В оцінюванні складності праці застосовуються дві групи методів:
1) сумарні (неаналітичні); 2) аналітичні.
Метою сумарних методів є складання переліків робіт, розміщених у порядку
збільшення чи зменшення їхньої складності, без кількісної оцінки..
Серед сумарних методів виділяють:
мет ранжирування робіт; метод рядів; метод класифікац
Відповідно до методу ранжирування робіт 1 робочий процес розглядається
як єдине ціле, а для порівняння робіт різних видів використовуються назви по-
сад або посадові інструкції. Цей метод легкий і зрозумілий у використні, однак
йому притаманні потенційні вади: ранжирування робіт можливе з використан-
ням неповного обсягу інформації, оскільки детальний аналіз змісту роботи не
провадиться, тому обґрунтування певного варіанта ранжирування робіт може
викликати ускладнення.
Використання методу рядів 2 передбачає попарне порівняння робіт між со-
бою, у результаті чого встановлюється, яка з них складніша. Так кожна робота
послідовно порівнюється з усіма іншими. Більш складні роботи позначаються
певною позначкою, і далі за к-тю таких позначок роботи розподіл в порядку збільш чи зменш складності. Таке групування провадиться фахівцями, які добре обізнані зі змістом та особливост певного виду дія-ті. За рез їхніх оцінок визнач сер оцінка для встановлення порядков № у класифікац робіт. К-ть порівнянь N, які треба виконати, використ цей метод, розрахов за формулою3
У разі використання методу класифікації (методу розрядів) розв’язується
питання про кількість кваліфікаційних груп (рангів, розрядів) та будується кла-
сифікаційна система за низкою критеріїв. Далі за групами визначаються най-
більш загальні ознаки (критерії) робіт, що відображають рівень їх складності, і
на цій основі кожну роботу відносять до певної кваліфікаційної групи. При
цьому оцінюються кілька ознак: необхідні спеціальні знання, фіз навантаж та розумове напруж, відповідальність, вплив умов праці тощо.
Метод класифікації (метод розрядів) є відносно простим у застосуванні, ніж метод ранжирування, оскільки види робіт порівнюються за класифікаційними ознаками. У розроблену класифікацію легко вводяться нові види праці. Недолік цього методу є довільність і суб’єктивізм у визнач кількості груп (рангів, озрядів).
Серед аналітичних методів оцінки складності праці слід виокремити:
метод порівняння факторів; баловий метод (метод точкових оцінок1);
метод визначення провідного графічного профілю.
Сутність методу порівняння факторів полягає у виділенні основних квалі-
фікаційних факторів. Як правило, їх 5: кваліфікація, вимоги інтелектуально-
го характеру, фізичні вимоги, відповідальність, умови праці. Далі вибираються
основні види робіт, які являють собою всі види праці на підприємстві, та встановл значення кожного фактора за всіма основними роботами.
Після цього перевір, чи відповідає знач кожн фактора його грош оцінці (таб. 11.6).
Міра стабільності системи оцінок складності робіт за цим методом залежить
від стійкості ставок заробітної плати..
Баловий метод передбачає аналіз різних робіт через диференційований роз-
гляд ознак, загальних для всіх видів праці, та оцінку їхніх значень у балах. Ви-
користання даного методу здійснюється в такій послідовності:
• установлення ознак оцінки складн робіт та їх питомої ваги в інтегральній оцінці;
• визнач кількості ступенів кожної ознаки та критеріїв віднесення до них робіт;
• розробка шкали балової оцінки складності;
• розрахунок складності виконання конкретної роботи;
• визнач інтегральн показн складн робіт, що входять до посад обов’язків виконав.
Важливим моментом використання балового методу є встановлення кількос-
ті ступенів наведених раніше ознак. Тобто за кожною з ознак оцінки складності
робіт установлені ступеневі розмежування, обумовлені якісними відмінностями
у праці, та критерії віднесення до них конкретних робіт.
Для вираження якісних відмінностей у трудових функціях працівника треба
встановити для кожного рівня прийнятих оцінних ознак складності робіт умов-
ну кількісну міру, тобто певну кількість балів, і скласти таблицю балової оцінки..
Після встановлення ознак, що характеризують складність робіт, їхньої питом ваги в загальній оцінці складності робіт, визначення кількості ступенів (рівнів) кожної ознаки та їх умовн кількіс міри розраховуються показники складн окремих робіт:
де Sk — показник складності k -ї роботи, балів;
n — кількість ознак складності;
aij — j -й рівень i -ї ознаки складності робіт, балів;
хі — питома вага і -ї ознаки складності робіт.
Далі розраховується сумарний показник складності робіт (S сум), що включа-
ються в посадові обов’язки виконавця:
Сумарний показник складності розраховується стосовно до конкретної поса-
ди і являє собою середнє значення.
Метод визначення провідного графічного профілю Хея застосовується в
багатьох країнах, особливо він популярний у Сполучених Штатах Америки та
Великобританії. Метод Хея є балово-факторним і дає можливість
оцінити робочі місця за кількома параметрами, об’єднаними у 3 універс фактори:
знання; творчий потенціал; відповідальність.
За кожним фактором виокремлюються кілька рівнів вимог до певної посади.
Ці рівні достатньо детально описуються в таблицях для кожного фактора у ви-
гляді розгорнутих текстових описів.
Оцінюв посади передбачає реалізацію таких етапів:
1. Для посади визначається рівень за кожним фактором і присвоюється
якісна оцінка, тобто відповідне позначення, (A, B, C, D, E… — для проф знань, 1, 2, 3для комунікат навич, І, ІІ для широти застосув, % для розумової діяльн тощо).
2. Здобуті якісні оцінки переводяться в бали за спеціальними таблицями.
3. Бали за кожною шкалою підсумов, і визначається кількість балів для посади.
4. Здійснюється розрахунок грейду (рівня оплати) посади.
5. Рівням оплати присвоюється грошове значення (мінімальне і максимальне).
6. Діапазон розміру зарплати вказується у довідк таблицях для кожної посади.
