Іудаїзм: виникнення, віровчення, культ

Основні риси пізніх національних релігій

Ранні національні релігії не збереглися до наших часів, але багато ідей і їх обрядів увійшли до сучасних релігій. Пізніше національні релігії виступають такими релігійними віруваннями, які охоплюють своїм впливом всі соці­альні шари населення у межах однієї національності. До цієї релігійної форми належать багато релігій на­шого часу — індуїзм, сикхізм, дхайнізм (Індія), кон­фуціанство, даосизм (Китай), синтоїзм (Японія), іудаїзм (релігія євреїв у багатьох країнах світу), зороа­стризм (Іран) та ін.

Історичним грунтом виникнення пізніх націо­нальних релігій була криза суспільних порядків, за якої виникла потреба використати релігії в ролі за­собів втіхи і втихомирення найбільш пригніченої час­тини суспільства. В більшості випадків суть цієї кризи виявилася у розкладі рабовласництва і переході до феодальних суспільних відносин. Проте мали місце й специфічні форми проявів даної кризи. Так, у житті єврейської народності криза виразилась у тому, що вона рано втратила свою національну державність і на тривалий час потрапила до чужоземців-завойовни-ків- За цих умов національна релігія євреїв перестала бути релігією тільки верхів суспільства, втратила ха­рактерну для ранніх національних релігій функцію теологічного протистояння верхів низам.

Які ж риси пізніх національних релігій є основ­ними?

Перша риса — великі масштаби впливу. В даному разі релігія відіграє роль засобу утиску всіх пригні­чених соціальних шарів тієї чи іншої національної держави. Тепер можливість взяти участь у відправ­ленні культу мала й найбільш експлуатована частина суспільства. Так, індуїзм, який прийшов на зміну брахманізму, ліквідував поділ індусів на "однонарод-жених" і "двічінароджених".

Друга риса — довга живучість. Багато пізніх на­ціональних релігій, як зазначалося, існують і до цього часу.

Третя риса — єдність політеїзму і монотеїзму. Більшість релігій цього типу є політеїстичними. Але є серед них і монотеїстичні (від грецьк. топоз — один, Шеоз — бог — єдинобожжя). До останніх належать іудаїзм і сикхізм.

Четверта риса — спрощення жертвоприношень. Жертви худоби, птиці значно скорочені або зовсім ліквідовані. Повністю відмовились пізні національні релігії від людських жертвоприношень.

П'ята риса — розвиненість вчення про загробні відплати. На цьому етапі розвитку релігії вчення про потойбічне життя набуло першорядного зна­чення.

Іудаїзм: виникнення, віровчення, культ.

Іудаїзм - перша послідовно монотеїстична релігія, одна з небагатьох релігій Давнього світу, що збереглася до наших днів з невеликими змінами. Формування іудаїзму починається у другому тисячолітті до н.е. і визначається розвитком принципово нової релігійної концепції - ідеї єдиного Бога-творця і володаря Всесвіту. В якості вождя і пророка Мойсей постає посланцем Бога Яхве.

Іудаїзм формувався поступово, переробляючи культурно-духовні традиції не тільки євреїв, але й інших народів Передньої Азії. В історії становлення іудаїзму виділяють чотири етапи. Древній період (приблизно в ХV-ХIV ст. до н.е. з утворенням Ізраїльського царства) - становлення монотеїзму, пов'язаного з культом Яхве. Другий етап - палестинський період. Він включає епоху незалежного існування іудейсько-ізраїльської держави. В цей час відбувається формування іудаїстської релігійної традиції. Палестинський період завершується вавилонською агресією проти Іудейського царства, завоюванням Єрусалиму, руйнуванням у 586 р. до н.е. храму і взяттям у полоненням великої кількості євреїв. Третій період - епоха "другогохраму". Він починається з повернення іудеїв із вавилонського полону в 538 р. до н.е. і відновлення Єрусалимського храму. У новій єврейській державі канонізується П'ятикнижжя (Тора), тим самим зміцнюються основи віровчення. Епоха "другого храму" завершується римським завоюванням Палестини, другим руйнуванням Єрусалимського храму в 70 р. н.е. і насильницьким виселенням євреїв з історичної батьківщини. Четвертий період - так званий "період діаспори" (розсіяння) - ЬУ ст. н.е., коли євреї, позбавлені державності і розселені на значній території Римської імперії, створюють у місцях свого поселення синагоги. У діаспорі завершується формування і канонізація Талмуда.

Священними книгами іудаїзму є Тора і Талмуд. Тора - зведена назва п'яти перших книг Старого Заповіту - П'ятикнижжя: Буття, Вихід, Левіт, Числа і Второзаконня. Зміст книг Тори включає міфи про створення світу і людини, історію взаємин людей з Богом після вигнання Адама і Єви з раю, в періоди до і після потопу (книга Буття), вчення про культ тощо. Кульмінаційним моментом Тори є розповідь про діяння пророка Мойсея (Моше).

Талмуд (від давньоєврейського - "ламейд" - вивчення, вчення) - багатотомний збірник іудейських догматичних правових, релігійно-філософських, моральних і побутових приписів, що склалися протягом восьми століть - від IV ст. до н.е. по IV ст. н.е.

В основі іудаїстського віровчення лежать ідеї монотеїзму, бо-гообраності єврейського народу і месіанства. Ідея єдинобожжя є головним догматом іудаїзму. Вона втілюється через культ Яхве (у християнських виданнях Старого Завіту - Ієгови). Згідно з переказом, Яхве уклав з обраним народом Ізраїлю союз (завіт). Це свого роду договір, згідно з яким народ Ізраїлю користується заступництвом всемогутнього Бога за умови, що не відступить від єдинобожжя і буде вірний заповідям божим. Яхве виразив свою волю у вигляді Закону, суть якого у десяти заповідях, переданих Мойсею на Сінайській горі.

Вчення про месію (давньоєвр. - машіах, давньогр. - Христос) виникло як своєрідна відповідь на постійні соціальні та політичні потрясіння єврейського суспільства і держави. Прихід месії у світ означає кінець світу. Очікуванням кінця світу і царства справедливості пронизаний світогляд віруючого єврея. Воно символізує надію на кращі часи й одночасно є одним з найважливіших стимулів праведного життя.

Також у Торі й Талмуді викладено положення про створення світу і людини (за образом і подобою Бога), про янголів і демонів, первородний гріх, праведність, потойбічний світ, відплату, майбутнє воскресіння мертвих.

Найважливіші релігійні свята іудаїзму пов'язані з фактами священної історії євреїв та есхатологічними уявленнями. Особливого значення надається суботі - Шаббат (євр. спокій), дню, який, згідно із заповідями Мойсея, має бути присвячений Богові і слід відпочивати від усякої роботи. Песах (Великдень) - свято звільнення, пам'ять про вихід євреїв з єгипетського рабства відзначається за місячно-сонячним календарем у весняний місяць нісан. На 50-й день від другого дня Великодня настає свято Шебуот (Седмиця) - день, коли, згідно переказу, Мойсею на горі Сінай була дана Тора. Рош Ашана (Новий рік) святкується першого числа місяця тішрі (вересень-жовтень), Ханука (оновлення) святкується в лис-топаду-грудні, Йом Кіпур - свято Судного дня, коли Бог виносить кожній людині вирок "згідно з її заслугами".

Різні форми іудаїзму. У VIII ст. н. е. виникла течія караїмів, що відкидають шанування Талмуда, а також деякі традиційні обряди, котрі не згадані в Торі. Нині більшість караїмів проживає в Ізраїлі. Каббала - містична течія в іудаїзмі, її головні тексти - "Се-фер Ієцира" ("Книга Творення") та "Зогар" ("Сяяння") присвячені способам відкриття прихованого змісту Тори, в якій, за твердженням каббалістів, записане минуле та майбутнє світу і долю кожної людини. Хасидизм (від давньоєвр. хасид - "благочестивий", "набожний", "святий") виникає у XVIII ст. в середовищі єврейських громад Правобережної України та Польщі і, спираючись на каббалу, також стверджує, що Тора має таємний зміст, але виявити його можуть лише цадіки (праведники), котрі самі "стали Торою". Родоначальником і першим цадіком хасидизму був Ізраель бен Єлі-езер (1700-1769). Хасиди - прихильники релігійного фундамента-лізму, вони особливо прагнуть зберігати чистоту віри. Особливо впливовою є громада хасидів в Ізраїлі.

Головні ідеї іудаїзму були сприйняті й адаптовані християнством, в якому Ісуса Христа було проголошено очікуваним месією. Але іудаїзм не погоджується з тим, що поява месії вже відбулася, і продовжує чекати на його прихід. Іудаїзм надає особливого значення не стільки самій вірі, скільки вчинку, поведінці за вірою. У плані монотеїзму іудаїзм більш строгий, ніж християнство, яке відстоює догмат про троїчність Бога. Християнство, на відміну від іудаїзму, рішуче заперечує богообраність будь-якого народу. Іслам також багато в чому базується на іудейській традиції: у Корані значне місце посідають сюжети й персонажі, запозичені з неї.

Взагалі, іудаїзм, християнство та іслам є різними варіантами монотеїзму, їх називають авраамічними релігіями. Авраам (Ібра-хім) був першою людиною, що прийняла віру в єдиного Бога. Ці релігії становлять генетично і внутрішньо пов'язані системи, які виникли на ґрунті релігії стародавнього єврейства.