Індуїзм як вияв ментальності індусів

Індуїзм - давня національна релігія Індії і за кількістю прихильників є третьою релігією у світі після християнства та ісламу, кількість індуїстів складає понад 1 млрд.

Індуїзм виник на основі брахманізму на рубежі І тис. до н.е. -І тис. н.е. У ході суперництва з буддизмом, який здійснив значний вплив на індуїзм, він у П^Л^І століттях стає пануючою релігією Індії; буддизм же був поступово витіснений за межі країни.

Індуїзм зберігає основний пантеон ведичної релігії, які очолює трійця вищих богів - Тримурті - Брахма, Шива і Вішну. Головним у божественній трійці у ведичній традиції вважався Брахма - творець Всесвіту, без нього нічого б не було, він створив світ у багатоманітті живого і минущого. Шива - дуже суперечливий Бог; головною його функцією вважають руйнівну (бог смерті, розорення, зміни), але водночас він є милостивим творцем життя. Тому він символізує протиріччя світу, вічну боротьбу протилежностей: добра і зла, світла і темряви, життя і смерті, миру і війни тощо. Вішну - виконує охоронну функцію, він м'який, несуперечливий, максимально близький людям, оберігає їх від зла і нещастя, слідкує за порядком на Землі.

Священні тексти індуїзму - Веди. Саме із цього джерела він черпає свої ідеї та настанови, для позначення яких існує спеціальний термін "дхарма" - закон, обов'язок, норма життя, істина, причина, справедливість.

Релігійне вчення індуїзму має свої погляди на будову світу, яку пронизує єдність духовного і фізичного, взаємозалежність людини і космосу, людей і богів, чим пояснюється двоїста природа людини - нероздільна єдність духу й тіла. На цих засадах культивується одне із центральних вчень індуїзму: положення про переселення душ (реінкарнація), безмежне коло їх перевтілень (сансара) і закон карми (воздаяння). Людина - творець своєї долі, і вона не може уникнути наслідків своїх попередніх вчинків, це означає схильність індуїстів до фаталізму - невідворотності долі.

З ідеєю постійного переселення душ та законом карми пов'язані найістотніші особливості індійської духовності: заперечення насильства, потреба у самозаглибленні, гармонійний взаємозв'язок людини і природи. Характерною стає практика аскези, тобто зменшення життєвих потреб до мінімуму, відхід від активного суспільного життя, нехтування матеріальними цінностями.

Прихильники індуїзму певний час намагались утвердити як основний культ Брахми, проте, однак він не набув поширення, і тому нині в Індії розповсюдились дві основні течії: вішнуїзм - шанування бога Вішну та шиваїзм - шанування Шиви. У даний час в Індії переважає культ Вішну; існує віра в те, що цей бог має численні земні втілення в людей-героїв і людей-богів, зокрема Раму і Крішну, яким присвячена багата епічна література ("Рамаяна" та "Махабхарата"), серед яких згадується й втілення у Будду.

Індуїзм являє собою дуже строкату релігію, складний комплекс різних вірувань і культів великої кількості богів. Це релігія абсолютного одухотворення природи і довкілля, що вбирає у себе різні анімістичні та тотемічні уявлення: численними духами наповнені ріки, гори, ліси, обожнюються тварини, дерева, каміння, шануються покровителі людей, професій тощо. В кожній місцевій громаді існують специфічні культи і власні обряди.

В етичному аспекті індуїзм сповідує терплячість, смирення і покірність долі, яку можна змінити лише в майбутньому. Звідси проповідь ненасильства і миролюбності, неприпустимості платити злом за зло. Ненасильство - ахімса - фундаментальне поняття індуїзму, що визначає спосіб мислення і щоденну поведінку людей, які не повинні вбивати жодної живої істоти чи застосовувати силу. На противагу деяким іншим релігіям індуїзм є більш толерантним по відношенню до інших віровчень і релігійних конфесій.