Відповідно до Конституції України, Загальної Декларації прав людини (ст. 25), Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права, невід'ємним правом людини є право на охорону здоров'я і сприятливе середовище для існування. Однією з умов практичної реалізації цих прав є санаторно-курортне забезпечення населення. Санаторно-курортне лікування є найважливішим чинником, що закріплює ефект, досягнутий при лікуванні в стаціонарі. В умовах курорту надаються широкі можливості для дії на організм цілого комплексу природних чинників з урахуванням особливостей захворювання. У цьому контексті слід зазначити, що Україна має різноманітні цілющі ресурси, більша частина з яких є унікальними. Саме наявність цих унікальних природних ресурсів дозволила створити в Україні комплексну систему санаторно-курортного лікування й відпочинку.
У сучасних умовах економічного росту вектор розвитку санаторно- курортних комплексів регіонів значною мірою визначається ефективністю системи, яку формують керування власністю вхідних у його склад підприємств і установ.
Санаторно-курортна справа в Україні спирається на діючий Закон України "Про курорти", прийнятий у жовтні 2000 р., та відповідну нормативно-правову базу, яка регламентує діяльність даної сфери, забезпечуючи доступність санаторно-курортного лікування для всіх громадян, і в першу чергу для інвалідів, ветеранів війни і праці, учасників бойових дій, громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, дітей, хворих на туберкульоз тощо, економне та раціональне використання природних лікувальних ресурсів та їх охорону.
За унікальністю та цінністю природно-лікувальних ресурсів та рівнем облаштованості виділяють курорти державного та місцевого значення. Підставою для визначення території як курорту є наявність природних лікувальних ресурсів, необхідної інфраструктури для їх експлуатації та організації лікувально-профілактичної діяльності. Нині в Україні дії 45 курортів загальнодержавного та міжнародного і 13 курортів місцевого значення, де функціонує 544 санаторії та пансіонати з лікуванням загальною одноразовою чисельністю понад 150 тисяч місць.
Україна має широку і різноманітну ресурсну базу, представлену майже всіма бальнеологічними типами мінеральних вод: вуглекислі(територія Закарпаття, Покуття, заходу Буковини та Керченського півострова); радонові(Хмільник, Кремінна); сульфідні(Немирів, Шкло, Любень Великий, Черче); залізисті(у якості лікувально-столових і йдуть на розлив. Їх прояви є у Вижницькому, Новоселицькому, Хотинському, Сокирянському районах Чернівецької області, на півночі Донеччини); бромні, йодо-бромні та йодні(в оздоровницях Криму та Закарпаття (Берегівська КРЗ); кременисті(використовують для розливу (березівська, харківська №1, кам'янець-подільська, хмельницька тощо); води з підвищеним вмістом органічних речовин(нафтуся та типу нафтуся (збручанська, ново-збручанська)) поширені на території Львівської, Тернопільської, Хмельницької, Чернівецької та Івано-Франківської областей.); води без специфічних компонентів(курорти Трускавець, Моршин, Миргород, Слов'янськ, санаторії Одеської групи курортів, Криму тощо) тощо. Грязьові курорти використовують торфові, мулові, сапропелеві грязі, значні поклади яких є в озерах та лиманах Криму, Одеської, Херсонської, Запорізької областей.
"Сприятливі кліматичні умови для сезонних видів відпочинку зберігаються … протягом 10-11 місяців,…, тобто підсистема відпочинку і туризму в Україні може функціонувати практично безперервно". Найкращі в кліматичному відношенні рекреаційні території зосередженні на узбережжі Чорного та Азовського морів (переважно для літнього відпочинку), та Карпатах і Закарпатті (як літня, так і зимова рекреація). Важливим плюсом для розвитку туристсько-рекреаційного комплексу є відсутність періоду акліматизації для жителів переважної частини Європи, які є потенційними споживачами українського туристичного продукту.
