Умовно дослідники релігій “нового віку” поділяють їх на такі великі групи

1. Об’єднання синтетичних неорелігій. Релігійні громади Церкви уніфікації (об’єднання), “Сім’я любові” (“Діти Бога”), “Церква Армагедона”, “Місцева церква”, “Церква Останнього Заповіту” (мормони), релігійні громади Зоресвітнього християнства, що проголошують себе варіантами християнства і пропонують унікальну “богоодкровенну” істину, рекламуючи власний шлях до спасіння людства.

2. Релігії орієнталістського напряму репрезентовані перевалено Рухом Харе Крішна, неоіндуїзмом, дзен-буддизмом, “Місією божественного світла”, “Ананда Маргою”, Вірою багаї та ін., що ведуть свій родовід зі Сходу.

3. Сайєнтологічні рухи. Церква сайєнтології, релігійна громада “Наука Розуму”, Астіка, “Вогняна квітка”, Товариство трансцендентальної медитації, Синанон, Біле Братство та різні психотехніки. Це об’єднання, що займаються переважно духовними вправами, психотерапевтичними сеансами і процедурами, під які нерідко підводяться релігійні спекуляції.

4. Неохристиянські рухи на загальнохристиянській основі. До них належать різні пізньопротестантські течії, міжнародні християнські місії та новітні церкви — Свідки Єгови, харизмати, мормони тощо, віровчення яких має апокаліптичну і мілленаристську спрямованість.

5. Езотеричні об’єднання. Релігійні громади Реріхівського товариства, Асоціації “Живої етики”, послідовників О. Блаватської, Д. Андрєєва, О. Бердника та П. Іванова, які проголошують ідею братерства усього людства на основі синтезу релігійних і філософських течій з акцентом на прихованих, втаємничених у них знаннях.

6. Об’єднання неоязичницьких релігій. В Україні це релігійні осередки РУНвіри, Рідної Віри, Собору Рідної Віри, Слов’янської релігійної громади тощо. Хоча їхні ідеологи різко протиставляють свої вчення християнству, але деякі заповіді і молитви неоязичництва перегукуються з християнськими, зокрема своїм загальнолюдським характером.

7. Окультні вірування. Містичні культи, що звертаються по допомогу до демонічних темних сил або ж до могутності самого сатани. Представлені такими течіями і сектами сатанізму: “Присвячений Сатані лицарський орден чорної меси”, “Орден чорного кола”, “ Віаск&&&&&& Меіаі Мала ”, “Зірка смерті”, “Орден 8А’, “Партія сатаністів”, “Церква Сатани”, “Чорне братство”, “Язичницький слов’янський рух”, “Чорний орден” та “Легіон темряви”.

Церква уніфікації (об’єднання)

Жодний релігійний культ у США не збуджує стільки пристрастей і дискусій, як Церква уніфікації. Послідовники цієї церкви (муніти — за ім’ям керівника Муна) постійно тиняються на аеродромах, вокзалах та вулицях, продаючи квіти, солодощі, морозиво або жебракуючи, щоб дістати матеріальні засоби для “об’єднання людства в єдину божественну сім’ю”. Глава церкви Сап Мен Мун (нар. 1920 р.) давно стоїть у шерензі знаменитих фігур. Докладніше зупинимося на історії цієї особи.

Народився Мун на півночі Кореї, одержав освіту в пресвітеріанській місії. Згодом відвідував церкву п’ятидесятників. У Великодню неділю 1936 р., як твердить Мун, відбулася його зустріч з Ісусом Христом, який признався, що місія, яку він взяв на себе близько 2000 років тому, не вдалася, і Мун повинен її завершити. Наприкінці 40-х років Муна засуджено за зґвалтування. Під час Корейської війни його звільнено американськими військами. Він втік до Південної Кореї, де й заснував у 1954 р. “Асоціацію святого духа для уніфікації світового християнства” (скорочено — Церква уніфікації). 1955 р. Мун потрапляє на лаву підсудних за те, що практикував в общині ритуальний секс; проти нього свідчило півтора десятка жінок. З однією із спокушених ним студенток для припинення скандалу він змушений був одружитися.

1972 р. Мун прибув у США, щоб поширити своє вчення, викладене у книзі “Божественний принцип”. Мун вважає сім’ю творінням нечистої сили, оскільки Єва згрішила (в буквальному й побутовому розумінні) із сатаною, що прийняв було вигляд змія, і прирекла людський рід на довгі страждання. Христос (другий Адам), як і наші прародичі — Адам та Єва, народжений безгрішним, але не встиг виконати свою місію — вступити у шлюб з ідеальною земною жінкою і породити очищених від гріха “досконалих” дітей. Оскільки Мун також безгрішний, то разом зі своєю дружиною він складає справжню сім’ю. Ідеальна сім’я “нових Адама і Єви” (преподобного Муна та його третьої дружини Хак-Джа Хан Мун) — головна надія на спасіння, предмет поклоніння. Тільки вступивши до неї, людина може врятуватися. А справжні батьки і родичі є представниками сатанинського, гріховного світу. І хоча Мун не бере прямої участі у створенні «досконалого» потом-ства, він визначає сумісність молодих людей один до одного в сексуальних стосунках і проводить масові шлюби, причому деякі молодята зустрічаються за кілька днів до весілля, а деякі спілкуються через перекладача. Свою книгу Мун афішує як “Завершений заповіт”, що містить відкоригований план спасіння. Проте провідні американські теологи рішуче відкидають причетність вчення Муна до християнства та його витоків. Особливо енергійно його критикують іудаїсти, вказуючи на наявність відверто антисемітських висновків у його творі.

Способи й методи мунітів щодо залучення нових членів секти різноманітні. Серед них — спеціальні місіонери, які можуть підійти до людини на вулиці й заговорити з нею про все, що її цікавить, — спорт, політику, релігію, їхня тактика полягає в тому, щоб завоювати увагу й довір’я. Вони здатні загіпнотизувати людину, після чого вона поступово втрачає свою особистість і стає психологічно беззахисною. В мунітів у цьому процесі особливу роль відіграють багатогодинні лекції, коли на слухачів цілеспрямовано діють повторення, монотонність і ритм. Це ті самі фактори, які присутні й у техніці гіпнозу. Методика обробки новачка, впливу на його світовідчуття полягає в такому: на нього “навалюються” виснажливі, часто повторювані заходи, що викликають особливий гіпнотичний стан, при якому стираються колишні інтереси, тривоги, бажання, цілі — вкрай ослаблюється той психологічний панцир, який раніше захищав людину від некритичного сприйняття чужого впливу.

Особа опиняється серед людей, які впевнено розмірковують про вищі істини і прозріння, про заповітні проблеми, що хвилюють її. Навколо себе вона бачить мунітів з незмінно сяючими очима, які ніби уособлюють радість прилучення до якихось загальних інтересів, до “вищої мети”. Новачкові навіюють, що з ним незабаром станеться надзвичайне — вирішальний прорив у раніше прихований від нього сенс існування, коли виявиться, що все минуле було безбарвне, бездуховне, несправжнє. Саме за умов психологічної беззахисності й зростаючого натиску виникає відчуття, що немає повернення до колишнього світу. Причому техніка залучення людей у секту з кожним роком стає дедалі витонченішого; на сьогодні існує цілий штат справжніх професіоналів психічного і духовного маніпулювання.

Є у вченні Муна й особливість, що пояснює його привабливість для молоді. Усю “теологію” Церкви уніфікації проймає особливий інтерес до суто інтимних стосунків біблійних персонажів, до проблеми “чистоти крові” та її перетасування у наступних поколіннях. Така вульгарна інтерпретація священного писання виявилась досить ефективною для експлуатації духовних пошуків молодих американців. На ранніх етапах проповідницької діяльності Муна ця ідея була висунута, очевидно, для оправдання його вправ на своїх послідовницях. Однак у “Божественному принципі” ідею очищення крові вже представлено провіденційною метою людства, як головний інструмент “спасіння”, що досягається лише у межах “справжньої сім’ї”. Врятуватися, переконує дана церква, можуть тільки люди, які перебувають у “справжній сім’ї” та в сексуальній гармонії між собою. А цю “гармонію” і “сумісність” здатний визначити лише справжній, фактичний “отець” Мун. Звідси — обряди масових шлюбів, що справляють глибокий емоційний вплив і подібні до військових парадів. Так, 1 липня 1982 р. у Нью-Йорку було повінчано 2075 пар. Створення подружніх пар — найважливіший елемент релігійного життя цієї церкви. Після підбору Муном пари відбувається обряд «винного ритуалу» — наречений і наречена випивають коктейль, складений з більш ніж 20 інградієнтів, серед яких кров самого Муна та його дружини.

Що ж у кінцевому підсумку стоїть за специфічною “теорією” і практикою “Церкви уніфікації”? Як і в більшості інших культів, спонукальним мотивом виступають гроші, прагнення будь-якою ціною домогтися фінансового успіху. Мун урочисто оголошує: “Месія повинен бути найбагатшим. Тільки він здатний володіти усім. Поки він цього не досягне, ні він, ні Бог не будуть щасливими”. Доречно зазначити, що ця мета досягається передусім за рахунок жорстокої експлуатації рядових віруючих. Один з колишніх помічників Муна звинуватив 1979 р. “церкву” в нещадній експлуатації людей, твердячи, що тисячі мунітів, які щоденно працюють на вулицях, приносять “отцю” 200 млн доларів щорічно. Керівництво “церкви” з обуренням це заперечило, бо 1978 р. її прибуток, мовляв, становив “лише” 20 млн доларів, а 1985 р. — тільки 8 млн доларів. Перевірити всі ці цифри дуже важко, але цілком зрозуміло, що “Церква уніфікації” володіє величезними сумами. Тільки в Нью-Йорку їй належить маєток вартістю 17 млн доларів, а також 10-мільйонна власність у сусідньому Теритауні. Крім цього, секта володіє багатомільйонною нерухомістю в інших штатах. Глава церкви живе в особнякові вартістю 625 тис. доларів, має дві яхти, а його власний маєток оцінюється вії млн доларів. Крім того, в Південній Кореї Мун володіє багатьма підприємствами, в тому числі військовими.

У СРСР Церква уніфікації (об’єднання) розпочала свою діяльність із запрошення протягом 1989-1990 рр. у СІІІА групи громадських та політичних діячів, журналістів. 1990 р. Мун з дружиною відвідали Москву, де були тепло прийняті у Кремлі М. Горбачовим (нар. 1931 р.). 21 травня 1991 р. Церква уніфікації (об’єднання) була офіційно зареєстрована в СРСР.

В Україну рух з розповсюдження ідей Сан Мен Муна проник ще в 70-х роках. Своє організаційне оформлення Церква уніфікації розпочала на початку 90-х років, її громади існують у Києві, Харкові, Донецьку. В 1995 р. Сан Мен Мунові було вручено диплом почесного доктора Київського національного технічного університету.

Рух Харе Крішна

Це — один з численних східних культів, що поширилися останнім часом на Заході. До релігійних неоорганізацій східної орієнтації, що діють сьогодні у світі, належать також громади індуїстів, дзен-буддистів, тантристів та ін., тобто різноманітних напрямів і течій переважно модернізованих форм. Пошуки нових духовних і моральних цінностей, відповідей на питання щодо сенсу людського існування зумовили інтерес раціонально мислячої західної людини до східних вірувань взагалі і до їх нетрадиційних форм зокрема. Зацікавленість орієнтальною містикою була викликана також піклуванням про здоров’я, бажанням засвоїти й використати рекомендації щодо дієти, дихання, фізичних вправ, методів психологічного контролю і психотерапевтичних процедур. Тобто звернення до релігійного досвіду Сходу мало невипадковий характер, а відобразило пошуки виходу західної цивілізації із світоглядної кризи.

Щоб показати закономірність цього процесу, стисло розповімо про дзен-буддизм і тантризм. Перший привабливий для західного обивателя сумішшю елементів аскези (помірності, аскетизму), мистецтва, поезії, чайної церемонії та своєрідної філософії. Прибічники дзен-буддизму мало цікавляться теоретичними філософськими питаннями. Головне для них — медитація, що розглядається як розумова дія, що приводить психіку людини у стан глибокої зосередженості, яка знімає крайню емоційну напругу, уповільнює реакцію, позбавляє медитуючого негативних переживань. Прибічники цього культу повинні засвоїти своєрідну техніку медитації, що 137складається з кількох стадій. Першочергова роль відведена духовному лідерові, який разом з учнями живе в комуні й контролює строге дотримання регламентації життя, проводить медитативні сеанси. Члени общини разом харчуються, спілкуються, тут проголошено рівність статей, утверджується цінність сім’ї, але на першому місці повинні стояти общинні інтереси на противагу індивідуалізмові, егоїзмові, роз’єднаності суспільства. Дзен-буддисти не проголошують метою перебудову існуючого суспільства, а прагнуть шляхом масового впровадження містичного медитування змінити свідомість людей.

Тантризм — напрям індуїстської релігії, у рамках якого на основі широкого використання методів йоги розроблено специфічну систему езотеричної практики. Тантристське віровчення досить складне і базується передусім на тантрах — відповідних священних релігійних текстах, які вшановуються як прояв богоодкровення. Базу тантристської релігійно-філософської концепції становлять уявлення про жіночу (інь) і чоловічу (ян) статеву енергетику (такті), трансформація якої і приводить до розширення свідомості та просвітлення. Характерними для тантризму є яскраво виражений ритуалізм і широке застосування культу лінгаму (чоловічий статевий орган), йоні (жіночий статевий орган) та ритуальне використання сексуального акту для підняття енергії.

Активне використання більшістю східних культів таких методик, як медитація, монотонне співання, глосолалія, самонавіювання та контрольовані дихальні вправи (які призводять до збіднення або перенасичення крові киснем і зміни процесів мозкової діяльності), може викликати подібний до трансу змінений стан свідомості, близький за багатьма параметрами до гіпнотичного запаморочення. Типовий психологічний портрет адепта східних культів, який час від часу перебуває в стані релігійного екстазу, характеризується екзальтацією, підвищеною сугестивністю, звуженим фокусом самосвідомості, зростаючою залежністю та підсиленим прийняттям ролі, що нав’язується інструктором. Дослідження, проведені німецькими психологами у групах медитації, довели, що постійне промовляння мантри істотно знижує здатність органів чуття людини до сприйняття зовнішньої інформації через те, що загальна концентрація уваги спрямована не на навколишній світ, а передусім на мантру.

Рух Харе Крішна виявився цілком таким культом, незвичним для західної культури з погляду не тільки ідеології, філософії, психології тощо, а й зовнішніх проявів. Наприкінці 60-х років на вулицях американських міст з’явилися групи людей в екзотичному одязі, що співали ритуальних пісень й пританцьовували під міукп флейти, цимбал і бубнів. Чоловіки — з виголеними головами, з косичкою ззаду, одягнуті в дхоті, жінки — у довгих хустках і сарі. Це були прихильники “Міжнародного товариства свідомості Крішни” (“Рух Харе Крішна”), заснованого 1966 р. у Нью-Йорку вихідцем з Індії Абхай Ширан Де (1896-1977). Він народився в Калькутті, вивчав у місцевому університеті англійську мову, філософію та економіку. Потім служив у хімічній фірмі, займався торгівлею. 1954 р. покинув дружину й п’ятеро дітей, став ченцем і повністю присвятив себе служінню Крішні. Під чернечим ім’ям Бхактиве-данта Свамі Прабхунада 1966 р. він прибув у Сіла, маючи при собі сім доларів і власний переклад “священного писання крішнаїтів”, а 1977 р. помер дуже багатою людиною, яка користувалась усіма благами життя. Протиставивши власні погляди західним цінностям і способові життя, Бхактиведанта Свамі Прабхупада здобув багато прибічників серед молодих американців із середнього класу, які становлять в общинах крішнаїтів більшість. Розглянемо ідеологію крішнаїтів, щоб пояснити феномен їхньої популярності.

Віровчення і культ “Руху Харе Крішна” ґрунтуються на індуїзмі та буддизмі. Проте прихильників цієї релігії в самій Індії порівняно небагато — менше, ніж індійських католиків. Крім того, серед традиційних індусів досить поширена думка про те, що Міжнародне Товариство Свідомості Крішни є своєрідною християнською сектою, покликаною насамперед зруйнувати традиційний індуїзм. Рядовий крішнаїт, як правило, далекий від філософсько-релігійних ідей індуїзму. Від нього вимагають лише не вживати наркотики, алкоголь і тютюн, бути вегетаріанцем і промовляти мантри (молитви) та гімни. Крішнаїтська свідомість ніби існує всередині кожної людини, її необхідно збудити. Спираються крішнаїти на “Бхагавадгіту” (“Пісню бога”), яка є частиною давньоіндійського епосу “Махабхарата” і вважається складеною з висловлювань Крішни на філософські теми. В ній стверджується, що все існуюче — лише видимість, у тому числі й наслідки праці людини, які належать Крішні. Людина повинна виконувати свій обов’язок, але бути байдужою до його кінцевого результату, тоді вона перебуває в єдності з волею Крішни. Це рятує послідовника від сансари (мандрівки) і приводить до злиття з божеством.

Спеціальне поклоніння Крішні ввів у XV ст. гуру (вчитель) Чантанья, який твердив, що необхідно багаторазово повторювати ім’я Бога для того, щоб він надав спасіння. Тоді ж було впроваджено мантру, що складалася з повторення в різному порядку трьох слів: “харе”, “крішна”, “рама”.

Культ у крішнаїтів зводиться до бхакті-йоги — спасіння через любов і відданість богові Крішні. Цей культ реалізується у розспівах (найчастіше колективних) мантри “Харе Крішна”. Обов’язковий мінімум декламації — 1728 повторень “святої великої мантри” (“Харе Крішна, Харе Крішна, Харе Крішна, Харе, Харе, Харе, Рама, Харе, Рама, Рама, Рама, Харе, Харе”). Відлік ведеться за допомогою ритуальних чоток (108 зерен перебираються 16 разів). В Індії число 108 вважається магічним. Мантра розспівується перед кожним споживанням їжі, під час спільних богослужінь, після всіляких дій тощо (в тому числі після статевих контактів). Вважається, що 16 слів мантри відтворюють певну трансцендентальну вібрацію звуку і допомагають людині прилучитися до Крішни.

Послідовники релігії повинні постійно роздумувати про бога Крішну, від двох до шести разів на добу виконувати обряд “аратрика” (вітання господа). Багаторазове повторення мантри нібито приводить людину до екстазу, що вважається звільненням від тіла і поринанням у чистий дух. Посвячений повинен постійно виговорювати, співати — “вібрувати” “священне ім’я бога”. Свій дім він повинен перетворити на дім Крішни, мати в ньому зображення Крішни, освячене духовним вчителем, постійно молитися йому всією сім’єю.

Послідовник учення “свідомості Крішни” повинен відмовитися від усіх світських інтересів, суспільних обов’язків. Половину свого прибутку він мусить віддати “служінню Крішні і його підлеглим”. Категорично забороняється їсти і спати більше, ніж необхідно. Прагнення до накопичення, навіть розмова про матеріальні предмети, світські інтереси, спілкування з людьми, які не цікавляться “свідомістю Крішни”, сприймаються як серйозне порушення “відданого служіння”. Щоправда, керівники секти ніколи не відмовляються від володіння “мерзенним металом”. Щодо організації “Міжнародне товариство свідомості Крішни”, то вона є одним з найбільш багатих центрів нетрадиційних культів. Виторг від продажу книг і перекладів Прабхупади, журналу “Назад до божественності” становить щорічно понад 20 млн доларів. Великий прибуток приносять рядові крішнаїти, які цілими днями жебракують на вулицях міст.

Кількість членів “товариства”, що проживають у релігійних общинах, швидко зростає. Велика кількость “парафіян” мешкає поза комуною, але щоденно бере участь у її заходах (так, у Сіла їх налічувалось на кінець 90-х років близько 100 тис). “Рух Харе Крішна” має магазини й ресторани дієтичної їжі, велику кількість процвітаючих підприємств, на яких майже безплатно працюють члени “товариства”. На шести сільськогосподарських фермах площею від 100 до 1500 акрів також експлуатується праця рядових крішнаїтів. “Товариство” має 11 будівель у Лос-Анджелесі, 14-поверховий “храм” у центрі Нью-Йорка.

З метою збереження і зміцнення “Міжнародного товариства свідомості Крішни” престарілий Прабхупада встановив адміністративну Раду з 11 гуру, які управляють крішнаїтами в різних регіонах світу. Всі керівники — американці або європейці, серед них — жодного уродженця Індії. Головою американських крішнаїтів став колишній докторант-історик Колумбійського університету. Частиною Європи, в тому числі Східною, опікує американський громадянин, що проживає у ФРН.

У крішнаїтських ашрамах (общинах) панує специфічний деспотизм, не тільки фізичний, “зовнішній”, а й “духовний”, “внутрішній”. Віруючий зобов’язаний без розмірковувань підкорятися духовному наставникові. Вільного часу протягом доби у нього немає ані хвилини, він постійно зайнятий декламацією мантр, випрошуванням пожертвувань для общини, різними господарськими роботами. Щоб у людини не виникало думок, які відвертають від спілкування з богом, її ні на хвилину не залишають одну. Просту вегетаріанську їжу дають два рази на день, для сну відводиться не більш як 4-5 годин на добу.

В Україні громади крішнаїтів з’явилися у 80-х роках XX ст. і діяли спочатку нелегально. Від 1990 р. діяльність Міжнародного Товариства свідомості Крішни легалізовано. А у 1995 р. офіційно зареєстрований Всеукраїнський центр громад свідомості Крішни складається з 29 об’єднань і діє практично в усіх областях України. Найбільше громад Свідомості Крішни в Україні припадає на АР Крим (6), Київ (3), Донецьку, Івано-Франківську, Одеську, Сумську та Харківську обл. (по 2 громади у кожній). Крішнаїти організували 6 недільних шкіл, видають 2 періодичних видання, мають розташований у м. Києві духовний навчальний заклад на 40 слухачів. Проблемами віруючих Руху Харе Крішна опікуються в Україні 42 священнослужителі цієї організації.

Віра багаї

Це - релігія послідовників Багаулли (1817—1892), ім’я якого перекладається як “Слава Господа”. Виникнувши 1844 р. в Ірані, ця релігія сьогодні об’єднує до семи мільйонів осіб, котрі живуть у 232 країнах і за географічною поширеністю посідає друге місце у світі після християнства. Багаїстську літературу перекладено приблизно на 800 мов світу.

Засновником основних положень Віри багаї вважається &&&&&&&&&шира-IIкий торговець Сеїд Алі Мухаммед (1819—1850), який 22 травня 1844 р. створив так звану Декларацію Баба, де проголосив початок попої ери в історії людства. Слово “Баб” арабською значить “порота”, тобто Баб заявив про себе як про ворота нової ери світу і исесвітнього братства. Його місія — випередити появу іншого, більш вагомого Посланця, який об’єднає всі народи й установить на Землі справедливий і вічний мир.

Через сорок днів у Баба з’явилися послідовники, які почали поширювати його вчення по Персії, підготовляючи людей до приходу того, кого відкриє Бог. Послідовниками Баба стають кілька відомих учених і авторитетних релігійних діячів. Це викликало незадоволення правлячої верхівки, яка почала переслідувати бабітів. Самого Баба страчено 9 липня 1850 р.

Через два роки після страти Баба у бабітів з’явився лідер під ім’ям Багаулла. Він народився 1817 р. в одній з найвідоміших сімей Тегерана. З дитинства Багаулла був оточений багатством, комфортом і розкішшю. Як твердять його прихильники, свої надзвичайні знання він одержав від природи, а не від учителів і книг. Дуже любив птахів, дерева, квіти і віддавав перевагу життю за містом, а не в палаці. Багаулла витрачав гроші не на задоволення, а на допомогу бідним. Його дружина також походила з багатого роду, але подвір'я їхнього палацу завжди було відкрите для бідних. Історія життя і проповідницької діяльності засновника Віри багаї стверджує, що бідні люди прозвали Багауллу і його дружину “Батьком і Маті’ю бідних”.

Багаулла активно підтримував бабітів і за це врешті-решт опинився у в’язниці. Саме там йому було явище, яке відкрило йому, що він — “Той, Кого відкриє Бог”, той “Посланець”, про прихід якого пророкував Баб.

Публічне проголошення, що Багаулла є помазанником усіх релігій, що віра його належить всьому людству, що новий день займається над історією цивілізації, було зроблено вже після його звільнення у Багдаді, в саду Різван, протягом дванадцяти днів — з 21 квітня до 2 травня 1863 р. Цей період увійшов в історію як свято Різван, яке кожний рік відзначається прихильниками багаїзму у всьому світі на перший, третій і дев’ятий день травня.

Подальший шлях Багаулли знав як злети, так і падіння, як визнання його вчення, так і неприйняття.

Після того як 29 березня 1892 р. Багаулла помер, залишивши після себе більше 100 книг, головною з яких є “Кітаб-і-Агдас” (“ І&&&&& Іайсвитіша Книга ”, бл. 1872 р.), його послідовникам було проголошено духовний заповіт. В ньому старший син помазаппика Абдул-Бага (1844—1921) — призначався Головою Віри багаї і єдиним інтерпретатором вчення Багаулли. Абдул-Бага займався активним місіонерством у всіх куточках світу. В вересні 1911 р. відбувся його перший виступ у лондонській церкві Сіті Темпль. Протягом наступних років Абдул-Бага мандрує по Європі й Америці, пропагуючи вчення Багаї. З його ім’ям пов’язується боротьба за збереження єдності вчення Багаї, з початком побудови адміністративної структури Багаї.

Певну оригінальність мають віровчення і культ Багаї. В них центральне положення займає принцип єдності людства. В ході свого соціального розвитку людство проходить різні стадії, подібно до того, як людське тіло проходить різні етапи фізичного розвитку. За стародавніх часів люди жили ізольованими сімейними групами. Згодом ці групи перетворилися на племінні одиниці, з яких вийшли міста-держави, а потім і нації. Світова єдність, вчить Багаулла, є останньою стадією соціального розвитку людства на його шляху до зрілості.

Світова єдність стосується кожного, жодна людина не може залишитися поза нею. При цьому єдність, до якої йде людство, є єдністю у її розмаї, в межах якої, вчить Багаулла, будь-яка група людей може знайти найкращий вираз своїх прагнень та ідеалів. В той же час кожна група, кожний народ можуть використовувати здобутки, спадщину й ідеали інших.

Єдність світу буде досягнута, коли кожна окрема людина визнає єдність людства як центральний духовний принцип сьогодення. Ця єдність не буде введена якоюсь могутньою групою зверху, а поступово розвиватиметься в людській свідомості доти, доки люди не визнають, що “світ — єдина країна і всі люди — її громадяни”.

Послідовники Віри багаї вірять, що всі великі релігії світу божественні за походженням. Всі вони були повідомлені Богом в його Об’явленнях, в різних місцях і в різний час. Жодна епоха, вважають багаї, не залишалася без керівництва Бога, який керує через своїх Посланців, їх поява на Землі — подія настільки рідкісна, що людству відомо лише кілька імен: Крішна, Мойсей, Зороастр, Будда, Ісус Христос, Мухаммед, Баб, Багаулла. Кожний з них створив релігію й надихнув до розвитку самостійну цивілізацію. Сучасний прихильник багаї описав єдність Пророків так: “Вчення Мойсея як бутон, вчення Христа — квітка, вчення Багаулли — плід. Як квітка не вбиває бутон, так і плід не губить квітку. Вони не руйнують, не протистоять одне одному... Кожне нове Одкровення є іписанням попереднього. Вони лише різні стадії єдиної Релігії”.

Багаї шанують засновників усіх світових релігій і вважають святі книги цих релігій священними. Багаулла вважається ними останнім за часом Пророком Бога на Землі. Його місія — реалізувати єдність релігій світу. Віра, вчить він, є найперший фактор миру й справжнього прогресу людства. Між нею і наукою існує гармонія. Істинна віра й істинна наука не суперечать одна одній. Перша — необхідний помічник у духовному зростанні, а друга — засіб матеріального прогресу. Сучасники піддавали знущанню і запереченню не лише засновників релігій, а й піонерів науки. Тому, за Багауллою, істинна цивілізація стане можливою лише тоді, коли людство усвідомить необхідність як релігії, так і науки.

На думку багаї, кожна людина має право вирішувати самостійно, звертатися чи ні їй до Бога. Усякій індивідуальності притаманна найвища духовна природа, яку необхідно розвивати для того, щоб пізнати Бога і любити Його. Але кожна людина має й іншу природу — фізичну, тваринну; Багаулла вчить, що тіло людини повинно підпорядковуватися її душі. Найвища радість людини — в духовному, а не фізичному задоволенні. Якщо людина весь час робить погане, то це означає, що її тваринна натура розвинута в ній більше, ніж духовна. Такій людині необхідно з допомогою інших, більш духовних людей, розвивати свою вишу натуру.

Духовне, душа не розпадається зі смертю людини, як її тіло. Вона, звільнившись від тіла, продовжує свій розвиток і шлях до Бога. “Рай” і “Пекло” — у Вірі багаї певні стани, серед яких перший — це наближення до Бога, а другий — відхід від Нього.

З основних положень віровчення випливають і моральні принципи Віри багаї. Вони вимагають від віруючого справ, а не слів. Багаулла не сприймає аскетизму і дозволяє людині використовувати всі життєві блага, які надані Богом. Головний моральний принцип цієї релігії — будувати власне життя на основі Віри багаї й демонструвати цей приклад іншим людям. Якщо ж людина не захоче слухати багаї, то за неї необхідно тільки молитися, залишивши її на власному шляху до Бога.

У Вірі багаї відсутні професійні служителі культу. Кожний багаї є вчителем своєї релігії і вважає за свій обов’язок розповсюджувати вчення. Звідси інше найважливіше положення Багаулли — необхідність загальної початкової освіти: всі чоловіки й жінки повинні бути освіченими. До того ж, має сенс набувати знання тих мистецтв, наук, ремесел, які можуть принести людям користь і покращити життя на Землі. На незнанні дуже часто базуються шбо бони й марновірства. Оскільки люди різняться між собою здібностями і талантами, освіта повинна переслідувати ціль повного рої витку природних даних людини з тим, щоб досягти творчого сніп робітництва між ними. Тло такого співробітництва може бути лише духовне, але Багаулла вказує і на деякі конкретні кроки, які необхідно здійснити на шляху до загального мирного розвитку: ліквідація контрасту багатства і бідності як всередині націй, так і між ними; створення світової спільноти й світового парламенту на основі справедливої участі всіх народів; створення світового федеративного уряду; забезпечення загальних прав народів і відсіч агресії; встановлення міжнародної світової мови, яку, поруч з рідною, будуть вивчати в школі; вибір єдиної системи світового письма, встановлення загальної грошової системи тощо.

Багато уваги в етичній доктрині Віри багаї приділяється проблемам сім’ї та вихованню дітей. До заборон на аскетизм, професійне відправлення культу Багаулла додав заборону на вживання алкоголю, наркотиків, азартні ігри, позашлюбні зв’язки, крадіжки, гомосексуалізм, жорстоку поведінку з тваринами, а також заборону обдурювати, сповідати гріхи, кремацію, жебрацтво, злослів’я, работоргівлю, вбивства й поцілунки рук. Цим він, на думку багаї, приніс із собою закони Нової Ери, а також скасував деякі з них, що стали на заваді єдності людства і розвитку цивілізації.

Певну цікавість викликають свята, обряди й звичаї Віри багаї. Одна з найяскравіших рис, притаманних життю багаї, — гаряче бажання поділитися своєю вірою з усяким її шукаючим. Іншою унікальною особливістю цього життя є Адміністративний Порядок, що дозволяє кожному чоловікові, жінці, дитині стати частиною єдиної Всесвітньої общини багаї і взяти участь у розповсюдженні Віри на місцевому, національному і всесвітньому рівнях (так звані піонери).

Згідно з духовним заповітом Абдул-Баги, його старшого онука, Шогі Еффенді Раббані (1897—1957), призначено Охоронцем Віри багаї. Він вернувся до місця, де жив і був похований Абдул-Бага, де знаходяться склеп Багаулли і могила Баба. Тут Охоронець повинен був захистити Віру від поділу й розколів, які в минулому вичерпали духовні сили багатьох віровчень. При Охоронстві Шогі Еффенді Віра багаї стала розповсюджуватися в нових країнах багаїстська література була перекладена на багато мов світу. Його літературна спадщина включає історію першого століття ери багаї обсягом 181 тис. слів; надруковані листи — це ще близько 300 тис. слів тексту, Шогі Еффенді написав тисячі листів окремим особам, групам, комітетам, місцевим і національним Духовним Радам.

Просвітницька діяльність першого і єдиного Охоронця Віри багаї була перервана раптовою смертю у відносно ранньому віці. Його вдова написала найбільш вичерпану працю про чоловіка — книгу “Безцінний скарб” (450 ст.).

Згідно з положеннями віровчення багаї, Охоронець Віри повинен призначити свого наступника з числа своїх нащадків. Оскільки дітей у Шогі Еффенді не було і не знайшлося людини, яка відповідала б високим моральним вимогам, у 1963 р. створено виборчий орган — Всесвітній Дім Справедливості. Після вивчення священних текстів було оголошено, що “Того, Кого відкриє Бог”, вже не буде. З того часу усі питання вирішуються Всесвітнім Домом Справедливості — верховним і центральним органом Віри, який знаходиться на горі Кармель у місті Хайфа (Ізраїль).

1968 р. ВДС оголосив про створення Континентальних Колегій Радників — по три для Африки й обох Америк, по одній для Європи і Австралії, які зобов’язувалися працювати з Національними Духовними Радами. Обиралися вони на національних з’їздах під час свята Різван. У спокійній і молитовній обстановці учасники виборів таємно заповнювали бюлетень без усякого зовнішнього тиску, впевнені у правильності власного вибору. Хто б не був обраний, всі учасники голосування неодмінно щиро приймають обранця.

Багаїстські консультації водночас є процесом духовного злиття їхніх учасників і практичним методом прийняття рішень, адаптованим до здібності людини до спільних дій. З допомогою принципу погоджування, уміння проводити консультації багаї уможливлюють пошуки істини, необхідної для розв’язання тяжких завдань, висувають нові ідеї. Свобода висловлювати власні погляди відповідно до своєї совісті є істотною рисою багаїстських зборів, але її повинні використовувати помірковано, ввічливо і без приниження іншої думки.

У багаїстському календарі 19 місяців по 19 днів у кожному; всього це дає 361 день, і тому між 18 і 19 місяцями розмішуються 4 або 5 “вставних” дні. Баб назвав місяці відповідно до епітетів Бога. Щодо багаїстської доби, то вона починається і закінчується із заходом сонця.

У багаїстському році 9 свят, під час яких припиняється усяка робота. Три з них встановлені на пам’ять про Декларацію Багаул-ли, один — на пам’ять про Декларацію Баба. Два інших присвячені дням народження Баба і Багаулли, ще два встановлені в пам’ять про їх кончину. Дев’яте свято — Новий рік.

На початку кожного місяця багаїстами проводяться досить незвичні збори, які мають головним чином адміністративний характер. В цей час місцева Духовна рада радиться зі своєю общиною, знайомить її з планами, вислуховує побажання з питань, що мають загальний інтерес. Ці збори називають святом Дев’ятнадцятого дня, який складається з трьох частин. У першій частині співають, читають і декламують обрані місця з Писань багаї. У другій частині звітують про діяльність Духовної ради та її комітетів, а також комірника, після чого всі переходять до трапези, яка, залежно від ситуації, може складатися зі склянки води або солідного обіду.

У зв’язку з швидким поширенням Віри багаї по всьому світу передбачається будівництво в усіх континентах Будинків Поклоніння, які будуть репрезентувати міжнародну спільноту багаї. Вона вбачає себе як неурядову організацію, що тісно співпрацює з ООН на шляху забезпечення миру на Землі, прав людини і повного економічного та соціального розвитку народів нашої планети.

Громада багаї організована в 1990 р. і в Україні. У 1999 р. Національні Духовні Збори багаї України були зареєстровані, а проповідницька діяльність зводиться до просвітницької роботи через залучення як своїх, так і закордонних місіонерів. Багаї проводять зустрічі, лекції, консультації, збори, на яких розповсюджують історію й теорію Віри багаї, відповідну віровчальну літературу та популярні видання. Віруючі багаї, яких нараховується біля 1000, проживають майже в усіх областях України. Найбільші громади у Києві та Дніпропетровську.

Церква сайєнтології

Слово “сайєнтологія” в перекладі означає “науковчення”. Коротко зупинимося на проблемі співвідношення науки і релігії в цьому контексті. Ми звикли вважати їхню взаємодію як взаємозаперечення, хоча насправді справа набагато складніша. Майже всі сучасні релігії прагнуть використати наукові досягнення у власних цілях. Особливо це добре помітно у сфері медицини. В США неодноразово з’являлися самозвані лікарі душевних і фізичних захворювань, які твердять, що нібито вони досягай гармонії у єднанні розуму й віри, науки і релігії. Так, ще у 1875 р. було засновано церкву Християнської науки. У 20-40-х роках щойно минулого століття поширилося вчення “святого отця”, який регулярно інсценував сеанси “чудесного зцілення”. Керівник лабораторії психологічних досліджень у Лос-Анджелесі винайшов “прилад” під назвою “альфа-вимірювач”, який нібито допомагає тому, хто звернеться г о з д і л о. нетрадиційні релігії до нього по допомогу, досягти успіху в житті, уникати стресів, пізнати всі таємниці буття.

Те, що подібні “цілителі” мали певні успіхи, цілком закономірно, якщо врахувати, як зростають (“зі швидкістю злітаючої ракети”, за виразом американських експертів) алкоголізм і наркоманія. Кваліфікована медична допомога, в тому числі психотерапевтична, що необхідна при подібних захворюваннях, коштує досить дорого і доступна далеко не кожній людині. От вони й звертаються по допомогу до “наставників” і “цілителів”, які навіюють їм віру в благополучний кінець усіх хвороб та віру в успіх, не переймаючись тим, що вірогідність як першого, так і другого більш ніж сумнівна.

Зазначимо, що ідея лікування за допомогою містичних заклинань та магічних дій не змогла б довго утриматися в суспільстві, якби так чи інакше не підтверджувалася випадками “чудесних зцілень”, що вимагає з’ясування їхньої природи. Річ у тому, що практика психотерапії, лікування гіпнозом, навіюванням, яка сьогодні набула значного поширення і серйозних наукових обґрунтувань, пояснювалася свого часу “месмеризмом”, тобто псевдонауковими, спіритуалістичними доказами. Інакше у XVIII ст. й не могло бути, коли наука про людину робила тільки перші кроки.

Суть психотерапевтичного впливу полягає в тому, щоб пацієнт виступав не як пасивний об’єкт зовнішнього (фізичного, фармакологічного тощо) впливу, а міг би мобілізувати на боротьбу з хворобою всі свої внутрішні сили, глибинні регулятивні можливості центральної нервової системи, не досить вивчені й сьогодні. Ще донедавна гіпнотичне навіювання виявлялось найбільш ефективним, якщо воно проводилось від імені надприродних сил і утвердження волі всесильного бога, служило “граничною” підвалиною для надії, переконання, віри й сподівання.

На цих же засадах тримається світогляд “церкви сайєнтології”, яка прагне синтезувати дві речі: основи природничо-наукових знань у галузі психології та психотерапії й релігійні уявлення. Це дає змогу використовувати релігійні забобони і нечітку свідомість людей, обтяжених власними психологічними слабкостями. Водночас сайєнтологічна церква, що виникла внаслідок таких віянь, заслуговує на детальніший розгляд притаманних їй властивостей як одна з найбільших і найвпливовіших організацій нетрадиційної релігійності.

Засновник “Церкви сайєнтології” Лафаєт Рональд Хаббшрд (1911-1986) народився в американському штаті Небраска. В 12 років він познайомився з фрейдівським психоаналізом, завдячуючи знайомому морському офіцеру — першому військовому, що пройшов курс психоаналізу під керівництвом Зігмунда Фрейда. В молодості Хаббард багато мандрував по країнах Азії. Звідси сформувався його інтерес до доктрин індуїзму, буддизму і даосизму. Він також вивчав математику, інженерну справу та ядерну фізику в університеті Джорджа Вашингтона, хоча й не закінчив його. В роки Другої світової війни Хаббард був мобілізований у воєнно-морський флот і брав участь у Філіппінській кампанії. Після демобілізації він пробував свої сили на літературній ниві, опублікував кілька фантастичних романів. Однак прибутки від цієї діяльності не задовольнили колишнього морського офіцера, і у 1949 р. на лекції в Нью-Йорку він, за свідченням часопису “Тайме Мегезін”, заявив: “Смішно писати, одержуючи пенс за слово. Коли хтось справді хоче заробити мільйон доларів, то кращий шлях — заснувати власну релігію”.

Десь через рік було опубліковано книгу Л.Р. Хаббарда “Діанетика: сучасна наука про душевне здоров’я”. Це написаний Малозрозумілою мовою переказ психоаналітичних і психологічних рекомендацій та фантазій автора.

Мозок представлений у цій книзі як добра лічильна машина, котрій потрібний правильний детектор, який допомагає виліковувати психози, неврози й підвищувати “коефіцієнт інтелектуальності”. У книзі роз’яснювалося, що діанетика володіє психотерапевтичною технікою, за допомогою якої можуть бути вилікувані всі неорганічні захворювання мозку і всі психотерапевтичні хвороби. З виходом “Діанетики” Хаббард організовує широку мережу психотерапевтичних сеансів, обіцяючи через “технологію духовного очищення” корінне поліпшення і вдосконалення духовних здібностей. У результаті людина має досягнути стану, який Хаббард називає “чистотою”, тобто звільненням “безсмертної душі”. Результатом такої “чистоти” є звільнення “за допомогою підсвідомого або реактивного почуття” від травмуючого досвіду минулого, від картин, що врізалися в пам’ять. На “виході” такого очищення людина стає “кліром”.

Проте Хаббард не зупиняється на організації банальних лікувальних сеансів, оточуючи їх глибокодумними розмірковуваннями й ритуалами, повними позаземної таємниці. В 1954 р. в Лос-Анджелесі ним та його послідовниками-“клірами” була організована нова церква. Доктрина почала розповсюджуватися в Австралії, Новій Зеландії, ПАР. У 1955 р. у Вашингтоні з’являється Основоположна церква, організовується Академія сайєнтології. ‘Кліри”, “очищені” створюють свою богослужбову практику, церковні обряди, стають активом секти. Західна преса того часу характеризувала їх як “групу псевдонаукових містичних фанатиків’.

Розглянемо теорію Хаббарда, що є сумішшю уривчастих відомостей про комп’ютерну технологію із спрощеним уявленням про буддизм та індуїзм і практикою східних релігійних наставників (гуру). Згідно з теорією, можна відкрити єдину причину психозів, неврозів, насильств та розладу в соціальному житті, а також — у нежилі. Причина полягає у невмінні управляти роботою власного мозку, нерозумінні його “божественної сутності”. Кожна подія в житті індивіда, згідно з Хаббардом, нібито вкладається в мозаїчну структуру головного мозку. Неприємні події, невдачі, страхи, розчарування тощо не вписуються повністю в цю структуру, випадають з неї і з-під влади індивіда, але опісля проявляються у формі ірраціональної поведінки, що не відповідає ситуації. Лікування передбачає виявлення таких подій (вульгаризована техніка психоаналізу), потім їх локалізацію шляхом застосування “електропси-хометра” або “Е-вимірювача” Хаббарда, виявлення їхніх відбитків — “енграм” і, нарешті, нормалізацію розумової діяльності, емоцій, волі.

Створений Хаббардом прилад (“Е-вимїрювач”) складається з гальванометра, здатного фіксувати електропровідність шкіри, що змінюється від певного стану індивіда, і батарейки, з’єднаної з двома бляшанками, що пацієнт бере в руки. Для досягнення мудрості, доброго здоров’я і найвищої духовної досконалості застосовуються сеанси “обробки” або “прослуховування”. При цьому людина сідає навпроти інструктора і з’єднується з “Е-вимірювачем”. Інструктор ставить різні запитання, пов'язані з минулим людини, яка на них відповідає. Вважають, що різке відхилення стрілки засвідчує крайнє збудження клієнта, викликане “усвідомленням” умов, за яких він колись дістав психічну травму. Ці відкладення в свідомості, колишні хворобливі досвіди, душевні потрясіння Хаббард назвав “еиграмами”. Для їх усунення прослуховувач (інструктор) повторює запитання, доки прилад не покаже, що реакція стала “нормальною” і відповідь не пов’язана з хворобливим станом психіки. Оскільки у житті людини є чимало складностей, то така практика може розтягуватися на багато місяців і навіть років. Сама людина без допомоги сайєнтологічної церкви, мовляв, не здатна ні зрозуміти джерело «енграм», ні позбутися їх. Вони отруюють її душевне здоров’я.

Хаббард постійно твердив, що виходить із суто наукових методів. Однак він жодного разу не зміг представити достовірних доказів. Звичайно, в деяких випадках подібні сеанси, особливо спочатку, справляють благотворний вплив на стан людини: вона відчував душевний спокій, позбавляється колишньої нервовості, невираз ного неспокою тощо. Тому завдання й полягає в тому, щоб пояснити механізм дії подібних процедур. Зазначимо, що маніпуляції послідовників Хаббарда відтворюють розроблену 3.Фрейдом теорію психоаналізу, але в гранично спрощеній і вульгаризованій формі. Йдеться про розуміння несвідомого, про душевні травми, про причини неврозів, про вплив дитячих переживань на психіку дорослої людини тощо. Головне полягає в тому, що Хаббард так чи інакше відтворює принципову схему сеансів психотерапії, практиковану

3. Фрейдом і його послідовниками: вишукування причин неврозу, виведення колишнього досвіду на рівень свідомого, терапію словом. Тому в тих випадках, коли сеанси клінічно показані для певного захворювання, вони неодмінно справлять благотворний вплив.

1955 р. Хаббард проголосив себе пророком вчення про “тетана”— особливого духа, який після смерті людини переселяється до іншого тіла, і про “тета” — духовну першооснову руху й розвитку неживої матерії. За Хаббардом, усе в світі створили тета-ни і правили ним 40 млрд років. Однак в результаті випадкового кривавого катаклізму тетани втратили свою божественну сутність і з’явились на землі, ставши бранцями матерії. Люди — це депресивні тетани. Релігія Хаббарда береться принести людям спасіння і повернути їм божественну сутність. Хаббард вважав, що його вчення є духовним завершенням буддизму: повернення тетанові його божественної сутності — це, по суті, вихід з нескінченної низки перероджень. Це, безперечно, вульгаризація буддизму, його складної релігійної доктрини. З нього Хаббард, як бачимо, бере одне з центральних положень — уявлення про вічне переселення душ, або інкарнацію. Використання буддизму пояснюється не тільки тим, що він на той час входив у моду, а й тим, що вчення про інкарнацію дало змогу надати тривіальній психотерапевтичній практиці космічно-світоглядні виміри.

Справді, енграми почали тепер вважатися не просто психічними травмами, набутими у буденному земному існуванні, а душевними рубцями, надбаними за всі минулі втілення “тетана”. Тим самим “Е-вимірювач” набуває принципово нового значення — не як скромний інструмент врятування “одноразового” людського існування, а як єдиний спосіб ліквідації в усьому Всесвіті болючих наслідків коловороту “тетанів”.

Керівники “Церкви сайєнтології” запрошують віруючих особисто випробувати їхню цілющу дію. Вони уникають виступів з критикою інших релігійних течій, а від людини, що прилучається до їхніх “лікувальних програм”, не вимагають розриву з її колишньою вірою. Віротерпимість пояснюється місіонерськими міркуваннями. Віровчення, догматика не відіграють в сайєнтологічній церкві вирішальної ролі, це лише вихідний пункт для атаки на людську свідомість, для якої застосовується витончена психотехніка.

У повсякденній діяльності Церква сайєнтології — це воєнізована організація, з ретельно відпрацьованою технікою вербування, жорсткою ієрархічною структурою, деспотичними порядками, покликаними утримувати паству в межах казарменої дисципліни. Особливе служіння в церкві має “Морська організація’ — фактичний аналог чернецтва: її члени живуть колоніями, щодня працюють по 12 годин, а отримують мізерну платню.

Вербуванням нових “пацієнтів” займаються спеціально підготовлені місіонери. Людині, яку вдається зацікавити, пропонують на вибір різноманітні програми Церкви. Всі вони платні, перші шість сеансів коштують 70 доларів. Дальші “прослуховування” значно підвищуються в ціні. Прибутки приносить продаж “Е-вимірювача” — по 800 марок за одиницю (його собівартість — 60 марок) і продаж творів Хаббарда, що дало, наприклад 1979 р., Церкві тільки у ФРН 15 млн марок (за повідомленням журналу “Штерн”). Крім того, керівництво “Церкви сайєнтології” експлуатує своїх рядових членів, примушуючи їх працювати на свою користь. В результаті Церква володіє величезними коштами. Хаббард придбав у Англії розкішний маєток, який спочатку належав індійському магараджі, і переніс туди свою штаб-квартиру. 1977 р. за свій будинок у Голівуді він заплатив 5,5 млн доларів; в Кліутері (Флорида) придбав розкішний готель, перетворений на тренувальний центр для інструкторів найвищого рангу. 1983 р. американський журнал “Тайм” писав, що власність Церкви сайєнтології становить понад 280 млн доларів.

Л. Хаббард нібито володів особистим майном у 7 млн доларів. Одним з його придбань є флотилія океанських кораблів. Лідери сайєнтології заявляють, що на кінець XX ст. церква нараховувала більш ніж 8 млн своїх послідовників, 82 церкви і майже 200 місій у 105 країнах світу. Приблизно мільйон послідовників є прямими членами церкви, вони регулярно роблять внески, відвідують різноманітні курси й “класи”, поширюють книги і брошури Хаббарда, вступають у контакти з її центрами, сподіваючись надолужити здоров’я, купують сайєнтологічну літературу, користуються препаратами на зразок таблеток діанезину, які нібито підвищують життєвий тонус.

У січні 1986 р. Л.Р. Хаббард помер, але історія однієї з начисленніших і найскандальніших сект нашого часу на цьому не закінчилась. Його нащадки, які, прагнучи слави й наживи, продовжують експлуатувати створену ним організацію, — типовий продукт кризових процесів, що відбуваються у сучасному суспільстві. Саме це спричинило бурхливу діяльність прихильників сайєнтології на теренах СНД.

Становлення Церкви сайєнтології супроводжувалося численними конфліктами з владою. Причина їх у подвійній природі сайєнтології. З одного боку, вона претендувала на статус релігії, а з другого — була терапією, котра допомагала заробляти гроші. Це заважало владі визначити налоговий статус організації. У США, Австралії та в інших країнах процес легалізації закінчився визнанням релігійної природи сайєнтології і наданням їй податкових пільг. А в ФРН, Бельгії, Франції, навпаки, — невизнанням.

У Росії це питання остаточно не вирішене. Активне проникнення сайєнтологів до цієї країни розпочалося у 1991 р. Через два роки в Кремлівському Палаці з’їздів відбулася презентація російського перекладу “Діанетики”. Популярні видання газети “Аргументи і факти” і “Собєсєднік” публікують “моральний кодекс” секти “Дорога до щастя”. В Москві та інших містах відкриваються хаббардівські “коледжі” й курси з менеджменту. Глави суб’єктів Федерації (Новгород), мери великих міст (Перм) стають партнерами секти. В 1994 р. Управлінням юстиції зареєстрована Сайєнтологічна церква Москви. Вона не веде чіткого переліку кількості своїх прихильників, але заявляє про те, що в столиці приблизно 10 тис. осіб активно використовують принципи сайєнтології.

В Україні робилися неодноразові спроби легалізації Церкви сайєнтології. Однак більшість компетентних експертів у нашій державі вважають цю неорелігію деструктивним тоталітарним культом, а деякі народні депутати навіть вбачають в її діяльності загрозу національній безпеці країни. Так, член Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки й оборони В. Кири-лов написав депутатське звернення до СБУ, Генпрокуратури, Міністерства освіти і науки, витяги з якого варто процитувати: “В Україні намагається легалізуватись міжнародна релігійна організація “Церква сайєнтології”, центр якої знаходиться за межами нашої держави. За свою протизаконну діяльність ця структура переслідувалась правоохоронними органами багатьох країн світу, в тому числі більшості країн Європейського Союзу... Керівників сайєнтологічних центрів звинувачували у застосуванні до своїх адептів шкідливих методів психологічного тиску, несплаті податків, різноманітних фінансових махінаціях, спробах викрадення державних таємниць. Джеральд Армстронг — американець, якому двадцять один рік тому вдалось вийти з даної секти, неодноразово заявляв, що вона є не релігійною організацією, а “групою ненависті, мафіозною групою та міжнародною розвідувальною мережею”. Його думку поділяють дуже багато експертів — криміналістів, релігієзнавців, психіатрів зі світовим ім’ям.

Наприклад, 26 квітня 2006 р. Т. Дмитрієва, яка є керівником Наукового центру соціальної та судової психіатрії ім. В.П. Сербського — найшановнішого психіатричного центру Росії, публічно висловила стурбованість впливом “Церкви сайєнтології” на душевне здоров’я жителів РФ. Вона зазначила, що “зараз у нас особливі проблеми з сайєнтологами, котрі втручаються в усі сфери життя”. Зокрема, за її словами, сайєнтологи здійснювали спроби вербування серед жертв теракту в Беслані, та “жителі міста виявили дуже сильний спротив секті”.

Місцеві осередки “Церкви сайєнтології” намагаються зареєструватися в різних містах України. У багатьох з них вони отримують опір органів влади. Так, 23.09.2004 року організації було відмовлено у реєстрації Київською міською адміністрацією. Це рішення, згідно з даною постановою, було мотивоване тим, що статут “Церкви сайєнтології міста Києва” та її культова практика “не відповідають вимогам статей 3,4, 18, та 24 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації””.

“Церква сайєнтології” намагається одержати державну реєстрацію у місті Харкові. Там знаходиться найбільш потужний на сьогодні сайєнтологічний центр. Він називається “Гуманітарний центр Хаббарда”. За визначенням деяких фахівців, загальна сума прибутків зазначеної структури за надання т. зв. сайєнтологічних послуг (релігійні семінари, вивчення робіт Хаббарда, сповідь тощо) становить більш ніж 219 000 гривень щорічно. Незважаючи на великі прибутки, керівники центру звітують у податкову адміністрацію про відсутність будь-яких фінансових надходжень. Вважаю, його діяльність повинна бути перевірена компетентними органами — податковою адміністрацією та прокуратурою, оскільки несплата податків та незаконна релігійна практика в нашій державі підпадає під визначення протиправної діяльності.

Особливо бурхливу діяльність “Церква сайєнтології” розгорнула у м. Вишневому Київської обл. Там адептам секти вдалося завербувати навіть голову міськради. Під його тиском наприкінці 2003 р. в усіх школах міста була проведена програма “Нарконон”, яка під приводом боротьби з наркоманією намагалась залучити школярів до лав деструктивного культу. Зазначимо, що в Росії програма “Нарконон” визнана небезпечною для здоров’я та заборонена у державних медичних закладах наказом Міністерства охорони здоров’я. Згідно з матеріалами міської газети м. Вишневого “Новий день” від 20 квітня 2005 р., мер проходив курси сайєнтології у місті Санкт-Петербург (Росія), перераховуючи за це значні валютні кошти, яких він не міг мати, живучи на скромну заробітну платню державного службовця. Як член Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони вважаю, що діяльність “Церкви сайєнтології”, яка намагається вербувати нових адептів в органах влади, незаконно запроваджувати релігійні курси у школах, по суті, ставлячи експерименти на здоров’ї українських дітей, може становити загрозу державній безпеці. Настійливо прошу перевірити зазначені факти та вжити заходів щодо припинення протиправної діяльності сайєнтологів. Також вважаю, що реєстрація “Церкви сайєнтології” та пов’язаних з нею структур шкодить Україні”

Щось подібне до сайєнтології лягло в основу руху фанатичних послідовників “Білого братства”, або так званого вчення “Юс-малос”, що передбачає “Божественну програму фохатизації Землі” (фохата — світлова енергія кванта). Автор-конструктор всього цього — киянин Ю. Кривоногов, він же пророк Юоан Свамі, твердить, що це “наука про Світло, про устрій Світу, всієї Системи Світобудови, про Любов Господню, про Перетворення і фохатизацію людства...” Мовляв, вчення включає: “Уявлення про Верховну Особу Бога, новий часовий виток, у який входить планета Земля; перевтілення Божественних Монад; прийдешнє; тонкий ангельський світ; перетворення землян; розкриття Закону Вічності; мікроструктуру аури людини; діагностику стану душі й тіла; езотеризм Космічно-Божественної програми Юсмалос” тощо. Для обернених у віру Кривоногова людей сучасне суспільство взагалі не існує, бо, за настановою їхнього “пророка”, складається лише з “хулителів-безбожників”, які тільки й думають, щоб швидше знищити найсвітліше божество юсмаліан — Марію Деві Христос. Марія Деві — в миру М. Двигун — лікар-терапевт за фахом, приєдналася до вчення, залишивши сім’ю і ставши дружиною Ю. Кривоногова. Вони зібрали до 2-х тисяч активних членів братства, які почали проводити діяльність антисуспільного спрямування, що була припинена правоохоронними органами, а керівників братства було засуджено.

Таким чином, зупинити переможну ходу “Білого братства” по Україні та СНД вдалося лише завдяки жорстким адміністративнним заходам та арештові її провідників. Негативне ставлення суспільства до сект після історії з “Великим Білим братством”, яке шокувало українців, закріпилося після скандалів, пов’язаних з екстремістськими закордонними культами “АУМ Сінріке”, “Церква сонця”, “Церква вічного життя” тощо. Однак немає гарантії, що на берегах Дніпра не з’явиться нове “Біле братство”. Успіхи або невдачі неорелігій залежатимуть від того, наскільки успішно традиційні конфесії будуть задовольняти релігійні потреби громадян України.

 

Сатанізм

Увесь спектр шанувальників темних сил і тих, хто обожнює зло, можна поділити на наступні групи: сатаністські секти, групи прихильників демона, низку окремо практикуючих чарівників і відьом, члени таємних громад.

У США і Західній Європі діють чимало диявольських культів. “Тисяча перша церква Трапезонда” (Сан-Франциско), “Церква останнього суду” (Лос-Анджелес), “Громада Асмодеуса” (Вашингтон), “Міжнародна асоціація відьом і чарівників” (Нью-Йорк), “Міжнародний центр магії” (м. Блуа, Франція), різноманітні групи культу Буду (язичницький культ вестіндійського походження), культи Афіни Паллади, Ісіди, богині Кали (Кала — богиня зла), таємні союзи-коледжі друїдів тощо.

Сатаністські культи особливо розповсюджені у США і Західній Європі. Всесвітні центри сатанізму знаходяться в США та Англії. Сатаністи — це прихильники обожнення сил зла, поклоніння Сатані (від давньоєвр. сатан, букв. — протидіючий, диявол). За вченням багатьох релігій, Сатана — злий дух або голова злих духів, причина зла у світі, володар пекла, який штовхає людей до гріха. Історично джерела віри в Сатану кореняться в уявленнях первісного суспільства про добрих і злих духів. З розвитком суспільства й ускладненням духовного життя людини формуються уявлення про ієрархію головних і підпорядкованих духів, які у процесі розвитку монотеїстичних релігій трансформувалися в уявлення про Сатану. Для визначення диявола вживаються також імена: Вельзевул, Люцифер (Люципер), Мефістофель, Воланд та ін.

Сатаністи прийшли із Стародавнього Іраку і набули особливого поширення в Європі у середні віки. Поклоніння Сатані має глибоке історичне коріння. Ім’я Сатани в різних мовах звучить по-різному: Шайтан — арабською, Сет — єгипетською, О-яма — японською, Дев — персидською, Бехерит — сирійською. Тому до сатаністських культів можна зарахувати всі культи, які поклоняються Сетові, Бехеритові, Деву, Шайтанові, О-ямі та ін. Протягом століть це поклоніння мало більш таємний, ніж тепер, характер, в якому переважали антирелігійні, а то й безбожні мотиви.

У центрі традиційного сатанізму стоїть поклоніння особистості Диявола. Тому в доктрині все перевернуто: диявол християнства стає богом сатаністів, християнські доброчесності розглядаються як вади, а вади диявола вбачаються цнотливим. Життя сприймається як безперервна боротьба між силами світла і темряви, підсумком якої є незаперечна перемога темних сил.

Основні практичні акценти в цьому контексті робилися на тезі про те, що людина не повинна стримувати свої плотські бажання, а навпаки заохочувати їх. Вся її діяльність має бути спрямована на те, щоб після смерті отримати місце в пеклі як служителя диявола, тому що краще служити Сатані, відчайдушно виконуючи його волю, ніж Богові.

У Європі пік захоплення сатанізмом припадає на середину XVII ст., і розповсюджується він в достатньо високих світських колах. Як жертви на чорні меси сатаністів поставлялися сотні малюків. Саме тоді були розроблені жорстокі сатаністські обряди. Однак жертва для сатаністів — не вбивство саме по собі, а смертні муки живої істоти. Вибір жертви досить простий. Як правило, це той, хто серйозно образив або порушив спокій сатаністів. Тим самим він начебто дав дозвіл на свої муки і загибель. Замість справжньої жертви дуже часто використовується її образ: кукла, малюнок, фото, письмовий або словесний опис. Образ знищується, наприклад, втиканням в нього голок, цвяхів тощо. Використовуються в сатаністській культовій практиці і кроваві жертвоприношення: ритуальне катування і вбивство тварин, а інколи — й людей.

Однією із найстрашніших дій у сатанізмі вважається так зване енвольтування. Воно зорієнтоване на загибель людської мішені. Волосся, зуби, навіть фото давалося проковтнути живій жабі, котра отримувала при цьому ім’я жертви. Після цього жабу вішали у пічну трубу, протикали ЇЇ цвяхом, супроводжуючи цю дію страшними прокляттями. Воля агента енвольтування в екстазі стає такою ядовитою, що нещасна жертва знемагає від невідомої, але виснажливої хвороби, у лікуванні якої навіть наука буває безсильною. Однак, якщо жертва вгадує енвольтування і відводить його наслідки, то відьма чи чарівник перебирають на себе його дію.

Сучасний сатанізм також здебільшого асоціюється з чорною магією та різноманітними таємничими ритуалами. Його ідейним натхненником вважається випусник Кембриджа, окультист і автор низки магічних книг Алістер Кроулі (1875-947), який звав себе звіром Апокаліпсиса. Він вважав, що “Сатана — це не ворог людини, а життя, світло й любов”. “Роби, що хочеш, — це єдиний закон” — дана цитата з “Книги Закону” Кроулі повною мірою відображає загальну спрямованість сучасного сатанізму, який підтримує, наприклад, усі види сексуальної активності людини, що задовольняє її бажання: від гетеросексуальності до гомосексуальності. Тому сатаністи XX ст. практикують не тільки криваві, а й сексуальні оргії.

Філософія життя сатаніста, за А. Кроулі, це пошук насолод. Сатаніст бере вигоду з усього того, що приходить у світ за допомогою диявола. Адепти сатанізму повинні поділяти наступні положення: вседозволеність, тваринне існування, нічим не стримуване роздумування, доброта тільки до тих, хто цього заслужив, мстивість, тваринна природа людини, вчинення гріхів.

Свої знання Кроулі брав з практики йоги і буддійських тантричних обрядів, бував у Китаї і Гімалаях. Твори цього англійського містика, який не приховував своїх симпатій до А. Гітлера (1889-945), склали основу багатьох сатаністських культів, у тому числі найбільшого з них — Церкви Сатани.

Церква Сатани заснована Ентоні Шандором ЛаВеєм (1930— 1997), колишнім циркачем, органістом у нічному клубі (акомпаніатор стриптиз-шоу Мерилін Монро), фотографом сан-франциського департаменту поліції і актором (у 1968 р. він виконав роль диявола у фільмі

Р. Поланського “Дитина Розмарі”). Про народження церкви ЛаВей сповіщає в ніч з 31 квітня на 1 травня 1966 р. (Вальпургієва ніч). З цього часу (1966 р.) сатаністи ведуть своє літочислення. Сатаністські зібрання й семінари в оригінальній будівлі ЛаВея (колишній бордель) відрізнялися екстравагантністю. Наприклад, після лекції про канібалізм присутніх пригощали запеченим жіночим стегном (подарунок від сатаніста-хірурга) з гарніром з гусениць. Дім ЛаВея стає однією з головних примітних будівель Сан-Франциско, в якій живуть нетутешні тварини (леопард, лев).

У ньому проводиться безліч різних культових атракціонів, які приваблюють велику кількість журналістів. Практикуються публічні сатаністські хрещення, сатаністські похорони, загальні молитви, де вівтар зображує голу красуню, набуває популярності рев’ю “Відьми без ліфчика”. В ролі однієї з “сатаністських відьом” в ньому була задіяна відома Сюзана Еткінс, котра через кілька років разом з поплічниками ритуально вб’є вагітну дружину режисера Р. Поланського.

Після цих подій даний сатаністський культ стає найзнаменитішим у США. Відразу він нараховує декілька тисяч адептів. Церква Сатани проходить процедуру офіційної реєстрації, але в 1990 р. урядом США вона була позбавлена всіх податкових пільг, які надавалися релігійним об’єднанням. У 90-ті рр. ЛаВей відходить під справ, а місце керівника “Церкви” займає його донька. Незадовго до смерті ЛаВей потурбувався про власну епітафію: “Я жалкую лише про ті часи, коли був добрим”. Він відомий ще одним парадоксальни