Процесуальна правоздатність – це здатність бути самостійним від власного імені носієм процесуальних прав та обов’язків; здатність бути суб’єктом процесуальних правовідносин: не лише позивачем, відповідачем, але і третьою особою у позовному провадженні, заявником або заінтересованою особою в окремому провадженні, у тому числі домагаючись вжиття забезпечуючих заходів, стягувачем або боржником у виконавчому провадженні.
Процесуальна правоздатність являється первинною передумовою процесу і дійсності процесуальних дій. Нею повинні володіти сторони уже в момент пред’явлення позову і зберігати її напротязі всіх стадій провадження.
Процесуальна правоздатність безумовно являється відображенням матеріальної правоздатності, але не ідентична їй, оскільки суб’єктом процесуальних правовідносин можуть бути об’єднання, які не наділені матеріальною правоздатністю. Наприклад, організований, але не зареєстрований союз не володіє матеріальною правоздатністю, але він може виступати в якості відповідача (абз. 2 § 50 ЦПК ФРН).
В романо-германській правовій системі розрізняють такі види процесуальної правоздатності:
· активну процесуальну правоздатність, що означає здатність бути активною стороною процесуальних правовідносин, тобто заявником, позивачем, ініціатором судового провадження;
· пасивну процесуальну правоздатність, тобто здатність виступати у суді в якості відповідача, сторони, що захищається у певному провадженні;
· процесуальну правоздатність, що визнається для певного виду провадження (спеціальна процесуальна правоздатність).
Всі правоздатні у матеріальних правовідношеннях особи володіють повною процесуальною правоздатністю, можуть пред’являти позови, відповідати по позовам, вступати у процес у якості третіх осіб, мати відповідні процесуальні права та виконувати відповідні процесуальні обов’язки.
Обмежена процесуальна правоздатність властива, наприклад, об’єднанням, що відповідають всім суттєвим ознакам корпорації (організованість, загальне найменування, незалежність від зміни складу учасників, тривалий характер існування), які, однак, статусу юридичної особи не набули, зокрема, через відсутність формального акту реєстрації. Такого роду корпорації у ФРН не в праві пред’являти позови та володіють лиш пасивною правоздатністю.
Процесуальна правоздатність фізичних осіб, за загальним правилом, виникає з моменту народження. Однак, у Австрії навіть ненароджена дитина з моменту зачаття знаходиться під охороною закону, і в тій мірі, в якій мова йде про її права, вона розглядається як народжена. У ФРН ненароджена дитина не наділена загальною правоздатністю. Але у певних випадках німецьке законодавство допускає призначення куратора для охорони прав ненародженої і навіть не зачатої особи. В німецькій, так само як і в австрійській та швейцарській судовій практиці, процесуальна правоздатність визнається за майбутнім громадянином умовно: якщо народження не відбудеться, то судовий розгляд і прийняте за його результатами рішення не мають значення.
Процесуальною правоздатністю володіють і юридичні особи приватного та публічного права. Об’єднання, формально не наділені статусом юридичної особи, також можуть бути процесуально правоздатними, як правило, в силу нормативного припису.
Процесуальна правоздатність фізичної особи втрачається з її смертю. Якщо сторона помирає до порушення провадження, то направлення позову до суду не має значення та спадкоємець, що бажає вести процес, повинен цю дію повторити. Однак якщо позов було пред’явлено до суду особисто позивачем, який в подальшому помер, то пред’явлення позову юридичне значення на втрачає. Зберігаються і наслідки вручення позову представнику померлого відповідача. Доручення на ведення справи залишається в силі, незважаючи на смерть особи, що представляють. Оскільки померла особа стороною бути не може, то процесуальні відносини виникають з її спадкоємцем.
Юридична особа втрачає процесуальну правоздатність не з моменту закінчення визначеного у статуті строку її діяльності, прийняття рішення про її припинення, відкриття конкурсного провадження або виникнення інших обставин, що тягнуть за собою її припинення, а після закінчення ліквідації – процедури, призначеної для погашення боргів об’єднання перед третіми особами та розподілу майна, що залишилося, між її учасниками.
