Розгляд справ за участю іноземних громадян, підприємств, організацій, осіб без громадянства в судах України

Суб'єктами, віднесеними чинним законодавством до сфери цивільного судочинства з іноземним елементом є:

1) іноземці. Згідно зі ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав, а особи без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином[8];

2) іноземні підприємства, установи, організації. Іноземними юридичними особами є такі підприємства та організації, які засновані за межами України за законами тієї країни, де вони створені. Їх правосуб’єктність підтверджується нотаріально засвідченим у місці знаходження іноземної юридичної особи і легалізованим документом.

ЦПК України розширено перелік названих суб’єктів. Згідно зі ст. 410 ЦПК України такими суб’єктами є іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі – іноземні особи).

Іноземцям та особам без громадянства надані ті ж права та свободи і на них покладені ті ж обов'язки, що мають громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, законами України, а також міжнародними договорами нашої держави (ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянство»).

Згідно зі ст.410 ЦПК України іноземні громадяни та особи без громадянства, іноземні юридичні особи мають право звертатися до судів України і користуються цивільними процесуальними правами нарівні з громадянами України. Отже, іноземцям забезпечується цивільний процесуальний захист їх прав і законних інтересів на засадах національного режиму, встановленого для громадян України.

Цивільне процесуальне законодавство України встановлює національний правовий режим у сфері захисту прав і інтересів іноземних громадян, підприємств, організацій та осіб без громадянства. Це означає, що іноземним громадянам, підприємствам, організаціям і особам без громадянства надається такий же режим, як фізичним і юридичним особам України; вони володіють однаковими процесуальними правами. Національний режим не передбачає жодних умов у вигляді, наприклад, вимоги про проживання на визначеній території тощо.

В силу наявності національного режиму на іноземних громадян, осіб без громадянства поширюються положення внутрішнього цивільного процесуального законодавства, а також положення міжнародних договорів.

Поширення національного режиму в цивільному судочинстві на іноземців ґрунтується на принципі безумовності і не пов'язане з їх проживанням в Україні. Норми цивільного процесуального закону, якими визначені правила процесуальної правоздатності та дієздатності, юрисдикції, підсудності, процесуального становища осіб, які беруть участь у справі, та інші права і гарантії, поширюються на іноземців незалежно від того, чи передбачено законодавством їх держави рівнозначні права для громадян та юридичних осіб України. Однак, якщо в іноземній державі допущено обмеження процесуальних прав для громадян і юридичних осіб України, законодавством України у порядку реторсії можуть бути встановлені відповідні обмеження щодо процесуальних прав громадян, підприємств і організацій тих держав, в яких допущені такі обмеження.

Об'єктами цивільного процесуального захисту є особисті немайнові та майнові права громадян і юридичних осіб з правовідносин, розгляд спорів з яких належить до компетенції цивільного судочинства.

Іноземцям та іноземним підприємствам в Україні гарантується право вільного і безперешкодного звернення за захистом до судів України, не обмеженого, на відміну від окремих європейських країн, грошовою заставою та іншими засобами, які обмежують доступ іноземних громадян до цивільного судочинства.

Наділення іноземних громадян, підприємств, організацій, осіб без громадянства рівними процесуальними правами з українськими фізичними і юридичними особами означає поширення на них положень ЦПК про право- і дієздатність, права і обов'язки осіб, які беруть участь у справі.

В Україні процесуальна правоздатність (як здатність мати цивільні процесуальні права і обов'язки) визнається за всіма громадянами та юридичними особами нашої держави, а дієздатність — за громадянами, які досягли повноліття, а також за юридичними особами (ст.ст. 28, 29 ЦПК). Зазначені правила поширюються й на іноземців, іноземних юридичних осіб, осіб без громадянства.

Законом України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. (ст. 17, 18)[9] закріплює положення про те, що процесуальна правоздатність та дієздатність фізичної особи визначається її особистим законом. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв'язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю. Для особи без громадянства особистим законом вважається право держави, у якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності - місце перебування. Особистим законом біженця вважається право держави, у якій він має місце перебування (ст.16 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Відповідно до ст.73 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Вони можуть брати участь у цивільному процесі, як сторони, треті особи та інші заінтересовані особи, вести справу особисто або через представника, бути представником інших осіб, які беруть участь у справі і користуватися цивільними процесуальними правами, визначеними ЦПК України для таких осіб у всіх видах провадження і стадіях цивільного процесу. Процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України (ст.74 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Отже, цивільна процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних громадян, підприємств та організацій, а також осіб без громадянства в Україні визначаються цивільними процесуальними законами держави, в яких відсутня прив'язка до іноземного права.

Іноземні громадяни, особи без громадянства можуть брати участь у цивільному судочинстві особисто або через представника. Якщо представником є громадянин України, він наділяється повноваженнями в загальному порядку, встановленому ЦПК України. В Україні діє Інюрколегія, яка здійснює представництво у справах з іноземним елементом. Однак іноземці й особи без громадянства вправі залучити до процесу адвоката іншої країни. Питання про допуск такого представника вирішується в кожному випадку індивідуально суддею. Крім Інюрколегії представницькі функції можуть виконуватися юридичними фірмами, що володіють ліцензією на право надання представницьких послуг. Серед них можуть бути і фірми з іноземними інвестиціями.

Повноваження представника у всіх названих випадках оформляються дорученням. У зв'язку з цим представник може бути наділений як загальними, так і спеціальними повноваженнями.

Для представництва в суді доручення не потрібно в таких випадках.

По-перше, при здійсненні законного представництва. Іноземний громадянин, особа без громадянства представляють законні інтереси своїх малолітніх, неповнолітніх дітей без доручення. Отже, на іноземних громадян і осіб без громадянства рівною мірою з українськими громадянами поширюються відповідні правила.

По-друге, якщо іноземні громадяни, особи без громадянства є органами іноземного підприємства, організації і здійснюють представництво їхніх інтересів у суді.

По-третє, інтереси іноземців можуть представляти консули. Право консула здійснювати представництво громадян своєї держави в країні свого перебування передбачено міжнародними угодами, консульськими конвенціями. Відповідно до норм консульських конвенцій консул здійснює представництво від імені громадян своєї країни в судових та інших органах держави свого перебування, якщо вони відсутні або з інших поважних причин самі не можуть захищати свої права та інтереси. Так, Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 р.[10] покладає на консула захист в державі його перебування інтересів держави, яку він представляє, і його громадян в межах, які допускаються міжнародним правом (ст.5).

Конвенція держав - членів СНД[11] встановила, що у справах про спадкування, в тому числі й у спорах про спадкування, дипломатичні представництва або консульські установи кожної з договірних сторін компетентні представляти (за винятком права на відмову від спадщини) без спеціального доручення в установах інших договірних сторін громадян своєї держави, якщо вони відсутні або не призначили представника.

Згідно з міжнародно-правовими актами (конвенціями, договорами) процесуальне представництво консулом конкретного громадянина своєї держави характеризується такими ознаками: 1) здійснюється в іноземній державі місця свого перебування; 2) виникає не на підставі волевиявлення довірителя за договором доручення, а на підставі міжнародного договору, тобто є офіційним представництвом; 3) припиняється на підставі юридичного факту, тобто взяття на себе заінтересованою особою захисту своїх прав та інтересів особисто чи через призначеного нею представника; 4) здійснюється без спеціального доручення. Останнє положення не узгоджується зі ст. 42 ЦПК України, відповідно до якої повноваження процесуального представника повинні бути стверджені зазначеними в ній документами. Однак ця норма до процесуального представництва, здійснюваного консулами, не застосовується в силу дії правила ст. 8 ЦПК України, згідно з яким, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містить національне законодавство про цивільне судочинство, застосовуються правила відповідного міжнародного договору.

Юрисдикція цивільних справ з іноземним елементом визначається відповідно до правил розмежування юрисдикції, встановлених цивільним процесуальним законодавством України.

У тому випадку, коли законодавством не передбачене інше, справи по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, житлових, земельних правовідносин, якщо хоча б однією зі сторін є іноземний громадянин чи особа без громадянства, а також у випадку проживання хоча б однієї зі сторін за кордоном, розглядаються судами загальної юрисдикції. Це правило охоплює усі види цивільного судочинства.

Підсудність судам цивільних справ у спорах, в яких беруть участь іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства та організації, а також у спорах, в яких хоча б одна з сторін проживає за кордоном, визначається законодавством України.

У світовій практиці прийняті три основні системи визначення підсудності: 1) за ознакою громадянства сторін спору. Наприклад, у деяких країнах для визнання суду компетентним розглядати справу достатньо, щоб спір був про угоду, укладену громадянином даної держави, незалежно від місця її підписання; 2) за ознакою поширення правила внутрішньої територіальної підсудності на справи за участю іноземного елемента; 3) за ознакою «присутності» відповідача. Законодавством багатьох країн допускається договірна підсудність незалежно від наявності або відсутності громадянства.

Таким чином, стосовно цивільних справ з іноземним елементом діють правила загальної територіальної підсудності, за якими позов може бути пред'явлений до суду за місцем проживання (ст. 109 ЦПК).

Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, коли застосовується виключна підсудність;

2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія чи представництво іноземної юридичної особи - відповідача;

3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;

5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні;

6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;

7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;

8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;

9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;

10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;

11) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України (ст.76 Закону України «Про міжнародне приватне право»)

Підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом:

1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України;

2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні;

3) якщо у справі про спадщину спадкодавець - громадянин України і мав в ній місце проживання;

4) якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні;

5) якщо спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців;

6) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України;

7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України;

8) якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні;

9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України;

10) в інших випадках, визначених законами України.

Норми про розмежування компетенції судів у справах з участю іноземних громадян передбачені у міжнародних конвенціях і двосторонніх договорах України. Загальні правила міжнародної підсудності широко визначені в Конвенції про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладеній державами членами СНД 7 жовтня 2002 р.[12] Відповідно до названої Конвенції за загальним правилом позови до осіб, що мають місце проживання на території однієї з Договірних Сторін, пред'являються незалежно від їхнього громадянства в суди цієї Договірної Сторони. Позови до юридичних осіб пред'являються в суди Договірної Сторони, на території якої знаходиться орган керування юридичної особи, його представництво або філія (ч. 1 ст.20).

По позовах про право власності й інших речових прав на нерухоме майно винятково компетентні суди за місцем перебування майна. Суди Договірних Сторін можуть розглядати справи й в інших випадках, якщо є письмова угода сторін про передачу спору цим судам (ч. 1 ст.21). Однак договором не може змінюватися виняткова підсудність.

Двосторонні договори також передбачають питання підсудності цивільних справ.

Усі цивільні справи, в тому числі й ті, в яких беруть участь іноземці, особи без громадянства, іноземні підприємства та організації, суди нашої держави вирішують на підставі Конституції, інших актів законодавства України, укладених нею міжнародних договорів у порядку, передбаченому ЦПК України. У випадках, передбачених законом, суд застосовує норми права інших держав (ст. 8 ЦПК). Отже, іноземне законодавство у справах з іноземним елементом судами України застосовується тоді, коли про це є конкретна вказівка закону або норми укладеного нею міжнародного договору.