У сучасному світі є популярною ідея постіндустріального суспільства з його орієнтацією на інформаційні технології та сферу послуг, і в той же час переважна частина матеріальних цінностей у світовій економіці продовжує вироблятися в промисловому виробництві та сільському господарстві. Це особливо стосується країн, що розвиваються та не володіють передовими технологіями і фінансовою інфраструктурою, і економіка яких існує переважно за рахунок використання природних ресурсів.
Україна є однією з таких країн, в народному господарстві якої домінують галузі пов’язанні з експлуатацією природних ресурсів, валовий продукт якої переважно формується за рахунок видобувних, а не переробних виробництв. Маючи достатні природні та інші ресурси для сталого соціально-економічного розвитку, українська держава натомість має проблеми з наповненням бюджету.
В умовах затвердження ринкової економіки в Україні збори за спеціальне використання вод та лісів відіграють велику роль у наповненні бюджетних ресурсів, які потім використовуються для стимулювання раціонального використання і охорони цих об’єктів. Основне значення в цьому процесі відіграє механізм справляння зборів, затверджений чинним Податковим Кодексом України (далі ПК України), який, на нашу думку, характеризується певною недосконалістю. Тому надзвичайно актуальною є проблема вдосконалення правового механізму справлянням відповідних зборів. Надходження від зборів за використання води, поряд зі зборами за скидання забруднюючих речовин, мають становити фінансову базу заходів щодо охорони вод, відтворення водних ресурсів, попередження шкідливої дії води та ліквідації її наслідків. Цю функцію збори через заниженість нормативів та відсутність їх зв’язку з потребами водоохоронної діяльності не виконують.
Фіскальне регулювання водокористування на сучасному етапі розвитку продуктивних сил не володіє достатнім набором методів та важелів, які б дали змогу посилити бюджетонаповнюючу функцію залучення водних ресурсів у відтворювальний процес, активізувати процеси економії водних ресурсів, забезпечити ефективний перерозподіл водного доходу між бюджетами різного таксономічного рівня, запобігти надмірному забрудненню природних водних об’єктів. Це зумовлено відсутністю належної уваги до проблем адміністрування водно-ресурсних платежів і розширення податкової бази фіскального регулювання водокористування, а також упередженим ставленням владних інститутів до водного доходу як вагомого чинника наповнення державного і місцевих бюджетів. Крім того, нормативи плати за спеціальне використання водних ресурсів та забруднення природних водних об’єктів мають символічний характер, не відзначаються диференційованістю і рентною орієнтованістю [29].
Основним принципом економічного регулювання використання, відтворення та охорони водних об’єктів є платність водокористування. Сутність економічного регулювання використання, відтворення та охорони водних об’єктів передбачає створення відповідної системи, яка володітиме достатнім набором податкових та кредитних підойм стимулювання ощадливого водокористування (рис. 3.1).
| Система економічного та податкового регулювання водокористування |
| Справляння податків і платежів, пов’язаних з користування водними об’єктами |
| Фінансування відновлення та охорони водних об’єктів |
| Система економічного стимулювання раціонального використання, відтворення та охорони водних об’єктів |
| Податкові та інші пільги особам, які виконують роботу по відновленні водних об’єктів |
| Надання пільгових кредитів на виконання робіт з відновлення та охорони водних об’єктів, попередження та ліквідації шкідливої дії води |
| Встановлення податкових, кредитних та інших пільг, наданих водокористувачам |
Рис.3.1. Система економічного та податкового регулювання водокористування. (Джерело: використано дані [28]).
У даний час напрями використання надходжень від водного податку не завжди регламентуються, і неясно, яким чином цей вид платежів може бути направлений на стимулювання інвестицій в охорону і відновлення водних об’єктів, а також на створення ефективних економічних механізмів стимулювання заходів з водозбереження та скорочення скидів стічних вод у водні об’єкти [29].
Для вирішення цих проблем, на нашу думку, необхідно підвищити нормативи зборів за спеціальне водокористування; врахувати при встановленні нормативів зборів потреби у коштах для фінансування заходів щодо охорони вод, відтворення водних ресурсів, підтримання водних об’єктів у належному стані, а також на виконання робіт, пов’язаних з попередженням шкідливої дії води і ліквідацією її наслідків; забезпечити цільове надходження та використання зборів за спеціальне водокористування. Крім того, слід переглянути систему пільг та коефіцієнтів зниження і надавати пільги лише у разі скорочення водоспоживання та зменшення шкідливого впливу на довкілля.
Ще одним важливим ресурсом, який складає національне багатство України є ліси. Лісистість площі країни становить 15,6 %. Сьогодні Україна є найменш лісистою країною, вона не забезпечує власних потреб у деревині й оподаткування в цій сфері повинно мати на меті, перш за все, стимулювання відновлення лісів і фінансування лісоохоронних та лісозахисних заходів. Обсяги зборів від використання як водних так і лісових ресурсів є недостатніми для стимулювання раціонального використання і охорони вод та лісів та відтворення водних і лісових ресурсів, тим більше, в умовах обмеженості останніх.
Основним варіантом вирішення проблеми є підвищення цих зборів. Однак, на нашу думку, підвищення ставок збору може привести до небажаних результатів, зокрема, неплатоспроможності суб’єктів збору, і, як наслідок, виключення їх з відносин використання зазначених ресурсів. Тому ставки зборів для потрібно підвищувати з урахуванням обсягів, які використовує зазначений суб’єкт (має діяти принцип: чим більші обсяги використання природного ресурсу, відповідно, інтенсивніший вплив на навколишнє середовище, тим більша ставка збору за відповідний ресурс). Такий механізм буде доцільним саме в умовах підіймання малого й середнього бізнесу. Доцільним було б також запровадження відповідних пільг для тих користувачів, які займаються поліпшенням та відтворенням відповідних ресурсів [57].
Саме тому проблема використання природно-ресурсного потенціалу стала зараз однією з найбільш гостро обговорюваних в економічній науці. Фокус дослідження витривалості державної фінансової системи зосереджений на можливості залучення нових фінансових потоків в економіку. В сучасних умовах в Україні природні ресурси можуть бути саме тими активами, на яких будуть формуватися територіальні фінансові системи [22].
Серед загальноприйнятих методів забезпечення дієвості управління економікою та розширення джерел фінансування бюджету є вдосконалення системи оподаткування природокористування. Основним шляхом реформування нормативної бази платежів за споживання природних благ є диференціація відповідних платежів за якісними і просторовими ознаками, яка має привести до збільшення ресурсно-рентної складової в загальному обсязі податків [62].
В загальному вигляді задача держави, як власника відповідного природного ресурсу при наданні його у користування з метою отримання прибутку, полягає в отриманні за це екологічно та економічно обґрунтованої плати. У цьому контексті перед державою виникає дилема розподілу природної ренти між власником природного ресурсу та його користувачем, яка полягає у тому що одночасно потрібно максимізувати, як величину отриманих природно-ресурсних платежів, так і розмір інвестицій в видобувну промисловість, сільське господарство.
З одного боку, надання природних ресурсів в користування, разом з іншими цілями, має на меті наповнення держаного бюджету фінансовими потоками від користувачів цих ресурсів. За рахунок цих коштів держава може здійснювати свої функції та впроваджувати програми економічного розвитку країни, регіонів, областей. Якщо держава встановлює занадто низькі ставки платежів, це приводить до недоотримання коштів у державну скарбницю та не стимулює користувачів до раціонального природокористування.
З іншого боку, надмірне вилучення рентного доходу з боку держави приводить до зниження інвестицій і стримування оновлення фондів, зниження фінансової безпеки підприємств, і веде до переорієнтації потоків капіталу в інші сфери. Урівноваження інтересів держави та компаній є складним процесом через особливості роботи підприємств галузей природокористування, а саме значні фіксовані витрати, тривалий період виробництва, геологічну та технологічну невизначеність, політичні ризики.
Сформована за роки незалежності України податкова система за складом і структурою є подібною до податкових систем інших країн світу. Втім, на думку багатьох вітчизняних фахівців, вона так і не стала інструментом підвищення національної конкурентоспроможності, переходу до інноваційної моделі розвитку. Більш того: маючи переважну фіскальну спрямованість, значне податкове навантаження на виробництво та недостатнє податкове навантаження на використання природних ресурсів, вона негативно впливає на розвиток економіки [54].
Дані щодо обсягів забруднення довкілля, спричинених діяльністю людини [14], та впливу забруднювачів на стан навколишнього середовища, а також на здоров’я людської популяції в усіх куточках планети [50] переконливо свідчать про потребу у суттєвому коригуванні економіко-технократичної парадигми, покладеної в основу функціонування сучасної ринкової економіки. Оскільки неналежний стан довкілля багатоманітно, однак завжди вельми негативно відбивається на суспільстві, постає питання пошуку джерел засобів, які б дозволяли підтримувати нормативну якість довкілля для забезпечення стійкого розвитку. Світова практика свідчить, що одним з найбільш ефективних джерел компенсації шкоди довкіллю і його збереження є екологічне оподаткування.
Питання джерел коштів для забезпечення збереженням якісних характеристик довкілля є досить актуальним для України. Це пов’язано з тим, що економіка нашої країни надзвичайно ресурсомістка, не має інноваційної спрямованості, на більшості підприємств застосовується застаріле і/або вкрай зношене обладнання і устаткування, близько 15% території держави підпадає під категорію «зона екологічного лиха» [50].
Сучасний період макроекономічної нестабільності по-новому ставить питання розробки науково-методологічних напрямів функціонування системи платежів за користування природними ресурсами, у тому числі щодо розробки фінансово-економічних інструментів стимулювання раціонального використання природних ресурсів. Оскільки ресурсні та майнові податки найменш чутливі до впливу кризових процесів в економіці.
Ресурсні платежі відіграють вагому роль у формуванні фінансових ресурсів бюджетів, які в подальшому використовуються для стимулювання раціонального використання і охорони природних об’єктів.
Україна володіє значним природно-ресурсним потенціалом, ефективність використання якого залежить від досконалості механізму визначення розміру належної державі частки економічної вигоди від господарської діяльності щодо використання цього потенціалу. Користувачі природних ресурсів шляхом дотримання економічного права та сплати платежів за спеціальне використання природних ресурсів реалізують свою моральну та цивільну відповідальність перед нащадками за збереження природних ресурсів у належному стані [45].
Обмежена кiлькiсть як природних ресурсiв загалом так i окремих їх видiв а також нерацiональне або часто хижацьке використання природних багатств спричинили сучаснi енергетичну та продовольчу кризи. З цiєї причини в бiльшостi країн свiту екологiчним проблемам та питанням державного фiнансового регулювання процесiв рацiонального природокористування придiляється значна увага. Слiд зазначити, що розвинутi країни досягли значних успiхiв в регулюваннi процесiв рацiонального природокористування та фiнансовому стимулюваннi належного використання природних ресурсів [27].
В той же час, брудне узбiччя засмiченi лiси та водойми, вiдсутнiсть сiвозмiн та недотримання iнших технологiй вирощування сiльськогосподарських культур, неефективнi технологiї видобутку окремих природних ресурсiв, неналежний контроль за викидами та скидами забруднюючих речовин у воднi ресурси i пiдземнi горизонти свiдчать про необхiднiсть реформування механiзму державного регулювання процесiв вiтчизняного природокористування, невiд’ємними складовими якого є природно-ресурсне оподаткування, штрафи за нерацiональне використання природних ресурсiв та бюджетне фiнансування процесiв вiдтворення вiтчизняного природно-ресурсного потенцiалу.
За результатами досліджень науковців Єльського університету за таким показником, як кількість років життя, втрачених від шкоди, заподіяної екологічною ситуацією, Україна посідає 92-ге місце у переліку 163 країн світу. Як убезпечити громадян від шкідливого впливу виробництв і зберегти довкілля, яким чином стимулювати суб’єктів господарювання до екологічної культури? У більшості розвинутих держав цьому сприяють податкові надходження від ресурсних та екологічних платежів [35].
Несуттєвий прогрес у мобілізації ресурсних платежів до бюджетів всіх рівнів в Україні супроводжується суттєвим скороченням розмірів державних інвестицій, направлених на охорону навколишнього природного середовища та, як наслідок, не добудовуються і не вводяться в експлуатацію природоохоронні споруди, не проводяться ресурсовідновлювальні заходи, тобто не виконуються роботи щодо охорони і поліпшення вітчизняних ґрунтів, водних ресурсів та інших природних багатств.
Зазначена проблема значною мірою є наслідком використання мобілізованих сум ресурсних платежів не з метою відновлення запасів ресурсів, що суперечить самому призначенню ресурсних платежів та світовій практиці їх справляння. В Україні існує цілий низка суттєвих проблем, які заважають подальшому розвитку процесів ресурсовикористання (рис. 3.2.) [21].
| Основні проблеми вітчизняного природокористування |
| Недотримання вимог природоохоронного законодавства. |
| Монополізація окремих природних ресурсів |
| Недотримання технологій споживання та використання природних ресурсів з метою більших прибутків на протязі обмеженого періоду. |
Рис. 3.2. Основні проблеми вітчизняного природокористування (Джерело: Використано дані [21]).
Недотримання громадянами України вимог природоохоронного законодавства є однією з причин сучасного стану забрудненості довкілля. За умов ринкової економіки та відсутності обмежень щодо права власності на окремі види природних ресурсів закономірним явищем є також монополізаційні процеси з окремими видами природних ресурсів.
Однією з причин виникнення проблем є недоліки механізму державного податкового регулювання процесів використання природних ресурсів в Україні (рис.3.3.).
| Основні недоліки механізму податкового регулювання процесів природокористування в Україні |
| Низькі ставки платежів за забруднення та мінімальні розміри штрафних санкцій за порушення природоохоронного законодавства. |
| Ставки платежів за використання ресурсів не базуються на фактичних розмірах нормативних рентних доходів від використання природних багатств. |
| Відсутність платежів за монополізацію природних ресурсів. |
| Відсутність платності за використання окремих видів природних ресурсів. |
| Платежі за ресурси нині є загальнодержавними та переважно знеособленими (відсутнє цільове призначення мобілізованих коштів). |
Рис. 3.3. Основні недоліки механізму податкового регулювання процесів природокористування в Україні (Джерело: Використано дані [21]).
В окремих країнах світу, екологічний стан яких та рівень збереження природних ресурсів значно кращий ніж в Україні, значення ресурсних платежів в загальній сумі податкових надходжень є значно вищою ніж в Україні.
Поряд із невисокими розмірами ставок вітчизняних ресурсних платежів, варто зазначити, що платежі за ресурсокористування в нашій країні не базуються на розмірах фактичних чи нормативних рентних доходів від використання природних багатств. Конкретним методом врахування доходності ресурсовикористання під час ресурсного оподаткування є побудова системи ресурсних платежів на базі обчислення розмірів рентних доходів від використання чи добування природних багатств [24].
Відсутність у складі податкової системи України платежів за монополізацію окремих видів природних багатств дає змогу фізичним та юридичним особам скуповувати та в інший спосіб монополізовувати природні ресурси, що може бути причиною соціальних вибухів та однією з причин нецільового і нераціонального використання природних багатств.
Недоліком системи фіскального регулювання заходів з охорони та поліпшення природних ресурсів є те що ресурсні платежі переважно є загальнодержавні, що не дає змогу муніципальним бюджетам сформувати фонди фінансових ресурсів, необхідні їм для фінансування потреб щодо охорони та поліпшення окремих видів природних багатств, а також фінансувати заходи та виконувати окремі види робіт з охорони довкілля в межах окремо взятих місцевих територій. В той же час, розміри асигнувань з держбюджету на охорону довкілля та поліпшення екологічної безпеки на території всіх її регіонів з року в рік суттєво скорочувались.
Існуюча податкова система України не повною мірою використовує податковий механізм стимулювання розвитку екологічно збалансованої економіки, проте впливає на неї. Адже, поруч із податковими стимулами, які діють у напрямку активізації інноваційної діяльності та запровадженню ресурсоощадних технологій, не менш важливу роль виконують податкові інструменти, спрямовані на обмеження небезпечної та шкідливої діяльності. Серед них можна назвати збори, податки та платежі, які обмежують екологічно шкідливу діяльність. Серед українських підприємств 42 % є потенційними забруднювачами довкілля, а найбільшу техногенну загрозу створюють 11 тис. підприємств і організацій.
У податковій теорії кошти, отримані державою від ресурсних платежів, повинні забезпечувати функції держави щодо охорони навколишнього середовища та забезпечення раціонального природокористування. На практиці ж не утворюються дані цільові фонди в бюджеті, отже, немає цільової направленості отриманих коштів, і велика їх частина фінансує інші державні програми та заходи.
Недосконала політика держави у даній сфері проявляється і в тому, що, наприклад, у Стратегії розвитку Львівщини до 2015 р. запропоновано надавати підприємствам – найбільшим забруднювачам довкілля пільги і підтримку щодо зниження забруднення, а не введення штрафних санкцій проти цих підприємств та більш високих податкових ставок. Запропоновані механізми, фактично, не зменшуватимуть екологічно небезпечну діяльність.
Удосконалення ресурсних платежів у вітчизняній системі оподаткування сприятиме підвищенню реальної дохідності бюджетів та оптимального розподілу коштів від використання природно-ресурсного потенціалу і, як наслідок, – прискорення соціально-економічного розвитку країни. Формування економічного механізму, який дасть змогу ефективно використовувати ресурсні платежі для підвищення темпів економічного розвитку і рівня життя населення в державі, має в сучасних умовах надзвичайно актуальне значення. Вирішення цієї проблеми можливе лише за умови адекватного врахування і використання рушійних сил та закономірностей розвитку бюджетних процесів [35].
