Уже в ранньому дитинстві ігрова діяльність започатковується в найдоступніших для дошкільнят формах поведінки. Вона ще не є сюжетно-рольовою грою, оскільки за своїм психологічним розвитком дитина не зовсім готова до неї, а вся увага батьків, вихователів зосереджена на набутті первинних сенсорних, рухових, мислительних навичок.
Ігрова діяльність наймолодших дошкільників відбувається у таких формах:
1. Предметно-ігрова діяльність. Передуючи сюжетно-рольовій грі дитини, вона допомагає усвідомлювати світ предметів, сприяє оволодінню новими об'єктами дійсності.
Наприкінці третього — на початку четвертого місяця першого року життя малюк опановує рухи, які неодноразово повторює і які приносять йому задоволення (підносить до обличчя свої ручки, розглядає, опускає, знову підносить їх до обличчя). У другому півріччі дитина навчається розглядати предмети, а згодом торкатися і штовхати їх. У цих іграх простежується довільність дій: вона штовхає перед собою м'яч, підповзає до нього, знову штовхає і знову підповзає. Це пов'язане із загальним психічним розвитком відчуттів, сприймань, уваги.
Психічний розвиток, перші предметно-ігрові дії дитини відбуваються лише за умови спілкування з дорослими, які опосередковують і організовують її зв'язок зі світом. Вони не тільки пропонують малюкові іграшки і нові предмети, а й показують, що з ними можна робити, допомагають вправлятись у різноманітних діях. Під впливом дорослих дитина опановує перші умовні дії (ігри у хованки, “сороку-ворону”, “ладусі” тощо). Спершу вона наслідує рухи, згодом і мовний супровід, не усвідомлюючи його значення.
Загалом, предметно-ігрові дії малюків протягом першого року життя мають ознайомлювальний характер, а гра є формою активної орієнтувальної діяльності.
2. Відображувальна гра. На другому році життя дитина освоює дії з іграшками і предметами-знаряддями (чашкою, ложкою та ін.), відтворюючи в ігрових діях з ними свій досвід, наслідуючи дорослих. Спочатку вона грається лише тими предметами, іграшками, які використовувала разом з дорослим. З часом починає переносити засвоєні дії на інші предмети (іграшки). Наприклад, навчившись годувати ляльку, вона годує зайчика, ведмедика та ін. Розширюючи сферу перенесення засвоєних дій, дитина опановує нові, передусім за рахунок відтворення дій, які доводилося самостійно спостерігати у повсякденному житті (кладе спати ляльку, наспівуючи їй пісеньку, прибирає в кімнаті тощо). Такі дії узагальнено відображають відомі дитині сюжети. Узагальнений характер предметної дії є найважливішою передумовою виникнення за певних умов ігрової дії.
У ранньому дитинстві відбувається відокремлення дії від предмета. Внаслідок цього дитина замінює предмети, яких їй не вистачає для дії, словом. Вона називає їжу, якою начебто годує ляльок, якості відсутніх предметів, з якими уявно діє, неіснуючий стан ляльки тощо. Одночасно починає використовувати одні предмети як замінники інших, необхідних за умовами дії. Ігри з уявлюваними предметами, заміна одного предмета іншим виникають приблизно наприкінці другого або на початку третього року життя дитини.
У період відокремлення малюком дій від предметів, перенесення їх на нові предмети (друга половина третього року життя) формуються передумови для усвідомлення ним власних дій, порівняння їх з діями інших, насамперед дорослих. Дитина починає називати свої дії у третій особі: “Галочка ведмедика годує”, “Оленка поклала ляльку спати” тощо. Співвіднесення нею дії із собою є першим підготовчим етапом виникнення ролі, “роллю в дії” (Ф. Фрадкіна). На цьому етапі вона спершу відтворює у своїх діях дії дорослого, а після цього називає себе ім'ям дорослого.
Отже, роль виникає з дії, яку виконує дитина у грі з предметами. Однак такі ролі є не узагальненими, а конкретизованими (наприклад, дошкільник перебирає роль не вихователя взагалі, а конкретного вихователя, конкретної особи).
3. Становлення рольової гри. Одночасно з розвитком предметних дій, виникненням ігрових дій із предметами, які замінюють недоступні предмети, формуванням передумов для виникнення ролі ускладнюються процес створення ігрових умов, побудова ігрових дій. Спочатку ігрові умови створює дорослий. Пізніше дитина самостійно добирає деякі потрібні предмети, за необхідності їй допомагають у цьому дорослі. Нарешті, вона самостійно створює ігрові умови. Розвивається і побудова дій: спочатку вони є одноактними, пізніше поєднують декілька не пов'язаних між собою за змістом елементарних дій. Наприкінці раннього віку дії дітей набувають сюжетного характеру і життєвого смислу.
Передумовами рольової гри є різноманітні враження дошкільників від користування сюжетними іграшками, допомога дорослих щодо використання їх у грі. Ці передумови за правильного педагогічного керівництва вихователя започатковують виникнення і розвиток режисерських ігор.
Сюжетно-рольова гра як провідна діяльність дошкільника обумовлює найголовніші зміни в психологічних особливостях особистості дитини, яка, зображуючи в сюжеті моральні відносини між людьми, тим самим засвоює їх. Саме тому батьки та педагоги мають створювати спеціальні ігрові ситуації, в яких дитина буде відтворювати і закріплювати етичні уявлення. Таким чином, у грі з'являється елементи дидактичності, тобто виховальний елемент.
Зміст гри виступає як основний фактор для формування морального обличчя дитини. Відповідно, сюжетно-рольова гра не може виникнути, якщо дитина не знайома із взаєминами людей, яких вона зображає. Беручи на себе різні ролі, діти за рахунок зміни позицій можуть навчитися виділяти переживання інших людей. Тому у дітей підвищується прагнення поводитися морально. Але щоб такий етичний зміст дійсно став головним у поведінці дитини, він має бути включеним до виконання реальних завдань, у вирішенні яких дитина буде діяти від свого імені, а не з позиції ролі, яку вона виконує у грі. Зважаючи на це, у сюжетно-рольовій грі фахівці з дитячого розвитку виділяють два плани: сюжетно-рольові відносини; реальні відносини з приводу гри.
Сюжетно-рольові ігри застосовуються в педагогічному процесі та мають ціль, спрямовану на розвиток певних психічних процесів, здібностей. Однією з таких цілей може бути формування моральних якостей дитини, тобто розвиток у ній співчуття, ввічливості, чуйності. Дорослий організовує гру і направляє її, допомагає долати труднощі, оцінює дії дитини. Сюжетно-рольові ігри є осмисленою для дитини діяльністю, до якої вона охоче включається. Отриманий соціальний досвід стає її особистим надбанням, оскільки цей досвід можна застосувати і в інших умовах.
Етичний розвиток дитини, формування її моральних уявлень пов'язані з розвитком емоційної сфери дошкільника. Особливість моральної регуляції поведінки включає вимоги до людини самій оцінити свої дії і відповідним чином направляти свою поведінку. Почуття дітей найбільш інтенсивно розвиваються в старшому дошкільному віці. Моральні якості формуються у дітей в процесі взаємин їх з дорослими та однолітками. Саме тому батьки та педагоги використовують ситуації, в яких дитина може дати оцінку власним діям. Дорослі спонукають оцінювати вчинок, наприклад, такими фразами: «Кому ти допомагав сьогодні?», «Що ти робиш для того, щоб підняти мамі настрій?».
Але для того, щоб моральні звички стали нормою, важливо створити оптимальні умови для тренування дитини виявляти необхідні моральні якості. А моделювання людських взаємин в ігровій формі створює необхідність контакту з однолітками, в результаті чого виникає «Дитяче суспільство», яке є передумовою для розвитку моральності, адже для успішної взаємодії один з одним діти будують свої відносини на основі моральних норм.
Значення гри (зокрема сюжетно-рольової) неоціненне для морального формування особистості дошкільника, яке відбувається при виконанні правил в сюжетно-рольових відносинах і при спілкуванні з однолітками у реальних стосунках з приводу гри.
Суть процесу виховання моральних якостей полягає у взаємодії вихователя і дитини з метою прилучення її до моральних цінностей суспільства, формування морального досвіду, виховання морально-вольових якостей особистості, мотивів поведінки. Процес морального виховання - важливий компонент цілісного педагогічного процесу дитячого садка.
В організації процесу морального виховання необхідно враховувати характерні для віку дітей потреби та інтереси. Схильність дошкільників до засвоєння моральних якостей може лишитись нереалізованою, якщо дорослий не допоможе проникнути у зміст моральних якостей і не вкаже на конкретні способи їх виконання.
В вихованні моральних якостей провідне місце займають сюжетно-рольові ігри. Вони є дуже важливими для розвитку дитини, для її виховання як морального і відповідального члена людського суспільства, для подальшого розвитку дитини і формування навичок її поведінки у соціумі.
Сюжетно-рольові ігри, спрямовані на формування етичних уявлень дитини (зокрема вміння співчувати, бачити взаємозв'язок своєї поведінки з реакцією навколишніх і нести за нього відповідальність), є дуже важливими для розвитку дитини, для її виховання як морального і відповідального члена людського суспільства, для подальшого розвитку дитини і формування навичок її поведінки у соціумі.
13. Мистецтво - є однією із складових частин ланки національної системи відродження. Цей скарб накопичується століттями та передається з покоління у покоління.
Мистецтво - дає змогу зрозуміти і відчути історію наших пращурів, що є дуже цінним для становлення нашої суверенної держави, як окремо одного цілого.
В процесі виховання дитина поступово вводиться у світ прекрасного.
Народний досвід естетичного виховання полягає у тому, що діти навчаються мистецьких умінь, смаків у практичній діяльності, шляхом продовження творчих традицій батьків, дідів, прадідів.
Мистецтво як могутній засіб виховання, цінне тим, що в ньому в концентрованому вигляді, естетичній формі навічно матеріалізується непомітний для ока і часто незбагнений для розуму національний дух - вищий вияв творчого генія народу.
Серед різних видів мистецтва образотворче мистецтво справляє на людину чи не найефективнішу дію, бо завдяки своїй універсальності впливає на її емоційно-чуттєву сферу, поглиблює знання, формує загальну та естетичну культуру. В педагогічній практиці образотворче мистецтво сприяє створенню образного мислення, асоціативної пам'яті, художньої уяви. Воно певною мірою впливає на внутрішній світ дитини, залучає її до сфери людських емоцій, виховує в ній здібність орієнтуватись в навколишньому житті, пробуджує сприйнятливість до прекрасного.
Ще до недавнього часу образотворче мистецтво у дитячому садку, школі було "другорядним" предметом, а в середніх та навчальних закладах його і зовсім не було, тому наші спеціалісти, навіть з вищою освітою, часто мають низьку художню культуру, в них обмежений об'єм знань в галузі образотворчого мистецтва, не сформована потреба хоч періодично відвідувати художні виставки, галереї, музеї.
Цікаві результати опитувань, проведених в деяких областях України, констатують досить невисокий рівень обізнаності щодо творів образотворчого мистецтва.
Що стосується українського образотворчого мистецтва, то переважна більшість, крім Тараса Шевченка, взагалі не знає вітчизняних митців. І на жаль, ні художників, ні назв їх творів майже не знають. Нині, в період бурхливого національного відродження педагогічні колективи покликані творчо осмислити уроки минулого, суть сучасних суспільних процесів і на цій основі підготувати міцний фундамент для відродження і утвердження української національної системи виховання.
Відродження української національної системи виховання, її окремих ланок, вітчизняних педагогічних здобутків, ідей аж ніяк не означає повернення назад, у минулі історичні часи. Відроджувати національну систему виховання потрібно не лише для того, щоб відновити кращі здобутки минулого, а й для того, щоб наснажити її сучасним науковим змістом, міцно стати на адекватні природі, духу і культурно-історичному досвіду нашого народу шляхи розвитку вітчизняної освіти, виховання і педагогіки, які виведуть незалежну Україну до світових висот цивілізації.
Потрібно пам'ятати, що мистецтво є ланкою культурно-національної спадщини.
Мистецтво є одним з етапів у становленні особистості. Ознайомлення дітей з творами образотворчого мистецтва допомагає у вихованні патріотичних та гуманістичних рис людини.
Продовження підвищення ролі культури і мистецтва в ідейно-політичному, моральному і естетичному вихованні людей, формуванні їхніх духовних запитів - одне з важливих завдань національної системи виховання.
Починати роботу по формуванню національного виховання людини належить вчителям початкової школи закладів.
Дитячі позашкільні заклади повинні працювати в тісному зв'язку з сім'єю. Це допоможе здійснити всебічний гармонійний розвиток і виховання дітей, зміцнити їхнє здоров'я, прищеплювати їм елементарні практичні навички і любов до праці, турбуватися про їхнє естетичне виховання, готувати дітей до навчання у школі, виховувати їх у дусі поваги до старших, до рідного краю, Батьківщини.
В становленні особистості дитини образотворче мистецтво здійснює три функції: - пізнавальну,
виховну,
естетичну.
Здійснення пізнавальної функції полягає в тому, що під час ознайомлення з творами живопису вчитель розкриває перед дітьми картини оточуючого світу: побут, працю людей, предмети оточення, при цьому не обмежується перерахуваннями того, що зображено на картині, а й намагається пояснити, чому художник присвятив картину саме даній темі, які засоби виразності використав, щоб розкрити зміст задуманого. При цьому багато уваги приділяється збагаченню словника дитини, розвитку зв'язної мови. Словник збагачується поетичними виразами, епітетами, образними порівняннями, словами, що означають моральні якості людей (добрий, щирий, сміливий, мужній, працелюбний і таке інше).
Під час бесіди про живопис здійснюється розвиток мислительної діяльності молодших школярів, вміння порівнювати, пояснювати, робити певні узагальнення на основі аналізу.
Виховна функція образотворчого мистецтва полягає в тому, що вона сприяє вихованню різних почуттів дитини, формує ставлення до того, що зображено на картині, діти вчаться порівнювати власний досвід з досвідом людей, зображених художником. Так закладається основа уявлень про морально-етичний ідеал.
Естетична функція полягає в тому, що твори образотворчого мистецтва вчать дітей бачити красу людських стосунків, оточуючої природи, поєднання різних предметів, що й виявляється в емоційних мовних реакціях дітей.
Світ мистецтва безмежний. Й до пізнання його і розуміння йти слід не день, не рік, а все життя.
Виховати творчу людину без краси неможливо. Прекрасне - вічне джерело духовності, натхнення, творчості. Воно існує поряд з людиною, бо краса, яка не сприймається - мертва. І якщо люди втратять здатність відчувати красу, вона ніколи не зможе врятувати світ.
Природа щиро піклується про людину. Вона не тільки оточує її прекрасним світом, унікальними побратимами, різнобічними таємницями буття. Вона нагородила сповна саму людину, даючи їй можливість бачити чудові барви цього світу, чути розмаїття голосів, вдихати його пахощі, ласувати плодами, торкатись його.
Для того, щоб діти відчули красу, необхідно перетворити заняття в любування, і залучити до цього усі органи чуття. Чим більше органів чуття беруть участь у сприйманні навколишнього, тим повніші будуть уявлення, глибшим пізнання. Рівень глибоко чуттєвого сприйняття допоможе формувати художньо-образне асоціативне мислення і бачення оточуючого життя очима художника. Далеко не кожна дитина може стати в майбутньому професійним художником, але кожна може навчитися помічати навколо себе красу, реагувати на неї щиросердечним поривом, продовжувати її в своїй душі, думках, діях, творіннях.
В становленні особистості дитини значення образотворчого мистецтва відіграє значну роль. В.А. Сухомлинський писав: "У період дитинства мислення, мислительні процеси повинні бути як можна тісніше зв'язані з живими, яскравими, наочними предметами навколишнього світу… Емоційна насиченість сприйняття - це духовний заряд дитячої творчості. Мистецтво сприяє вихованню різних почуттів. Так при ознайомленні з жанровим живописом у дітей активізується інтерес до громадського життя країни, до різних видів діяльності людини, відношенням його у процесі праці до скарбів, які створює людство, художній творчості. (12; с.18)
Навчати молодших школярів бачити у жанровому живописі красу людських вчинків, взаємовідношення, порівняння. Зображувати у творі мистецтва явища з реальною дійсністю - значить розвивати їх естетичне почуття, яке проявляється у дітей на початку в емоційних і мовних реакціях, а потім при подальшому ознайомленню їх з мистецтвом.
З давніх-давен Україна славиться чудовими майстрами. В нас уміють ткати й вишивати, вирізати по дереву і розписувати, виготовляти кераміку. Умільці з народу передають свої вміння від покоління до покоління, щоб нащадки залучалися до скарбниці національного мистецтва. Знане у світі українське народне малярство, декоративність та образність якого привертають увагу мільйонів людей. Національні традиції підтримують та продовжують талановиті митці, вихідці з різних регіонів України. Власний світ яскравих образів, що випромінюють тепло і світло, любов до рідної землі.
Художнє виховання засобами образотворчого мистецтва слід розпочинати з молодшого шкільного віку. Образні картини, в яких відтворено навколишню дійсність викликають яскраві емоції і на довго залишаються в пам'яті дитини впливаючи на її подальший розвиток. Та не слід думати, що це відбудеться автоматично. Щоб твори мистецтва стали, дійовими засобами формування особистості, треба вчити молодших школярів розуміти мову мистецтва тобто виразні засоби які застосовує художник для втілення творчого задуму.
Це допомагає формувати естетичну оцінку, це відкриває стежку до емоційно - морального, естетичного змісту мистецтва.
Молодші школярі вже здатні сприймати такі жанри, як пейзаж, натюрморт, портрети. Привчати до творів анімалістичного жанру, побутового з нескладним сюжетом та билинкою одного з різновидів історичного жанру.
Аналіз живописного твору не повинен зводитись до переліку складових компонентів картини, характеристики її змісту. Потрібно учити дітей давати естетичну оцінку твору, бо діти сприймають твір більш глибоко.
При ознайомлені дітей з творами побутового й історичного жанру в яких відтворені події та сцени з повсякденного життя, казок, билин, перед усім потрібно, звертати увагу на час коли відбувається подія, місце, де вона розгортається, взаємини між дійовими особами. При розгляданні творів обов'язково потрібно проводити характеристику зауважувати на цінні моменти.
Естетичне сприймання у дітей старшого шкільного віку досить безмежно різноманітне, як і сама об'єктивна дійсність, що надихає на створення живописного образу.
1. Методи навчання з зображувальної діяльності
У формуванні особистості дитини неоціненне значення мають різноманітні види художньо-творчої діяльності: малювання, ліплення,вирізання з паперу фігурок і наклеювання їх, створення різних конструкцій з природних матеріалів і т.д.
Такі заняття дарують дітям радість пізнання, творчості. Зазнавши це почуття одного разу, малюк буде прагнути у своїх малюнках, аплікаціях,виробах розповісти про те, що дізнався, побачив, пережив.
Зображувальна діяльність дитини, якій він тільки починає опановувати, має потребу в кваліфікаційному керівництві з боку дорослого.
Але щоб розвинути в кожного вихованця творчі здібності,закладені природою, педагог повинен сам розбиратися в образотворчому мистецтві, в дитячому творчості, володіти необхідними способами художньої діяльності.
Зображувальна діяльність дошкільнят як вид художньої діяльності повинна носити емоційний, творчий характер. Педагог повинен створювати для цього всі умови: він перш за все повинен забезпечити емоційне, образне сприйняття дійсності, формувати естетичні почуття і уявлення, розвивати образне мислення і уява, навчати дітей способам створення зображень, засобам їх виразного виконання.
Процес навчання повинен бути спрямований на розвиток дитячого образотворчого творчості, на творче відображення вражень від навколишнього світу, творів літератури і мистецтва.
Малювання, ліплення, аплікація - види образотворчої діяльності,основне призначення якої - образне відображення дійсності.
Зображувальна діяльність - один з найцікавіших для дітей дошкільного віку.
Зображувальна діяльність - це специфічне образне пізнання дійсності. Як будь-яка пізнавальна діяльність має велике значення для розумового виховання дітей.
Оволодіння вмінням зображувати неможливе без цілеспрямованого зорового сприйняття - спостереження. Для того щоб намалювати, виліпити який-небудь предмет, треба попередньо добре з ним ознайомитися,запам'ятати його форму, величину, колір, конструкцію розташування частин.
Для розумового розвитку дітей має велике значення поступове розширення запасу знань на основі уявлень про різноманітність форм просторового розташування предметів навколишнього світу, різних величинах, різноманітті відтінків кольорів.
При організації сприйняття при організації сприйняття предметів і явищ важливо звертати увагу дітей на мінливість форм, величин (дитина і дорослий), квітів (рослини в різні пори року), різне просторове розташування предметів і частин (птах сидить, літає,клює зерна, рибка плаває в різних напрямках і т.д.); деталі конструкцій також можуть бути розташовані по-різному.
Займаючись малюванням, ліпленням, аплікацією діти знайомляться з матеріалами (папір, фарби, глина, крейда тощо), з їх властивостями,виразними можливостями, набувають навичок роботи.
Навчання образотворчої діяльності без формування таких розумових операцій, як аналіз, порівняння, синтез, узагальнення.
На основі подібності предметів за формою виникає спільність способів зображення в малюнку, ліплення. Наприклад, щоб зліпити ягоду, горішок, неваляшки, яблуко або курчати (предмети мають круглу форму або частини круглої форми), необхідно розкачати шматочки пластиліну чи глини колоподібними рухами.
Здатність аналізу розвивається від більш загального і грубого розрізнення до більш тонкого. Пізнання предметів і їх властивостей, що набуває дієвим шляхом, закріплюється в свідомості.
На заняттях з образотворчої діяльності розвивається мова дітей:засвоєння і назва форм, кольорів та їх відтінків, просторових позначень сприяє збагаченню словника; висловлювання в процесі спостережень за предметами, при обстеженні предметів, будівель, а також при розгляданні ілюстрацій, репродукцій з картин художників позитивно впливають на розширення словникового запасу і формування зв'язного мовлення.
Як зазначають психологи, для здійснення різних видів діяльності,розумового розвитку дітей велике значення мають ті якості, навички,уміння, які вони набувають в процесі малювання, аплікації і конструювання.
Зображувальна діяльність тісно пов'язана з сенсорним вихованням.
Формування уявлень про предмети вимагає засвоєння знань про їх властивості і якості, формі, кольорі, величині, положення в просторі. Діти визначають і називають ці властивості, порівнюють предмети, знаходять подібності та відмінності, тобто роблять розумові дії.
Таким чином, образотворча діяльність сприяє сенсорному виховання та розвитку наочно-образного мислення. Дитяча образотворчість має суспільну спрямованість. Дитина малює, ліпить,конструює не тільки для себе, але і для оточуючих. Йому хочеться, щоб його малюнок щось сказав, щоб зображене їм дізналися.
Громадське спрямованість дитячого образотворчого творчості проявляється і в тому, що у своїй роботі діти передають явища суспільного життя.
Значення занять образотворчої діяльністю для морального виховання полягає також у тому, що в процесі цих занять у дітей виховуються морально-вольові якості: потреба і вміння доводити почате до кінця, зосереджено й цілеспрямовано займатися, допомагати товаришеві, долати труднощі і т.п.
Зображувальна діяльність повинна бути використана для виховання у дітей доброти, справедливості, для поглиблення тих благородних почуттів,які виникають у них.
В процесі образотворчої діяльності поєднується розумова і фізична активність. Для створення малюнка, ліплення, аплікації необхідно докласти зусилля, здійснити трудові дії, оволодіти певними уміннями. Зображувальна діяльність дошкільнят вчить їх долати труднощі, виявляти трудові зусилля, оволодівати трудовими навичками.
Спочатку у дітей виникає інтерес до руху олівця або кисті, до слідів, що залишаються ними на папері; поступово з'являються нові мотиви творчості - бажання отримати результат, створити певне зображення.
Дошкільники опановують багатьма практичними навичками, які пізніше будуть потрібні для виконання самих різноманітних робіт, набувають ручну вміло, яка дозволить їм відчувати себе самостійними.
Освоєння трудових умінь і навичок пов'язане з розвитком таких вольових якостей особистості, як увага, завзятість, витримка. У дітей виховуються вміння працювати, домагатися бажаного результату. Формуванню працьовитості,навичок самообслуговування сприяє участь дітей у підготовці до занять і прибирання робочих місць.
Основне значення образотворчої діяльності полягає в тому, що вона є засобом естетичного виховання.
В процесі образотворчої діяльності створюються сприятливі умови для розвитку естетичного сприйняття та емоцій, які поступово переходять в естетичні почуття, що сприяють формуванню естетичного ставлення до дійсності.
Безпосереднє естетичне почуття, яке виникає при сприйнятті гарного предмета, включає різні складові елементи:відчуття кольору, відчуття пропорції, відчуття форми, почуття ритму.
Для естетичного виховання дітей і для розвитку їх образотворчих здібностей велике значення має знайомство з творами образотворчого мистецтва. Яскравість, виразність образів в картинках,скульптурі, архітектурі і творах прикладного мистецтва викликають естетичні переживання, допомагають глибше і повніше сприймати явища життю і знаходити образні вираження своїх вражень у малюнку, ліплення,аплікації. Поступово у дітей розвивається художній смак.
Види зображувальної діяльності в дошкільному закладі.
Основним завданням виховання та навчання в процесі образотворчої діяльності є одержання дітьми вмінь передавати уяву про предмети, явища за допомогою виразних образів.
Залучаючи дітей до художньої творчості, вихователь повинен виховувати в них естетичне відношення до зображувального мистецтва., до оточуючого життя, допомагати накопиченню естетичних вражень, формувати індивідуальні інтереси, здібності,нахили.
Для вирішення цих завдань в дитячому садку ми знайомимо дітей з різними видами образотворчої діяльності такими як малювання, ліплення, аплікація та конструювання.
Кожен з цих видів має свої можливості у відображенні вражень дитини про оточуючий світ.
Малювання - це графічно - живописний засіб зображення предметів і явищ, основою якого є колорит, форма, композиція.
Спостерігаючи предмет, діти повинні вміти передавати в малюнку його характерні властивості, створювати художній образ, відображати сюжет; засвоювати деякі елементи візерунка (в декоративному малюванні), поступово набуваючи первинні навички техніки малювання.
Ліплення - це пластичне, об'ємне зображення предметів.
Способом пластичного зображення діти повинні вміти передавати форму предметів, фігур, тварин, птахів, людини; використовувати матеріал (глина, пластилін та інші), який дозволяє змінювати зовнішній вигляд персонажів, їх рухи, пози, досягаючи необхідної виразності.
Розглянемо конкретно, якими вміннями й навичками з ліплення має оволодіти дитина на кожному віковому етапі. Так, дітей третього року життя педагог навчає:
· відривати шматочки глини і коловими рухами обох рук утворювати нескладні предмети з глини (цукерки, кульки, горішки), розривати глину на частини, м'яти, розкочувати і розплющувати її долонями;
· ділити глину на частини і прямими рухами рук, утворювати нескладні предмети (стовпчики, сосиски, цукерки);
· розкочувати глину прямими рухами рук і утворювати стовпчики, краї яких з'єднувати (бублики);
· розкочувати глину коловими рухами рук та сплющувати між долонями, утворюючи дископодібні форми (пиріжки, коржики, котлети та ін.);
· ділити глину на 2-3 частини, розкочувати її прямими та коловими рухами і ліпити нескладні предмети (гриб, пташка, зайчик, неваляшка).
Для дитини четвертого року життя, яка вже має певну досвід роботи з глиною, цю роботу потрібно дещо ускладнити, одночасно закріплюючи навички, котрі вона придбала у попередній групі:
· ділити глину на частини та розкочувати її між долонями прямими рухами рук, утворюючи нескладні предмети (стовпчики, ковбаски, рогалики, цукерки);
· розкочувати глину коловими рухами рук та утворювати різні предмети (горішки, цукерки, м'ячі);
· розплющувати глину, утворюючи диск, і на основі цієї форми ліпити нескладні предмети (пиріжки, вареники, котлети), згинати і защипувати форму пальцями рук;
· ділити глину на 2-3 частини та ліпити предмети, в основі яких лежить куля (башточка, неваляшка, пташка), диск та циліндр (гриб);
· з'єднувати частини прикладанням та притисканням.
З дітьми п'ятого року життя повторюють і закріплюють набуті раніше знання та уміння, а крім того, їм дають нові знання та уміння, а саме:
· ділити глину на частини і утворювати нескладні предмети, в основі яких лежить куля (горіх, яблучко);
· утворювати предмети, в основі яких лежить циліндр (огірок);
· розкочувати глину прямими рухами рук та утворювати овоїдну форму і на основі цієї форми ліпити такі предмети: слива, лимон, груша;
· загострювати та заокруглювати предмети;
· розкочувати глину коловими рухами рук, розплющувати, загинати, защипувати краї, вдавлювати глину пальцями і утворювати такі предмети: мисочка, чашечка, рибка, грибок, кошик, пиріжки, варенички;
· ділити глину на частини і з'єднувати їх у ціле прикладанням і натисканням, примазуванням (лялька-неваляйка, сніговик, пташка, зайчик).
З дітьми шостого року життя, як і в попередніх вікових групах, спочатку повторюють та закріплюють навички та уміння, а потім вводять нові завдання:
· ділити глину на 3-4 частини і утворювати нескладні предмети, в основі яких лежить куля, циліндр, конус (ліплення овочів, фруктів, їжачка, мишки, котика, лисички);
· ліпити частини в основі яких лежить диск (тарілочка, чашечка);
· ліпити предмети комбінованим і пластичним способами, прийомам міцного з'єднання деталей, згладжування поверхні пальцями, стекою та зволоженою ганчіркою (собака, зайчик, білочка, літак, черепаха, курочка, півник, пташка - свистулька, лисичка та ін.).
Діти шестирічного віку, відтворюючи той чи інший образ із цілого куска глини або пластиліну, сполучають лінії різних конфігурацій, що дають їм змогу узагальнити силует єдиною складною лінією. У практичній діяльності дітей має місце як монохромна так і поліхромна декоративна скульптура. Монохромна скульптура обмежується природним кольором глини. Спеціальна термічна обробка готового виробу надає йому жовто-оранжевих відтінків. Поліхромності скульптурні вироби набувають за допомогою різнокольорового пластиліну або відповідним фарбуванням деталей чи їх розмальовуванням орнаментом.
Композиція окремих образів, які виконуються дітьми цього віку, відрізняється найпростішим відтворенням відповідних рухів, жестів, пози. Зазначені прояви композиційної виразності мають місце і при створенні нескладних скульптурних сюжетів, в яких діти, крім того, намагаються вичленити головний об'єкт контрастністю величини та місцем його розташування, здебільшого, в центрі.
Аплікація - це декоративно - силуетний спосіб зображувальної діяльності.
Діти повинні вміти вирізувати з паперу різні силуети, візерунки, орнаменти, наклеювати їх на кольорове тло, створюючи повну гармонію. При цьому у дитини розвивається координація рухів рук, самоконтроль, а в роботі з папером, ножицями, клеєм набуваються технічні навички.
Конструювання - це продуктивна діяльність, в процесі якої створюються різноманітні іграшки з різних матеріалів або споруди з будівельних матеріалів та конструкторів.
Конструювання має загальне із образотворчою діяльністю, бо створюючи будь - яку конструкцію, слід обмірковувати задум, виконати ескіз у вигляді малюнка на папері, вирішувати оформлення предмета не лише у відношенні форми, додаткових деталей, але й кольору. Конструювання з різних матеріалів більш ніж малювання, ліплення та аплікація пов'язано з грою. Гра дуже часто супроводжує процес конструювання, а зроблені вироби діти завжди використовують в іграх.
Всі розглянуті види образотворчої діяльності тісно пов'язані між собою. Цей зв'язок відбувається перш за все крізь зміст робіт. Деякі теми є спільними для всіх видів - зображення будинків, транспорту, тварин тощо. Зв'язок між різними видами образотворчої діяльності здійснюється шляхом послідовного оволодіння формоутворюючими рухами в роботі з різними матеріалами. Так, ознайомлення з округлою формою краще розпочати з ліплення, де вона дається об'ємною. В аплікації дитина знайомиться з площинною формою кола. В малюванні створюється лінійний контур.
Таким чином під час планування роботи вихователь повинен ретельно продумати, використання якого матеріалу дозволить дітям швидко і легко оволодіти навичками зображення. Знання, які одержують дошкільники на заняттях одним видом зображувальної діяльності, можуть з успіхом використовуватись на заняттях з іншим видом роботи і з іншим матеріалом.
14. Сім'я дає дитині первинну підготовку до життя, яку школа все-таки не може дати, тому що необхідний безпосередній дотик до світу близьких, які оточують дитину, світом дуже рідним, дуже потрібним, світом, до якого дитина з перших років привикає і з яким рахується. А вже потім народжується невідоме почуття самостійності, яке школа повинна підтримувати.
Відомо, що сім'я — природне і найбільш стійке формування людського суспільства, яка акумулює в собі всі найважливіші його ознаки. Сім'я завжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих національних ідеалів.
Виховати дитину здоровою, працелюбною, справжнім громадянином - справа нелегка. Батько і мати несуть відповідальність перед суспільством за виховання дітей, за формування майбутнього громадянина. Процес виховання дітей в сім’ї знаходиться в тісному зв’язку з процесом виховання та навчання підростаючого покоління в школі. Керівна роль, при чому, належить школі, яка повинна функціонувати виховні функції і сім'ї в суспільстві.
В сім'ї дитина вперше засвоює норми моралі, навики спільної праці, формуються життєві плани дітей, естетичні ідеали, виховується любов до України.
Батьківщина починається з сім'ї і найважливіші риси та якості громадянина зароджуються в сімейному вихованні, діти - продовження не тільки нашого роду, а й нашого соціального ладу, наших завоювань і благородних намірів. І від того, які духовні цінності візьме від нас молодь, залежатиме майбутнє нашого народу і суспільства.
Яку б дорогу не вибирали наші діти, вони, безумовно, займуть належне місце в житті, якщо у них буде виховане почуття громадянської відповідальності, високі моральні якості і справжнє працелюбство.
Батьки - найкращі вихователі, а тому, насамперед, вони відповідають перед власною совістю, народом, державою за виховання своїх дітей. Саме в сім'ї складаються і поступово змінюються ті або інші життєві установки особистості, котрі й визначають сутність її духовності, її моральне обличчя.
Сьогодення вплинуло на зміст позашкільної роботи з дітьми і підлітками. Ринкові відносини, конкуренція, вільний вибір галузі діяльності сприяють посиленню потреби особистості у додатковій освіті, ранньому професійному самовизначенні. І головне - посилюється увага й зацікавленість батьків до позашкільної діяльності дітей, зростає попит на додаткові освітні послуги.
Визнаючи усе віковічне значення школи, шкільної освіти для найкращого розвитку дітей, не можна не бачити, що найкраща школа без позашкільної освіти і її допомоги не дасть великих корисних наслідків.
З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки і діяльності.
Оскільки мета виховання підростаючого покоління — формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.
Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.
Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.
Справжнім авторитетом користуються батьки, які сумлінно ставляться до праці, до сімейних обов'язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люблять їх, цікавляться їхніми шкільними та позанавчальними справами, поважають їх людську гідність, водночас виявляючи до них належну вимогливість.
Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні перекладати на них свої батьківські обов'язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів — батьків та багатих на життєвий досвід помічників і порадників — дідусів і бабусь.
Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому.
Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негативний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, погані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є неповна сім'я, яка з'являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30—34 роки — в чотири рази. Разом з великою кількістю розлучень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко — батько) виховує дітей сама. У неповній сім'ї процес виховання ускладнюється, оскільки діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми.
Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім'ї. Як свідчать дані спеціального обстеження, в Україні більше половини молодих сімей не мають окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в незадовільних для виховання дітей житлових умовах. У таких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину постійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, з'являється роздратованість, незадоволення, а згодом і небажання виконувати його.
Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи: педагогічно неспроможні, педагогічно пасивні та антипедагогічні.
Перша група — сім'ї, в яких батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло. їх виховний вплив непослідовний, педагогічно необгрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам).
Друга група — сім'ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей, тобто педагогічно пасивні. Вони з об'єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або суб'єктивних (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) причин не можуть належним чином виховувати дітей. У таких сім'ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними.
Третя група — сім'ї, що характеризуються антипедагогічними, аморальними умовами виховання дітей. У таких сім'ях панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) створюють у сім'ї антипедагогічну обстановку, намагаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні вимоги.
У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що потребують особливої уваги з боку школи, — сім'ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, про що тільки вона може мріяти. Однак на виховання їм бракує часу, тому вони передоручають цю справу гувернанткам. У школу й зі школи дітей возять на іномарках. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітками, підбирають для них друзів лише зі свого кола. Витрачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у сім'ї не існує слова «не можна», тому вони ігнорують і шкільну дисципліну. Батьки ж трактують її як посягання на свободу їх дитини.
Сім'я функціонує на основі спільного побуту, економічного, морально-психологічного укладу, виховання дітей, взаємної відповідальності. Вона забезпечує соціалізацію людини, самореалізацію особистості, захист від проблем, сприяє формуванню особистості з усталеною поведінкою.
Життєдіяльність сім'ї реалізується через основні її функції: матеріально-економічну (бюджет сім'ї, організація споживчої діяльності, участь у суспільному виробництві, набуття професії, відновлення втрачених на виробництві сил); житлово-побутову (забезпеченість житлом, ведення домашнього господарства, організація побуту); репродуктивну (продовження людського роду); комунікативну (створення сприятливого сімейного мікроклімату, внутрісімейне спілкування, взаємостосунки сім'ї з мікро- і макросередовищем, контакт із засобами масової інформації, літературою, мистецтвом); виховну (формування особистості дитини, передача їй соціального досвіду); релактивну (організація вільного часу та відпочинку).
Важливу роль у фізичному вихованні дітей відіграє сім’я. Категорично і однозначно визначав роль батьків у вихованні дітей Ж. Руссо. Він вважав, що той, хто не може виховувати дітей, не повинен їх мати, і ні бідність, ні робота, ні повага людей не позбавляють батьків від обов’язку виховувати самому своїх дітей, а Котляревський у поемі "Енеїда” гнівно засуджував тих батьків, які хибно виховували своїх дітей.
15. Дошкільна освіта. Дошкільними закладами освіти є: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла — садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні та комбінованого типу комплекси (для дітей, які потребують коригування фізичного і психічного розвитку) з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки та ін.
Дошкільні заклади у тісній взаємодії із сім'єю зміцнюють фізичне та психічне здоров'я дітей, забезпечують їх повноцінний розвиток, готують до школи, збагачують життєвим досвідом. Метою дошкільного виховання є практичне оволодіння рідною мовою в сім'ї та дошкільному виховному закладі; формування пізнавальної активності, творчих і художніх здібностей в іграх та інших видах дитячої діяльності; виховання культури спілкування, поваги й любові до батьків, родини, Батьківщини; започаткування основ трудового виховання, екологічної культури; прищеплення національних і загальнолюдських цінностей.
Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття») окреслює стратегію розвитку дошкільного виховання на найближчі роки і на перспективу. Відповідно до цієї програми воно є початковою ланкою в системі безперервної освіти, становлення і розвитку особистості. Програма «Освіта» передбачає такі основні шляхи реформування дошкільного виховання:
— комплексне вивчення проблем родинного і суспільного виховання в сучасних умовах;
— встановлення вікових нормативів фізичного, психічного та духовного розвитку дітей;
— створення організаційно-методичної служби сім'ї, її психолого-педагогічне забезпечення з урахуванням необхідності відроджувати родинні традиції, сучасної культурно-побутової сфери;
— створення оптимальних науково-методичних, організаційно-педагогічних, санітарно-гігієнічних, матеріально-технічних, естетичних умов для функціонування дошкільних виховних закладів різних типів і профілів;
— розроблення державних та авторських програм дошкільного виховання, вироблення критеріїв їх експертизи та оцінки на основі психофізичних, соціально-психологічних, педагогічних, гігієнічних вимог;
— створення мережі дошкільних виховних закладів нового покоління; оновлення змісту, форм і методів виховання і розвитку дітей дошкільного віку.
Концепція дошкільного виховання в Україні передбачає широкі можливості для створення дошкільних закладів, які б якнайповніше використовували досягнення етнопедагогіки, світової педагогічної думки відповідно до реалій суспільного буття, виховних традицій народу, окреслюючи такі його завдання:
1. Пробудити в дитині духовне начало, розвинути його як домінуюче в структурі особистості.
2. Формувати особистість у контексті рідної культури, мови як емоційного природного середовища дитини, що відповідає її етнопсихології.
3. Відновити престиж української мови — материнської мови дітей, державної мови суверенної України, мови корінної нації як засобу соціалізації особистості.
4. Сформувати творчу індивідуальність, яка живе активно, цікаво, відповідно до вікових і фізіологічних потреб, готова фізично і психічно до подальших вимог сім'ї, школи, життя.
5. Прищеплювати дитині безкорисливість як вищу цінність культури, а також елементи економічної обізнаності, діловитості.
Вимоги суспільства до вихованості й навченості дошкільника, а також умови, за яких вони можуть бути досягнуті, сформульовані у Базовому компоненті дошкільної освіти, який репрезентує ступінь компетентності — комплекс особистісних якостей і властивостей, потреб і здібностей, елементарних теоретичних уявлень, що становлять систему знань дитини, життєво важливих практичних умінь, які гарантують здатність реалізувати можливості розвитку особистості.
Компетентність — це не лише поінформованість із різноманітних проблем, а й відповідна поведінка, яка ґрунтується на знаннях і чуттєвому досвіді. Компетентність передбачає інтелектуальну та поведінкову самостійність, ініціативу, творчість, незалежність, критичність, оптимізм, наполегливість, уміння доводити розпочате до кінця, брати на себе відповідальність за помилки. Дорослі мусять визнавати цю якість особливо важливою для особистісного становлення дитини, давати їй змогу виявляти самостійність, не караючи, не нав'язуючи готових рішень, не втручаючись у її діяльність, допомагаючи лише за об'єктивної необхідності.
Базовий компонент дошкільної освіти окреслює вимоги до її змісту, рівня та обсягу, які є основою оцінювання освітнього рівня дитини, узгоджують її інтереси й потреби суспільства щодо освіченості. Йдеться про формування певної життєвої позиції дошкільника, розвиток його елементарної життєвої компетентності.
Матеріал Базового компонента дошкільної освіти структуровано за сферами життєдіяльності, що відображає нові світоглядні підходи, досягнення сучасних природознавчих і людинознавчих наук. Його вимоги передбачають збагачення досвіду дитини, озброєння її навичками практичного життя, вдосконалення вміння спілкуватися з незнайомими людьми, гармонійно входити в нове оточення, вдаватися до асоціативних зв'язків, користуватися наявним досвідом, експериментувати, адекватно поводитися у незвичних життєвих обставинах.
Загалом, мета і завдання виховання дитини в сім'ї, дошкільних закладах полягають у формуванні її особистісної культури і компетентності. Конкретизує їх Концепція безперервної системи національного виховання, яка передбачає:
— повноцінний і всебічний розвиток дітей на засадах національної культури і духовності з урахуванням різноманітності національного складу та регіональних умов України;
— забезпечення фізичного і психічного здоров'я дітей, своєчасне виявлення тих, хто потребує корекції здоров'я; здійснення виховного процесу з урахуванням особистісних якостей, стану здоров'я, природних задатків дитини;
— розумовий розвиток дітей, розвиток пам'яті, уваги, мислення, уяви, допитливості, захоплень; оволодіння рідною мовою, прищеплення навичок культури спілкування;
— започаткування основ трудового виховання, екологічної культури, орієнтації в національних і загальнолюдських цінностях, набуття життєвого досвіду; виховання поваги і любові до батьків, родини, Батьківщини, людей праці; створення сприятливих умов для розвитку моральної самооцінки, яка має відображати ставлення дитини до себе як суб'єкта гуманних, доброзичливих взаємин з оточуючими;
— прилучення дітей до культури, мистецтва, традицій, обрядів українського народу, формування духовності, прищеплення шанобливого ставлення до культурних надбань, звичаїв, традицій інших народів; своєчасне виявлення ранньої обдарованості, забезпечення умов для розвитку талановитих дітей;
— соціалізацію особистості дитини, яка полягає в організації спілкування як особливого виду діяльності, що дає дитині змогу пізнавати дійсність, світ людських взаємин і саму себе не лише вербально, а й у процесі обміну емоціями й почуттями;
— інтеграцію родинного і суспільного дошкільного виховання на засадах народної педагогіки, національної культури, сучасних досягнень науки, надбань світового педагогічного досвіду;
— психологічну підготовку дітей до навчання у школі, забезпечення пізнавальної активності, розвитку творчих і художніх здібностей в ігровій та інших видах дитячої діяльності.
Закон України «Про дошкільну освіту» зосереджує увагу на таких завданнях дошкільної освіти:
— збереження і зміцнення фізичного, психічного і духовного здоров'я дитини;
— виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу, цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточуючих і довкілля;
— формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, набуття нею соціального досвіду;
— виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти; забезпечення соціальної адаптації та готовності продовжувати освіту.
Детальною конкретизацією вимог Закону «Про дошкільну освіту» є Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні, який спрямовує на вирішення таких завдань:
— створення належних умов для реалізації дитиною свого природного потенціалу (фізичного, психологічного, соціального);
— формування механізмів саморозвитку дошкільника, розширення свідомості, сприяння його свідомому існуванню;
— розвиток базових якостей особистості;
— навчання жити у злагоді з довкіллям та собою, адекватно реагувати на події, оптимістично ставитися до життя, довіряти людському оточенню, відчувати себе захищеним, орієнтуватися в ньому;
— підтримка дитячої субкультури, збагачення дитячих видів діяльності;
— створення культурного середовища, сприяння становленню в дитини основ особистісної культури, залучення до світу національної та світової культур;
— вироблення оптимістичної гіпотези розвитку кожної конкретної дитини;
— опанування дошкільником навичками практичного життя;
— забезпечення гармонійного та особистісного розвитку, формування ціннісного ставлення до природи, культури, людей і до себе.
Отже, загальною метою виховання дітей дошкільного віку є всебічний розвиток дитини, формування базису її особистісної культури. Реалізується вона в єдності складових частин виховання дітей дошкільного віку.
16. Сенсорний розвиток дитини - це розвиток його сприйняття формування уявлень про зовнішні властивості предметів: їх форму, колір, величиною, положення в просторі, а також запаху, смаку і т.п. значення сенсорного розвитку в ранньому та дошкільному дитинстві важко переоцінити. Саме цей вік найбільш сприятливий для вдосконалення діяльності органів чуття, нагромадження уявлень про навколишній світ.
Видають закордонні вчені в галузі дошкільної педагогіки (Ф. Фребель, М. Монтессорі, О. Декорлі), а також відомі представники вітчизняної дошкільної психології і педагогіки (Є. І. Тихеева, А. В. Запорожець, А. П. Усова, Н. П. Сакуліна та інші) справедливо вважали, що сенсорне виховання, спрямоване на забезпечення повноцінного сенсорного розвитку, є однією з основних сторін дошкільного виховання (3, стор.3).
Мета роботи: розгляд і дослідження змісту і методів сенсорного виховання дітей раннього віку.
Об'єктом дослідження є сенсорне виховання дітей раннього віку. Предмет дослідження: зміст і методи сенсорного виховання дітей раннього віку.
До завдань даної роботи належить:
1) розглянути виникнення і розвиток сенсорних процесів у дітей раннього віку,
2) визначити зміст і методи сенсорного виховання дітей раннього віку,
3) привести варіанти ігор-занять по сенсорному вихованню дітей раннього віку,
4) вибрати методичні рекомендації з проблеми сенсорного виховання дітей раннього віку.
Робота складається з вступу, трьох розділів, рекомендацій та висновків. У першому розділі розглядаються сенсорні процеси, їх характеристика і виникнення; у другому розділі ми розглядаємо сенсорне виховання дітей раннього віку, його завдання, зміст і методи; третій розділ присвячено ігор-занять по сенсорному вихованню для дітей раннього віку.
Глава 1. Поняття і характеристика сенсорних процесів
1.1 Визначення сенсорних процесів
Під сенсорною організацією особистості розуміється характерний для індивіда рівень розвитку окремих систем чутливості і спосіб їхнього об'єднання в комплекси. До сенсорним процесів належать відчуття і сприйняття (перцепція), які кожен окремо ми розглянемо в нашій роботі нижче (8, стор.67).
Відчуття є самим елементарним психічним процесом, з якого починається пізнання людиною навколишнього світу. Будучи початковим джерелом усіх наших уявлень, відчуття дають матеріал для інших, більш складних психічних процесів: сприйняття, пам'яті, мислення.
Відчуття - це відображення у свідомості людини окремих властивостей і якостей предметів і явищ, що безпосередньо впливають на його органи почуттів. Фізіологічною основою відчуттів є діяльність складних комплексів анатомічних структур - аналізаторів, кожен з яких у свою чергу складається з трьох частин: периферичного відділу, званого рецептором; провідних нервових шляхів; кіркових відділів, в яких відбувається переробка нервових імпульсів. Науці відомо кілька видів відчуттів (див. додаток 1).
Всі відчуття можуть бути охарактеризовані з точки зору їх властивостей. З точки зору якості, кожен вид відчуттів має свої специфічні особливості, що відрізняють його від інших видів. Так, слухові відчуття характеризуються висотою, тембром, гучністю; зорові - колірним тоном, насиченістю, яскравістю і так далі. Інтенсивність відчуттів визначається силою діючого подразника і функціональним станом рецептора. Тривалість визначається функціональним станом органу чуття, часом дії подразника та його інтенсивністю. З точки зору послідовності образу продовження відчуття, коли дія подразника вже припинилося. Позитивний послідовний образ відповідає первісному роздратуванню, полягає в збереженні сліду роздратування тієї ж якості, що і діючий подразник. Негативний послідовний образ полягає у виникненні якості відчуття, протилежної якості впливав подразника. Просторова локалізація подразників полягає в просторовому аналізі, який у свою чергу здійснюється дистантних рецепторами, дає інформацію про локалізацію подразника в просторі. У деяких випадках відчуття співвідносяться з тією частиною тіла, на яку впливає подразник (смакові відчуття), а іноді вони більш розвинені (больові відчуття).
Всі вищеописані властивості в тій чи іншій мірі відображають якісні характеристики відчуттів. Однак не менше значення мають кількісні параметри основних характеристик відчуттів - ступінь (пороги) чутливості. Нижній поріг абсолютної чутливості характеризується мінімальною величиною інтенсивності впливу, необхідної для виникнення відчуття. Верхній поріг абсолютної чутливості характеризується максимальною величиною доболевой інтенсивності дії. Різницевий поріг - це мінімальна різниця в інтенсивності двох однотипних впливів, необхідне для його відчуттів (8, стор.68).
Слід пам'ятати, що чим слабкіше подразники, які здатний відчувати людина, тим вище його чутливість. Зміна чутливості, що відбувається внаслідок пристосування органу чуття до діючих на нього подразників отримало назву сенсорної адаптації. Розрізняють три модальності цього явища: 1) повне зникнення відчуття в процесі тривалої дії подразника; 2) притуплення відчуття під впливом дії сильного подразника; 3) підвищення чутливості під впливом дії слабкого подразника (8, стр. 69).
Відображення в свідомості людини предметів і явищ у сукупності їх властивостей і частин при їх безпосередньому впливі на органи почуттів називається сприйняттям (перцепцією). У ході сприйняття відбувається впорядкування і об'єднання окремих відчуттів в цілісні образи речей і подій. Сприйняття пов'язане з усвідомленням, розумінням, осмисленням предметів і явищ, з співвіднесенням їх до певної категорії за відповідними ознаками.
Сприйняття - це складна пізнавальна діяльність, що включає в себе цілу систему перцептивних дій, які дозволяють виявити об'єкт сприйняття, пізнати його, виміряти, оцінити. Перцептивні дії діляться на вимірювальні, соізмерітельние, построітельние, контрольні, коригуючі і тонічно-регуляторні. До основних властивостей сприйняття, що визначають його сутність відносяться предметність, цілісність, структурність, осмисленість, вибірковість, константність, аперцепція. До властивостей сприйняття, що визначають його продуктивність відносяться обсяг, швидкість, точність, надійність.
Підводячи підсумок вищесказаного, можна сказати, що, процес відчуттів - це не відображення тієї чи іншої властивості, а складний і активний процес у діяльності аналізаторів, так само відчуття не тільки несуть інформацію про окремі властивості явищ і предметів, а й виконують активизирующую функцію мозку. У свою чергу сприйняття, будучи чуттєвим етапом пізнання, пов'язане з мисленням і має мотиваційну спрямованість, супроводжується емоційним відгуком. Саме на основі сприйняття можлива діяльність пам'яті, мислення, уяви. Таким чином, відчуття і сприйняття людини - це необхідні передумови і умови його життя і практичної діяльності.
1.2 Виникнення і розвиток сенсорних процесів у дітей раннього віку
Як вже було сказано вище, пізнання починається з чуттєвого ознайомлення з предметами і явищами навколишнього світу, з відчуттів і сприйняття. За допомогою відчуттів дитина пізнає окремі ознаки, властивості предметів, які безпосередньо впливають на його органи почуттів. Так малюк дізнається про те, що предмети мають свій смак, колір, величину, запах, звук, вагу, температуру та інше. Більш складним пізнавальним процесом є сприйняття, що забезпечує відображення всіх (багатьох) ознак предмета, з яким дитина безпосередньо стикається, діє (11, стор.141).
Відповідно до останніх досліджень, відчуття і сприйняття являє собою особливі дії аналізаторів, спрямовані на обстеження предмета, його особливостей. Розвивати аналізатори дитини - значить навчати його діям обстеження предмета, які в психології називаються перцептивними діями (11, 143).
Отже, розвиток сприйняття визначається трьома параметрами: перцептивними діями, сенсорними еталонами і діями співвіднесення. Становлення сприйняття полягає у виділенні найбільш характерних для даного предмета чи ситуації якостей (інформативних точок), складанні на їх основі стійких образів (сенсорних еталонів) і співвіднесенні цих образів-еталонів з предметами навколишнього світу. При діагностиці рівня розвитку сприйняття важливо визначити рівень сформованості всіх цих трьох процесів. Необхідно також співвіднести причини помилок, що допускаються дитиною, з цими процесами, тому що практично не існує дітей, у яких були б порушені вони всі одночасно. Тому, як правило, корекція однієї зі сторін допомагає відкоригувати всю діяльність сприйняття.
Перцептивні дії допомагають вивчити основні властивості і якості сприйманого предмета, виділивши з них головні і другорядні. На основі такого виділення дитина сприймає інформативні точки в кожному з предметів навколишнього світу, що допомагає при повторному сприйнятті швидко отримати цей предмет, віднісши його до певного класу - лялька, машинка, тарілка і так далі. Дії сприйняття, які спочатку є зовнішніми і розгорнутими (дитина повинна не тільки подивитися на предмет, а й помацати його руками, діяти з ним), потім переходять у внутрішній план і автоматизуються.
Таким чином, розвиток перцептивних дій допомагає формуванню узагальнення, так само як і інших розумових операцій, тому що виділення найбільш значущих якостей кожного предмета дає можливість надалі об'єднати їх у класи і поняття (4, стор 8).
У ранньому віці також починається формування сенсорних еталонів (термін «сенсорні еталони» був запропонований А. В. Запорожцем і знайшов широке застосування в роботі по сенсорному вихованню дошкільнят). Спочатку як предметних еталонів, що з'являються вже до кінця дитинства, які потім, поступово узагальнюючи, переходять на рівень сенсорних.
Сенсорні еталони - це узагальнені сенсорні знання, сенсорний досвід, накопичений людством за всю історію свого розвитку. Засвоєння сенсорних еталонів - тривалий і складний процес, не обмежується рамками дошкільного дитинства і має свою передісторію. Засвоїти сенсорний еталон - це зовсім не означає навчитися правильно, називати ту чи іншу властивість. Необхідно мати чіткі уявлення про різновиди кожного властивості і, головне, вміти користуватися такими уявленнями для аналізу та виділення властивостей самих різних предметів в самих різних ситуаціях (4, стор.5).
У перші роки життя у дітей формуються передумови сенсорних еталонів. З другої половини першого року до початку третього року формуються так звані сенсомоторні предеталони. У цей період малюк відображає окремі властивості предметів, які мають істотне значення для його рухів (11, стр.144).
Спочатку формування уявлень про форму або кольорі пов'язане у дитини з конкретним предметом, наприклад, круглий м'яч, зелена трава і так далі. Поступово це якість узагальнюється і, відриваючись від предмета, стає узагальненим еталоном - кольори, форми, розміру. Саме ці три основних еталона формуються у дітей до кінця раннього віку.
Дії співвіднесення предмета з еталоном допомагають систематизувати ті знання, які є у дітей при сприйнятті нових предметів. Саме ці знання роблять образ світу цілісним і постійним. При цьому в ранньому віці діти ще не можуть розділити складний предмет на ряд еталонів, з яких він складається, але можуть вже знайти відмінності між конкретним предметом і еталоном, наприклад, сказавши, що яблуко - це неправильний коло.
Коли дорослий спостерігає за немовлям, то мимоволі приписуємо йому власні психічні якості. Маля дивиться на предмет, і ми схильні вважати, що він бачить в цей час те ж саме, що побачив би на його місці дорослий. Дитина тягнеться до брязкальця, хапає її і трясе, прислухаючись до звуку. Ми приходимо до висновку, що він дізнався брязкальце, згадав, що вона видає звуки, і зрозумів, що для цього її потрібно потрясти. Адже так пояснювалося б у цьому випадку поведінка дорослого. Але таке розуміння психологічних причин поведінки дитини не науково. Він ще не сприймає предмети і їх властивості і тим більше не думає про них, не передбачає результатів своїх
