Психологічні і методичні основи раннього навчання іноземній мові

Мова являє собою складний процес переходу від мислення до висловлення думки засобами мови і навпаки, переходу від мовної посилки до сприйняття її смислу. Складність опису мовного процесу ускладнюється тим, що в традиційному і побутовому вжитку терміни “мова”, “мовлення” не оправдано використовуються як синоніми. Дійсно, коли ми говоримо про вивчення мови майя чи вавілонян, ніхто не має на увазі здатність спілкуватися на цій мові. Тут вживання терміну “мова” правомірне: предметом вивчення в цьому випадку є особливості словника цих мов, їх граматичної будови. Предметом подібного вивчення може бути будь-яка мова, в тому числі і сучасна. Можливе і інше: людина вже володіє рідною чи іноземною мовою і приступає до поглибленого вивчення механізму її функціонування, особливостей розвитку і т.д. В цьому випадку предметом вивчення є теж мова.

Розглянемо інше положення. Дворічна дитина вчиться говорити на рідній мові. Ясно, що елементи мови ще не може розрізнити. В мовленні для неї все злито в невеликі комплекси. Граматичні поняття, звичайно, теж відсутні. Мовні механізми нею не усвідомлені, а актуалізуються спонтанно. І все ж, ми кажемо, що до трьох років вона вже оволоділа рідною мовою.

І в першому, і в другому випадках термін один – “мова”, але зміст його різний.

Що ж таке мова в науковому розумінні цього терміну?

Мова – це створена даним народом в процесі історичного розвитку система перш за все звукових засобів вираження мислимого змісту і організації думки, яка представлена певним кодовим набором звуків і звукокомплексів, що складаються в слова і словосполучення, і правилами їх вживання. Це закріплений в звуках і звукосполученнях, а потім в буквеному написанні лексичний склад даної мови, його словотворчі морфеми і моделі, граматичні правила, що передбачають способи організації цих слів речення і словосполучення. Говорячи про оволодіння мовою, ми маємо на увазі вже не мову, а здатність формувати, передавати і сприймати думки за допомогою даних мовних засобів. В цьому випадку більш точним було б говорити не про оволодіння мовою, а про оволодіння мовленням на даній мові.

Що ж означає термін “мовлення”? Якщо мова – це система кодових позначень, то мовлення – це дія, діяльність. Вона являє собою процес спілкування, який здійснюється за допомогою даної мови. Володіння мовленням передбачає засвоєння сукупності кодових засобів даної мови і правил їх використання для формування думок, передачі мислимого змісту і сприйняття вираження в мовних посилках думок.

Необхідно спеціально підкреслити, що мова сама по собі автономно не існує. Вона представлена тільки в актах мовлення, в мовних творах. В головах носіїв рідної мови вона фіксується у вигляді знання(competence) мовних кодових наборів і правил її реалізації. Наявність і склад цих кодових наборів носіями мови не усвідомлюється. Він проявляє себе в автоматизованій актуалізації граматичних і фонетичних правил в більш чи менш усвідомленому відборі лексики.

При навчанні рідній мові в школі ці правила і складові кодових наборів можуть виводитися на рівень усвідомлення з тим, щоб покращити володіння ними. Після їх усвідомлення і покращення їх доповнення реалізація правил знову переводиться на автоматизований рівень. Тобто, граматичні і фонетичні правила несвідомо функціонують як автоматизоване розгорнення програм, зафіксованих у вигляді нервових структур у мозку. Знання мовної системи необхідне і студентам-філологам, і студентам, які вивчають психологію мови і іншим спеціальностям. Носій же мови може не знати системи мовних засобів і системності. Він навіть може не знати про її існування. Разом з тим в режимі мовної практики, спостережень за нормою, яка служить основою для корекції своїх і чужих помилок, носій зафіксовує мовні засоби не як окремі, розрізнені одиниці, а як одиниці, які взаємопов’язані і знаходяться у певних відносинах.

В мові мовні одиниці розташовані в лінійній послідовності, утворюючи синтагми і речення. Так, слова і словоформи тепла і рука, холодні і руки, льодяній і руці можуть утворювати словосполучення, входячи в одну синтагму, холодний і ходить, корінь і ходила – не можуть. Носій мови знає семантичні, лексичні і граматичні правила об’єднання одиниць мови в синтагматичні ряди.

Для методики також важлива різниця в способах оволодіння рідною та ІМ. Оволодіння рідною мовою відбувається, по-перше, в умовах постійного впливу мовного середовища, по-друге, при діючій природній мотивації(оволодіння рідною мовою - необхідна умова розвитку особистості), по-третє, воно спирається на колосальну мовленнєву практику в умовах реальної комунікації, по-четверте, зразки мови пред’являються у великій кількості вимовних варіантів, що полегшує виділення фонологічного інваріанту, і т.д.

Всі ці фактори при навчанні ІМ в школі виглядають по-іншому: відсутнє природне мовне середовище; імітоване мовне середовище обмежене незначним бюджетом навчального часу; мотивація для володіння ІМ створюється спеціально і мовна практика обмежена і не спирається на реальну комунікацію; зразки мови мають мало варіантів і т.д.

Все це не дозволяє спиратися на “природний” шлях, характерний для дитини при оволодінні рідною мовою. Потрібно вибрати спеціальний шлях для оволодіння мовою – мовленням. Якщо за образним визначенням О.О.Леонтьєва рідною мовою ми оволодіваємо, рухаючись знизу – вгору(тобто спочатку шляхом імітації, проб і помилок, інтуїтивної побудови мовних моделей, не усвідомлюючи, які мовні засоби використовуємо), то при оволодінні ІМ в школі ми рухаємося зверху – вниз(тобто спочатку пізнаємо особливості мовних одиниць, правила їх поєднання, а потім за допомогою правил "створюємо" внутрішні нервові програми, які забезпечують автоматизоване використання мовних одиниць).

1. Загальний шлях оволодіння мовленням на іноземній мові слід визначити як шлях від усвідомлення властивостей і особливостей мовних одиниць і правил їх функціонування в мові до практичного, оволодіння мовленням, Причому, відомості пропоновані учням, повинні бути строго обмежені функціональними характеристиками іншомовних явищ і містить тільки ту інформацію, яка має значення при практичному застосуванні. Теоретичні відомості не повинні заміняти собою мовлення, практику.

2. Теоретичні відомості повинні використовуватися лише в тій мірі, в якій вони можуть безпосередньо сприяти практичному оволодінню мовленням.

3. Врахування бази рідної мови дозволяє раціонально скоротити об’єм теоретичних відомостей про іноземну мову за рахунок переносу. Іноземна мова засвоюється тоді, коли учень володіє рідною мовою. Це дозволяє раціоналізувати навчання за рахунок знань на рідній мові. Так, не треба пояснювати артикуляцію і спосіб написання багатьох подібних букв і звуків, наголос, паузи, відомості про частини мови, члени речення та інші. Так досвід в рідній мові допомагає оволодінню іноземною мовою.