки Англія просто неспроможна виробити більше через нестачу додаткового робочого часу. Будь-яка точка, що лежить ліворуч від лінії АСВ, означає, що не всі трудові ресурси будуть використані. З іншого боку, Португалія може виробити і спожити 8 галонів пива (точка X) і 6 фунтів зерна (точка Z), або будь-яку комбінацію цих товарів, яка знаходиться на лінії: припустимо, 2,66 галона пива і 4 фунта зерна (точки Y).

Тоді як Англія більш ефективна у виробництві обох товарів, ціни на пиво по відношенню до зерна є меншими у Португалії. Англія має абсолютну перевагу у виробництві зерна і пива, але Португалія володіє порівняльною перевагою у виробництві пива.

Результат аналіза Д. Рікардо такий: торгівля принесе вигоду обом країнам, навіть незважаючи на те, що Англія має абсолютну перевагу у виробництві цих товарів. Якщо Англія і Португалія почнуть торгувати, то Англія платитиме не більше, ніж 1,5 фунта зерна за кожний галон пива, оскільки це ціна внутрішнього ринку, а Португалія - не більше 1,33 галона пива за кожний фунт зерна. Припустимо, що вплив попиту і пропозиції встановив рівноважну ціну 1 галона пива на 1 фунт зерна. Кожна країна спеціалізуватиметься на виробництві відносно більш дешевого товару.

Виходячи з цього, оскільки в Англії дешевше виробляти зерно відносно пива, то всю працю краще направити на виробництво 9 фунтів зерна. В Португалії відносно дешевше виробляти пиво. Якщо вона спеціалізуватиметься на ньому, то виробить 8 галонів пива. Вже за новими цінами британці за свої 9 фунтів зерна отримають 9 галонів пива, тоді як до торгівлі з Португалією кожний фунт зерна міг бути проданим лише за 0,66 галона. Так само в Португалії тепер буде дешевшим зерно. Новий рівень споживання показано на рисунку пунктирною лінією. У британців нова точка споживання - СІ, а у португальців - Y1. Спеціалізація завдяки порівняльним перевагам підвищила добробут обох країн.

Приклад, наведений Д. Рікардо, гранично спрощений: вкрай рідко закриваються цілі галузі, як пивоварна в Португалії, так і виробництво зерна в Англії. Однак країни намагаються спеціалізуватись і експортувати ті товари, котрі можуть бути вироблені найбільш ефективно, оскільки вигоди від торгівлі, що ґрунтуються на принципах порівняльних переваг, очевидні. Спеціалізація і торгівля, які ґрунтуються на використанні порівняльних переваг, сприяють більш ефективному розміщенню світових ресурсів, а отже, і зростанню світового виробництва.

Міжнародна торгівля збільшує доход і рівень життя країн, що торгують між собою. Нація, яка ігнорує принцип порівняльних переваг, імовірно поплатилася б зниженням життєвого рівня населення і уповільненням темпів економічного зростання.

 

Розвиток класичної теорії торгівлі

Теорія Д. Рікардо не з'ясувала до кінця походження порівняльних переваг, котрими володіє та чи інша країна. Вона залишила відкритим питання: чому окрема країна стає більш ефективною у виробництві певного товару? Чому, наприклад, США досягли порівняльної переваги у вирощуванні пшениці, а Японія - у виплавлянні сталі?

У першій половині XX століття шведські економісти Елі Хекшер і Бертін Олін одними з перших запропонували систематизоване пояснення джерел порівняльних переваг, відоме як теорія відносної забезпеченості чинниками виробництва Хекшера-Оліна. Е. Хекшер і Б. Олін помітили, що держави наділені виробничими ресурсами (капітал, праця, земля) у різному стеупені. В одній країні відносно багато робочої сили, в другій - мінеральних ресурсів, в третій - велика кількість орних земель. Інакше кажучи, одні чинники можуть бути в надлишку, інші - в дефіциті. Вважається, що крнїна має надлишок (або дефіцит) чинника, якщо у неї співвідношення між його якістю і рештою чинників є вищим (або нижчим), ніж у решті світу. Це з одного боку. З іншого боку, у витратах виробництва різних товарів різне співвідношення витрат різних чинників. Продукт вважається трудомістким, капіталомістким, землемістким, коли частка витрат на відповідний чинник в його вартості є вищою, ніж у вартості інших продуктів. Відмінності між країнами у порівняльних перевагах саме пояснюються тим, що 1) у виробництві різних товарів чинники використовуються в різних співвідношеннях і 2) неоднакова відносна забезпеченість країн чинниками виробництва. Теорія Хекшера-Оліна стверджує, що кожна країна прагнутиме до спеціалізації і експорту тієї продукції, при виготовленні якої інтенсивно використовуються надлишкові, а відтак більш дешеві чинники виробництва, а отже і до імпорту тих продуктів, чинники виробництва яких, через відносну рідкісність їх, в цій країні є дорогими.

Наприклад, в Гонконгу і на Тайвані значно більше трудових ресурсів, ніж земельних, отже вигідно спеціалізуватись на виробництві товарів і послуг, що більш інтенсивно використовують працю, а не землю. Саме тому Гонконгу вигідно експортувати продукцію швейного виробництва, котре розміщується в багатоповерхових фабриках, а імпортувати автомобілі, виробництво котрих потребує великої площі на одного робітника. Туреччина ж, де земля є в надлишку по відношенню до кількості населення, згідно з теорією Хекшера-Оліна, експортуватиме сільськогосподарську продукцію.

Отже, теорія співвідношення чинників виробництва стверджує, що співвідношення частки землі, трудових ресурсів і капітала зумовлює їх порівняльну вартість. Ці витрати, у свою чергу, визначають, які товари країна може виробляти більш ефективно і експортувати.

Чи підтверджує існуюча структура міжнародної торгівлі висновок теорії Хекшера-Оліна, що країни експортують продукти інтенсивного використання надлишкових чинників і імпортують продукти інтенсивного використання дефіцитних чинників? У 50-х роках XX століття Василь Леонтьєв спробував з'ясувати, чи відповідає експорт і імпорт СІПА твердженням цієї теорії. Згідно з теорією Хекшера-Оліна, в експорті США повинні переважати капіталомісткі товари, а в імпорті - трудомісткі, оскільки в США, порівняно з іншими країнами, дуже багато капітана відносно праці. Леонтьєв» аби перевірити цю теорію, визначив кількість праці і капіталу, вміщену в американському експорті та імпорті. Його несподівані відкриття з тих пір отримали назву «Парадокс Леонтьєва». Він виявив, що якраз експорт, а не імпорт США був трудомістким, що прямо суперечило висновкам Хекшера-Оліна. Вивчення торгівельних зв'язків Японії, Індії та Канади виявили такі ж самі відмінності. Нещодавно дослідження Роберта Болдвіна також підтвердили існування цього парадокса.

Ряд економістів спробували цей парадокс пояснити. Одне з можливих рішень було запропоноване самим В. Леонтьєвим: в США праця, чого не можна сказати про капітал, більш продуктивна, ніж у їх торгівельних партнерів. В. Леонтьєв же, підраховуючи кількість праці, вміщеної в експорті та імпорті, не вказував її більш високої продуктивності у порівнянні з іншими країнами.

Більш висока продуктивність праці могла забезпечити Америці порівняльні переваги у виготовленні трудомістких товарів, незважаючи на відносний надлишок капіталу. Мордикей Крейнін, вивчаючи вплив на діяльність ТНК відмінностей у продуктивності праці всередині країни і за кордоном, розглянув цю пропозицію. Він дійшов висновку, що продуктивність праці у Сполучених Штатах Америки дійсно набагато вища, ніж в інших країнах, але не настільки, щоб цим зняти «Парадокс Леонтвєва».

Інше пояснення більш переконливе: В. Леонтьєв помилково нехтував величиною капітала, що вже вміщений в праці, не врахував, що істотну кількість капіталу було вкладено в робочу силу у вигляді освіти і підготовки. Наприклад, коли архітектор проектує будівлю, то лише невелика частина вартості його роботи пов'язана з власне працею, а основна частка напрямки пов'язана з великими капіталовкладеннями в його освіту. Пітер Кенен спробував перевірити, чи матиме місце парадокс Леонтьєва, якщо правильно визначити величину капіталу, що вже вкладено в робочу силу. Результати показали, що це коректування призвело до зняття парадокса. П. Кенен виявив, що американський експорт дійсно був капіталомістким після підрахування капіталу, інвестованого в робочу силу. Пізніше цей висновок підтвердили дослідження Уільяма Бренсона та Ніколоса Монойоіса. Виявилось, що парадокс Леонтьєва був наслідком обчислювальної помилки, а не неправильності теорії Хекшера-Оліна.

Ми можемо зробити загальний висновок: в основі міжнародної торгівлі лежить різна здатність країн ефективно, виробляти різні товари,.що ґрунтується на 1) природних та 2) набутих порівняльних перевагах, таких як відмінності у. співвідношенні чинників виробництва, в рівні застосовуваної технології, що визначають виробничі можливості і призводять до різниці у витратах виробництва. Порівняльні переваги є також наслідком рівня культури, пріоритетів в освіті, наукових дослідженнях. Так, здатність США утримати порівняльні переваги у виробництві багатьох товарів залежить не лише від розмірів праці і капіталу, але й від здатності «вирощувати і захищати ідеї».

І ще одне зауваження: концепцію порівняльної переваги не можна розуміти спрощено, застосовувати без урахування специфіки тієї чи іншої країни, того чи іншого періоду розвитку світового співтовариства. Так, наприклад, якщо в країні існує негнучка заробітна плата, якщо проводиться недалекоглядна фіскальна і грошова політика, тоді благо від дешевих імпортних товарів (внаслідок міжнародної спеціалізації) може обернутися злом безробіття.

 

Перевага споживачів (попит)

В розглянутих теоріях причини торгівлі, її структура, напрямки товарних потоків пояснювались чинниками, що лежать на боці виробництва, тобто пропозиції. При цьому підкреслювались відмінності між країнами. Реально ж існуюча торгівельна практика не вписувалась повністю в теоретичні моделі порівняльних переваг. Так, було зазначено, що теорія Хекшера-Оліна пояснює в основному торгівлю первинними товарами (сировина, матеріали, напівфабрикати тощо), а торгівля готовими товарами, особливо новими, у значній мірі залежить від споживчих переваг і доходів. Теорія порівняльних переваг не пояснює також і той факт, що нині більша частина торгівлі відбувається між явно схожими (подібними) промислово розвинутими країнами, розташованими у помірному кліматі, які мають населення з високим рівнем освіти, доходів і схожими споживчими перевагами. США, наприклад, схильні торгувати з Японією і Західною Європою споживчими товарами, а торгівля з країнами з іншими смаками і доходами частіше зводиться до обміну сировинними матеріалами. Ці тенденції підтвердили у своїх емпіричних працях Джон Харкнесс та Джон Ф. Кайл. А відтак подальший розвиток і поглиблення теорії міжнародної торгівлі пов'язані з включенням у вихідну модель чинника попиту. «Займатися міжнародною торгівлею, - пише Стефан Ліндер, - розібравшись з пропозицією і не знаючи нічого про попит, - все одно, що різати однією половиною ножиць або аплодувати однією долонею».

Вигідність спеціалізації і торгівлі, напрями товарних потоків (експорт-імпорт) визначаються не лише законом порівняльних переваг (тобто пропозицією), але й відмінностями в перевазі споживачів (тобто попитом). Якщо країна не має у виробництві якого-небудь товару порівняльних переваг, а на цей товар є підвищений попит на світовому ринку, то цей товар експортуватиметься. Відмінності у перевагах споживачів самі по собі навіть за відсутності у партнерів відмінностей в умовах пропозиції, можуть слугувати основою для взаємовигідної торгівлі, оскільки вона дозволяє досягти більш високого рівня задоволення потреб.

Відмінності у перевагах споживачів пояснюють торгівлю між подібними країнами. Теорія подібності країн вбачає причину великої і зростаючої частки обсягу торгівлі готовими виробами між ПРК в тому, що в цих країнах є схожі сегменти ринка (споживчі переваги), внаслідок близькості рівнів доходів населення, культурної схожості, історичних зв'язків тощо.

Концепція С. Ліндера.

Важливе місце серед альтернативних теорій міжнародної торгівлі займає концепція шведського економіста Стефана Ліндера (Staffan Linder), яка з'явилася в 1961 році. Це — спроба пояснити структуру торговельних потоків окремо взятої країни. Підхід Ліндера суттєво відрізняється від теорії Хекшера—Оліна, оскільки він будує свій аналіз міжнародної торгівлі виключно навколо проблеми попиту, тоді як концепція Хекшера—Оліна має вихідним моментом пропозицію товарів на світовий ринок.

Концепція Ліндера виходить з твердження, що смаки споживачів значною мірою обумовлюються рівнем їх доходів. Це означає, що для окремо взятої країни середній доход з розрахунку на душу населення визначає цілком певну (можна навіть сказати, унікальну) структуру смаків та уподобань. Як і Р. Вернон, Ліндер обмежує свій аналіз лише промисловими виробами, оскільки, на його думку, теорія Хекшера—Оліна повністю здатна пояснити механізм торгівлі сировинними товарами (тобто продуктами первинного сектора економіки).

Смаки та уподобання «репрезентативних» споживачів певної країни визначають структуру попиту, яка, в свою чергу, змушує відповідно реагувати виробників. Таким чином, в економіці окремої країни реалізується зв'язок між доходом на душу населення та структурою виробництва певних товарів. Цей товарний асортимент і визначає в кінцевому рахунку експорт даної країни.

Припустимо, що країна І має такий доход на душу населення, який визначає попит на товари А, В, С, D та Е. Будемо також вважати, що в цьому списку товари розміщені в порядку зростання їхньої якості та «складності» і, відповідно, ціни. Так, товари А та В, наприклад, представляють собою літні черевики та костюм для повсякденного вжитку, тоді як С та D — модельне взуття та вечірній костюм. Нехай рівень середнього доходу на душу населення в країні II дещо вищий порівняно з країною І, тому її населення споживає товари С, D, E, F та G. Товари F та G мають таку якість, що споживачі країни І з більш низькими доходами їх не купуватимуть. Таким чином, кожна країна

має свою специфічну структуру виробництва, яка обумовлюється смаками та уподобаннями її населення.

Що відбуватиметься в тому разі, коли країни почнуть торгувати між собою? Згідно з теорією Ліндера, в сферу взаємного товарообігу потраплять ті товари, на які існуватиме так званий «перехресний» попит (overlapping demand), тобто продукти та послуги, які споживаються в обох країнах. У нашому прикладі це товари С, D та Е. Такий висновок має важливе значення для визначення того, які саме країни торгуватимуть між собою. Припустимо, що існує країна III, в якій середній рівень доходу на душу населення вищий порівняно з країнами І та II. Внаслідок цього структура споживання в країні III буде представлена товарами Е, F, G, Н та J. Тому, виходячи з попередніх міркувань, вона торгуватиме з країною І товаром Е, а з країною II — товарами Е, F та G. Отже, відповідно до теорії Ліндера, міжнародна торгівля промисловими виробами буде більш інтенсивною між країнами з близькими рівнями доходу на душу населення порівняно з товарообігом між країнами з різними рівнями доходу. Цей висновок, як бачимо, збігається з окремими аспектами теорії продуктового циклу та підтверджується фактичними даними про те, що після другої світової війни міжнародна торгівля промисловими товарами розвивалася переважно в індустріально розвинутому регіоні світового господарства.

Теорія Ліндера не відповідає на питання, яка з країн імпортуватиме чи експортуватиме певний товар. І це цілком закономірно, оскільки, за Ліндером, товари можуть рухатись в обох напрямках, тобто один і той самий товар може одночасно експортуватись та імпортуватись однією й тією самою країною. Як бачимо, в межах попередніх моделей та концепцій міжнародної торгівлі таке явище було просто неможливим. Справа полягає в тому, що, згідно з теорією порівняльних переваг, країна не може мати одночасно порівняльну перевагу та «порівняльну слабкість» в одному й тому самому виді виробництва.

Цей феномен можна, очевидно, пояснити диференціацією продукту. Така продуктова диференціація означає, що один і той самий продукт може сприйматися різними споживачами по-різному. Так, легкові автомобілі одного класу, що продаються за однією ціною, але виготовлені різними країнами, сприймаються споживачами як два різні товари. Очевидно, що диференціація продукту повністю вписується в концепцію Ліндера.

Разом з тим можна запропонувати й інше пояснення торгівлі одним і тим самим товаром. Припустимо, що виробництво в певній країні носить масовий характер, тобто орієнтується на споживачів з однаковими або дуже близькими смаками. В цьому випадку попит споживачів з порівняно вищими або нижчими доходами можна задовольнити лише шляхом імпорту. Повертаючись до нашого прикладу, можна припустити, що споживачі з низьким рівнем доходу з країни II стануть купувати певний товар в країні І, тоді як споживачі з більш високими доходами країни І — певні товари країни II.

Таке явище — обмін однаковими або дуже близькими за своїми якісними та ціновими характеристиками товарами — називається внутрішньогалузевою торгівлею. Цей вид міжнародного товарообміну розглядається С. Ліндером лише побіжно, хоча його концепція може бути частково використана і для більш детального аналізу цього феномена.

Умови торгівлі

На світовому ринку, як і на внутрішньому, попит і пропозиція спільно визначають як обмін і структуру експортованих та імпортованих товарів, так і ціни на них. Рівень світових цін є важливим чинником, що визначає, які саме товари і куди експортуватимуться тією чи іншою країною і які і звідки - імпортуватимуться, бо від співвідношення світових цін прямо залежить розподіл між партнерами виграшу від світової торгівлі. Відтак економісти приділяють велику увагу умовам торгівлі, або відношенню експортних цін даної країни до її імпортних цін.

Повернемось до нашого прикладу і поглянемо, які умови торгівлі, тобто в якому міновому відношенні стануть торгувати зерном і пивом Англія і Португалія.

Згідно з прикладом, в Англії можуть збільшити виробництво зерна на 1 фунт, відмовившись від виробництва 0,6 галона пива. Іншими словами, в Англії співвідношення обміну всередині країни (співвідношення витрат двох продуктів: зерна і пива) становить 1 фунт зерна за 0,66 галона пива (1 ф/з = 0,66 г/п). Оскільки в Англії 1 ф/з = 0,66 г/п, то вона повинна отримати понад 0,66 галона пива за кожний фунт експортованого зерна. В противному разі Англія не виграє від експорту зерна в обмін на португальське пиво.

В Португалії інше співвідношення обміну або витрат двох продуктів: пива та зерна. Португалія повинна пожертвувати 1,33 галона пива для отримання 1 фунта зерна. Іншими словами, в Португалії співвідношення внутрішніх витрат становитиме: 1 фунт зерна до 1,33 галона пива (1 ф/з = 1,33 г/п).

Оскільки в Португалії 1 ф/з = 1,33 г/п, вона повинна мати можливість отримувати 1 фунт зерна, експортуючи менше 1,33 галона пива. В противному разі вона не побажає брати участь в міжнародній торгівлі.

Таким чином, умови торгівлі або коефіцієнт міжнародного обміну знаходитиметься між 1 ф/з = 0,66 г/п і 1 ф/з = 1,33 г/п.

Коефіцієнт обміну (або умови торгівлі) дуже важливий тим, що від його фактичного значення залежить розподіл вигоди міжнародної торгівлі між країнами (Англія і Португалія). Фактичне значення коефіцієнта міжнародного бізнесу встановлюється між верхнім і нижнім рубежем, в залежності від світового попиту і пропозиції на товари (зерно і пиво).

■ Якщо сукупний світовий попит на пиво нижчий від його пропозиції, а попит на зерно - вище пропозиції, то ціна на пиво буде низькою, а ціна на зерно - високою. Коефіцієнт обміну в цьому випадку встановлюється близьким до 1 ф/з= 1 г/п, - котрому віддає перевагу Англія.

■ При зворотному співвідношенні світового попиту і пропозиції коефіцієнт міжнародного обміну становиться близьким до рівня 1 ф/з = 0,66 г/п, котрому віддає перевагу Португалія.

 

Зростання цього показника звичайно називають «поліпшенням» умов торгівлі. Однак самий по собі показник умов торгівлі ще не свідчить ні про вигідність торгівлі, ні про зміни добробуту. Цей показник потрібно використовувати поряд з іншими даними - про обсяги торгівлі та причини зміни цін. Наприклад, країна знайшла більш; ефективний спосіб вирощування пшениці і значно збільшила її пропозицію на світовому ринку. Це призвело до зниження цін і «погіршання» умов торгівлі. Але це не означає, що торгівля стала менш вигідною. Країна одночасно може отримати виграш як від зростання ефективності виробництва, так і від збільшення обсягу експорту пшениці за більш низькою ціною.

 

Сучасна теорія міжнародної торгівлі приділяє однакову увагу попиту і пропозиції товарів. Класична та неокласична теорії концентрували увагу більше на пропозицію та фактори виробництва. Тому попередні моделі можна вважати частковим випадком стандартної моделі міжнародної торгівлі.

Стандартна модель міжнародної торгівлі це модель, яка будується на неокласичних постулатах балансу попиту і пропозиції.

Модель порівняльних переваг розглядає ситуацію в умовах постійних витрат заміщення. Графік границі виробничих можливостей – пряма лінія. Стандартна модель базується на зростаючих витратах заміщення.

Зростаючі витрати заміщення передбачають, що для виробництва кожної додаткової одиниці товару 2 необхідно пожертвувати не постійною, а зростаючою кількістю товару 1.

Баланс до торгових відносин (в умовах відсутності торгівлі).

Граничний рівень трансформації – кількість одиниць товару 2, виробництвом якого необхідно пожертвувати, щоб отримати додаткову одиницю товару 1 - це пропозиція.

Граничний рівень заміщення – така кількість одиниць товару 2, яким необхідно пожертвувати, щоб отримати додаткову одиницю товару 1 і при цьому забезпечити зберігання існуючого рівня споживання - це попит (І).

Крива виробничих трансформації (можливостей) країни І стикається з кривою граничного рівня заміщення І (попитом) в точці А, в якій досягається максимальне задоволення потреб країни – країна споживає максимальну кількість товарів 1, які вона виробляє.

В країні ІІ крива виробничих можливостей стикається з кривою граничного рівня заміщення І в точці А^′, яка теж представляє собою максимально можливе споживання товарів 1 і 2 для цієї країни. Рівноважна відносна ціна товару 1 в країні І графічно виражена прямою, яка проходить через точку А і складає ¼ товару 2. Ціна в даному випадку обернено протилежна кількості товару бо інших одиниць виміру немає. Відносна ціна товару 1 в країні ІІ графічно виражена прямою, яка проходить через точку А^′ і складає 4 одиниці товару 2. Так як Р_А < Р_А′ країна І має відносну перевагу по товару 1, а країна ІІ – по товару 2. Максимальний обсяг виробництва обох товарів досягається в точках А і А^′ відповідно у країні І і ІІ де Q₁ і Q₂ - обсяги виробництва товарів 1 і 2.

Крива виробничих можливостей показує, що країна І повинна віддавати більше і більше товару 2, щоб забезпечити виробництво кожної додаткової одиниці товару 1, по якому вона має відносну перевагу. Те ж саме і по країні ІІ, але все більше і більше товару 1 для забезпечення додаткової одиниці товару 2.

Рівновага в умовах відсутності торгівлі показана на рисунку 1.

 

Рис 1. Баланс в умовах відсутності торгівлі.