Віровчення основних напрямів буддизму

Однак буддизм вказує шлях до порятунку, до подолання страждань. Він полягає у повному подоланні людських почуттів, бажань, вічного блаженства у злитті з божеством і досягнення абсолютного спокою - нірвани. Шлях до порятунку сформульовано у “третій святій істині”: “Що ж є святою істиною позбавлення страждань? Це — повне позбавлення бажань, повне заперечення їх і усунення їх”. Допомогти у здійсненні цього шляху можуть вісім доброчинностей: правильні погляди, правильна рішучість, правильна мова, правильна поведінка, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильний напрям думки і правильне зосередження.

Чуттєвий світ у буддизмі позначається терміном “сансара”, запозиченим буддистами з брахманізму. Переконувати віруючих Індії епохи формування буддизму в тому, що світ сповнений страждань, не було потреби. Це стверджували тодішні релігійні філософські традиції, це відчували прості люди на своєму життєвому шляху саме тоді, коли руйнувалися вікові суспільні традиції: коли податковий прес вичавлював з людей усі життєві соки; коли на кожному кроці людину підстерігала страшна перспектива розорення, зубожіння, рабства. За таких умов традиційно-релігійне критичне ставлення до чуттєвого світу знайшло своє повне завершення. Брахмани обіцяли перспективу радісного щасливого життя тому, хто народився раджею, багатим купцем, могутнім воєначальником у разі слідування релігійним діям, принесення жертв, а буддійські проповідники вже повністю заперечували існування життя без зла, без страждань.

Демон зла, бог смерті Мара пробував залякати “Просвітленого” страшними бурями. Щоб спокусити його радощами життя і змусити відмовитися від вказування людям шляху порятунку, він посилав до нього своїх гарних доньок. Сім днів (згідно з іншими твердженнями — чотири тижні) розмірковував Будда і все-таки переборов себе. Неподалік Бенареса (нині Сарнат) Будда проголосив перед п’ятьма майбутніми учнями свою першу проповідь. У ній він стисло сформулював основні положення нової релігії, або, як кажуть буддисти, “привів у рух колесо дхарми”. Протягом 40 років, оточений учнями, ходив він горами й долинами поблизу Гангу, творячи дива і проповідуючи своє вчення. Спочатку воно називалося дхармою (слід розуміти як закон життя). Потім нова релігія стала носити ім’я свого засновника — буддизм.

Помер Будда, згідно з легендами, у 80-літньому віці в Кушинагарі (що, як твердять, відповідає сучасній Каспі). Будда лежав під деревом у позі лева і звернувся до ченців та мирян з такими словами: “Тепер, ченці, мені нічого більше сказати, крім того, що все створене підлягає руйнуванню! Для врятування докладіть усіх зусиль!” Смерть Будди буддисти називають досягненням великої нірвани. Згідно з каноном, Будда помер у день травневого повного місяця. Цю дату шанують, як дату народження та прозріння, тому її називають “тричі святим днем”.

Буддійська релігійна література нараховує багато тисяч творів. Канонічною вважається Трипітака, що включає до себе 3 частини (кошики). Різноманітні школи й течії буддизму вносили поправки до Трипітаки. Тому у 1871 р. в Мандалаї (тоді — Бірма) скликано спеціальний собор, на якому 2400 делегатів шляхом зіставлення різних списків та перекладів Трипітаки створили її уніфікований текст. Пізніше його вирізьбили на 729 мармурових плитах, кожна з яких зберігалася в Кутодо у невеличкому окремому храмі. Так було створено своєрідну бібліотеку, яка зберігала канони і стала місцем, шанованим буддистами всього світу.

Перша частина Трипітаки — Віная-пітака (кошик статуту) викладена на 111 мармурових плитах і складається з міфів про Будду та його повчання, правил поведінки й способу життя буддійських ченців та мирян, умов прийому до общини і виключення з неї тощо. Сутта-пітака (кошик повчань) є найбільш об'ємною частиною канону. їй у Кутодо відведено 410 плит і до неї входять притчі й бесіди Будди та його послідовників, зокрема ця частина Трипітаки містить знамениту бенареську проповідь Будди. Абхідхарма-пітака (кошик пояснень вчення) — філософія буддизму, що викладена у семи книгах релігійно-філософського змісту (208 плит).

Крім канонічної літератури, буддисти вважають корисною і неканонічну. В цілому це збірники біографії Будди або коментарі до канону; складалися вони у II-VIII ст. н. е. Найбільше неканонічної літератури написано у IV-VIII ст. н. е., в період розквіту буддизму в Північній Індії та на Цейлоні (нині Шрі-Ланка).

Моральні заповіді буддизму (панчашила) мають характер заборон: 1) не вбивати жодну живу істоту; 2) не брати чужої власності; 3) не торкатися чужої дружини; 4) не говорити неправди; 5) не пити вина.

Послідовник Будди не повинен відповідати злом на зло, має захищати інших від насильства, не мститися за несправедливість. Буддист спокійно, терпляче ставиться до зла, ухиляючись лише від співучасті в ньому.

Перші буддійські громади складалися з жебракуючих ченців. Вони носили простий одяг жовтого кольору (ознака нижчої касти), жили з милостині, їли один раз на добу — перед заходом сонця, тобто вели суворий, аскетичний спосіб життя. Чернечий буддизм отримав назву хінаяна. Але не всі послідовники Будди погоджувалися бути ченцями, а залишалися “у миру”. Вони склали другий напрям у буддизмі - махаяну. їхні головні релігійні обов’язки - виконувати п’ять моральних заборон і жертвувати на користь чернечої громади. Основу буддійської релігійної організації (махаяни) складає група віруючих мирян, очолюваних ченцем, які групуються навколо певного храму.