Тема 5. Правове положення Національного банку України

План семінарського заняття

1. Суть подвійної правової прироби НБУ.

2. Національний банк України як юридична особа.

3. Організаційна структура Національного банку України.

4. Правовий статус філій НБУ.

5. Органи управління та організація роботи НБУ.

6. Правовий статус Ради НБУ.

7. Суть терміну «підзвітність Національного банку України».

8. Основні завдання і функції Національного банку України.

9. Суть грошово-кредитної політики, яку здійснює НБУ.

10. Методи грошово-кредитного регулювання з боку НБУ.

11. Взаємозв’язок відсоткової ставки банків і облікової ставки НБУ.

Діюча в країні банківська система виникла на основі прийнятого Верховною Радою України Закону України „Про банки і банківську діяльність ”. Відповідно до цього Закону сучасна банківська система України представлена двома рівнями банків. На першому рівні виступає Національний банк Украйни (НБУ) з відповідною мережею своїх установ (із своїми філіями); на другому – комерційні банки різних видів і форм власності, спеціалізації та сфер діяльності.

НБУ, будучи головним банком держави, виступає координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці країни. НБУ – центральний банк держави, її емісійний центр – є власністю держави і підзвітний Верховній Раді України. НБУ проводить єдину грошово-кредитну політику, регулює діяльність банківської системи в цілому, організує і здійснює міжбанківські розрахунки. При введенні власної валюти несе повну відповідальність за забезпечення її стабільності, отримує монопольне право на випуск в обіг грошей, встановлює курс грошової одиниці відносно валют інших країн, організовує та забезпечує діяльність державної скарбниці України.

НБУ і його регіональні управління в рамках резервної системи виконує функції, які в основному притаманні центральним банкам більшості країн світу, здійснює емісію грошей і організовує їх обіг; організує розрахунки між іншими кредитними установами, концентрує кредитні ресурси і передає їх за плату іншим банкам, тобто є своєрідним кредитором останньої інстанції для комерційних банків, здійснює управління і планує напрями і масштаби використання кредитних ресурсів і грошового обігу; організовує касове виконання державного бюджету та обслуговування державного боргу країни, організує інкасацію та перевезення грошових знаків і цінностей; здійснює ліцензування банківської діяльності. Національний банк представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях, де міждержавне співробітництво передбачено на рівні центральних банків.

Національний банк України нагромаджує золотовалютні резерви, які зараховуються на баланс Національного банку, здійснює операції щодо їх розміщення, в тому числі в іноземних банках, самостійно або через банки, уповноважені ним на виконання зовнішньоекономічних операцій.

НБУ є юридичною особою, має свій статут і печатку із зображенням Державного герба України, здійснює господарську діяльність.

Таким чином, діяльність НБУ скерована на забезпечення єдиної державної політики в галузі грошового обігу, кредитування, фінансування і розрахунків у народному господарстві.

Правова природа Національного банку України має свої особливості. З одного боку, Національний банк є юридичною особою і може укладати цивільно-правові угоди з комерційними банками і державою. А з іншого, – він має широкі владні повноваження щодо управління грошово-кредитною системою держави. Таким чином, Національний банк України має подвійну правову природу. Звертаємо увагу на те, що Національний банк України є органом зі спеціальним статусом. Це означає, що він не відноситься до жодної гілок влади.

Структура Національного банку будується за принци­пом централізації з вертикальним підпорядкуванням.

До системи Національного банку входять центральний апарат, і (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-Монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця країни, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банків­ські навчальні заклади й інші структурні одиниці і підрозділи, необ­хідні для забезпечення діяльності Національного банку. Національний банк в межах, визначених законодавством, са­мостійно вирішує питання організації, створення, ліквідації та реорганізації структурних підрозділів та установ Національного у, його підприємств, затверджує їх статути та положення. Дня інкасації та охорони цінностей і об'єктів Національний банк мас відомчу охорону.

Важливими структурними елементами структури Національ ­ ного банку України є його філії. Філії (територіальні управління) Національного банку не мають статусу юридичної особи і не можуть видавати нормативні акти, діють від імені Національного банку в межах отриманих від нього повноважень. Згідно з Положенням до філій НБУ належать такі територіальні управління:

• Головне територіальне управління Національного банку України в Автономній Республіці Крим;

• Головне управління Національного банку України по м. Києву і Київській області;

• територіальні управління Національного банку України в областях.

Таким чином, в основі створення філій НБУ лежить принцип адміністративно-територіального поділу. Створення, реорганізація та ліквідація територіальних управ­лінь здійснюються за рішенням Правління Національного банку. Баланс територіальних управлінь є складовою консолідованого балансу Національного банку.

Керівними органами НБУ є Рада Національного банку України та Правління Національного банку України. Президент України та Верховна Рада України призначають по сім членів Ради Національного банку. Голова Національного банку призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від консти­туційного складу терміном на п'ять років. Правління Національного банку очолює Голова Національного банку. Кількісний та персональний склад Правління Національного ба­нку затверджується Радою Національного банку. Рада Національного банку дає оцінку діяльності Правління Національного банку щодо виконання Основних засад грошово-кредитної політики та з інших питань, рішення з яких є обов'язковими для Правління Національного банку. Таким чином, Правління, на відміну від Ради Національного банку, яка визначає основні засади грошово-кредитної політики України, безпосередньо забезпечує реалізацію зазначеного на­прямку фінансової політики держави.

Національний банк підзвітний Президенту України та Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень.

Підзвітність означає:

• призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку Верховною Радою України за поданням Президента України;
• призначення та звільнення Президентом України половини складу Ради Національного банку;
• призначення та звільнення Верховною Радою України половини складу Ради Національного банку;
• доповідь Голови Національного банку Верховній Раді України про діяльність Національного банку;
• надання Президенту України та Верховній Раді України двічі на рік інформації про стан грошово-кредитного ринку в державі.

Вихо­дячи із норм зазначених у законодавчих актах, функції Національного банку можна поділити на такі дві групи: основна функція НБУ; інші (допоміжні) функції НБУ.

..... Основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності національної грошової одиниці України гривні. Для здійснення основної функції Нац банк здійснює, зокрема, такі функції:

• відповідно до розроблених Радою Національного банку У країни Основних засад грошово-кредитної політики визначає та Проводить грошово-кредитну політику;

• монопольно здійснює емісію національної валюти України їм організує її обіг;

• виступає кредитором останньої інстанції для банків;

• встановлює для банків правила проведення банківських операцій бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

• організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та ста­тистики платіжного балансу;

• визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

• визначає напрями розвитку сучасних електронних банківсь­ких технологій, створює, координує та контролює створення еле­ктронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації ба­нківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

• здійснює банківське регулювання та нагляд;

• веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банків­ської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

• складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогно­зування;

• здійснює відповідно до визначених спеціальним законом пов­новажень валютне регулювання, визначає йог їдок здійснення опе­рацій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцен­зію Національного банку України на здійснення валютних операцій;

• забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резе­рвів і здійснення операцій з ними та банківськими металами;

• представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків.

Грошово-кредитна політика –це визначена сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредиту. Що спрямовані на забезпечення стабільності національної валюти, стримування інфляційних процесів в економіці країни, регулювання економічного росту, забезпечення зайнятості населення та вирівнюванні платіжного балансу країни.

Існують три основні засоби кредитно-грошового контролю: операції на відкритому ринку;

зміна резервної норми; зміна облікової ставки. Слід зазначити, що грошово-кредитна політика може проводитися за допомогою адміністративних, ринкових та змішаних методів регулювання.

Основні засади грошово-кредитної політики ґрунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та Основних параметрах економічного та соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

 

Самостійна робота студентів

 

1. Незалежність центрального банку держави як умова стабільності національної грошової одиниці.

2. Принципи організації діяльності НБУ.

Центральні банки створені та функціонують у бага­тьох країнах. Вони відрізняються за назвами, порядком утво­рення, обсягом повноважень. Проте, незважаючи на певні об'єктивні відмінності, центральним банкам притаманні спіль­ні риси. Центральний банк характеризується подвійною правовою природою: з одного боку, він є органом державної влади, уповноваженим здійснювати державне управління в сфері бан­ківської діяльності, а з іншого, — банківською установою, яка здійснює банківські операції, виступає кредитором останньої інстанції для інших банків.

Дослідження свідчать, що за своїм правовим статусом центра­льний банк має бути незалежною і впливовою установою, яка здійснює грошово-кредитне регулювання на основі закріплених за ним законом повноважень та забезпечує надійність і стабільне функціонування кредитно-банківської системи. Однак у реальних умовах незалежність багатьох центральних банків виявляється обмеженою, зокрема у результаті конфліктів, що виникають че­рез протиріччя між задекларованими урядом завданнями еконо­мічної політики і необхідністю підтримки стабільності націона­льної грошової одиниці⁷⁴.

Правовий статус Національного банку України визначений, в першу чергу, Конституцією України та Законом України «Про Національний банк України».

Згідно зі статтею 99 Конституції України Національний банк України є центральним банком України, основною функцією якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці України — гривні.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України є центральним бан­ком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повнова­ження і принципи організації якого визначаються Конституці­єю України, цим Законом та іншими законами України. У цьо­му визначенні закріплена подвійна правова природа Національ­ного банку України: з однієї сторони, він є центральним бан­ком, тобто, банківською установою, яка має право здійснювати певні банківські операції у порядку, визначеному банківським законодавством, а з іншої сторони — особливим органом дер­жавного управління.

Працюючи над даним питанням студенти також повинні звернути увагу на характеристику принципів таких як: принцип законності, нормотворчості центрального банку, незалежності, принцип економічної самостійності, принцип спеціальної правоздатності, принцип організації НБУ на базі державної власності, принцип здійснення банківської діяльності без мети отримання прибутку, принцип централізації, принцип вертикальної структури управління, єдності системи центрального банку, принцип колегіальності управління. Принципи системи НБУ можна визначити як закріплені в законі, обов’язкові до виконання основоположні ідеї й положення, що найбільш повно і всебічно відображають особливості побудови НБУ та правовідносин, що виникають у зазначеній сфері.

 

Індивідуальна робота студентів

 

1. Застосування заходів впливу Національним банком України до банків за порушення ними банківського законодавства. (Підготовка доповіді).

 

Працюючи над питанням, яке винесене на індивідуальне опрацювання необхідно розглянути нормативну базу яка регулює основні положення застосування заходів впливу Національним банком України до банків за порушення ними банківського законодавства.

Відповідно до статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного ба­нку України відповідно до цього Закону, банківського законодав­ства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню має право застосувати заходи впливу, до яких відносяться:

1) письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправданих витрат банку, обмеження невиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи від­чуження неефективних інвестицій;

2) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програ­ми фінансового оздоровлення банку або плану реорганізації банку;

3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів до усунення Порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо;

4) видати розпорядження щодо:

а) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;

б) встановлення для банку підвищених економічних нормативів;

в) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами;

г) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику;

д) заборони надавати бланкові кредити;

е) накладення штрафів на:

• керівників банків у розмірі до ста неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян;

• банки відповідно до положень, затверджених Правлінням Національного банку України, але у розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду;

е) тимчасової, до усунення порушення, заборони власнику істотної участі в банку використовувати право голосу придбаних (паїв) у разі грубого чи систематичного порушення ним вимог цього Закону або нормативно-правових актів Національного банку України;

ж) тимчасового, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади у разі грубого чи систематичного порушення цією особою вимог цього Закону або нормативно – правових актів Національного банку України:

з) реорганізації банку;

и) призначення тимчасової адміністрації.

У разі порушення Закону чи нормативно-правових актів Наці­онального банку України, що спричинило значну втрату активів або доходів, і настанні ознак неплатоспроможності банку Національний банк України має право відкликати ліцензію та ініціюва­ти процедуру ліквідації банку згідно з положеннями цього Закону.

Якщо в діях керівника банку або фізичної особи чи представ­ника юридичної особи — власника істотної участі, якій пред'яв­лено обвинувачення у вчиненні злочину, не встановлено складу злочину, але має місце порушення вимог Закону або нормативно-правових актів Національного банку України або якщо таку осо­бу визнано винною у вчиненні корисливого злочину із призна­ченням покарання без позбавлення волі, Національний банк України має право видати банку розпорядження про звільнення такої особи з посади або заборону користуватися правом голосу придбаних акцій (паїв).

Особу, яку на підставі розпорядження Національного банку України було відсторонено від посади або якій тимчасово забо­ронено користуватися правом голосу придбаних акцій (паїв), мо­же бути поновлено на посаді або відновлено у використанні пра­ва голосу придбаних акцій (паїв) лише на підставі попереднього дозволу Національного банку України.

Рішення Національного банку України щодо призначення тимчасової адміністрації є виконавчим документом.

Порядок застосування заходів впливу та санкцій за порушення банківського законодавства закріплений у статті 74 Закону Украї­ни «Про банки і банківську діяльність». Згідно з цією статтею штрафи на керівників та службових осіб банку, фізичних осіб — власників істотної участі накладаються в порядку, передбаченому Кодексом України про адміністративні правопорушення. Порядок застосування заходів впливу, передбачених цим Законом, а також розмір фінансових санкцій, що застосовуються до банків та інших юридичних осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Націо­нального банку України, встановлюються законами України та но­рмативно-правовими актами Національного банку України.

Такий порядок встановлений Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення бан­ківського законодавства, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 р. № 369.

Згідно з цим Положенням заходи впливу застосовуються На­ціональним банком на підставі:

• результатів інспекційних (планових та позапланових) пере­вірок діяльності банків чи їх філій;

• результатів аналізу дотримання банками вимог банківського законодавства з використанням статистичної звітності, щомісяч­них і щоденних балансів тощо;

• результатів перевірок діяльності банків аудиторськими організаціями, уповноваженими відповідно до чинного законодавства на їх здійснення;

• пропозицій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі порушення банком норм Закону України «Про Фонд гарантуван­ня вкладів фізичних осіб»;

• результатів перевірок дотримання банками валютного зако­нодавства, здійснених уповноваженими працівниками Націона­льного банку, що містять виявлені порушення банківського зако­нодавства, нормативно-правових актів Національного банку або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вклад­ників чи інших кредиторів банку.

При здійсненні нагляду за установами, що ведуть банківську діяльність в інших державах, Національний банк співпрацює з відповідними органами цих держав. Повідомлення, надіслане відповідними органами інших держав, може використовуватися лише з такою метою:

• для перевіряння ліцензії установи на право ведення діяльності;

• для перевіряння права на здійснення банківської діяльності.

Слід зазначити, що заходи впливу, які застосовуються Національ­ним банком до банків, мають бути адекватними конкретним пору­шенням, які ними були допущені. Вибір адекватних заходів впливу та застосовуються до банків відповідно до банківського законодавст­ва та вказаного вище Положення, має здійснюватися з урахуванням:

• характеру допущених банком порушень;

• причин, які зумовили виникнення виявлених порушень;

• загального фінансового стану банку та рівня достатності капіталу;

• розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників.

 

Рекомендована література:

1. Основна: 1,3,4,6,7,8,10

2. Додаткова: 1,6,8,11,13