Піклування про здоровя людей — одна з найважливіших соціальних функцій держави. Право на медичну допомогу закріплено в Конституції України. Воно гарантоване безоплатною медичною допомогою, що надається громадянам, розширенням мережі закладів для лікування та зміцнення здоровя, розвитком та удосконаленням техніки безпеки, виробничої санітарії, проведенням профілактичних заходів та заходів з оздоровлення навколишнього середовища.
У листопаді 1992 року прийнято Основи законодавства України про охорону здоровя, де зазначено, що кожна людина має природне і непорушне право на охорону здоровя. Суспільство і держава відповідальні перед сучасними і майбутніми поколіннями за рівень здоровя і збереження генофонду України, забезпечують пріоритетність охорони здоровя, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, удосконалення медичної допомоги і пропаганди здорового способу життя.
Основи законодавства України про охорону здоровя визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоровя в Україні, регулюють суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності та довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що погіршують їхнє здоровя, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.
Система закладів охорони здоровя включає: лікарні, спеціалізовані медичні заклади, поліклініки і амбулаторії, фельдшерсько-акушерські пункти, санітарно-епідеміологічну службу.
Лікарні широкого профілю включають управління, контроль та матеріальне забезпечення роботи лікарень і клінік, які не спеціалізуються в будь-якій одній вузькій галузі. Під лікарнями розуміють заклади, де медична допомога стаціонарним хворим надається під безпосереднім наглядом кваліфікованого медичного персоналу.
Спеціалізовані медичні заклади відрізняються від лікарень і клінік широкого профілю тим, що їх послуги обмежуються лікуванням певних видів захворювання та обслуговування певних типів пацієнтів. До цієї ж категорії віднесені станції швидкої та невідкладної медичної допомоги.
Поліклініки і амбулаторії, спеціалізовані поліклініки включають в себе організацію роботи, управління, здійснення забезпечення медичних амбулаторних послуг, що надаються медичними поліклініками.
Фельдшерсько-акушерські пункти включають організацію та забезпечення роботи фельдшерсько-акушерських пунктів, у тому числі забезпечення медикаментами, обладнанням, інвентарем, а також капітальний ремонт та поточне утримання приміщень.
Санітарно-епідеміологічна служба включає організацію і ведення робіт, матеріальне забезпечення, капітальний ремонт та поточне утримання закладів санітарно-епідеміологічної служби. Сюди ж відносяться видатки на утримання лабораторій, що безпосередньо обслуговують ці заклади, а також видатки на підготовку і розповсюдження серед населення інформації з питань медицини та охорони здоровя.
У державній системі охорони здоровя в останні роки відчутний дефіцит коштів. Бюджетне фінансування лікувально-профілактичних заходів здійснюється у обмежених розмірах, що значно ускладнює їхнє функціонування. За багатьма напрямками лікувальної та профілактичної діяльності медична допомога є платною. Відбувається нерегульоване та неконтрольоване зростання цін на медичні послуги. Поширюється неофіційний ринок надання медичної допомоги. Внаслідок чого загострюються проблеми медичного обслуговування населення. Вони можуть перетворитися на джерело гострого соціального напруження і потребують великої уваги з боку держави. Медичне обслуговування населення має розвиватися, орієнтуючись на страхові принципи надання медичної допомоги.
Сьогодні фінансування охорони здоровя здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.
Кошти державного та місцевого бюджетів, асигновані на охорону здоровя, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медико-санітарної допомоги, фінансування державних і місцевих програм охорони здоровя, фундаментальних наукових досліджень з цих питань.
За рахунок державного та місцевих бюджетів фінансуються загальнодоступні для населення заклади охорони здоровя. Кошти, не використані закладом охорони здоровя, не вилучаються і відповідне зменшення фінансування на наступний період не провадиться.
Відомчі заклади охорони здоровя, що обслуговують окремі категорії населення за професійною, відомчою або іншою, не повязаною зі станом здоровя людини ознакою, фінансуються, як правило, за рахунок підприємств, установ і організацій, які вони обслуговують. Допускається фінансова підтримка таких закладів за рахунок державного або місцевого бюджетів, якщо працівники відповідного відомства, підприємства, установи або організації становлять значну частину населення цієї місцевості.
Усі заклади охорони здоровя мають право використовувати для підвищення якісного рівня своєї роботи кошти, добровільно передані підприємствами, установами, організаціями і окремими громадянами, а також з дозволу власника або уповноваженого ним органу, встановлювати плату за послуги в галузі охорони здоровя.
59. Показники діяльності установ охорони здоровя
Для визначення витрат на утримання установ охорони здоровя застосовують такі сітьові показники, як: кількість лікарняних ліжок, лікарських посад, лікарських відвідувань, ліжко-днів.
Кількість лікарняних ліжок — головний сітьовий показник для визначення витрат на утримання стаціонарних лікарень. Його розраховують згідно з прогнозом економічного і соціального розвитку. У територіальному розрізі цей показник планують виходячи з демографічних, соціально-економічних, культурно-побутових та інших умов. Зокрема, враховують віковий склад населення, розподіл за статтями, видами зайнятості тощо.
Для визначення потреби в лікарняних ліжках використовують показник процент госпіталізації та оборот ліжка.
Процент госпіталізації — це відношення кількості хворих, направлених на госпіталізацію до загальної чисельності населення.
Оборот ліжка — це відношення кількості днів функціонування ліжка в рік до середньої тривалості перебування хворого в лікарні.
Потреба в лікарняних ліжках це відношення чисельності населення помноженого на процент госпіталізації до обороту ліжка помноженого на 100 відсотків.
Наприклад, у місті обласного підпорядкування чисельність населення складає 110000 жителів. Кількість хворих, направлених впродовж року на госпіталізацію — 8800 чоловік. У міській лікарні одне ліжко функціонує протягом року 320 днів. Середня тривалість перебування хворого в лікарні 16 днів. Тоді процент госпіталізації П = 8800:110000100 = 8%., оборот ліжка
О = 320: 16 = 20, потреба в лікарняних ліжках П = 1100008: 20100 = 440 ліжок.
Відповідно до кількості ліжок визначають штати лікарів, середнього і молодшого медичного персоналу. Кількість лікарів для стаціонарних лікарень визначають за такими нормативами:
Назва відділення
Назва посади лікаря
Кількість ліжок на одну посаду
Терапевтичне
Терапевт
20-25
Хірургічне, травматологічне, ортопедичне
Хірург
20-25
Урологічне
Уролог
15-20
Акушерське, пологове
Акушер-гінеколог
15
Шкірно-венерологічне
Дерматолог, венеролог
30
Крім зазначених посад, у лікарнях залежно від кількості ліжок передбачаються додатково посади чергового лікаря, рентгенолога, фізіотерапевта, зубного лікаря тощо.
При визначенні чисельності середнього і молодшого медичного персоналу виходять із кількості ліжок за нормою та кількості посад на один цілодобовий пост.
Визначають також середньорічну кількість лікарських посад та лікарняних ліжок, враховуючи їх зміни протягом року.
Кількість лікарських посад — показник, що використовується для визначення витрат з амбулаторно-поліклінічного обслуговування населення. Згідно з діючими нормами на 10 тис. міського населення передбачено 11,8 посади лікаря, а для районних поліклінік сільських районів — 17,2.
Для дитячих поліклінік установлена норма: 1 лікар-педіатр на 1000 дітей до 14 років, а також 0,3 посади лікаря інших спеціальностей на 1000 дітей.
Кількість середнього і молодшого медичного персоналу встановлюють у поліклініках за нормами на одну лікарську посаду. Так, на одну посаду лікаря передбачається одна посада середнього медичного персоналу та дві посади на одну посаду хірурга. Кількість молодшого медичного персоналу обчислюють з розрахунку одна посада на кожну посаду лікаря-хірурга та одна посада на дві посади лікарів інших спеціальностей.
Лікарська посада є також розрахунковою одиницею для визначення витрат на утримання станцій швидкої медичної допомоги, лікарських здоровпунків тощо.
Кількість лікарських відвідувань — показник, що використовується для визначення витрат на придбання медикаментів і перевязувальних засобів при амбулаторному обслуговуванні населення. Кількість відвідувань у поліклініці визначають виходячи з кількості лікарських посад, кількості годин роботи лікаря на день, норми прийому хворих на годину в поліклініці — 5 чол. на годину, надання допомоги вдома — 2 чол. на годину та кількості робочих днів на рік.
Наприклад, в поліклініці 10 посад дільничних терапевтів. Кількість годин роботи одного лікаря на день — 6 год. 30 хв., з них в поліклініці — 3 години, надання медичної допомоги вдома — 3,5 години. Кількість робочих днів на рік — 282. Тоді кількість лікарських відвідувань буде: К = 1035+3,52282 = 62040.
Кількість ліжко-днів — показник для визначення витрат на харчування хворих і придбання медикаментів. Його розраховують множенням середньорічної кількості ліжок на кількість днів функціонування ліжка протягом року. При цьому слід ураховувати, що кількість днів функціонування одного ліжка на рік по кожному профілю різна і визначається з урахуванням фактичних даних за минулі роки. Наприклад, середньорічна кількість ліжок складає 300, кількість днів функціонування одного ліжка протягом року — 310 днів, тоді кількість ліжко-днів буде 300310 = 93000.
