Судові доручення в міжнародному цивільному процесі

Під час здійснення провадження у цивільних справах може виникнути необхідність виконання процесуальних дій за межами території своєї держави, зокрема необхідність допитати свідка, опитати сторону, вручити повістки особам, які проживають за кордоном. Оскільки суд може діяти лише в межах території своєї держави, виконання таких й інших процесуальних дій можливе лише шляхом його звернення за сприянням до судових органів іншої держави. Таке звернення з проханням про надання правової допомоги називається судовим дорученням. Отже, судове доручення — це звернення суду однієї держави до суду іншої держави з проханням про виконання на території останньої процесуальних дій, спрямованих на допит свідків, опитування сторін, вручення позовної заяви, повістки про виклик до суду, про встановлення місця проживання відповідача тощо.

Виконання таких доручень називається наданням міжнародної правової допомоги. Процесуальний порядок виконання судових доручень в кожній країні регулюється її внутрішнім законодавством і міжнародними договорами, в яких вона бере участь.

19 жовтня 2000 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах»[17], укладеної в м.Гаазі 15 листопада 1965 р.[18] із застереженнями.

При зверненні суду однієї держави до суду іншої держави застосовуються чотири історично сформовані процедури: 1) безпосереднє звернення; 2) звернення суду до Міністерства закордонних справ своєї держави, що через посольство чи консульство звертається до Міністерства закордонних справ відповідної держави з нотою. Після цього дане міністерство направляє доручення суду своєї держави; 3) виконання доручень у державі А спеціально уповноваженим, призначеним судом держави В; 4) виконання судових доручень шляхом передачі їх центральним органам юстиції. Зносини судів України з іноземними судами найчастіше здійснюються дипломатичним шляхом.

Відповідно до Закону центральним органом в Україні, який згідно з Конвенцією отримує прохання про вручення документів, що виходять від інших держав і здійснює необхідні процесуальні дії, визначено Міністерство юстиції України.

Водночас, у відповідності зі ст.415 ЦПК України суди України виконують передані їм у встановленому порядку доручення іноземних судів про проведення окремих процесуальних дій (вручення повісток і інших документів, допит сторін, третіх осіб і свідків, проведення експертизи, огляд на місці та ін.). Якщо виконання доручення суперечить суверенітету України, загрожує її безпеці, не входить до компетенції суду, то в його виконанні відмовляється в силу прямої вказівки в законі.

Згідно з ЦПК України суди України можуть звертатися до іноземних судів з дорученням про виконання окремих процесуальних дій. Порядок зносин судів України з іноземними судами регулюється законами України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Перелік процесуальних дій, вчинюваних у порядку судового доручення, носить невичерпний характер. Широкий перелік процесуальних дій, які можуть здійснюватись для виконання доручень іноземних судів, міститься у Конвенції держав — членів СНД[19]. Згідно з ст.6 Конвенції договірні сторони надають одна одній правову допомогу шляхом виконання процесуальних та інших дій, передбачених законодавством запитуваної договірної сторони, зокрема шляхом складання і пересилки документів, проведення обшуків, вилучення, пересилки і видачі речових доказів, проведення експертизи, допиту сторін, обвинувачених, свідків, експертів, порушення кримінального переслідування, розшуку і видачі осіб, які вчинили злочини, визнання і виконання судових рішень у цивільних справах, вироків у частині цивільного позову, виконавчих написів, а також шляхом вручення документів.

Порядок виконання судового доручення визначається як внутрішнім законодавством, так і міжнародними договорами.

У будь-якому випадку передача судового доручення іноземного суду повинна відповідати встановленому порядку. Судове доручення повинне бути позначене апостілем. Апостіль — це спеціальний штамп, який ставиться на офіційних документах міжнародно-правового характеру. Проставлення апостіля компетентними органами держави, якими документ був підготовлений, засвідчує дійсність підпису, статус в якому виступала особа, яка підписала документ, і у необхідних випадках — дійсність печатки чи штампа, яким скріплений цей документ. Апостіль може бути на самому документі чи на окремому листі, скріпленому з документом.

Клопотання складаються державною мовою запитуючої сторони. До них додаються переклади на державну мову запитуваної сторони або на англійську чи російську. Суд, до якого надійшло клопотання про надання правової допомоги, при його виконанні застосовує законодавство своєї держави. Якщо суд некомпетентний виконати клопотання, він пересилає його компетентній установі, повідомивши про це суд, від якого надійшло клопотання. На прохання суду, який подав клопотання, суд, який його виконує, повідомляє його та заінтересовані сторони про місце і час виконання клопотання, щоб вони могли мати можливість бути присутніми при його виконанні відповідно до законодавства держави суду місця виконання. Про результати виконання доручення повідомляється в письмовій формі суд, від якого надійшло клопотання. Йому надсилаються документи, що підтверджують виконання. При неможливості виконання доручення повертається запитуючій стороні з повідомленням причин невиконання клопотання.

У багатосторонніх і двосторонніх договорах про правову допомогу питання здійснення судових доручень можуть бути урегульовані більш детально. Так, Конвенція про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. детально регламентує процедури виконання судовий доручень на території держав — членів СНД. Наприклад, у ній закріплені зміст і форма доручення про надання правової допомоги. Прямо встановлюється можливість застосування процесуальних норм запитуючої сторони при виконанні судового доручення, якщо вони не суперечать законодавству запитуваної сторони. При цьому загальне правило залишається в силі — виконання доручення на проведення окремих процесуальних дій проводиться на основі законодавства України.