Однією з форм безготівкових розрахунків з погашення боргів
за товарно-матеріальні цінності є розрахунки за допомогою век-
селів.
Вексель — це цінний папір встановленої форми, що містить пись-
мове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити відповідну
суму коштів своєму кредиторові — власнику векселя (векселеутри-
мувачу) у встановлений строк. Вексель широко використовується в
комерційній та банківській практиці у країнах з ринковою економі-
кою як форма видачі позабанківського кредиту.
Векселі бувають кількох видів. Однак у господарському обігу Ук-
раїни застосовуються в основному два види векселів — простий
(соло-вексель) та переказний (тратта)
Бланки векселів є документами суворої звітності. Вони виготовля-
ються та видаються (продаються) банками у вигляді книжок з 25 та
50 векселями.
При розрахунках векселями простий вексель виписує та підписує
боржник, а переказний — кредитор.
У простому векселі фіксуються найменування боржника та креди-
тора, строк і сума платежу. Він також повинен мати підпис та печатку
векселедавця. Загалом простий вексель містить не обумовлену обіцян-
ку векселедавця сплатити безпосередньо своєму кредиторові-векселев-
ласнику зазначену в ньому суму боргу.
Переказний вексель, що виписується та підписується кредитором,
є наказом боржнику (трасату) про сплату у встановлений строк за-
значеної суми коштів третій особі. Виписаний переказний вексель
має бути акцептований боржником, без чого він не має юридичної
сили. Акцептом векселя платник бере на себе зобов’язання сплатити
певну суму у встановлений строк. Якщо платник не погоджується
платити за векселем, він виписує і нотаріально засвідчує вексельний
протест.
Оплата за векселем може бути гарантована банком. Банківська га-
рантія платежу за векселем називається “аваль”. Вона передбачає
відповідальність банку-аваліста перед векселевласником за сплату
боргу (оплату векселя) у встановлений строк за рахунок кредиту. Ра-
зом з тим при оплаті векселя за рахунок кредиту банк стягує з плат-
ника встановлену плату (відсоток).
Якщо у платника є кредитори, він може переадресувати переказ-
ний вексель для оплати на ім’я одного з цих кредиторів. У цьому разі
на зворотному боці векселя робиться відповідний передавальний на-
пис — індосамент. У цій операції вексель виконує функцію кредит-
них коштів, оскільки використовується як засіб платежу.
У розрахунках переказним векселем беруть участь три особи: век-
селедавець — особа, що видає вексель; векселевласник — особа, що
отримала вексель і має право вимагати за ним оплату від платника;
платник (трасат) — особа, яка повинна оплатити вексель.
Черговість операцій при розрахунках переказним векселем така:
1) оформлення векселя кредитором;
2) видача векселя векселевласнику;
3) пред’явлення векселя до акцепту платником;
4) передача акцептованого векселя векселевласнику;
5) пред’явлення векселя векселевласником платнику для його
оплати;
6) оплата векселя платником.
Використання при розрахунках векселів має певні переваги: змен-
шується необхідність в обігових коштах, банківському кредиті; при-
скорюються розрахунки; забезпечується погашення взаємних боргів;
до оплати за товар залучається третя особа, що має кошти; змен-
шується грошова маса та гальмуються інфляційні процеси.
Однак погіршення фінансового стану значної кількості суб’єктів
господарювання в Україні в умовах переходу до ринку не дає змоги в
широких масштабах використовувати векселі у платіжному обороті
3. Підприємства та підприємці, які мають рахунки, зобов'язані зберігати свої кошти в установах банків. Готівка може бути одержана з власних рахунків в установах банків у межах наявних коштів та на цілі, визначені у чеку, без надання обґрунтовуючих документів і розрахунків.
Усі готівкові розрахунки підприємств і підприємців між собою і з громадянами проводяться на основі Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України №72 від 19. 02. 2001 року, а також Інструкцією про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України.
Ліміт каси встановлюється підприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють операції з готівкою. Такі підприємства можуть зберігати в своїй касі готівку на кінець дня в межах затвердженого ліміту каси.
Порядок установлення підприємствам ліміту каси, порядку і строків здавання готівкової виручки регулюється Інструкцією про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України.
Відповідальність за неподання заявок-розрахунків у визначені строки та несвоєчасне одержання встановленого ліміту каси згідно з умовами договору на розрахунково-касове обслуговування покладена на підприємства.
Підприємства зобов'язані здавати готівкову виручку понад установлений ліміт каси в порядку і строки, визначені установою банку для зарахування на їх поточні рахунки. Якщо ліміт каси підприємству взагалі не встановлено, то вся наявна готівка (крім розміру одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян) в його касі на кінець дня має здаватися до банку (незалежно від причин, унаслідок яких ліміт каси не встановлено).
Готівкові кошти можуть здаватися підприємствами в денні та вечірні каси установ банків, інкасаторам Національного банку або установ комерційних банків, підприємствам поштового зв'язку для переказів на їх поточні рахунки в установах банків.
Готівкова виручка підприємств може використовуватися ними для забезпечення потреб, що виникають у процесі їх функціонування, а також для проведення розрахунків з бюджетами та державними цільовими фондами за податками і зборами (обов'язковими платежами). Підприємства, що мають податковий борг, здійснюють виплати, що пов'язані з оплатою праці (крім виплат через екстрені (невідкладні) обставини), виключно за рахунок коштів, одержаних з установ банків.
Підприємства не повинні накопичувати готівкову виручку в своїх касах понад установлений ліміт каси для здійснення потрібних витрат до настання строків цих виплат.
Підприємства, що мають поточні рахунки в установах банків, одержують готівку з цих рахунків в установах банків у межах наявних коштів і витрачають її виключно на цілі, які визначені в грошовому чеку та не суперечать чинному законодавству України.
Для своєчасного одержання в установі банку потрібної суми готівки підприємства у встановлені банком строки мають попередити (письмово або усно) установу банку про необхідну суму коштів у банкнотах та розмінній монеті.
Підприємства можуть надавати на вимогу обслуговуючої установи банку при виникненні будь-яких сумнівів щодо проведення ними операцій, що не є економічно виправданими або суперечать чинному законодавству та в значних сумах (перевищують еквівалент 10,0 тис. євро за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, установленим Національним банком), копії розрахункових звітних документів (касові й товарні чеки, розрахункові квитанції, квитанції до прибуткових касових ордерів, проїзні документи), а також актів закупівлі, рахунків-фактур тощо, які підтверджували б здійснені цільові витрати одержаної в установах банків готівки (крім виплат, пов'язаних з оплатою праці та отриманням чистого доходу підприємця).
Підприємства мають право зберігати готівку в своїй касі, що одержана в установі банку для виплат, пов'язаних з оплатою праці, пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), понад установлений ліміт каси протягом трьох робочих днів, включаючи день одержання готівки в установі банку. Для проведення цих виплат працівникам віддалених підрозділів підприємств залізничного транспорту та морських портів готівка може зберігатися в їх касах понад установлений ліміт каси протягом п'яти робочих днів, включаючи день одержання готівки в установі банку. Готівка, що одержана в установі банку на інші виплати, має видаватися підприємством своїм працівникам у той самий день. Суми готівки, що одержані в установі банку і не використані за призначенням протягом установлених вище строків, повертаються підприємством в установу банку не пізніше наступного робочого дня установи банку та підприємства або можуть залишатися в його касі (у межах установленого ліміту) і видаватися на ті самі цілі.
Підприємство має право зберігати в касі готівку для виплат, пов'язаних з оплатою праці, що здійснюються за рахунок виручки, понад установлений йому ліміт каси протягом трьох робочих днів з дня настання строків цих виплат у сумі, що зазначена в переданих до каси платіжних (розрахунково-платіжних) відомостях.
Видача готівки під звіт проводиться з кас підприємств за умови повного звіту конкретної підзвітної особи за раніше виданими під звіт сумами, тобто в разі подання до бухгалтерії авансового звіту про витрачені (частково витрачені) кошти та одночасного повернення до каси підприємства залишку готівки, виданої під звіт.
Підзвітні особи зобов'язані подати до бухгалтерії підприємства разом із невикористаним залишком готівки авансовий звіт про витрачання одержаних у касі сум у такі строки:
за відрядженнями — протягом трьох робочих днів після повернення з відрядження;
на закупівлю сільськогосподарської продукції, продуктів її переробки та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту (далі — закупівля сільгосппродукції та заготівля втор-сировини), — протягом десяти робочих днів з дня видачі готівки під звіт;
на всі інші виробничі (господарські) потреби — наступного робочого дня після видачі готівки під звіт.
Якщо з каси підприємства підзвітній особі одночасно видана готівка на відрядження та для вирішення у цьому відрядженні виробничих (господарських) питань (у тому числі й для закупівлі в населення сільгосппродукції та заготівлі вторсировини), то підзвітна особа незалежно від строку відрядження протягом трьох робочих днів після повернення з відрядження має подати до бухгалтерії підприємства повний звіт про суми, що були їй видані для вирішення виробничих (господарських) питань і безпосередньо на відрядження.
У разі придбання працівником підприємства за власні готівкові кошти товарів (продукції, послуг) або використання цих коштів у відрядженні для потреб підприємства він звітує за витрачені кошти у вищезазначеному порядку.
Фізичні особи — довірені особи клієнтів (юридичних осіб), які одержали готівку з карткового рахунку із застосуванням корпоративної картки для вирішення виробничих (господарських) питань або на відрядження (згідно з вимогами Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 24.09.99 р. № 479, зареєстрованого Міністерством юстиції України 22.11.99 р, № 802/4095), використовують її за цільовим призначенням без оприбуткування в касі підприємства. Зазначені довірені особи мають подавати до бухгалтерії підприємства авансовий звіт разом з підтвердними документами. До підприємств застосовуються штрафні санкції згідно з чинним законодавством України за:
перевищення встановлених лімітів каси; неоприбуткування (неповне оприбуткування) у касах готівки; перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів;
витрачання готівки з виручки на виплати, що пов'язані з оплатою праці, за наявності податкового боргу;
використання одержаних в установі банку готівкових коштів не за цільовим призначенням;
проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який підтверджував би сплату покупцем готівкових коштів.
1. Грошові потоки підприємства за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Кошти, що надходять з різних джерел підприємства, належать до внутрішніх грошових потоків. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх джерел.
Аналіз руху грошових засобів показує, як формувалися потоки грошових засобів у минулому, але можливість погасити заборгованість залежить від майбутніх потоків грошових засобів, тому необхідною є система, що дає змогу прогнозувати рух грошових потоків і визначити обсяг необхідного фінансування у наступному році.
Негативний рух грошових потоків означає, що підприємству необхідний кредит у межах отриманого негативного значення, позитивний - що підприємство потенційно матиме змогу зменшити існуючу заборгованість.
Структура грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. Класифікацію надходжень і вибуття грошових засобів наведено на рисунку 1.
Більшість підприємств значну частину фінансових ресурсів отримує саме з внутрішніх джерел. їх частка становить 60-70 % у загальному обсязі грошових потоків. Внутрішні грошові надходження згідно з чинною практикою обліку та звітності включають: виручку від реалізації продукції, робіт і послуг; виручку від іншої реалізації; доходи від позареалізаційних операцій.
Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг залежить від основної діяльності підприємства, тому на неї припадає найбільша частка внутрішніх грошових надходжень. Від величини виручки залежить не тільки внутрішньовиробниче відшкодування і формування прибутку, а й своєчасність і повнота податкових платежів, погашення банківських кредитів, які впливають на рівень виплачених відсотків, що в остаточному підсумку позначається на фінансовому результаті діяльності підприємства. Виручка від реалізації продукції є фінансовою категорією, які виражає грошові відносини між постачальниками і покупцями.
З переходом на ринкові основи господарювання зростає роль фінансової діяльності підприємств. Пошук фінансових джерел розвитку підприємств у напрямку найефективнішого інвестування фінансових ресурсів, операцій з цінними паперами та інші питання фінансової діяльності набувають важливого значення для фінансових служби підприємства.
Підприємства, крім основної, отриманої і від таких видів діяльності:
придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів;
продаж акцій, облігацій та інших цінних паперів;
вкладення тимчасово вільних коштів на депозит;
валютні операції;
пайові внески, часткова участь у діяльності інших підприємств;
надання позик;
лізингові операції.
Доходи від таких видів діяльності мають значну питому вагу у грошових потоках підприємства і є мірою розвитку ринкової інфраструктури, особливо фінансового ринку. Доходи від фінансових інвестицій справляють прямий, безпосередній вплив на формування балансового прибутку. Основним завданням фінансової служби підприємства є раціональне використання вільних фінансових ресурсів, пошук ефективних напрямків інвестування коштів, які даватимуть підприємству додатковий прибуток.
Отже, грошові надходження підприємства відіграють значну роль у процесі кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і фонди грошових коштів, вони створюють економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, вдосконалення та розширення виробництва.
Грошові розрахунки, які здійснюються підприємствами усіх форм власності можуть здійснюватись у готівковій і безготівковій формах У сукупності ці гротові розрахунки формують грошовий оборот підприємств.
У грошовому обороті підприємств можна виділити такі напрями:
розрахунки пов'язані з процесом виробництва;
розрахунки за результатами діяльності;
внутрішньогосподарські розрахунки.
Основними для підприємства с надходження грошових коштів від продажу продукції (робіт, послуг), що зараховані на поточні рахунки і оприбутковані в касі підприємства, оприбутковані товари при товарообмінних операціях, а також надходження в нематеріальній формі.
Своєчасність надходжень коштів від продажу продукції важливий момент у господарській діяльності підприємства. По-перше, грошові надходження є основним регулярним джерелом коштів із підприємства. По-друге, процес кругообороту коштів підприємства закінчується продажем продукції, що означає відновлення витрачених на виробництво грошових коштів і створення необхідних умов для відновлення витрачених на виробництво грошових коштів і створення необхідних умов для відновлення наступного кругообороту.
Від грошових надходжень залежать фінансова стійкість підприємства, стан обігових коштів, розмір прибутку, своєчасність розрахунків з державними цільовими фондами, кредитними установами.
В Україні застосовуються два методи визначення надходжень від продажу продукції: касовий метод, відповідно до якого надходження від продажу визначають за коштами, які надійшли на рахунок у вигляді платежів за відвантажену продукцію, виконані роботи, надані послуги або оприбуткованих матеріальних цінностей; метод нарахування, відповідно до якого надходження від продажу продукції визначають за вартістю відвантажених товарів на відповідну дату.
При виконанні господарських операцій, пов'язаних з продажем продукції (робіт, послуг), інших матеріальних цінностей, нематеріальних активів, зобов'язання підприємства щодо розпорядження отриманими надходженнями в грошовій та іншій формах виникають з моменту:
зарахування коштів від покупця на банківський рахунок підприємства;
оприбуткування готівкових коштів у касі підприємства або інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує підприємство; оформлення податкової накладної, що засвідчує факт надання покупцю товарів при розрахунках кредитними або дебетовими картками та чеками. При здійсненні товарообмінних (бартерних операцій) зобов'язання підприємства виникають з моменту:
оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт, послуг; оприбуткування товарів; оформлення документа, що засвідчує факт отримання замовником робіт, послуг. Виконання операцій при ввезенні товарів (робіт, послуг) фіксується з моменту:
оформлення ввізної декларації;
списання коштів з поточних рахунків замовника в оплату робіт (послуг);
оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом.
Рух готівкових грошей і безготівкових платіжних засобів взаємопов'язаний. Однак у сукупному грошовому обороті переважають безготівкові розрахунки, оскільки вони мають ряд переваг над готівковими. Ці переваги проявляються передусім у прискоренні розрахунків, в економії витрат, пов'язаних з перевезенням готівки, її обліком та зберіганням. Використання безготівкових розрахунків зменшує потребу в обороті грошових знаків держави. Крім того, при безготівкових розрахунках грошова маса акумулюється в банках і створюються умови для контролю за їх цільовим використанням.
Безготівкові розрахунки не обмежуються лише банківськими операціями. В грошовому обороті можуть мати місце взаємні розрахунки. Такі розрахунки, як правило, здійснюються поза банками.
Основою організації безготівкових розрахунків у господарському обороті України є Інструкція "Про безготівкові розрахунки в національній валюті" затверджена постановою Правління Національного банку №135 від 29. 03. 2001 року, а готівкових - Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України №72 від 19. 02. 2001 року, а також Інструкція про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України.
Позичкові рахунки відкриваються юридичним і фізичним особам у банку. Такі рахунки призначаються для обліку кредиту, який здійснюється шляхом оплати розрахункових документів і перерахування на поточний рахунок отримувача кредиту відповідно до умов кредитування.
Депозитні рахунки відкриваються на основі депозитного договору між власниками рахунка і установою банку на термін, застережений в договорі. Кошти на депозитний рахунок перераховуються з поточного рахунка і після закінчення терміну зберігання повертаються на нього.
Для відкриття поточних рахунків підприємства подають у банк такі документи:
Заяву на відкриття рахунка за підписом керівника підприємства і головного бухгалтера.
Копію свідоцтва про державну реєстрацію, засвідчену органом, який видав свідоцтво, або нотаріусом.
Копію рішення про створення чи реорганізацію підприємства, засвідчену нотаріально чи органом, який прийняв це рішення.
Копію Статуту підприємства, засвідчену нотаріально чи реєструючим органом.
Картку зі зразками підписів осіб, що можуть розпоряджатися рахунком з відбитком печатки підприємства.
Копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік.
Копію документа про реєстрацію в Пенсійному фонді України.
При відкритті субрахунків для філіалів і самостійних підрозділів підприємства в банк подається копія рішення про створення відокремленого підрозділу і прохання про відкриття субрахунку. Для відкриття поточного рахунка в іноземній валюті підприємство-резидент надає в банк ті ж документи, що й для відкриття рахунків у національній валюті
5. Безготівкові розрахунки між підприємствами здійснюються у національній валюті України через банк перерахуванням коштів з рахунка платника на рахунок одержувача.
Кошти з рахунка, клієнта списуються за розпорядженням його власника, крім випадків безспірного стягнення та безакцептного списання коштів.
Форми безготівкових розрахунків за товарними операціями і господарськими договорами можна класифікувати так:
1. Щодо факту здійснення угоди:
попередня чи авансова оплата продукції, товарів, робіт та послуг;
оплата за фактом реалізації угоди.
2. З точки зору умов оплати угоди:
акцептна форма розрахунків;
безакцептна форма розрахунків;
акредитивна форма розрахунків
зарахування взаємної заборгованості.
3. За використовуваними платіжними засобами:
без використання платіжних засобів (розрахунок платіжними вимогами, дорученнями);
чекова форма розрахунків;
вексельна форма розрахунків.
4. За джерелами коштів, які залучаються дія фінансування угоди:
за рахунок власних коштів підприємства;
за рахунок кредитів та інших позичених коштів;
за рахунок коштів клієнта (при посередницькій діяльності).
Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися в Україні за такими формами розрахункових документів:
платіжними дорученнями;
платіжними вимогами-дорученнями;
чеками;
акредитивами;
векселями;
платіжними вимогами;
інкасовими дорученнями (розпорядженнями).
При здійсненні розрахунків клієнти можуть застосовувати систему "клієнт-банк", яка забезпечує: передачу повідомлень між клієнтом та банком у зашифрованому вигляді за допомогою сер інфікованих засобів захисту; автоматичне ведення протоколу передачі розрахункових документів між банком і клієнтом; автоматичне архівування протоколів наприкінці дня.
Серед форм безготівкових розрахунків значне місце займають розрахунки із застосуванням платіжних доручень. Платіжне доручення це доку мені, що с письмово оформленим дорученням клієнта на перерахування визначеної суми коштів. Доручення приймаються банком до виконання протягом десяти календарних днів від дати оформлення. Доручення використовуються при розрахунках за товари та послуги, з бюджетом, банками, страховими компаніями тощо.
Платіжна вимога-доручення це комбінований документ, який складається з двох частин: верхня вимога постачальника безпосередньо до покупця сплатити вартість робіт, послуг та товарів; нижня - доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунка суму, проставлену в рядку "суму до оплати писати словами".
Постачальник, відвантаживши продукцію, виписує в трьох примірниках платіжну вимогу-доручення і разом з копіями відвантажувальних документів передає їх у банк покупця. При згоді оплатити поставку покупець заповнює платіжне доручення, на Підставі якого відповідна сума перераховується. Після виставлення платіжного доручення банк платника передає йому відвантажувальні документи.
Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з мстою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги.
Розрахунковий чек це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) в установі банку (банку-емітента), яка обслуговує його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену у чеку суму.
Чекодавець - юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його. Чекодержатель - підприємство, яке є отримувачем коштів за чеком. Банк-емітент – це банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі.
Чеки з чекової книжки виписуються в момент здійснення платежу і видаються чекодавцем за отримані ним товари та надані послуги. Виписуючи чек, чекодавець переносить залишок ліміту з корінця попереднього чека на корінець виписаного чека і виводить новий залишок ліміту.
В умовах ринку зростає роль розрахунків акредитивами.
Бенефіціар - юридична особа, на користь якої виставлено акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг).
Виконавчий банк - це банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив.
Залежно від характеру акредитивної операції, що покладена банком емітентом на виконавчий банк, він може виступати авізним або банком-платником.
Банк-емітент може відкрити такі види акредитивів: а) покритий (депонований в банку постачальника), при відкритті якого банк покупця перераховує кошти платника в банк постачальника за умовами зарахування його на окремий балансовий рахунок "Акредитиви" на весь термін дії зобов'язання банку покупця. Покритий акредитив передбачає завчасне бронювання коштів платника; б) непокритий (гарантований), який відкривається покупцю в банку постачальника шляхом надання банку права списувати всі суми акредитива за розрахунком банку покупця. Оплата за непокритим акредитивом у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника гарантується ба-ком-емітентом за рахунок банківського кредиту.
Акредитиви бувають відкличні і безвідкличні. Відкличний акредитив може бути замінений чи анульований банком постачальника без попереднього повідомлення бенефіціара. Безвідкличний акредитив це акредитив, який міняється чи анонсується тільки за зі одою постачальника, на користь якого він був відкритий.
Термін дії і порядок розрахунків за акредитивами встановлюється договором між платником і постачальником.
В Україні при розрахунках починають використовувати також векселі (прості і переказні). Простий вексель виписується і підписується боржником. Переказний підтягає обов'язковому акцепту платником. Переказні векселі можуть бути передані іншій особі через індосамент - спеціальний передавальний напис на зворотній стороні документа або на додатковому аркуші до нього.
Індосамент безоборотний - форма індосаменту, за якої векселедавець перед своїм підписом робить напис: "Без обороту на мене". Це дає йому змогу уникнути пред'явлення до нього претензій у разі неоплати векселя зобов'язаною за ним особою. Такий вид векселя облікується банком за підвищеною ставкою.
Індосамент бланковий форма передавання векселя, за якої особа, що передає вексель, ставить підпис без вказання особи, котра стає власником векселя. Таким чином, вексель стає цінним папером на пред'явника. Індосамент бланковий стає іменним завдяки написові над індосаментом: "Заплатіть за наказом такої-то особи". Індосамент іменний - форма індосаменту, за якої особа, що передає вексель, вказує перед своїм підписом прізвище особи, котрій належатимуть усі права за векселем.
Індосамент обмежувальний - форма індосаменту, за якої забороняється подальше передавання векселя або вексель передається на інкасування. Обмежувальним є заставний індосамент (на векселі, що видається під заставу).
Індосамент ордерний є такою формою індосаменту, за якої в передавальному написі вказують конкретну особу (індосата), за чиїм наказом вексель підлягає оплаті і котра повинна згодом здійснити індосамент.
Індосамент цільовий с такою формою індосаменту, за якої вказують мету передавання векселя іншій особі (наприклад, "Для депонування"). Такий напис має характер доручення, і новий власник векселя може індосувати вексель тільки з цією метою.
Індосант - особа, яка здійснює індосамент.
Індосат - особа, на користь якої робиться індосамент.
