Проголошення незалежності країн Африки

СТВОРЕННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЇ АФРИКАНСЬКОЇ ЄДНОСТІ

Однією з найважливіших проблем молодих незалежних африканських держав була відсутність єдності з деяких питань. Однією з причин цього була невирішеність важливих політичних проблем, таких як проблема Конго та алжирська проблема. За ініціативою Франції 12 її колишніх колоній, які залишилися в її сфері впливу, зібрались у грудні 1960 р. у Браззавілі (столиці Конго) на конференцію, де їм були нав’язані рішення в інтересах західних країн, зокрема по Конго та Алжиру.

В той же час група країн, які знаходилися на антиколоніальних позиціях, зібралась у січні 1961 р. у Касабланці. Таким чином, в Африці утворилось два протистоячих один іншому угрупування держав:

– Браззавільське, яке незабаром оформилось у військово-політичний Африкано-малагасійський союз (АМС). До нього входили Берег Слонової Кістки, Верхня Вольта, Габон, Дагомея, Конго, Камерун, Мавританія, Малагасійська Республіка, Нігер, Сенегал, Чад, Центрально-Африканська Республіка. Країни АМС були асоційовані з ЄЕС, яке надавало їм певну фінансову допомогу;

– Касабланське, до якого входили Марокко, Об’єднана Арабська Республіка, Гана, Гвінея і Малі. Вони відразу ж оголосили про решимість проводити політику неприєднання, звільнення африканських територій, які ще знаходилися під колоніальним пануванням, боротьби проти збереження іноземних військових баз та військ в Африці.

Активізація національно-визвольного руху в Африці змусила країни АМС пійти на скликання загальноафриканської конференції для опрацювання спільної політичної линії.

У травні 1963 р. в Аддис-Абебі пройшла конференція глав 31 африканської держави, яка прийняла Хартію африканської єдності, яка встановлювала принципи політики та взаємовідносин країн Африки. Серед цих принципів можна виокремити такі: взаємне визнання суверенної рівності; невтручання у внутрішні справи; мирне врегулювання конфліктів, які виникали; політика неприєднання; боротьба проти колоніалізму та неоколоніалізму. Конференція прийняла резолюцію про роззброєння, в якій говорилось про те, що вся Африка повинна розглядатися як безатомна зона, в якій забороняється виробництво, випробування та збереження запасів атомної зброї. В резолюції була висунута вимога про ликвідацію всіх іноземних баз на африканському континенті та денонсацію військових угод, які були укладені африканськими країнами із західними державами. Резолюцією про деколонізацію передбачалось надання допомоги у боротьбі за звільнення колоній, які залишались, створення для цього спеціального фонду, розрив відносин з ПАР та Португалією і бойкотуваня цих країн.

На конференції була створена Організація африканської єдності (ОАЄ) та обрані її керівні органи. Був також сформований координаційний орган з надання допомоги національно-визвольним рухам – Комітет визволення.

Створення ОАЄ стало великим досягненням прогресивних сил Африки. Але АМС продовжував існувати, і його учасники не збиралися його ликвідовувати, більш того, до нього увійшла Руанда, а пізніше Того.

Лише визвольний рух у країнах АМС справив на його лідерів певний вплив. У березні 1964 р. на конференції АМС у Дакарі було прийняте рішення про перетворення його в організацію економічного співробітництва під назвою Африкано-малагасійський союз економічного співробітництва (АМСЕС).

ОАЄ брала участь в розв’язанні ряду конфліктів між африканськими країнами – між Алжиром та Марокко у жовтні 1963 р., між Ефіопією та Сомалі в 1964 р.,– які виникали в результаті територіальних суперечок.

У липні 1964 р. I асамблея ОАЄ в Каїрі прийняла важливе рішення про незмінність та законність кордонів африканських держав, якими вони були на момент проголошення незалежності.

В значній мірі діяльність ОАЄ була присвячена проблемі співробітництва африканських країн, опрацюванню спільних проектів використання матеріальних ресурсів Африки та зростання добробуту населення. В результаті африканські країни прийшли у принципі до угоди про необхідність створення африканського “спільного ринку”. Для фінансування різноманітних довготривалих проектів був створений Африканський банк розвитку із капіталом в 250 млн. дол.

В цей же час виникла ідея політичного об’єднання африканських держав. На Каїрській конференції Гана внесла пропозицію про створення загальноафриканського уряду та об’єднаного африканського військового командування. Але вона була визнана передчасною.

В той же час дільність ОАЄ супроводжувалась цілим рядом складнощей, незгоди виникали з різних питань. Наприклад, з питання про інтервенцію Конго. У вересні 1964 р. надзвичайна сесія ради міністрів ОАЄ прийняла рішення про невтручання у справи Конго. АМСЕС був незадоволений цим рішенням і відтворив свою політичну організацію, у квітні 1965 р. члени цієї організації проголосили створення Афро-малагасійської загальної організації (АМЗО), що завдало відчутного удару по ОАЄ.

В подальшому незгоди були подолані і ОАЄ продовжувала успішно функціонувати. Велику роль у цьому відіграла політична спрямованість африканських країн проти залишків колоніалізма та расизма в Африці, що було могутнім об”єднюючим чинником.

Активну роль при цьому виконував створений в межах ОАЄ Комітет з координації допомоги національно-визвольним рухам. Він надав відчутну допомогу рухам у Намібії, Анголі, Мозамбіку, Південній Родезії, Чаді, Західній Сахарі і т.ін.

У 70-ті рр. активізувалась діяльність африканських держав з опрацювання узгодженої економічної політики. Значну роль у цьому відіграла ОАЄ, яка активно співробітничала з економічною комісією ООН для Африки.

В 1971 р. міністри економіки африканських країн на конференції у Тунісі розробили “Африканську стратегію розвитку на 70-ті рр.”, в якій мова йшла про необхідність інтеграції національних економік, координованої програми регіонального планування. В 70-80-ті рр. було створено декілька регіональних економічних угрупувань, закликаних здійснити вказані цілі: митний та економічний союз Центральної Африки; Західно-африканське економічне товариство; Організація басейнів рік та озер (включала країни, розташовані в районах ріки Сенегал та озера Чад) та ін. В їх межах був розроблений ряд регіональних проектів економічного розвитку.

У 1975 р. була підписана перша Ломська конвенція терміном на 5 років про умови торгівельних та економічних відносин африканських країн з країнами ЄЕС, у 1979 р. була підписана друга, а в 1984 р. – третя Ломська конвенція. Примітно, що при підписанні цих документів африканські країни виступали спільно, як єдина сила. Ці конвенції підписали усі африканські держави, а також ряд держав басейнів Карибського моря і Тихого океану (всього 46 держав). З тих пір прийнято говорити про цю групу країн як про “країни АКТ”.

У 80-ті рр. до АКТ входило вже 66 країн. Вони змогли добитись від ЄЕС більш благосприятливих для себе умов торгівельно-економічного співробітництва.

На надзвичайній сесії Асамблеї ОАЄ у квітні 1980 р. міжафриканське економічне співробітництво було всебічно обговорене й охарактеризоване як основний чинник успішної діяльності ОАЄ на найближчі десятиліття. Це багато в чому пояснювалось складним економічним становищем африканських країн.

Ассамблея прийняла в цих умовах рекомендації під назвою “Лагоський план дій” (асамблея проходила у Лагосі – столиці Нігерії) з розширення співробітництва як на регіональному рівні, так і в масштабах усього континенту, із здійснення колективного самозабезпечення країн Африки, зокрема продовольством. Була поставлена мета створити африканський “загальний ринок”, а до 2000 р. – африканське економічне товариство.

Таким чином, поєднання зусиль африканських країн у вирішенні різноманітних проблем сприяло їх перетворенню у важливий чинник міжнародних відносин.