Типи і структура уроку іноземної мови

Основними критеріями класифікації уроків іноземної мови є цілі уроків та ступінь сформульованості навичок та вмінь. На цей час в методиці узвичаєно поділ уроків на два основні типи. Перший тип - уроки, що спрямовані на формування мовленнєвих навичок користування мовним матеріалом. На таких уроках має місце ознайомлення з новим мовним матеріалом та тренування з метою його використання в аудіюванні, говорінні, читанні та письмі. Проте тут може мати місце і практика на основі засвоєного матеріалу. Другий тип - це уроки, що спрямовані на розвиток мовленнєвих вмінь. На уроках цього типу переважає практика в мовленнєвій діяльності. Однак їй може передувати певна кількість тренувальних вправ, котрі готують до неї.

Безумовно, описані типи уроків не виступають в абсолютно чистому вигляді. Уроки іноземної мови об’єднуються спільними рисами, проте реалізуються вони в різних варіантах,формуючись у різні види уроків в залежності від характеру навчальної діяльності.

Логіка уроків першого типу зумовлена особливостями нового матеріалу і того виду мовленнєвої діяльності, в якому він буде використовуватись. В межах цього типу можна виділити такі види уроків: ознайомлення з повними Л0 - (лексичними одиницями) та формування лексичних навичок усного мовлення і читання, ознайомлення з новими ГС та формування рецептивних граматичних навичок і т.д. Побудова уроків другого типу залежить від виду мовленнєвої діяльності, що розвивається, та особливостей його розвитку в учнів. Це можуть бути уроки розвитку умінь аудіювання та говоріння, усного мовлення та читання, говоріння та письма тощо.

Структура уроку визначається його змістом і місцем у циклі уроків, Традиційно урок складається з етапів. Поняття “етап” пов’язане з рухом до поставленої мети в рамках певного відрізку часу, тому етап усталений в дидактиці як структурна одиниця уроку. Проте один лише “набір” етапів уроку, розташованих у певній послідовності, не складає його структури. Структура уроку зумовлюється сукупністю закономірностей його внутрішньої організації, згідно яких компонуються його етапи.

Що складає внутрішню організацію уроку іноземної мови? В цілісній його структурі виділяється початок, основна та заключна частини уроку, До основних компонентів початку уроку відносять організаційний момент та мовленнєву зарядку. Початок уроку виконує дві важливі функції: організацію класу до активної роботи на уроці (привітання, приведення учнів до готовності співпрацювати, повідомлення цілей уроку), та створення іншомовної атмосфери з метою переведення учнів на іншомовну мовленнєву діяльність.

Особливу увагу слід приділяти мовленнєвій зарядці. Психологічним обґрунтуванням виділення даного компонента є необхідністю настройки слухового та артикуляційного апарату учнів на іноземну мову та переведення їх з рідного на іноземне мовлення. Мовленнєва зарядка найчастіше проводиться у формі бесіди з учнями за певною ситуацією. Вона повинна включати засвоєний матеріал і бути психологічно мотивованою, тобто природною. Приводом для бесіди може бути актуальна подія, випадок чи новина. Стереотипні діалоги про погоду, пору року, що не випливають із ситуації в класі, не дають учням необхідного емоційного настрою для комунікативної практики на уроці.

Окрім бесіди функцію введення учнів в атмосферу іноземного мовлення може виконувати аудіювання учнями коротких оповідань чи жарту, огляд поточних подій, розучування римівки, вірша, прислів’я, фонетична зарядка тощо. Слід уникати одноманітності у проведені мовленнєвої зарядки, бо це притуплює інтерес до іноземної мови. Новизна її змісту, невимушеність атмосфери, в якій вона приводиться, надає уроку потрібного тону, залучає учнів до подальшої навчальної комунікативної діяльності.

В ході основної частини уроку вирішується його головне завдання. Вона може включати такі компоненти: подача нового матеріалу, тренування учнів у вживанні цього матеріалу в мовленні, практика в мовленнєвій діяльності, систематизація,узагальнення засвоєного і контроль мовних навичок та вмінь.

При плануванні введення нового матеріалу важливо правильно визначити обсяг матеріалу для нового уроку, послідовність його презентації та співвідношення витрат часу на пояснення матеріалу та його тренування на користь останнього.

Найбільшу частину уроку займає вправляння (тренування та практика в мовленнєвій діяльності). Це його провідні елементи. Особливістю навчального процесу з іноземної мови є те, що на уроці має місце тренування як щойно введеного, так і раніше поданого, але ще не засвоєного матеріалу. Отже, характер тренування чи практики буде залежати від поставленої учителем мети уроку. При цьому важливо пам’ятати, що мета уроку має бути реалізована у комплексі вправ, до якого органічно входять як умовно-мовленневі (для формування навичок) так і мовленнєві (для розвитку вмінь) вправи формування місцевих навичок та вмінь неможливо без узагальнення вивченого, без приведення в систему засвоєних знань, навичок та вмінь. Тому в урок необхідно включати завдання на узагальнення вивченого. Слід оголосити, що необхідні завдання можуть передбачити не тільки систематизацію мовленнєвого матеріалу, але й актуалізацію навичок та вмінь в межах вивчених тем.

Контроль мовленнєвих навичок та вмінь здійснюється або безпосередньо в ході навчального процесу (поточний контроль), або на етапі завершення теми чи певного періоду навчання (тематичний та підсумковий контроль). У першому випадку на контроль, який залишається самостійним компонентом уроку, не відводиться спеціального часу, як це має місце у другому випадку, коли контроль може займати частини уроку або цілий урок. Слід окремо зупинитись на питанні контролю або перевірки виконання домашнього завдання на уроці. Якщо виконані вправи мають бути не перевірені на уроці, то це можна здійснювати двома способами: або присвятити цьому окремий етап уроку, що логічно випливає із завдань контрольного уроку, або включити домашню вправу у відповідну класну вправу, що актуалізує матеріал домашнього завдання і в ході якої стає можливим контроль та оцінка виконання домашнього завдання. Обидва способи є ефективні за умови, якщо перевірка домашнього завдання не відокремлюється штучно від етапів уроку, тобто не порушує його логіки.

Кінець уроку повинен підсумувати те, чого було досягнуто на уроці. Його компонентами є підбиття підсумків уроку та повідомлення домашнього завдання. Завершуючи урок, учитель підсумовує успіхи учнів, торкаючись разом з тим і недоліків їх роботи, оголошує та мотивує оцінки, записує їх в журнал та щоденники учнів, роз’яснює домашнє завдання. При формулюванні домашнього завдання важливо передбачити також його запис на дошці, короткі інструкції щодо способів його виконання та оформлення. В окремих випадках доцільно перевірити, як учні зрозуміли завдання і чи зробили відповідні записи в щоденниках. В даній структурі уроку не всі компоненти постійні. Не на кожному уроці має місце подача нового матеріалу, систематизація вивченого тощо. Певне співвідношення компонентів уроку, їх послідовність та взаємозв’язок залежить від типу уроку.

Отже структура уроку відбиває закономірності процесу навчання, його логіку.

Компоненти уроку слід відрізняти від його етапів. Так, подача матеріалу, тренування та практика в мовленні можуть бути, також етапами уроку, проте поточний контроль навичок та вмінь учнів не може бути виділений в окремий етап.

Порядок слідування компонентів не є незмінним: він залежить від мети уроку, його зв’язку з попереднім та наступним уроками, характеру матеріалу.