Процесуальна співучасть – це участь на стороні позивача і відповідача декількох осіб.
Зовнішньою ознакою процесуальної співучасті є те, що на стороні позивача або відповідача виступає декілька осіб. Варто зауважити, що сама по собі множинність не являється вирішальною. Множинність учасників об’єднання з самостійною правосуб’єктністю, яке виступає стороною по справі, наявність у нього декількох представників не утворюють процесуальну співучасть. Вона виникає тоді, коли кожна особа наділена самостійним статусом сторони.
Сутність процесуальної співучасті проявляється у наступному:
· матеріально-правові особливості предмету спору – множинність осіб, які є носіями спірних прав або обов’язків;
· процесуальні фактори, головним чином дія принципу процесуальної економії. Завдяки інституту співучасті суд може позбавитися від необхідності багатократного виконання однієї і тієї ж роботи: дослідження однакових за змістом обставин, що вимагають застосування одних і тих же правових норм; уникнути протиріч між судовими рішеннями з приводу одних і тих самих однорідних подій.
Процесуальна співучасть може бути результатом:
· суб’єктивного поєднання позовів, тобто пред’явлення позову спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів;
· залучення до провадження додаткових позивачів або відповідачів;
· об’єднання судових справ в одне провадження.
ЦПК Франції закріплює принцип роздільності провадження у випадку множинності позивачів або відповідачів. Кожний співучасник вчиняє процесуальні дії самостійно, а дії одного співучасника стосовно спільного інтересу не мають значення для інших співучасників. У той же час в порядку виключення з цього принципу передбачається єдине, нероздільне провадження у випадку пред’явлення позову до декількох відповідачів при загальному для них об’єкта спору.
Процесуально-правова доктрина ФРН розрізняє наступні види співучасті:
· активна і пасивна;
· факультативна і обов’язкова.
Активна співучасть має місце, коли на стороні позивача виступають декілька осіб, а пасивна – коли позовні вимоги направлені одночасно проти декількох відповідачів.
Факультативна співучасть допускається на розгляд суду при однорідності правових або фактичних підстав позову. Наприклад, вимоги покупців до продавця з аналогічних договорів купівлі-продажу. При вирішенні питання про допустимість цього виду суб’єктивного об’єднання позовів суд керується міркуваннями доцільності та процесуальної економії.
Обов’язкова співучасть у німецькому законодавстві є недостатньо врегульованою. Вона може виникати з процесуально-правових або матеріально-правових підстав.
Обов’язкова співучасть, що виникає з процесуально-правових підстав має місце, коли в силу особливих приписів судовий акт, винесений стосовно одного з співучасників, поширює свою дію на інших, незалежно від того, чи приймали вони участь у справі. Наприклад, рішення, прийняте по розгляду спору між управителем спадщини та третьою особою, поширюється і на спадкоємця, який в процесі участі не брав. Таким чином, особлива законодавча норма забезпечує єдине рішення по справі.
Обов’язкова співучасть, що виникає з матеріально-правових підстав ще іменується «дійсно необхідною», «справжньою», «істинною». Вона охоплює випадки, коли процес може досягти своєї мети лише за участю в якості сторони тільки декількох осіб; коли провадження, почате одноособовою стороною або проти одноосібної сторони, недопустиме через відсутність у неї права на його ведення в інтересах інших суб’єктів. Мова йде про випадки пред’явлення позову подружжям, що разом управляє спільним майном, декількома виконавцями заповіту одного і того ж спадкодавця тощо.
Правова система США процесуальну співучасть поділяє на:
1) факультативну;
2) обов’язкову, в якій розрізняють:
a. умовно необхідних співучасників, тобто таких, які повинні бути допущені, якщо для цього немає перешкод, зокрема, якщо не порушується підсудність;
b. абсолютно необхідних співучасників – суд не може розглянути справу, якщо в провадженні не будуть приймати участь всі такі співучасники. Відсутність хоча б одного з них виключає можливість розгляду справи.
