Філософія як специфічна форма суспільної свідомості. Основне коло філософських проблем. Предмет та функції філософії

Ф-я – особлива форма пізнання світу, що розробляє систему знань про фундаментальні принципи та основи людського буття, про найб. загальні сутнісні характеристики людського відношення до природи, суспільства та духовного життя. Ф-я намагається за допомогою раціональних засобів створити узагальнену картину світу і визначити місце людини в ньому.(Новітній філос. словник. Мінськ)

Вічні проблеми, що розглядає філософія – Що таке людина? Що таке природа, або ширше Всесвіт? Який між ними зв’язок, залежність? Чи може людина пізнати природу, себе, суспільство? Які форми, методи, засоби пізнання? В чому відмінність явищ і сутності матеріального і духовного, ідеального світу? Який з цих двох світів є основою для виникнення й існування другого світу? Що таке людські цінності – Істина, Добро, Мудрість, Гармонія? Що таке життя та смерть, яке їхнє ціннісне значення для окремої людини і суспільства?

Це далеко не повний перелік “вічних” філософських проблем, а розвиток суспільства висуває все нові і нові.

Досвід філософської думки висунув такі основні функції філософії, які дають ключ до розуміння основних вимірів філософського пізнання, до осягнення природи, суспільства й людини. Базовими функціями є світоглядна (вчення про Буття, його сутність, форми, фундаментальні принципи та категорії) і методологічна ( Метод–спосіб організації практичного і теоретичного освоєння дійсності). Методологія - шлях дослідження, пізнання та вчення, тобто вчення про метод. (Становлення методології у філософії Нового часу в 17-18 ст. в зв’язку з бурхливим розвитком науки. Бекон обгрунтував метод індукції. Декарт, Спіноза та Лейбніц метод дедукції ).

Похідні від світоглядно: гуманістична (людина як вища цінність), соціально-аксіологічна (вчення про цінності), культурно-виховна, відображувально-інформативна (пов’язана з функцією експлікації, т.о. із культури ми виділяємо загальне).

Похідні від метрологічної функції: евристична (процес приросту нових знань), координуюча (ф-я об’єднує науки), інтегруюча, логіко-гносеологічна.

Питання про функції філософії тісно пов’язане з питанням про предмет філософії. Предмет будь-якої науки – це сукупність явищ дійсності, яка досліджується цією наукою. Фізика досліджує властивості макро- і мікротіл. І т.д. Тобто кожна наука досліджує певну сукупність явищ дійсності, певний спектр явищ природи. На відміну від окремих наук філософія вивчає не окремі сфери буття, а світ як цілісність.

Суб’єкт світогляду – людина, окремі групи, суспільство в цілому(все залежить від масштабу вирішуємих питань). Світогляд формується під впливом соціальних умов, виховання, освіти. Його формування починається з дитинства. Він визначає життєву позицію людини. Ф-фія – це система самих загальних теоретичних поглядів на світ, місце в ньому людини, визначення різних форм відношення людини до світу.

Ще раз підкреслимо, що світогляд – не просто узагальнене уявлення про світ, а форма суспільної самосвідомості людини, вузловими категоріями якої виступають поняття „світ” і „людина”. Через ці поняття суб’єкт світогляду усвідомлює своє призначення у світі і формує життєві установки.

Структуру світогляду можна розглядати в історичному аспекті як послідовний розвиток і зміну певних типів світогляду, що були найбільш загальними його формами та типами на різних етапах еволюції людського суспільства.

Традиційно виділяють такі історичні форми світогляду: міфологічний, релігійний, філософський.

Основою релігійного світогляду є віра в одного всевладного Бога (творця земного світу, який постійно контролює цей світ). Віра – засіб існування релігійної свідомості, особливий психологічний настрій і переживання, які характеризують внутрішній стан людини. Зовнішньою формою проявлення віри є культ, тобто система традицій, ритуалів, догматів.

Виникнення релігії – величезний поступ в історії людства. Вона морально зрівняла всіх людей: нікому не дозволено порушувати заповіді Бога – ні царю, ні рабу, ні чоловікові, ні жінці, ні здоровому, ні каліці. Всі люди рівноцінні та рівноправні.

Догмати (основополагаючі поняття, які розкривають суть релігії):

1. Креаціонізм – Бог створив світ з нічого по своїй добрій волі. Ми пізнаємо тільки світ, створений, а не божий (можливості людини обмежені через гріхи).

2. Провіденціалізм – все в створеному Богом світі початково визначено Богом (чому бути, того не минути).

3. Принцип про неминучість гибелі створеного світу.

4. Антропологізм – підносить людину як вище створіння Бога.

З розвитком людського суспільства, встановленням окремих законів, вдосконаленням пізнавального апарату з’явилась можливість нових форм освоєння світоглядних проблем. Ця форма носить не тільки практичний, але й теоретичний характер. Філософія зародилась як намагання вирішення основних світоглядних проблем засобами розуму, тобто мислення. Філософія унаслідувала від міфології та релігії їх світоглядний характер, тобто всю сукупність питань про походження світу в цілому, його будові, походження людини і його положення у світі і т. ін. Однак

вирішення світоглядних проблем в філософії проходить під іншим кутом зору, а саме з позицій раціональної оцінки, з позицій розуму.

Характерні ознаки: універсалізм, субстанціоналізм, сумніви.

Універсалізм – на відміну від конкретних наук, ф. пояснюючи світ, виходить за межі дослідних знань, використовуючи при цьому абстрактне мислення. Щоб пізнати сутність слід знати закони.

Субстанція – те, що лежить в основі, гранична основа, яка дозволяє зводити чуттєву різноманітність речей і мінливість їх властивостей до чогось постійного, відносно стійкого, самостійно існуючого. Для релігійної ф-ї субстанція – бог, для об’єктивного ідеалізму – світовий розум (у Платона – світ ідей, Лейбніц – манади, Шопергауер – світова воля), для матеріалістів – матерія, яка рухається у просторі і часі.

Сумніви – психологічний корінь зародження ф-ї, коли люди почали бачити протиріччя між старими і новими знаннями. Це специфіка філософії, проявляється в особливому стилі мислення, яке знаходить своє вираження в сумнівах з приводу встановлених законів, поглядів, традицій. Людина може вибрати ідеальний варіант тільки за допомогою сумнівів Скептицизм - ф. напрям – сумніви.

Філософія досліджує світ як цілісність, її завдання – дати найбільш загальні уявлення про світ, відповісти на запитання: який цей світ, що лежить в його основі, скінчений він, чи ні, пізнаванний чи непізнаванний, що таке знання, чи є якийсь сенс існування цього світу, яке місце людини у цьому світі, як вона повинна жити, діяти? Філософія вивчає світ і людину разом, всі здобуті знання вона обов’язково співвідносить із людиною.

Історично поняття предмета філософії змінювалось. В античній філософії провідною є тенденція включення до предмета філософії не тільки специфічної філософської “предметності”, а й усієї “предметності” об’єктів конкретного, в тому числі об’єктів виникаючого наукового знання. Вона

претендувала бути наукою всіх наук. Вперше Аристотель спробував виділити предмет філософії, привів класифікацію наук. Виділив три класи.

1. Теоретичні, яка вивчає все, що стоїть за межами досвіду.

2. Практичні (етика, економіка, політика) – вивчають природу.

3. Творчі (поетика, риторика, мистецтво і його види).

В теоретичному класі він виділяє першу філософію – вивчає першопочаток всіх речей і світу в цілому, друга філософія – це фізика – вивчає стан тіл і певні матерії, третя наука – математика – вивчає реальні властивості абстрактних речей.

Предметом раціонального, понятійного знання згідно з Фомою Аквінським (1225-1274), в кінцевому рахунку є Бог.

Радикальні зміни у визначенні предмета філософії почались під впливом становлення дійсно наукового знання та соціальних процесів розвитку буржуазного суспільства. Наприкінці 14 – поч. 15 ст. виникає експериментальне природознавство і починається процес відпочкування від філософії конкретних наук – спочатку механіки земних та небесних тіл, астрономії та математики, потім фізики, хімії, біології тощо. У визначенні предмета філософії виникає нова проблема – місце філософії в системі конкретних наук, співвідношення предметів конкретних наук та предмета філософії. Виникло дві тенденції у розв’язанні цього питання: одна позитивіська, друга метафізика – умоглядна, що не спиралась на узагальнення конкретних наук (Декарт, Лейбніц). Лише в 19 ст. визначилась специфіка предметів конкретних наук та філософії.

В сучасному розумінні предметом філософії є людина в його багатообразних відносинах до світу в цілому і до самого себе. Предметом філос.є всезагальне в системі „світ-людина”.

4. Основне питання філософії як філософська проблема: історія і сучасність.

Ще в давнину філософами було відмічено існування матеріальних та ідеальних явищ (образів).

Вперше основне питання філософії було сформульовано Ф. Энгельсом в праці «Л. Фейербах та кінець німецької класичної філософії» (кін XIX в). Основне питання філософії – питання про відношення свідомості до буття, свідомості до матерії, духу до природи.

Основне питання філософії має дві сторони:

1. Вияснення проблеми що є первинним: матерія чи свідомість (онтологія). В залежності від відповіді виділяють матеріалізм (матерія первинна) та ідеалізм (первинна свідомість). В свою чергу розрізняють об’єктивний ідеалізм – признає духовне начало незалежне від свідомості – Платон(світ ідей), Гегель, Ф.Аквінский (в основі світу абсолютний дух); суб’єктивний ідеалізм – не допускає якої би то ні було реальності незалежно від нашої свідомості – Юм, Кант (в основі – свідомість людини). Соліпцизм – крайня форма суб’єктивного ідеалізму.

Історичні форми матеріалізму: 1) стихійний (наївний) м. стародавніх; 2) метафізичний(механістичний); 3) діалектичний.

В історії філософії були спроби об’єднати матеріалізм та ідеалізм, зняти основне питання філософії. Наприклад, Декарт - представник дуалізму – вважав, що “існують дві субстанції – матеріальна та духовна”. Властивості: матеріальна – протяжність; ідеальна – мислення.

2. вияснення проблеми пізнання світу: чи здатна людина за допомогою своїх інтелектуальних можливостей пізнати світ (Гносеологія). Багато філософів (матеріалісти) признають пізнаваємість світу, але є філософи, котрі не признають пізнаваємість світу (Агностицизм). Або частково признають чи підвергають сумнівам (скептицизм).

Представники екзистенціоналізму (існування людини) розуміють буття людини з позицій песимізму – це трагічне буття. Людині притаманний страх перед смертю. Цей страх впливає на саму Людину та штовхає його до різних дій.

А. Камю, – “вирішити, варте життя труда бути прожите, чи воно не варте цього, – значить відповісти на основне питання філософії”

Філософія позитивізму (філософія науки). О. Конт називав основне питання філософії та інші важливі проблеми псевдо проблемами, вони заважають прогресу. Філософія повинна займатися не вічними, а конкретними проблемами.

імпіріокритицизм (дослідження методології наук, виділення загальних проблем конкретних наук) – Э. Мах, – “Традиційні філософи штучно розділили світ на матеріальний та ідеальний, а потім здійснили інтерекцію (вкладання) матеріального в ідеальне і штучно зробили цю проблему.”