Основи законодавства України про охорону здоров'я, 1992

————————————— 594 —————————————

Відповідальність за професійні правопорушення

них інститутів та іншими акредитованими закладами охорони здоров'я, службою швидкої допомоги, а також окремими працівниками, які мають відповідний дозвіл (ліцензію). Для забезпечення лікувально-профілактичною допомогою громадян України, які мають відповідні пільги, встановлені законодавством, створюються спеціальні лікувально-профілактичні заклади.

Відповідно до ст. З 5 "Основ", держава гарантує надання доступної, лікувально-профілактичної допомоги, яка розподіляється на три етапи:

1) первинна лікувально-профілактична допомога — надається переважно за територіальною ознакою сімейними лікарями або іншими лікарями загальної практики;

2) вторинна — спеціалізована лікувально-профілактична допомога — надається лікарями, які мають відповідну спеціалізацію і можуть забезпечити більш кваліфіковане консультування, діагностику, профілактику і лікування, ніж лікарі загальної практики;

3) третинна — високоспеціалізована лікувально-профілактична допомога — надається лікарем або групою лікарів, які мають відповідну підготовку у галузі складних для діагностики і лікування хвороб, у разі лікування хвороб, що потребують спеціальних методів діагностики та лікування, а також з метою встановлення діагнозу і лікування хвороб, що рідко спостерігаються.

Обов'язки лікаря, згідно зі ст. 34 "Основ", полягають у своєчасному і кваліфікованому обстеженні і лікуванні пацієнта. Відповідно до цієї статті, лікар має право відмовитись від подальшого лікування пацієнта, якщо останній

д ' д Відповідальність за професійні правопорушення "^р*

не виконує медичних призначень або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров'я, заумови, що це не загрожуватиме жи п ю і здоров'ю населення.

Лікар не несе відповідальності за здоров 'я хворого у разі відмови останнього від виконання медичних призначень або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму

До нового законодавства внесено багато нових положень, деякі з них доповнено, змінено. Розглянемо окремі положення.

Питання про лікарську таємницю давно відоме. Ще за часів Гіппократа лікарі присягалися зберігати лікарську таємницю. Випускники медичних вузів за кордоном і зараз складають таку присягу. Причому, в деяких державах порушення цього положення присяги тягне за собою кримінальну відповідальність. З 1971 р. в усіх медичних вузах колишнього Радянського Союзу, в тому числі і в Україні, випускники також почали складати таку присягу. Зараз в медичних вузах України випускники складають цю присягу у дещо зміненому вигляді. Новий текст "Клятви лікаря" був затверджений Указом Президента від 15.06.92р. В одному з пунктів цього документа щодо лікарської таємниці зазначено, що лікарі повинні її зберігати і не використовувати на шкоду людині.

Під лікарською таємницею слід розуміти відомості про хворого двоякого роду:

1) отримані медичним працівником від хворого або в процесі лікування, які не повинні розголошуватись іншим особам;

2) ті, які лікар не повинен сповіщати хворому (наприклад, назву хвороби, несприятливий прогноз).

—————————————— 596 ——————————————

д і а Відповідальність за професійні правопорушення "^^>

Увага до проблеми лікарської таємниці існує протягом усієї історії медицини.

Цілком очевидно, що всі види взаємин лікаря і хворого, лікаря і колективу, які входять у поняття лікарської таємниці, не можуть регламентуватися правовими нормами. В ряді випадків вони стають предметом лише моральної оцінки. Часто тільки совість лікаря та його тактовність можуть підказати йому, відкривати таємницю чи ні.

Багато видатних медиків вважали за необхідне приховувати від хворого несприятливі відомості про стан його здоров'я, навіть коли це пов'язане з обманом, особливо щодо невиліковних хворих. Зумовлене це тим, що необізнані в своєму тяжкому стані хворі легше вмирають. Це стосується не лише непоінформованих осіб, а й лікарів, навіть відомих вчених, які під час своєї хвороби перетворюються в пригнічених хворобою пацієнтів.

Відома й інша точка зору відносно питання про дотримання лікарської таємниці.

Деякі лікарі вважають, що хворому, на його прохання, можна сповіщати про тяжкість хвороби. Аргументують це тим, що лікар, замовчуючи про тяжкий стан хворого або загрозу смерті, бере на себе відповідальність за матеріальні і духовні наслідки, наприклад, правом наслідування можуть скористатися не ті особи, яких хворий хотів би бачити спадкоємцями.

Тому рівень поінформованості хворого про стан його здоров'я залежить від розвитку і особливостей його психічного стану. Спокійна, врівноважена, вольова людина, знаючи правду про стан свого здоров'я, може бути помічником лікаря, а помисливий, боягузливий хворий — лише перешкоджає лікуванню.

-————————————— 597 ——————————————

д-*-д Відповідальність за професійні правопорушення '^F*

Cm. 39 "Основ" трактує питання надання медичної інформації таким чином:

"Лікар зобов'язаний пояснити пацієнтові в доступній формі стан його здоров'я, мсту запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі наявності ризику для життя і здоров'я.

Пацієнт має право ознайомлюватися із історією своєї хвороби та іншими документами, що можуть слугувати для подальшого лікування.

В особливих випадках, коли повна інформація може завдати шкоди здоров'ю пацієнта, лікар може її обмежити. В цьому разі він інформує членів сім'їабо законного представника пацієнта, враховуючи особисті інтереси хворого. Таким же чином лікар діє, коли пацієнт перебуває в непритомному стані".

У cm. 40 "Основ" сформульоване положення про лікарську таємницю:

"Медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта".

Проте в даній статті не вказується, що замовчування деяких фактів, які стосуються хворого, наприклад, інфекційних і психічних хвороб, отруєння, кримінального викидня, зараження венеричними хворобами тощо суперечить професійному і громадянському обов'язку лікаря і є небезпечним для суспільства. Про це мають бути повідомлені керівники органів охорони здоров'я і слідства для

—————————————— 598 ——————————————

д і д Відповідальність за професійні правопорушення -^в»

вжиття відповідних заходів. Тому було б бажано першу частину цієї статті доповнити словами "якщо ці відомості не загрожують інтересам суспільства".

Наприклад, якщо в акушерсько-гінекологічне відділення лікарні госпіталізована хвора з будь-якою патологією сечостатевої системи, то відомості про її хворобу, обсяг операції, прогноз є лікарською таємницею і сповіщати про це знайомих, які можуть використати ці дані з корисливою метою, можна лиже в загальних рисах. Якщо ж в лікарню госпіталізована хвора в зв'язку з кримінальним викиднем, про це потрібно сповістити органи слідства для вжиття відповідних заходів щодо особи, яка скоїла цей злочин і є соціальне небезпечним суб'єктом.

Слід розглянути питання лікарської таємниці також щодо хворих на венеричні хвороби і СНЩ.

Якщо хворий проводить лікування, не порушує режим, і не є джерелом зараження, то відомості про його стан є лікарською таємницею. Проте, коли хворий не додержується режиму лікування або відмовляється від нього, є джерелом зараження, то про його хворобу потрібно сповістити керівництво органів охорони здоров'я, і хворий підлягає примусовому лікуванню. А якщо він відмовляється від примусового лікування, то про його хворобу сповіщають органи слідства і такого хворого притягують до кримінальної відповідальності згідно зі ст. 1081' КК України, якою передбачено різні види покарання (від штрафу до 2 років позбавлення волі).

Питання про умови медичного втручання було спірним, дискусійним і дістало юридичне оформлення в ст. 42 "Основ".

"Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов'язаних із впливом на організм люди-

—————————————— 599———————————————

д-^д Відповідальність за професійні правопорушення "Ч^

ни) допускається лише у тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров'ю пацієнта.

Медичне втручання, пов'язане з ризиком для здоров'я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров'я пацієнта іншими методами неможливе.

Ризиковані методи діагностики, профілактики або лікування вичн.ію'іься допустимими, якщо вони відповідають сучасним нау-конообі рунтовіїним вимолім, спрямовані на відвернення реальної 'ті ро ні житію і;і ідоров'ю п.щіснта, застосовуються за згодою поіііформошіноіо про їх можливі шкідливі наслідки пацієнта, а лікар нжив.іс' всіх належних у таких випадках заходів, щоб не заподіяти шкоди життю і здоров'ю пацієнта".

Причому, ці дії повинні проводитись за згодою хворих або близьких, які мають на це моральне чи юридичне право, що передбачено cm. 43 "Основ ".

Раніше діючим законодавством не визначалось, як діяти лікареві, якщо дорослий хворий при повній свідомості відмовляється від операції, яка йому конче потрібна, а "зволікання подібне до смерті". В зв'язку з цим у лікарів, особливо у хірургів, виникали запитання — як бути, що робити?

На думку багатьох лікарів, в такій ситуації потрібно наполегливо вимагати згоди, переконувати в необхідності операції всіма доступними методами. Такі труднощі часто виникають у дитячих хірургів у разі необхідності одержання згоди рідних на операцію у дитини.

В історії медицини відомі випадки, коли хірургічні операції за життєвими показаннями проводились і без одержання згоди рідних. Так, знаменитий професор-педіатр К.А. Раухфус (1835-1915) Зробив трахеотомію дитині проти згоди матері і батька, які категорично відмовлялися від операції, незважаючи на тяжкий стан

——————————————— 600 ———————————————

д і «Відповідальність за професійні правопорушення —^Э

дитини. Він запропонував фельдшеру зв'язати рідних дитини і закрити їх у комірчині, провів операцію. Завдяки операції дитину було врятовано, за що рідні щиро подякували професору.

Проте, коли цей випадок розглядався на засіданні Петербурзького юридичного наукового товариства, поведінку К.А. Раухфуса кваліфікували як подвійну кримінальну справу:

1) заподіяння тілесного пошкодження дитині;

2) позбавлення волі її батьків.

На ці звинувачення проф. Раухфус відповів, що у нього не було іншого виходу, оскільки без цієї операції дитина мала померти.

Юридичним нормам згідно з законодавством того часу щодо необхідності одержання згоди на медичне втручання не було приділено уваги.

В "Основах законодавства України про охорону здоров 'я" положення про згоду на медичне втручання (cm. 43) сформульовано так:

"Згода об'єктивно поінформованого дієздатного пацієнта необхідна для вживання методів діагностики, профілактики та лікування. Якщо останній не досяг п'ятнадцятирічного віку чи був визнаний судом недієздатним або за фізичним станом не може повідомити про своє рішення, медичне втручання можливе за згодою батьків або інших законних представників пацієнта. Особам віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років чи визнаним судом обмежено дієздатними таке втручання проводиться за їх згодою та згодою їх батьків або інших законних представників.

У невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого с наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна".

У cm. 44 "Основ " розглянуто застосування методів профілактики, діагностики, лікування та лікарських засобів.

"У медичній практиці лікарі зобов'язані застосовувати методи профілактики, діагностики і лікування та лікарські засоби, дозволені Міністерством охорони здоров'я окраїни.

——————————————— 601 ———————————————

д ' л Відповідальність за професійні правопорушення "^р*

В інтересах вилікування хворого та за його згодою, а щодо неповнолітніх та осіб. яких було визнано судом недієздатними, — за згодою їх батьків, опікунів або піклувальників лікар може застосувати нові. науково обгрунтовані, проте ще не допущені до загального частосування методи діагностики, профілактики, лікування та лікарські часоби. Щодо осіб віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років чи визначних судом обмежено дієздатними застосування таких методів і засобів проводиться за згодою їх батьків або інших законних представників. Порядок застосування зазначених мстодівдіагностики, профілактики, лікування і лікарських засобів встановлює Міністерство охорони здоров'я України."

Питання про припустимість мед ико-біологічних експериментів на людях дискутувалося в цілому (тобто на здорових чи на хворих, з лікувальною метою чи для розвитку науки тощо), і викликало різне ставлення медичних колективів і юристів, оскільки в процесі виконання цих експериментів виникає ризик для здоров'я людини.

Незважаючи на необхідність експерименту для прогресу медицини, положення про нього раніше не мало законодавчого закріплення.

В "Основах законодавства України про охорону здоров 'я " це питання розглянуто у cm. 45..

"Застосування медико-біологічних експериментів на людях допускається із суспільнокорисною метою за умови їх наукової обгрунтованості, переваги можливого успіху над ризиком спричинення тяжких наслідків для здоров'я або життя, гласності застосування експерименту, повної поінформованості і добровільної згоди особи, яка підлягає експерименту, про вимоги його застосування, збереження в необхідних випадках лікарської таємниці.

Забороняється проведення науково-дослідного експерименту на хворих, ув'язнених або військовополонених, а також терапевтичного експерименту на людях, хвороба яких не має безпосереднього зв'язку з метою досліду."

Статтями 59-66 "Основ " передбачені положення про охорону здоров 'я дітей і підлітків, їх фізичний і духовний

д і д Відповідальність за професійні правопорушення •^с9

розвиток, контроль за цим у дитячих виховних і навчальних закладах, який повинен здійснюватись установами охорони здоров'я, народної освіти за участю громадських організацій. Передбачені також державна допомога громадянам у здійсненні догляду за дітьми з дефектами фізичного або духовного розвитку, надання пільг матерям у разі хвороби дітей; передбачений контроль за трудовим і виробничим навчанням та умовами праці підлітків, обов'язкові медичні огляди працюючих підлітків, вказано, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я своїх дітей, ведення здорового способу життя, а у разі порушення цих обов'язків, якщо вони завдають шкоди здоров'ю дитини, винні у встановленому порядку і можуть бути позбавлені батьківських прав, А працівники дитячих лікувальних, виховних або навчальних закладів, які не належним чином виконують обов'язки щодо охорони життя і здоров'я, можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності.

Питання трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів трактується cm. 47 "Основ". Вона сформульована так:

"Застосування методу пересадження від донора до реципієнта органів та інших анатомічних матеріалів здійснюється у визначеному законодавством порядку при наявності їх згоди або згоди їх законних представників за умови, якщо використання інших засобів і методів для підтримки життя, відновлення або поліпшення здоров'я не дає бажаних результатів, а завдана при цьому шкода є меншою, ніж та, що загрожувала реципієнтові."

"Основами законодавства України про охорону здоров'я" розглянуто деякі питання, що часто виникали в медичній практиці, проте юридичне не були закріплені законом. Це ставлення до штучного запліднення та імплантації ембріона, застосування методів стерилізації, зміни стате-

—————————————— 603 ——————————————

д-*-д Відповідальність за професійні правопорушення '^р*

вої приналежності, ставлення до евтаназії тощо, які сформульовані в ст. ст. 48-52.

Штучне запліднення та імплантація ембріона (ст.

48).

"Застосування штучного запліднення та імплантації ембріона здійснюється згідно з умовами та порядком, встановленим Міністерством охорони здоров'я України, на прохання дієздатної жінки, з якою проводиться така дія, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці.

Розкриття анонімності донора може бути здійснено в порядку, передбаченому законодавством".

Застосування методів стерилізації (ст. 49)

"Застосування методів стерилізації може здійснюватися за власним бажанням або добровільною згодою пацієнта в акредитованих закладах охорони здоров'я за медичними показаннями, що встановлюється Міністерством охорони здоров'я України".

Питання зміни (корекції) статевої приналежності

розглянуто у ст. 51 "Основ".

"На прохання пацієнта у відповідності з медико-біологічним і соціально-психологічними показаннями, які встановлюються Міністерством охорони здоров'я України, йому може бути проведено шляхом медичного втручання в акредитованих закладах охорони здоров'я зміну (корекцію) його статевої приналежності.

Особі, якій було здійснено зміну статевої приналежності, видається медичне свідоцтво, на підставі якого надалі вирішується питання про відповідні зміни в її правовому статусі."

В "Основи законодавства України про охорону здоров'я" введена також ст. 52, яка трактує питання надання медичної допомоги хворому, який перебуває в критичному для життя (термінальному) стані.

—————————————— 604 -—————————————

д-і-д Відповідальність за професійні правопорушення -у»

На сторінках вітчизняної літератури останнім часом питання про евтаназію (від грец. en — хороше, thanatos — смерть; — хороша, легка смерть) широко дискутувалось, проте ставлення до цієї проблеми було різним і у юристів, і у лікарів.

Суть проблеми полягає в тому, чи можливе навмисне прискорення лікарем смерті на прохання самого вмираючого або його рідних і близьких.

Розрізняють активну і пасивну евтаназію. Ідеї пасивної евтаназії, тобто способу зменшення мук безнадійно хворого, наприкінці XIX ст. намагались відновити зарубіжні вчені, хоча активна евтаназія категорично заперечувалась ще клятвою Гіппократа.

Така активна евтаназія різко критикується не тільки у нашій, айв інших державах. Більшість зарубіжних лікарів і юристів вважали її зовсім неприпустимою і, більш того, кримінальне карною дією.

В медичній літературі наведено матеріали судових процесів над лікарями у Бельгії, Нідерландах, ФРН, США, які здійснили подібні дії щодо своїх пацієнтів. Відповідальність за такі дії (вбивство на прохання) передбачена законодавством цих держав і карається позбавленням волі.

Законодавче положення щодо евтаназії сформульовано в ст. 52 "Основ ".

"Медичні працівники зобов'язані надавати медичну допомогу у повному обсязі хворому, який перебуває в критичному для життя стані. Така допомога може також надаватися спеціально створеними закладами охорони здоров'я, що користуються пільгами з боку держави. Активні заходи щодо підтримання життя хворого припиняються в тому випадку, коли стан людини визначається як незво-ротна смерть.

——————————————— 605 ———————————————

д ' д Відповідальність за професійні правопорушення '^^

Порядок припинення таких заходів, поняття і критерії смерті визначаються Міністерством охорони здоров'я України відповідно до сучасних міжнародних вимог.

Медичним працівникам забороняється здійснення евтаназії — навмисного прискорення смерті або вмертвіння невиліковного хворого з метою припинення його страждань".

Розглянуті положення законодавства України щодо охорони здоров'я визначають основні принципи діяльності медичних працівників, які повинні сумлінно виконуватись. Ці положеннярозвиваютьсяідеталізуютьсяувідом-чих документах (накази, розпорядження, інструкції, правила, методичні листи таін.), які встановлюють порядок їх реалізації.

Законодавство України передбачає також дисциплінарну, адміністративну і кримінальну відповідальність медичних працівників і фармацевтів за порушення ними професійно-посадових обов'язків.