Філософія і всітогляд. Структура світогляду.
Філософія являється однією з давніх форм людського знання, духовної культури. Вона нараховує біля 25 століть своєї історії. Філософія з'явилась у країнах Стародавнього Сходу, найвищого розвитку набула у Греції. Із джерел відомо, що серед вчених першим назвав себе філософом Піфагор. В якості назви особливої науки термін "філософія" вжив першим Платон. Дослівно слово "філософія" перекладається з грецької як любов до мудрості, (філо - любов, софія -мудрість).
Філософія як любов до істини і мудрості стала синонімом теоретичної думки, яка тільки народжувалась. По своєму змісту вона становить собою нерозчленоване знання і поєднувала в собі усю сукупність знань про світ і людину: початок математики, історії, етики, механіки, медицини, психології, астрономії, естетики і т.д. Кореневими філософськими питаннями завжди були питання світогляду.
Світогляд це – сукупність поглядів, оцінок, норм і установок, які визначають відношення людини до світу в цілому і виступають в якості орієнтирів і регуляторів її поведінки. Світогляд – це одна з форм свідомості людини, невід’ємний атрибут життєдіяльності людей. Це досить складне утворення людської свідомості, яке складається зі знань, вірувань, оцінок, ідеалів, переконань, уявлень, почуттів, в яких виражається відношення людини до світу. Знання – це певний узагальнений образ світу.
Рівні знань: світоглядний – (навіщо?), теоретичний – (чому?), емпіричний – (що?), технологічний – (як?).
Світогляд не є лише сукупністю знань і уявлень про світ, це своєрідний синтез видів знань і уявлень про світ, це внутрішня робота і самоздобуття.
Термін „світогляд" запровадив Кант. Він стверджував що світогляд - інтегральне духовне утворення, яке спонукає до практичної дії, до певного способу життя та думки.
За способ існування світогляд поділяється на груповий та індивідуальний. Структура світогляду за Фроловим: за ступенем самосвідомості та характером формування поділяється на (рівні) життєво-практичний (буденний-базується на досвіді, включає навики, традиції, досвід кожної людини) і теоретичний (різновидом якого є ф-фія).
Виділяють 2 сторони світогляду: 1) інтелектуально-пізнавальна, 2)емоційно-психологічна.
Елементи С.: 1)світорозуміння (буденне і теоретичне), 2)світовідчуття, світосприйняття.
Життєво-практичний рівень включає лише буденне світорозуміння. Щоб вийти на теоретичний рівень світорозуміння, необхідно знати ф-ю. Ф-я - це теоретично сформульований С., вона вивчає не частину дійсності, а весь світ в цілому.
Будь-який світогляд об’єднує наявність переконань. Це ядро, смисл світогляду, оскільки переконання втілюють ідею в практичну діяльність. Ф-фія є способом теоретичного вирішення світоглядної проблематики.
Основні історичні форми світогляду та їх специфіка: міфологічний, релігійний, філософський.
У своєму формуванні та розвитку світогляд пройшов певні історичні етапи, що дало підстави виділити три історичні типи: міфологічний, релігійний, філософський.
Міф – рання форма духовної культури людства, яка поєднувала в собі зародки знань про природу, релігійні вірування, політичні, економічні і філософські погляди, різні види мистецтв. Людство в формі міфів намагалось дати відповідь на питання про виникнення і влаштування світу, виникнення найбільш важливих явищ природи, тварин і людей.
Міфологічній формі притаманні:
1. Синкретизм – немає чітких відмінностей між матеріальним і духовним явищами.
2. Антропоморфізм – ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх. Це олюднення природи є наслідком того, що не було розмежування буття на суб’єкт та об’єкт.
3. Політеїзм (багатобожжя) – кожне природне явище має свою причину – це Бог. Богам притаманні людські риси, пороки, але вони безсмертні.
В період панування міфологічного мислення ще не виникала потреба в отриманні спеціальних знань.
Міфологія грала велику роль в житті людей на ранніх стадіях їх розвитку. Міфи затверджували прийняту у даному суспільстві систему цінностей, підтримували норми поведінки, зумовлювали цілісність роду як соціальної спільноти (якщо хтось із членів роду порушував норму поведінки (табу), то покарання, за тогочасними переконаннями, випадало не обов’язково йому, а будь-кому з роду).
Релігія – більш пізня і зріла форма світогляду, в ній освоєння світу відбувається через його подвоєння на потусторонній (божественний) і на посюсторонній (світ земний, природний). В релігійній свідомості чітко розділяється суб’єкт і об’єкт, а отже долається характерна для міфу неподільність людини і природи. Ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. У релігії виникає зовсім інший світ, недоступний органам чуттів і розуму, а тому в об’єкти надприродного світу треба вірити (міфологічні персонажі живуть у реальному світі). Віра у релігії виступає головним способом осягнення буття.
Об’єднує міф та релігію: чуттєвість.
Принциповою відмінністю релігії від міфології є те, що носієм міфологічного світогляду є рід чи інша тотальна спільнота, а релігія спрямована на особу. У зв’язку з цим змінилися способи контролю та впливу на особистість. Серцевиною міфу є страх і зовнішній контроль, релігії – віра і мораль.
Якщо для міфу головним є обґрунтування зв’язку індивіда з родом, то для релігії – досягнення єдності з Богом як втіленням святості та абсолютною цінністю.
