Лекции.Орг
 

Категории:


Деформации и разрушения дорожных одежд и покрытий: Деформации и разрушения могут быть только покрытий и всей до­рожной одежды в целом. К первым относит...


Расположение электрооборудования электропоезда ЭД4М


Транспортировка раненого в укрытие: Тактика действий в секторе обстрела, когда раненый не подает признаков жизни...

ПРИЧИНИ БЛИЗЬКОСХІДНОГО КОНФЛІКТУ



 

Вже декілька десятиліть Близький Схід уявляє собою один з найвибухонебезпечніших регіонів світу. В основі близькосхідного конфлікту лежить палестинська проблема. Ця проблема має давні корені. З давніх давен на території Палестини мешкало два народи: євреї (мешкали тут ще з часів Вітхого Завіту) та араби (з’явилися з часів завоювання Палестини арабським Халіфатом в VII ст.). На протязі багатьох століть Палестина та її столиця Єрусалим були важливим історико-релігійним центром, їх вважали “Святою землею” представники трьох світових релігій – християни, іудеї та мусульмани. Після розпаду Арабського Халіфату з XVI ст. ці землі входили до складу Османської імперії. Довгий час між цими народами точилася боротьба за право бути господарями на цій землі.

У 1897 р. у Базелі відбувся сионістський конгрес, який і поставив завдання створення в Палестині єврейської держави. Представники сионістського руху зверталися до керівництва Османської імперії з цією пропозицією, але не отмали схвалення їхньої ідеї. Коли почалася Перша світова війна, ставка сионістів була зроблена на Великобританію. Саме Великобританія і підтримала сионістів у питання про створення єврейської держави. Цю ідею в період Першої світової війни підтримали також провідні країни світу.

Крім того, ця проблема загострилася внаслідок політики держав-переможниць в Першій світовій війні, яка була спрямована на розділ Османської імперії та захоплення арабських територій, які входили до її складу.

Ще в 1916 р. між Францією та Великобританією було заключено угоду про розподіл арабських територій Османської імперії. Згідно з цією угодою Палестина входила до сфери впливу Великобританії.

Напруженість навколо палестинської проблеми поглибилась декларацією Бальфура. Мова йде про лист міністра закордонних справ Великобританії А.Дж.Бальфура банкіру лорду Ротшильду від 2 листопада 1917 р. В ньому говорилося про те, що уряд Великобританії “з ухвалою розглядає питання про створення в Палестині національного осередку для єврейського народу і докладе всіх зусиль для досягнення цієї мети”.

Ця декларація була визнана в 1918 р. Францією та США і включена до Севрського мирного договору з Туреччиною, який був підписаний в 1920 р. Згідно з цим договором Великобританія отримала мандат на управління Палестиною.

Після цих подій почалася масова еміграція євреїв до Палестини. Протягом 20-х рр. туди прибуло близько 100 тис. євреїв, в 30-х рр. – 232 тис. легальних іммігрантів. Особливо різко зросла імміграція євреїв після приходу до влади в Німеччині нацистів. В 1939 р. кількість євреїв в Палестині складала більше 445 тис. чол. при загальній кількості населення 1,5 млн. чол.

В цей же час починаються масові рухи протесту з боку арабів-палестинців, які часто переростали в арабо-єврейські зіткнення. Одним з найкрупніших виступів проти політики західних країн було повстання арабів в 1936-1939 рр.

В 1937 р. з’явилася пропозиція Великобританії про розділ Палестини на дві держави, але вона була відкинута як арабською, так і єврейською стороною.

Імміграція євреїв до Палестини ще більше зросла в роки Другої світової війни. Після її закінчення на хвилі переділу світу та формування нового світового порядку для євреїв з’явилася нова можливість створення своєї держави в Палестині. Ця ідея в цей час підтримувалася вже більшістю країн світу, перш за все провідними державами антигітлерівської коаліції.

На фоні загострення ситуації в регіоні Великобританія у квітні 1947 р. внесла палестинську проблему на обговорення ООН. В тому ж місяці спеціальний комітет ООН у справах Палестини схвалив план її поділу на дві держави, а 29 листопада друга сесія Генеральної Асамблеї ухвалила резолюцію 181/П (проти голосували арабські країни), згідно з якою на території Палестини повинні були бути створені єврейська держава (площа – 14, 1 тис. кв.км, населення – 510 тис. арабів та 499 тис. євреїв), арабська держава (площа – 11,1 тис. кв.км, населення – 549 тис. арабів та 95 тис. євреїв) та інтернаціональна зона Єрусалим (населення – 106 тис. арабів та 60 тис. євреїв). Ця резолюція передбачала також економічний та митний союз двох майбутніх держав, спільність валют, єдність транспортної мережі та комунікацій. До 1 серпня 1948 р. з Палестини повинні були бути виведеними англійські війська, не пізніше 1 жовтня 1948 р. передбачалося проголошення незалежності обох держав. Відповідно до цієї резолюції Великобританія 14 травня 1948 р. заявила, що вона відмовляється від мандату на Палестину.

Таким чином, в арабському регіоні повинна була бути створена єврейська держава. Але рішення Генеральної Асамблеї ООН не розв’язало проблему. Ще до проголошення Ізраїлю були помітні експансіоністські амбіції майбутньої держави, що штовхало її до протистояння з арабським світом. До цього слід додати ігнорування еврейською державою інтересів арабського населення. Ізраїль із самого початку свого існування намагався зайняти панівне становище в регіоні. В той же час і арабські держави не могли згодитися на існування єврейської держави. Це призводило до багаточисельних зіткнень з двох боків.

Відразу ж після прийняття резолюції Генеральною Асамлеєю ООН сіоністи розв’язали кампанію терору проти арабського населення Палестини. Був розроблений план “Д” (“Далет”), який передбачав захоплення найбільшої території Палестини та вигання з неї арабського населення. Цей план здійснювався жорстокими методами.

Витіснення арабів з територій їхнього мешкання призвело до виникнення проблеми палестинських біженців. Перша хвиля біженців на початку 1948 р. склала 60 тис. чол. При цьому слід зауважити, що ця хвиля була породжена не тільки діями сіоністських угрупувань. В січні 1948 р. на територію майбутнього Ізраїлю була направлена Армія визволення Палестини, створена в грудні 1947 р. Тобто більша частина біженців в той момент втікала не стільки від євреїв, скільки від війни. Але після знищення 9 квітня 1948 р. сіоністськими бойовиками арабського селища Дейр-Ясін кількість біженців зросла ще на 350 тис. чол.

В ніч з 14 на 15 травня 1948 р. було проголошено створення держави Ізраїль. А наступного дня із санкції Лігі арабських держав війська Єгипту, Сірії, Іраку, Лівану та Іорданії увійшли на територію Палестини – так почалася перша арабо-ізраїльська війна. Закінчилася вона новим розділом Палестини. Ізраїль захопив 6,7 тис. кв.км території, яка була відведена під палестинську арабську державу, Іорданія – західний берег ріки Іордан та східний Єрусалим, Єгипет – сектор Газа.

В ході війни загальна кількість арабських біженців перевищила 900 тис. чол., в той час як чисельність єврейського населення Ізраїлю в 1948 р. складала лише 717 тис. чол. Після війни продовжувалося зігнання арабів-палестинців ізраїльською владою. В подальшому Ізраїль захопив решту палестинської території. Загальна кількість біженців склала близько 4 млн. чол. Виникла свого роду палестинська діаспора.

Держава ж арабів-палестинців так створена і не була.

 





Дата добавления: 2016-10-06; просмотров: 382 | Нарушение авторских прав


Рекомендуемый контект:


Похожая информация:

Поиск на сайте:


© 2015-2019 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.002 с.