Наукові засади використання природніх ресурсів України в умовах екологічних обмежень

Однією з умов вирішення проблеми раціонального природокористування є впровадження чіткої економічної політики, фундаментальним, регулюючим механізмом якої є адміністративні заходи. Економічна політика раціонального природокористування давно використовується в розвинутих країнах, за умов, коли адміністративно-примусові заходи є головною частиною регулюючого механізму. Починаючи з 60-х років минулого сторіччя у багатьох країнах почали впроваджувати еколого-економічні принципи господарювання, тобто можливість одержання максимального економічного ефекту за умов мінімального нанесення збитку навколишньому природному середовищу.

Держава в особі її уповноважених органів зацікавлена в тому, щоб природні ресурси використовувалися раціонально, тобто більш рівномірно і планомірно. Для цього використовуються платежі за природні ресурси, ціль яких зрівняти економічні умови їх використання і керувати цими умовами. В даний час це правило складає важливу складову господарювання України.

Україна володіє значним природно-ресурсним потенціалом, ефективність використання якого значною мірою залежить від досконалості механізму визначення розміру належної державі частки економічної вигоди від господарської діяльності щодо використання цього потенціалу. Одним із інструментів державного регулювання раціонального природокористування та збереження навколишнього природного середовища є запровадження платежів за спеціальне використання природних ресурсів [31].

Користувачі природних ресурсів несуть відповідальність за їх збереження у належному стані, що реалізується двома шляхами: дотримання екологічного права та сплати платежів за спеціальне використання природних ресурсів. Сплата платежів за спеціальне використання природних ресурсів має надзвичайно важливе значення. Вони є значним джерелом дохідної частини державного та місцевих бюджетів.

Крім того, надходження зборів за користування води, лісових ресурсів, плати за користування надрами та плати за землю мають становити фінансову базу заходів щодо охорони вод, лісового фонду, відтворення природніх ресурсів, попередження шкідливої їх дії та ліквідації їх наслідків [36].

Уявлення про унікальність природно-ресурсного потенціалу супроводжують Україну з перших років її незалежності. Багатства надр, продуктивні землі подавались як найбільш очевидна гарантія майбутнього економічного благополуччя країни. Такі уявлення були властиві не тільки політикам, а й ученим. Вони до того ж підігрівалися зарубіжними публікаціями. Однак зазначені сподівання виявилися значною мірою невиправданими. З початком ринкових трансформацій виникла потреба в суттєвій переоцінці природно-ресурсного потенціалу та перегляді шляхів його раціонального використання.

Економічний розвиток нашої держави, заснований до останнього часу на екстенсивній експлуатації природних ресурсів, призвів до якісного і в багатьох випадках до кількісного виснаження відповідного потенціалу, до погіршення гірничо-геологічних умов розробок родовищ корисних копалин, до наростання екологічних обмежень щодо освоєння тощо. Формування структури промисловості, зміщеної у бік важких галузей виробництва, призвело до накопичення екологічних наслідків довготривалого характеру.

Економіка, деформована в бік важких галузей виробництва, потребує в 4—5 разів більше матеріальних, капітальних, енергетичних, мінеральних та інших ресурсів порівняно з економіками країн зі збалансованою структурою.

Крім того, погіршення екологічного стану територій у регіонах масового видобутку корисних копалин і техногенні зміни геологічного середовища спричиняють виникнення численних надзвичайних екологічних ситуацій і катастроф.

У результаті зазначених досліджень в Україні, раніше ніж у Росії та інших країнах СНД, були розроблені та впроваджені інструменти платного природокористування, вперше встановлено платежі за надра, за водокористування, збори за геологорозвідувальні роботи (скасовано), за забруднення навколишнього природного середовища. У процесі постійних досліджень пройдено шлях від розробки концепції платного природокористування і концепції рентної політики до створення системного еколого- і ресурсно-економічного регулювання природокористування. Завдяки цьому природно-ресурсна сфера стала дедалі зростаючим джерелом доходів державного і місцевих бюджетів.

Так, у 2013 році порівняно з 2012 роком зросла плата за користування надрами при видобуванні природного газу на 51%, збір за спеціальне використання лісових ресурсів зріс на 12%, води — на 7%.

Питання податкового регулювання справляння ресурсних платежів регулюються податковим законодавством України, що складається з Конституції України, Податкового кодексу України, чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування. З 2011 року з прийняттям Податкового кодексу України ресурсне оподаткування зазнало суттєвих змін. У Податковому кодексі України наведено характеристику всіх видів податків і зборів, що справляються на території України, порядок їх обчислення та справляння. Окремими розділами висвітлено ресурсні та рентні платежі [5].

Розробники кодексу звернули увагу на проблеми, пов'язані із ресурсозберіганням. Проголошена ідея підвищити рівень ресурсних платежів відповідно до загальносвітових тенденцій післякризового періоду, а також впливати за допомогою рентних платежів на раціональне використання природних ресурсів. Але вищезазначене було реалізоване лише частково.

Наказом Міністерства фінансів України від 17.09.2012 р. затверджено форми податкових розрахунків з плати за користування надрами [10].

Також ресурсні та рентні платежі забезпечують регулювання не тільки у податковій сфері, але й у сфері природокористування. Тому до нормативно-правового забезпечення цих платежів належать:

1) Кодекс України Про надра від 27.07.1994 р.

Завданням Кодексу є регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища, а також охорона прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян [3].

2) Закон України «Про охорону навколишнього природнього середовища» від 25.06.1991 р.

Завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об’єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщиною [6]. Земельні, лісові та водні відносини регулюються відповідним законодавством України.

Відповідно до Закону України від 04.11.2011 р. №4014-VI«Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності» до переліку податків і зборів, за які не здійснюється нарахування, сплата та подання податкової звітності, не включено збір за спеціальне використання води. Отже, починаючи з 1 січня 2012 року збір за спеціальне використання води сплачують також і платники єдиного податку [7].

Висновки до Розділу І

Ресурсні платежі це плата, що обчислюється залежно від обсягів використаного (видобутого) природного ресурсу. До ресурсних платежів можна віднести:- плата за користування надрами;- збір за спеціальне водокористування;- збір за використання лісових ресурсів;- плата за землю;- збір за використання радіочастотного ресурсу;- екологічний податок.

Використання природних ресурсів в Україні є платним і регулюється податковим законодавством, а саме введеним з 2011 р. Податковим кодексом, в якому характеристика податкових платежів, в тому числі і ресурсних наведена по елементах: платники податку, об’єкт та база оподаткування, ставки, порядок обчислення та строк сплати. З прийняттям Податкового кодексу збір за забруднення навколишнього середовища був трансформований у екологічний податок.

Земельні, лісові та водні відносини крім Податкового кодексу регулюються відповідним законодавством України, а саме: Водним Кодексом, Лісовим Кодексом, та Кодексом про надра.

Суб’єкти господарювання, юридичні та фізичні особи, які використовують у своїй діяльності природні ресурси, несуть відповідальність за їх збереження у належному стані,з метою уникнення продовольчої та екологічної кризи, що реалізується двома шляхами: дотримання екологічного права та сплати платежів за спеціальне використання природних ресурсів.

Ресурсні платежі забезпечують регулювання не тільки у податковій сфері, але й у сфері природокористування. Тому до нормативно-правового забезпечення цих платежів належать законодавство з охорони навколишнього середовища, а саме Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», основною метою якого є охорона довкілля, відтворення природних ресурсів, створення безпечної екологічної ситуації в країні.

Система платежів за використання природних ресурсів є складовою частиною податкової системи України і виконує функцію акумулювання частини доходу суб'єктів господарської діяльності, які використовують природні ресурси, і передачі її державному та місцевим бюджетам з метою регулювання процесів природокористування та охорони навколишнього середовища. Звідси можна зазначити про роль ресурсних платежів, яка знаходить відображення у своїх функціях:- наповнення бюджетів держави (фіскальна);- раціональне використання природних ресурсів (регулювальна);- ефективніше здійснення суб’єктами господарювання своєї діяльності (стимулююча).

Для забезпечення ефективності екологічної податкової політики в Україні передусім слід створити науково обґрунтовану законодавчу базу ресурсного та екологічного оподаткування, що дозволить здійснити поступове формування інноваційної економіки, здатної до раціонального використання наявної ресурсної бази, її збереження та відновлення.

РОЗДІЛ II