На західні землі України бароко прийшло рано — в перші роки 17ст. Католицька громада Львова вже у 1644 р. мала дивний зразок італійського бароко — Стрітенський костел босих кармелітів збережений. Архітектор Джованні Баттіста Джизлєні майже точно скопіював храм Карло Мадерно у Римі, побудований там у 1603 р. Зберігся й Петропавлівський костел і монастир у Луцьку, побудований архітектором з Венеції Джакомо Бріано у 1606-1610 рр. Не вщухає захоплення й від костелу Св. Трійці в містечку Олика, побудований Радзивіллами, де працювали Б. Моллі та Я. Маліверна ще в 1635-1640 рр. збіднілий, пошарпаний, але збережений. А будуть ще церковні барокові велетні в Барі, Городенці, Бучачі, Микулинцях, Золочеві, Вінниці, Ізяславі, Кременці, Почаєві. Шедеври бароко донині стоять у Львові, Бердичеві, Камянці-Подільському, Наварії, Угневі, Підкамені, Богородчанах.
Назвемо лише три памятки неперевершеного світського бароко — палац у Підгірцях з бароковим італійського типу парком 1640 рр — реставрується та палац у селі Оброшино. Останній й понині дивує збереженою скульптурою брами, скульптурою Атласу на службовому приміщенні та бароковим садовим фасадом палацу. Перебудова парадного фасаду в стилі модерн лише підкреслила красу барокових залишків брами, огорожі та сходинок.
Дивний бароковий палац Сангушків в Ізяславі — суцільна руїна архітектор Паоло Фонтана 1750 рр.
У 18 ст. в Україні, переважно в Києві, Переяславі та Львові, в стилі українського бароко були створені видатні споруди та цілі архітектурні комплекси. Найвизначнішими з них є: Духовна академія в Києві Й. Шедель, 1732-40, Ковнірівський корпус в Києво-Печерській лаврі С. Ковнір, 1721-73, надбрамна церква Кирилівського монастиря в Києві І. Григорович-Барський, 1760, Собор святого Юра у Львові Б. Меретин, 1745-70, ратуша в Бучачі Б. Меретин, 1751, церква в Почаєві Г. Гофман, Ф. Кульчицький та М. і П. Полейовські, 1771-91. У композиції цих будівель помітне прагнення до зовнішнього блиску, парадності, до розвиненої архітектурної декорації — вибагливі фронтони, соковиті ліпні орнаменти та майоліка. Колони, півколони та пілястри архітектурних ордерів у тому чи іншому трактуванні фасадів займали провідне місце.
В українському живописі стиль бароко позначився насиченістю композицій, колористичною вишуканістю й декоративністю. Персонажі на іконах і портретах зображаються в дорогій одежі, типаж і аксесуари українізуються Св. Параскева Пятниця, 1701, майстра Пилипенка з с. Високого, розписи Рутковича в церкві Скваряви та Кондзелевича в Богородчанах. В портреті помітне прагнення до імпозантності пози, небуденного оточення портрет воєначальника Григорія Гамалії в Київському музеї українського мистецтва. Риси піднесеності і декоративності яскраво виявилися у скульптурі ратуші в Бучачі, рельєфах дзвіниці Софійського собору в Києві.
Важливими зразками рококо в архітектурі Україні стали споруди Бернарда Меретина. Його костел місіонерів в Годовиці ще має всі ознаки пізнього бароко. А план та зовнішні оздоби собору Св. Юра у Львові майже цілком належать рококо. Проміжну позицію займала ратуша в Бучачі. Адже її тимпан наче охоплений полумям ліпнини, характерним виплеском стилю рококо. Тимпанів подібного роду неможливо зустріти ані до рококо, ані після. Хвилясту, нервову тему рококо підтримували й неспокійні скульптури Йоанна Пінзеля, наче хворі на судоми. Дивують і камяні ліхтарі на парапетах костелів у Наварії та Годовиці. Подібним ліхтарям місце лише в приватному садку чи на сходинках рококового ж паркового павільйону.
Важливішим зразком рококо в архітектурі стала й будівля єзуїтського колегіуму та костелу в Кременці Тернопільської об. архітектор Павло Гижицький 1743 р.. Яскраві фарби фасадів, чотири башти, дивовижні сходинки з камяними ліхтарями роднять споруду з парковим павільйоном більше, ніж із зразками бароко в Олиці, Луцьку, Микулинцях, Старому Чарторийську. Декор і фарби колегіуму — від рококо, і лише величний розмір костелу — від бароко.
Рококо як стиль на українських землях вивчений мало. До стилю помилково відносять усе, що не зовсім схоже на бароко, навіть в українських енциклопедіях. Українські енциклопедії часів СРСР давно потребують ревізії та переробки.
Є багато прикладів, коли в соборі або в музеї збережена лише одна памятка стилю рококо, наприклад, іконостас або посуд. Сама ж будівля ранішня або пізня за часом створення. В Україні нема памяток рококо, де б в інтерєрі уся оздоба належала цілком до рококо, як це в деяких інтерєрах палаців Франції чи Німеччини Боффран, овальна зала готелю Субіз в Парижі 1730 рр.,зали Нового палацу Фрідріха Другого в Потсдамі, плафон в апартаментах королеви палацу Реалє, Неаполь. Рококо Укаїни ще чекає на своїх прискипливих дослідників.
35)Зародження і розвиток українського театру (2 пол15 – поч. 18 ст)
Театральне мистецтво — галузь української культури, особливістю якого є художнє відображення життя за допомогою сценічної дії акторів перед глядачами.
Театральне мистецтво України бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. З 11 століття відомі театральні вистави скоморохів. В епоху Київської Русі елементи театру були в церковних обрядах. Про це свідчать фрески Софійського собору в Києві 11 століття.
Перші зразки драми прилюдно виголошувалися учнями київських Братської та Лаврської шкіл 16-17 століття. Важливими осередками розвитку релігійної драми у цей час вважалася також Львівська братська школа та Острозька академія.
У 17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи — мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії.
У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові, в колишньому костелі єзуїтів. В Наддніпрянщині, де перші театральні трупи народилися також у 18 столітті, процес відкриття стацінарних театральних споруд просувався повільніше. Так, у Києві перший стаціонарний театр зявився у 1806 році, в Одесі — в 1809, в Полтаві — в 1810.
Становлення класичної української драматургії повязане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві та Григорія Квітки-Основяненка, основоположника художньої прози в новій українській літературі. Бурклеск та експресивність, поряд з мальовничістю та гумором, що характерні для їх творів, надовго визначили обличчя академічного театру в Україні.
