Тема 7: Правові засади здійснення банківського нагляду України

План семінарського заняття

1. Співвідношення понять «банківське регулювання» та «банківський нагляд».

2. Необхідність проведення банківського нагляду.

3. Завдання банківського нагляду.

4. Структура банківського нагляду.

5. Роль НБУ у здійсненні банківського регулювання та нагляду.

6. Особливості адміністративного регулювання банківської діяльності.

7. Індикативне регулювання.

8. Характеристика банківських ризиків.

9. Оцінки діяльності банків за системою CAMELS.

Як відомо, надійне та ефективне функціонування банків­ської системи держави є необхідною умовою економічної стабільно­сті в цілому. З метою забезпечення стабільності банківського сектору у державі має бути організована адекватна система регулювання у за­значеній сфері. Державне управління в сфері банківської діяльності здійснюється шляхом реалізації уповноваженими органами держави функцій банківського регулювання та банківського нагляду. І Необхідно зазначити, що у юридичній науці існують різні по­зиції щодо співвідношення понять «банківське регулювання» та «банківський нагляд».

Бан­ківське регулювання — це система заходів, за допомогою яких держава через центральний банк забезпечує стабільне та безпеч­не функціонування банківської системи.

Законодавче визначення вказаних термінів міститься у Законі України «Про Національний банк України». Так, згідно з цим Зако­ном банківське регулювання — одна із функцій Національного бан­ку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяль­ності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.

Банківський нагляд — це система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками і а іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність, законодавства України і встановле­них нормативів з метою забезпечення стабільності банківської сис­теми та захисту інтересів вкладників і кредиторів банку.

Тобто, банківське регулювання, на думку законодавця, поля­гає у встановленні «правил гри» на ринку банківських послуг, годі як банківський нагляд — у контролі за їх дотриманням.

З нашої точки зору, термін «регулювання» по відношенню до банківської діяльності ми можемо розглядати у широкому та у вузькому розумінні. У широкому розумінні державне регулюван­ня в сфері банківської діяльності якраз і включає всю систему за­ходів, які вживаються уповноваженими органами держави для забезпечення сталого та надійного функціонування банківського і сектора. У вузькому розумінні банківське регулювання — це діяльність уповноважених органів, яка полягає у виданні правових актів у сфері банківської діяльності.

Наглядово-контрольна система передбачає декілька напрямів діяльності, зокрема:

· державний нагляд;

· внутрішній банківський контроль;

· зовнішній аудит.

Державне регулювання діяльності банків здійснюється у таких формах:

I. Адміністративне регулювання:

• реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;
• встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;
• застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;
• нагляд за діяльністю банків;
• надання рекомендацій щодо діяльності банків.

II. Індикативне регулювання:

• встановлення обов'язкових економічних нормативів;
• визначення норм обов'язкових резервів для банків;
• встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;
• визначення процентної політики;
• рефінансування банків;
• кореспондентських відносин;
• управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;
• операцій з цінними паперами на відкритому ринку;
• імпорту та експорту капіталу.

Головними завданнями, що стоять перед будь-якою системою банківського нагляду,є:

· гарантія здоров’я банківського сектору для підвищення та сприяння економічному зростанню країни;

· захист вкладників, які розміщують свої кошти в банках;

· підвищення конкуренції в банківському секторі;

· підвищення ефективності банківської справи та справедливий розподіл кредиту в економіці.

Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності.

При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності. При здійсненні банківського нагляду Національний банк України може користуватися послугами інших установ за окремими угодами. У разі відкликання у банку банківської ліцензії Національний банк України повідомляє про це відповідні органи інших держав, в яких банк мав філії або кореспондентські та інші рахунки.

Національний банк України здійснює банківський нагляд на індивідуальній та консолідованій основі і застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності. У разі розгляду Національним банком України питань щодо застосування заходів впливу до конкретного банку для надання пояснень запрошується голова правління (ради директорів) або голова спостережної ради цього банку, за винятком випадків призначення тимчасового адміністратора або відкликання ліцензії банку і призначення ліквідатора. При здійсненні нагляду за установами, що ведуть банківську діяльність в інших державах, Національний банк України співпрацює з відповідними органами цих держав. Повідомлення, надіслане відповідними органами інших держав, може використовуватися тільки в таких цілях:

для перевірки ліцензії установи на право ведення діяльності; для перевірки права на здійснення банківської діяльності.

Система банківського нагляду в Україні скоординована за верти­каллю і функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та територіальних управлінь НБУ. Вона має такі рівні:

■ відділ банківського нагляду територіального управління НБУ;

■ комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків при тери­торіальному управлінні НБУ;

■ начальник територіального управління НБУ;

■ відповідні департаменти банківського нагляду НБУ;

■ заступник Голови Правління НБУ;

■ комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків НБУ.

Структура банківського нагляду в Україні змінювалася декілька разів. За сучасних умов структура банківського нагляду включає в себе такі департаменти:

■ департамент банківського регулювання і нагляду;

■ департамент методології банківського регулювання і нагляду;

■ департамент реєстрації та ліцензування;

■ департамент запобігання використанню банківської системи для легалізації кримінальних доходів та фінансування тероризму.

Система банківського нагляду на рівні відповідних департаментів банківського нагляду Національного банку України виконує такі функції:

■ реєстрація банків і ліцензування банківської діяльності;

■ економічний аналіз, розроблення нормативів регулювання діяль­ності банків;

■ інспектування банків;

■ робота з проблемними банками, здійснення нагляду за проблемни­ми банками, які у встановленому порядку отримали сукупний рейтинг "граничний" (4) та "незадовільний" (5);

■ координація інформації щодо банківського нагляду.

Система банківського нагляду на рівні територіального управління Національного банку України виконує такі функції:

■ погодження на відкриття банківських установ та дозволів бан­ківським установам на здійснення банківських операцій;

■ інспектування банків і банківських установ;

■ обробка економічної інформації;

■ здійснення нагляду за банками, які у встановленому порядку отримали сукупний рейтинг "сильний" (1), "задовільний" (2) та "посередній" (3).

Комісія Національного банку України з питань нагляду та регулюван­ня діяльності банків є органом, спеціально створеним для проведення скоординованої, зваженої та послідовної політики щодо здійснення нагляду за діяльністю банків в Україні, який сприятиме успішному функціонуванню українських банків, надійному захисту інтересів їх вкладників і кредиторів, прогнозуванню та своєчасному реагуванню на зміни, що відбуваються у банківській системі України. Комісія у своїй діяльності керується чинним законодавством Украї­ни, нормативними актами Національного банку України. Комісію очолює голова на рівні першого заступника Голови Прав­ління Національного банку України. Обов'язки голови Комісії у разі його відсутності виконує заступник голови Комісії на рівні заступника Голови Правління Національного банку України. Персональний склад Комісії затверджується Правлінням Націо­нального банку України.

Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема:

• кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення;
• комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають;
• тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.

Банки самостійно вирішують і створюють органи управління фінансовими ризиками з метою забезпечення сприятливих фінансових умов захисту інтересів вкладників та інших кредиторів.

Результатом нагляду НБУ за діяльністю банківських установ є визначення рейтингової оцінки фінансового стану комерційного бан­ку. Така оцінка важлива не лише для визначення стану справ безпо­середньо у банку, але й для порівняння з результатами діяльності інших банків. Особливого значення визначення рейтингової оцінки банків має на загальнодержавному рівні, оскільки ця інформація дозволяє цент­ральному банку визначити стан банківської системи в цілому, оцінити динаміку діяльності банків, віднесених до певних груп (класу, кате­горій) тощо.

Рейтинг банків - це загальноприйнята система оцінки діяль­ності банківських установ на основі аналізу фінансових показників і даних балансу банку.

Рейтингова оцінка діяльності банку полягає у виведенні узагаль­нюючої оцінки на основі оцінки за основними напрямами діяльності банку (рівнем рентабельності, рівнем ліквідності, показниками достат­ності капіталу, якості активів та ін.). З метою оцінки фінансового стану банків рейтинговий підхід передбачає розроблення системи числових значень показників, на основі яких була б можливість у кінцевому підсумку віднести той чи інший банк до певної групи.

У міжнародній практиці розрізняють три основних методипо­будови рейтингів:

1) номерний - полягає у побудові співвідношень значень показ­ників фінансового стану банку і, відповідно, присвоєння кожному з цих співвідношень певного місця у рейтингу. Дана система в основ­ному розрахована на слабо деталізовану методику з невеликою кількістю показників, що впливають на фінансовий стан банків. При цьому шкала критеріальних значень номерного методу невелика;

2) бальний - дозволяє провести оцінку фінансового стану банку в балах, присвоєних йому за кожним оціночним показником. Узагаль­нена бальна оцінка банку дозволяє віднести банк до певної групи банків і використовується, зазвичай, в складніших методиках визна­чення рейтингу банків;

3) індексний - на основі даного методу розраховується індекс кожного з оціночних показників фінансового стану банків відносно базисних значень чи середніх значень, розрахованих за кілька років. Визначивши індекси за окремими показниками, здійснюють розраху­нок комбінованих індексів, попередньо зваживши індивідуальні індек­си за їх часткою у сукупності. Рейтинг на основі індексного методу орієнтується не на статистичне значення, а на показники, зважені на ризик (аналізуються як балансові, так і позабалансові дані), що перед­бачає більш детальний аналіз діяльності банку.

Рейтингова оцінка діяльності банку тісно взаємозв'язана з мето­дикою аналізу доходів банку, його платоспроможності і ліквідності, а також з методикою аналізу кредитного портфелю, кредитоспромож­ності клієнтів банку тощо. Рейтингова оцінка комплексно характери­зує діяльність банку, оскільки здійснюється як за активними, так і за пасивними операціями.

Залежно від зацікавлених в рейтинговій оцінці банку суб'єктів рин­ку (кредиторів банку, власників банку, клієнтів банку, держави) така оцінка може бути проведена власними силами банку, спеціальним рейтинговим агентством на основі угоди з банком, органами бан­ківського нагляду. З метою визначення загального стану банків, а також забезпе­чення стабільності банківської системи, нагляд НБУ за діяльністю банків ґрунтується на оцінці ризиків банківської діяльності, розрахо­ваних на основі рейтингової системи САМЕLS. Ця система дозволяє визначити загальний стан банку на підставі єдиних критеріїв, що охоплюють діяльність банку за усіма основними напрямами.

Метою оцінки діяльності банку за рейтинговою системою САМЕLS є своєчасне визначення банків, фінансовий стан яких незадовільний, операції чи менеджмент мають недоліки, що можуть призвести до банкрутства банку та вимагають посиленого контролю з боку підроз­ділів банківського нагляду НБУ, а також вжиття відповідних заходів для виправлення виявлених недоліків у діяльності банку та стабілі­зації його фінансового стану.

Визначити рейтинг банку за системою САМЕLS можна лише під час комплексної інспекційної перевірки, провівши ретельний аналіз стану банку, що дає можливість об'єктивно оцінити ризики банку та процес управління ними.

Основою рейтингової системи САМЕLS є оцінка ризиків та визначення рейтингових оцінок за такими основним компонентами:

■ С (саріїаі агіециасу) - достатність капіталу;

■ А (аззеї циаіігу) - якість активів;

■ М (тапа§етепі) - кваліфікація менеджерів;

■ Е (еагпіп§5) - дохідність;

■ L (Ііяиісіігу) - ліквідність;

■ S (хепзіїіуе) - чутливість до ринкового ризику.

Під час здійснення інспекційної перевірки складаються довідки про інспектування кожного компонента рейтингової системи, які до закінчення строку проведення інспектування повинні бути погоджені з працівниками банку, відповідальними за певний напрям роботи. Після закінчення перевірки (на основі інформації, що міститься в довід­ках про перевірки кожного компонента рейтингової системи) склада­ється звіт про інспектування та визначаються рейтингові оцінки усіх компонентів системи САМЕLS а також комплексна рейтингова оцінка.

Згідно рейтингової системи САМЕLS кожному банку визначається цифровий рейтинг за усіма показниками, а комплексна рейтингова оцінка визначається на підставі рейтингових оцінок за кожним із компонентів, що оцінюються за п'ятибальною шкалою (де оцінка "1" є найвищою, а оцінка "5" - найнижчою):

■ рейтинг 1 - фінансове становище банку відмінне, стійке щодо зов­нішніх фінансових та економічних потрясінь, немає потреби втру­чатися у фінансову діяльність банку оргачам банківського нагляду;

■ рейтинг 2 - фінансове становище банку добре, стабільне і дозво­ляє йому без труднощів долати економічні коливання; втручання органів банківського нагляду є обмеженим і здійснюється лише у обсягу, що необхідний для виправлення виявлених у процесі бан­ківського нагляду недоліків;

■ рейтинг 3 - банк має фінансові, операційні чи технічні проблеми, що призводять до неспроможності долати труднощі при несприят­ливих змінах економічної ситуації; органи банківського нагляду здійснюють втручання у діяльність банку з метою усунення недолі­ків, оскільки банк може збанкрутувати, якщо такі заходи виявляться неефективними;

■ рейтинг 4 - банк має серйозні фінансові проблеми, існує велике ймовірність його банкрутства; це вимагає детального нагляду тг контролю, а також чіткого плану усунення виявлених недоліків)

діяльності банку;

■ рейтинг 5 - імовірність банкрутства банку в найближчий період часу є значною, виявлені недоліки у його діяльності є настільки значними та небезпечними, що необхідна термінова підтримка фінансового стану банку зі сторони акціонерів чи інших джерел необхідні серйозні коригуючи заходи (ліквідація банку, об'єднання продаж).

Визначення рейтингу за кожним із компонентів надійності комерційного банку має різну базу. Наприклад, для достатності капіталу якості активів та дохідності встановлені критеріальні рівні по п'яти бальній системі; для ліквідності основне значення має аналіз динаміки відповідних показників; для кваліфікації менеджменту - наявність власної політики банку та ефективність її виконання.

Банки, що отримали комплексну рейтингову оцінку "1" або "2", надійними за всіма показниками, вважаються стабільними і такими що мають кваліфіковане керівництво.

Якщо банк отримав комплексну рейтингову оцінку "З", то це свідчить про наявність суттєвих недоліків у діяльності банку, які можуть призвести до значних проблем щодо платоспроможності та ліквідності банку. У даному випадку служба банківського нагляду НБУ та чіткі вказівки керівництву банку щодо подолання виявлених у діяльності банку проблем.

Банки, що отримали комплексну рейтингову оцінку "4" або "5' мають серйозні проблеми, що вимагають ретельного нагляду і спеціальних заходів оздоровлення. Така оцінка діяльності банку свідчить про те, що загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні заходи служби банківського нагляду.

 

Самостійна робота студентів

 

1. Мета та основні види інспекційних перевірок банків.

2. Світовий досвід організації банківського нагляду.

3. Базельський комітет з питань банківського нагляду та основні принципи ефективного банківського нагляду.

Інспекційні перевірки на місцях дають можливість перевірити ступінь достовірності інформації, яку переда­ють банки наглядовим органам та скласти максимально точне уявлення про фінансовий стан банку, якість його ме­неджменту.

Перевірки здійснюють із метою визначення рівня безпеки та стабільності операцій банку, достовірності звітності банку та дотримання банком законодавства України про банки і бан­ківську діяльність, а також нормативно-правових актів НБУ.

За часом проведення перевірки поділяють на планові та позапланові. Планові перевірки здійснюють відповідно до плану, затвердженого НБУ, не частіше одного разу на рік. Про проведення планової перевірки НБУ зобов'язаний повідомити банк не пізніше як за десять днів до її початку. НБУ може прийняти рішення про проведення позаплано­вої перевірки банку за наявності обґрунтованих підстав. Це рішення має підписати Голова НБУ або уповноважена ним особа¹.

За способом проведення перевірки поділяють на виїз­ні та безвиїзні.При проведенні виїзних перевірок банки зобов'язані забезпечити інспекторам НБУ та іншим уповно­важеним ними особам вільний доступ до всіх документів та інформації з дотриманням вимог чинного законодавства, а при перевірці на місці — можливість вільного доступу в ро­бочий час у всі приміщення банку. Крім того, законодавство покладає на керівництво банку обов'язок призначати ком­петентного представника для надання необхідних докумен­тів та пояснень, а також забезпечення приміщенням для ро­боти працівників служби банківського нагляду НБУ.

Планування інспекційних перевірок банків І та II групи поклада­ється на Національний банк. При цьому територіальні управління здійснюють планування інспекційних перевірок інших установ банків самостійно з подальшим розглядом і погодженням планів з Націо­нальним банком та остаточним їх затвердженням заступником Голови Національного банку.

Координація планування інспекційних перевірок банків, які мають мережу філій та інших власних підрозділів в інших регіонах, прово­диться територіальними управліннями за місцезнаходженням цих банків за погодженням з Національним банком.

Річні та квартальні плани інспекційних перевірок затверджує ди­ректор Департаменту банківського регулювання і нагляду та погоджує перший заступник Голови Національного банку, або заступник Голови Національного банку, який за функціональними обов'язками керує службою банківського нагляду.

Затверджений річний або квартальний план інспекційних перевірок надсилається територіальним управлінням та іншим відповідним струк­турним підрозділам Національного банку до 25-го числа місяця, що передує відповідно року або кварталу, у якому здійснюватиметься інспекційна перевірка, і є обов'язковим для виконання.

НБУ розробив порядок проведення інспекційних перевірок, згідно якого виїзна інспекційна перевірка складається з таких трьох етапів:

• підготовка до проведення інспектування;
• процес інспектування;
• оформлення результатів інспектування.

Підготовка до проведення інспектування здійснюється шляхом ана­лізу результатів безвиїзного нагляду, інформації від інших структурних підрозділів Національного банку про діяльність банку та матеріалів банку і триває від одного до семи робочих днів залежно від виду пере­вірки та величини банку. Підрозділ інспектування для підготовки до інспекційної перевірки може запитати потрібну інформацію у інших підрозділів служби бан­ківського нагляду та Національного банку.

Підрозділи безвиїзного нагляду відповідно до затвердженого плану інспекційних перевірок подають підрозділам інспектування матеріали для проведення підготовки до комплексного інспектування не пізніше ніж за сім робочих днів до його початку.

Ці матеріали мають містити таку інформацію:

а) стан банку на дату інспектування, тенденції, що були в банку про­тягом періоду інспектування, та результати аналізу зазначених да­них (у тому числі аналізу показників системи раннього реагування);

б) показники економічних нормативів за станом на дату інспектуван­ня та протягом періоду інспектування з результатами аналізу за­значених даних та з викладенням причин порушення (якщо воно є) установлених нормативів;

в) звітність банку, що є в розпорядженні підрозділу безвиїзного нагляду, за станом на дату інспектування або на попередню звітну дату, якщо строки подання звітності для банку не настали;

г) опис проблем, що є в банку за станом на дату інспектування та були протягом періоду інспектування, із зазначенням їх причин;

ґ) заходи впливу до банку, які були застосовані Національним банком протягом періоду інспектування, та заходи, вжиті банком, щодо усунення порушень і недоліків у роботі;

д) сфери діяльності банку, що потребують особливої уваги під час виїзного інспектування (із зазначенням конкретних рахунків, дат операцій, сум тощо);

е) інша інформація про діяльність банку, яка може бути корисною для інспектування.

У разі прийняття рішення про проведення позапланової перевірки підрозділ безвиїзного нагляду терміново готує та надає підрозділу інспектування потрібну для інспекційної перевірки інформацію за­лежно від підстав проведення цієї перевірки та встановлених проблем у діяльності банку.

Результати процесу підготовки до інспектування оформляються як звіт про підготовку до інспектування, який обов'язково має містити інформацію про:

а) стан банку на дату інспектування або на попередню звітну дату, якщо строки подання банками звітності, на підставі якої визнача­ється фінансовий стан, не настали;

б) тенденції у банку протягом періоду інспектування;

в) обсяги інспектування;

г) питання, що потребують особливої уваги під час проведення інспектування;

г) розрахунок часу, що потрібний на перевірку окремих сфер діяльності;

д) графік проведення інспектування.

Інспектування банків І та II групи здійснюється під керівництвом інспекторів центрального апарату Національного банку. Інспекційні групи комплектуються службовцями підрозділів банківського нагляду територіальних управлінь. Службовці територіальних управлінь Націо­нального банку залучаються для участі в комплексних інспекційних перевірках банків І та II групи відповідно до плану-графіка, що за­тверджується разом з річним планом інспекційних перевірок.

Протягом тижня до початку інспектування проводиться попередня зустріч з керівниками банку, на якій обговорюються обсяги та методи, а також різні організаційні питання щодо майбутнього інспектування. Від банку для участі в зустрічі запрошуються голова ради або його заступник, голова та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер і керівники структурних підрозділів банку.

Інспектування здійснюється відповідно до Методичних вказівок з інспектування банків в Україні, схвалених постановою Правління Національного банку України від 18.05.1999 р. № 241, та згідно із затвердженим планом і розробленим графіком інспектування. План інспектування кожного банку складається з урахуванням результатів процесу підготовки до проведення інспектування та затверджується директором Департаменту банківського регулювання і нагляду Націо­нального банку або керівником територіального управління НБУ. Під час проведення комплексної інспекційної перевірки або за результатами інспекційної перевірки з окремих напрямів діяльності/ операцій банку (та/або його філій чи інших власних підрозділів банку) складаються довідки про перевірку.

За результатами комплексного інспектування банку на підставі довідок про перевірку окремих напрямів діяльності/операцій банку (у тому числі його філій та/або інших власних підрозділів, що пере­вірялися під час проведення комплексної перевірки банку) складається звіт про інспектування.

Звіт про інспектування має визначену форму, яка затверджується заступником Голови НБУ, який згідно з розподілом функціональних обов'язків здійснює керівництво службою банківського нагляду Націо­нального банку.

Звіт про інспектування складається у двох примірниках. Один примірник звіту залишається в Національному банку (територіальному управлінні НБУ), другий - надається раді та правлінню банку разом із супровідним інформаційним листом, який має містити загальний висновок про результати проведеної інспекційної перевірки. Звіти, довідки про інспектування та інші матеріали щодо інспек­тування є конфіденційною інформацією та власністю Національного банку та не підлягають публічному розголошенню. Розкриття інфор­мації, що міститься у звіті чи довідці, здійснюється в порядку, перед­баченому законами України.

У разі встановлення за результатами проведеної інспекційної пере­вірки фактів порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку, вимог чинного зако­нодавства України, нормативно-правових актів Національного банку або здійснення ризикових операцій, що загрожують інтересам вклад­ників чи інших кредиторів банку, підрозділ Національного банку, службовець якого був керівником інспекційної групи, готує пропо­зиції про застосування до об'єкта перевірки відповідних заходів впливу. Обґрунтовані пропозиції щодо застосування заходів впливу разом з документами, що підтверджують факт порушення законодавства або здійснення ризикових операцій, підрозділ інспектування передає підрозділу безвиїзного нагляду для застосування адекватних заходів впливу.

У світовій практиці існують різні підходи до організації банківсь­кого нагляду. З інституційної точки зору можна виділити три групи країн, що відрізняються способами організаційної побудови органів нагляду, місцем та роллю центрального банку в цих структурах (табл. 7.1):

1) країни, у яких нагляд здійснюється виключно центральними банка­ми (Австралія, Велика Британія, Іспанія, Італія, Португалія, Україна);

2) країни, у яких нагляд здійснюється центральним банком разом з іншими органами (США - разом з Міністерством фінансів, Швей­царія - разом з Федеральною банківською комісією, Німеччина -разом з Федеральною службою кредитного контролю);

3) країни, у яких нагляд за діяльністю комерційних банків здійсню­ється не центральним банком, а іншими органами (Канада, Австрія, Фінляндія, Норвегія, Швеція).

Таким чином, органи нагляду можуть бути різними за статусом, але серед них майже завжди є державні. Система органів нагляду у тій чи іншій країні відображає специфічні особливості політичного та соціально-економічного розвитку країни, її традиції тощо.

На сучасному етапі Базельський комітет забезпечує систематичне співробітництво країн світу з питань нагляду і регулювання банківської діяльності, а також розробляє основні принципи банківського нагляду.

Базельський комітет діє як громадська організація і його висновки не мають правової сили. Комітет розробляє лише загальні підходи і стандарти щодо регулювання банківської діяльності і нагляду, які мають рекомендаційний характер. Проте, враховуючи високий авто­ритет Базельського комітету, підготовлені ним директиви сприйма­ються як обов'язкові у більшості країн світу.

Важливим результатом роботи Базельського комітету є розробка 25 принципів ефективного банківського нагляду (вересень 1997 р.), що стали орієнтирами для органів нагляду всіх країн світу. Принципи визначають критерії, за якими можна оцінити ефективність банківсь­кого нагляду.

Принципи ефективного банківського нагляду розкривають:

■ передумови ефективного банківського нагляду;

■ ліцензування і структуру нагляду;

■ пруденційні правила і вимоги;

■ методи поточного банківського нагляду;

■ вимоги щодо інформації;

■ офіційні повноваження наглядових органів);

■ транснаціональні банківські операції.

При розробці принципів банківського нагляду враховувалися такі засади:

■ основна мета банківського нагляду полягає в тому, щоб забезпечу­вати стабільність фінансової системи і довіру до неї з боку вклад­ників та інших кредиторів;

■ для ефективного виконання своїх обов'язків наглядовий орган по­винен мати операційну незалежність, кошти, повноваження отри­мувати від банків інформацію, право примусового виконання його рішень;

■ наглядовий орган має розуміти характер ділової активності банків і вживати заходів щодо забезпечення ними адекватного управління ризиками;

■ орган нагляду повинен стежити за тим, щоб банки мали у своєму розпорядженні ресурси, необхідні для покриття ризиків, достатній обсяг капіталу, надійний менеджмент, систему бухгалтерської звітності та внутрішнього контролю;

■ тісне співробітництво наглядових органів різних країн є об'єктив­ною необхідністю.

Викладені принципи слід розглядати як мінімальні вимоги, які кожна країна доповнює, виходячи з властивих лише їй умов і мож­ливих ризиків. Базельський комітет із питань регулювання діяльності банків вважає, що дотримання кожною країною зазначених вище принципів буде кроком уперед у справі зміцнення фінансової стабіль­ності у національному і в міжнародному масштабі. Тому Комітет має намір активізувати взаємодію з наглядовими органами різних країн світу, надавши їм значні інвестиції на технічну допомогу та навчання персоналу.

Нині Комітет продовжує розробляти найважливіші елементи бан­ківського нагляду, зокрема стандарти, які стосуються ключових аспек­тів контролю за банківськими ризиками.

Рекомендована література:

1. Основна: 4,5,7,8,10,11

2. Додаткова: 7,11,13,20

Закони України 1,6,16,21