Затверджено на засіданні кафедри правознавство 7 страница

З суб'єктивної сторони цей злочин вчинюється лише з прямим умислом і з метою задоволення статевої пристрасті.

Суб'єкт злочину — особа чоловічої або жіночої статі, яка досяг­ла 14-ти років, залежно від характеру вчинюваних дій. Так, наприк­лад, при мужолозтві — це чоловік, при лесбіянстві — жінка, а в ін­ших випадках можуть бути як жінка, так і чоловік.

У частині 2 ст. 153 встановлена відповідальність за цей злочин, якщо він вчинений повторно або групою осіб або особою, яка рані­ше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 152 або 154, а також вчинене щодо неповнолітньої чи неповнолітнього.

Частина 3 ст. 153 передбачає кваліфікуючі ознаки цього злочи­ну: 1) вчинення злочину щодо малолітньої чи малолітнього; 2) спри­чинення особливо тяжких наслідків.

Характеристика ознак, вказаних у частинах 2 і 3 цієї статті, ана­логічна таким самим ознакам при зґвалтуванні.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 153 — позбавлення волі на строк до п'яти років: за ч. 2 ст. 153 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. З ст. 153 — позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років.

Примушування до вступу в статевий зв'язок (ст. 154). Під примушуванням розуміють протиправний вплив на жінку чи чолові­ка для того, щоб примусити їх проти власної волі вступити в при­родний або неприродний статевий зв'язок. Це, наприклад, погроза звільненням, переводом на нижчеоплачувану роботу, позбавленням премії, матеріальної підтримки чи можливості користуватися жит­ловою площею тощо. Примушування може бути спрямоване як на те, щоб схилити потерпілу особу вступити в статевий зв'язок з тим, хто примушує, так і з третьою особою.

Злочин вважається закінченим з моменту самого примушування до вступу в статевий зв'язок. Потерпілими є жінка чи чоловік, які знаходяться від винного в матеріальній або службовій залежності.

З суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений лише з прямим умислом.

Суб'єкт злочину спеціальний — це особа, щодо якої потерпіла особа є матеріально або службово залежною. Цим суб'єктом може бути жінка чи чоловік, які примушують до вступу в статевий зв'язок, як з тим, хто примушує, так і з третіми особами.

Частина 2 ст. 154 передбачає такі кваліфікуючі ознаки цього злочину: це примушування, поєднане з погрозою знищення, пошко­дження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів або розголошування відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 154 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 154 — арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років.

Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрі­лості (ст. 155), полягають у добровільних природних статевих зно­синах чоловіка або жінки з особою протилежної статі, яка не досяг­ла статевої зрілості. Такі статеві зносини можуть мати місце і вна­слідок фактичного шлюбу. Добровільним визнаються такі статеві зносини, які вчинені без застосування фізичного насильства, погроз його застосування або використання безпорадного стану потерпілої особи. Добровільність статевих зносин повинна визначатися в кож­ному випадку тим, чи могла потерпіла особа внаслідок свого віку і розвитку або психичного стану розуміти характер і значення дій, що вчиняються над нею.

Потерпілими від цього злочину є підлітки як чоловічої, так і (у більшості) жіночої статі, які не досягли статевої зрілості. Такими завжди вважаються особи, які не досягли 14-ти років. Питання про досягнення статевої зрілості потерпілої у віці від 14-ти до 17-ти рой­ків вирішується за допомогою експертизи. Вступ в добровільний ста­тевий зв'язок з жінкою, яка досягла шлюбного віку, не карається.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється лише з прямим умислом.

Суб'єкт злочину — особа чоловічої або жіночої статі, якій ви­повнилося 16 років. Стать винного завжди протилежна статі потер: пілої особи.

У частині 2 ст. 155 встановлена відповідальність за ті самі дії, вчинені батьком, матір'ю або особою, що їх замінює, або якщо вони спричинили безплідність чи інші тяжкі наслідки (наприклад, само­губство потерпілої особи, тяжку хворобу тощо). Окрім того, ч. 2 ст. 155 вказує також на спеціальний суб'єкт злочину, виходячи з родинних зв'язків з потерпілим.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 155 — обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 155 — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років.

Розбещення неповнолітніх (ст. 156) полягає у вчиненні роз­пусних дій щодо особи, яка не досягла 16-річного віку. Розпусні дії носять сексуальний характер і спрямовані на задоволення статевої пристрасті винного або на збудження статевого інстинкту у потер­пілої особи. Вони, проте, не можуть полягати в природних або не­природних статевих зносинах, відповідальність за які встановлена в статтях 152, 155 і 154. За своїми зовнішніми ознаками розпусні дії можуть бути як фізичними, так і інтелектуальними (наприклад, про­ведення цинічних розмов з потерпілим на сексуальні теми, ознайом­лення з порнографічними зображеннями, відеофільмами тощо).

Потерпілими від цього злочину є особи чоловічої або жіночої статі, які не досягли 16-річного віку. Відповідальність за ст. 156 не виключається і при згоді потерпілої особи на вчинення розпусних дій з нею. Не має також значення, чи досягла потерпіла особа ста­тевої зрілості, чи ні. Добровільна згода, проте, може мати значення для оцінки неприродних статевих зносин з дівчиною, яка не досягла 16-ти років. Вчинення таких дій підпадає під ознаки ст. 156 лише за наявності добровільної згоди на це потерпілої. За цією самою стат­тею кваліфікується добровільне мужолозтво з особою, яка не досяг­ла 16-ти років. За відсутності такої згоди винний відповідає за стат­тями 152 чи 153.

З суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений лише

з прямим умислом.

Суб'єктом злочину є особа чоловічої або жіночої статі, яка до­сягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 156 встановлена відповідальність за наявності та­ких кваліфікуючих ознак: якщо потерпілий є малолітнім або такі дії вчинені щодо сина або дочки батьком, матір'ю або особою, що їх за­мінює. В останньому випадку в законі вказаний спеціальний суб'єкт злочину за родинною ознакою.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 156 — арешт на строк до шес­ти місяців або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 156 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк до трьох років.

 

Тема Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина

 

Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Закріплені у другому розді­лі Конституції України (статті 21—62) права та свободи людини і громадянина гарантуються і захищаються чинним законодавством. Однією з таких гарантій є кримінально-правовий захист конститу­ційних прав і свобод від злочинних посягань.

Родовим об'єктом цих злочинів є суспільні відносини, що за­безпечують конституційні права та свободи людини і громадянина.

Залежно від їх безпосереднього об'єкта, всі злочини, передбаче­ні п'ятим розділом Особливої частини КК, можна поділити на такі види:

1. Злочини проти виборчих прав громадян: перешкоджання здійсненню виборчого права — ст. 157; неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів — ст. 158; порушення таємниці голосування — ст. 159; порушення законодавства про референдум — ст. 160.

2. Злочини проти трудових прав громадян: перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громад­ських організацій — ст. 170; перешкоджання законній професійній діяльності журналістів — ст. 171; грубе порушення законодавства про працю — ст. 172; грубе порушення угоди про працю — ст. 173; примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку — ст. 174; невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших, установлених законом виплат — ст. 175.

3. Злочини у сфері охорони права на об'єкти інтелектуаль­ної власності: порушення авторського права і суміжних прав — ст. 176; порушення прав на об'єкти промислової власності — ст. 177.

4. Злочини, що посягають на інші особисті права і свободи громадян: порушення рівноправності громадян залежно від їх расо­вої, національної належності або ставлення до релігії — ст. 161; по­рушення недоторканності житла — ст. 162; порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонден­ції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер — ст. 163; порушення недоторканності приватного життя — ст. 182; порушення права на отримання освіти — ст. 183; порушення права на безоплатну медичну допомогу — ст. 184.

5. Злочини проти сім'ї: ухилення від сплати аліментів на утри­мання дітей — ст. 164; ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків — ст. 165; злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування — ст. 166; зловживання опікунськими правами — ст. 167; розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) — ст. 168; незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) — ст. 169.

6. Злочини проти свободи совісті: пошкодження релігійних споруд чи культових будинків — ст. 178; незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь — ст. 179; перешко­джання здійсненню релігійного обряду — ст. 180; посягання на здо­ров'я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів — ст. 181.

 

 

Злочини проти виборчих прав громадян

Безпосереднім об'єктом цих злочинів є передбачене ст. 38 Кон­ституції право громадян України брати участь в управлінні держав­ними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, віль­но обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. По суті це є правом громадян на вільне волевиявлення в сфері управління державними справами.

Диспозиції всіх злочинів цієї групи є бланкетними, а тому для більш глибокого аналізу їх складів слід звернутися до таких законів: «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р.; «Про вибори народних депутатів України» від 24 вересня 1997 р.; «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, мі­ських голів» від 14 січня 1998 р.; «Про вибори президента України» від 5 березня 1999 р..

Злочини проти виборчих прав громадян посягають на відносини, врегульовані цими законами.

 

Перешкоджання здійсненню виборчого права (ст. 157). Частина 1 цієї статті передбачає відповідальність за перешкоджання насильством, обманом, погрозами, підкупом або іншим чином віль­ному здійсненню громадянином права обирати і бути обраним Пре­зидентом України, народним депутатом України, депутатом Верхов­ної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою, вести передвиборну агіта­цію.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається в двох само­стійних діях: 1) у перешкоджанні вільному здійсненню громадяни­ном права обирати і бути обраним; 2) у перешкоджанні здійсненню права вести передвиборну агітацію.

Перешкоджання — це активний вплив на волю особи з метою примусити її відмовитися від участі у виборах або змінити зміст сво­го волевиявлення. Така протидія може мати місце як під час голосу­вання, так і в період всієї виборчої кампанії.

Злочин вважається закінченим з моменту перешкоджання, тоб­то здійснення тиску на волю потерпілої особи, незалежно від того, чи добився винний бажаного результату під час виборів чи ні.

Способи перешкоджання можуть бути різними — насильство, обман, погрози, підкуп та ін. Насильство полягає у нанесенні побо­їв, спричиненні тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, зв'язуванні тощо. Якщо таке насильство утворює більш тяжкий зло­чин (наприклад, тяжке тілесне ушкодження, незаконне позбавлення волі), кваліфікація настає за сукупністю злочинів — ст. 157 і статей 121 або 146. Обман передбачає перекручення певних відомостей з метою введення потерпілого в оману щодо обставин, пов'язаних з виборами, наприклад, щодо особистості кандидата в депутати, часу, місця проведення виборів тощо. Погроза — це залякування засто­суванням фізичного насильства як до потерпілої особи, так і до 'її близьких, знищенням їх майна, поширенням ганебних відомостей тощо. Підкуп являє собою передачу особі грошей, інших цінностей, надання будь-яких вигід, пільг майнового характеру як винагороду за зміну свого волевиявлення в участі у виборах або за відмову в такій участі.

Інший спосіб перешкоджання — це, наприклад, ненадання приміщення для зборів виборців або неповідомлення про зміну часу зустрічі з кандидатом, необгрунтована відмова депутату виступити на телебаченні зі своєю програмою тощо.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-ти років.

Частина 2 ст. 157 посилює відповідальність, якщо цей злочин вчинений за попередньою змовою групою осіб або членом виборчої комісії чи іншою службовою особою з використанням влади або службового становища.

Найнебезпечнішим відповідно до ч. З ст. 157 визнається пере­шкоджання, якщо воно реально вплинуло на результати голосуван­ня або виборів (наприклад, особа не була обрана до відповідного ор­гану влади).

У частинах 2 і 3 ст. 157 передбачена відповідальність спеціаль­них суб'єктів — члена виборчої комісії чи службової особи з вико­ристанням влади або службового становища.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 157 — обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на строк від двох до чотирьох років; за ч. 2 ст. 157 — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; за ч. З ст. 157 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років.

Неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів (ст. 158). Предметом цього злочину є передбачені законами про вибори ви­борчі документи: виборчі бюлетені (тобто документи, що дають ви­борцю право брати участь в голосуванні), списки виборців, протоко­ли підрахунку голосів, заяви кандидатів про згоду балотуватися протоколи результатів голосування тощо.

Об'єктивна сторона цього злочину може виявлятися у певних діях: 1) видачі членом виборчої комісії виборчого бюлетеня особі, яка не внесена до списку виборців або у видачі виборцю виборчих бюлетенів (виборчого бюлетеня) замість інших виборців (ч. 1 ст. 158); 2) вчиненні підлогу, тобто виготовленні виборчого доку­мента невстановленого зразка чи виготовлення у спосіб, не перед­бачений законом, внесенні до виборчого документа завідомо неправ­дивих відомостей чи будь-яка інша його підробка; 3) використанні завідомо підробленого виборчого документа, тобто пред'явленні його до виборчої комісії, органів влади, керуючих виборчою кампа­нією, відповідальних за її проведення (ч. 2 ст. 158); 4) завідомо неправильному підрахунку голосів, тобто умисному зменшенні або збільшенні кількості голосів, поданих за того чи іншого кандидата, або завідомо неправильному оголошенні результатів виборів, тобто оголошенні їх такими, що відбулися, або, навпаки, що не відбулися, оголошення вибраним кандидата, який насправді потрібної кількості голосів не набрав і навпаки (ч. З ст. 158).

Для закінченого злочину досить вчинити будь-яку з перерахова­них дій.

Суб'єктивна сторона цього злочину передбачає прямий умисел.

Суб'єктом незаконної видачі виборчого бюлетеня (ч. 1 ст. 158), а також завідомо неправильного підрахунку голосів або завідомо не­правильного оголошення результатів виборів (ч. З ст. 158) може бу­ти тільки член виборчої комісії; за ч. 2 ст. 158 суб'єкт — будь-яка особа, яка досягла 16-ти років.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 158 — обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 158 — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; за ч. З ст. 158 — позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи зай' матися певною діяльністю на строк до трьох років.

Порушення таємниці голосування (ст. 159). Об'єктивна сторона цього злочину виражається в порушенні таємниці голосу­вання, тобто спеціального порядку виборів, що забезпечує здійснен­ня громадянином свого виборчого права без втручання будь-яких осіб. Порушення може виражатися як в дії (наприклад, при­лаштування в кабіні спеціальних технічних засобів для спостере­ження за виборцями), так і в бездіяльності (наприклад, невстанов-лення закритих спеціальних кабін для особистого, у відсутності ін­ших осіб, заповнення бюлетенів; неопломбування урн тощо).

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є час вчинення зло­чину — це час проведення виборів.

Злочин вважається закінченим з моменту порушення таємниці голосування під час проведення виборів.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину спеціальний — член виборчої комісії або інша службова особа, яка використовує свою владу або службове стано­вище в зв'язку з проведенням голосування.

Покарання за злочин: за ст. 159 — штраф від п'ятисот до ти­сячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлен­ня волі на строк від одного до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Порушення законодавства про референдум (ст. 160). Стат­тя 69 Конституції України визначає референдум як одну з форм без­посередньої демократії. Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» референдум — це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і міс­цевого значення. При цьому рішення, прийняті всеукраїнським ре­ферендумом, мають вищу юридичну силу щодо інших законодавчих актів Верховної Ради України.

Предмет цього злочину — документи референдуму, тобто спис­ки громадян, які мають право брати участь в референдумі, бюлетені для голосування, протоколи про результати підрахунку голосів та інші документи.

Об'єктивна сторона цього злочину виражається в двох діях: у перешкоджанні вільному здійсненню громадянином права брати або не брати участь у референдумі, вести агітацію до дня проведення ре­ферендуму (ч. 1 ст. 160) або в підробленні документів референдуму, приписуванні, завідомо неправильному підрахунку голосів, пору­шенні таємниці голосування (ч. З ст. 160).

Зміст ознак перешкоджання участі у референдумі, порушення таємниці голосування аналогічний таким самим ознакам статей 157 і 159.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину: за ч. 1 — будь-яка особа, а за частинами 2 і З спеціальний — член комісії з проведення референдуму чи інша службова особа.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 160 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох ро­ків; за ч. 2 ст. 160 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до п'яти років; за ч. З ст. 160 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи до двох років, або позбавлення волі на строк від одного до п'яти років.

 

Злочини проти трудових прав громадян

Безпосереднім об'єктом цих злочинів є конституційні права гро­мадян у сфері трудових відносин. Зміст права на працю визначає ст. 43 Конституції України, вказуючи, що «кожний має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується». Тому пору­шення права на працю недопустиме, а найбільш небезпечні пору­шення цих прав тягнуть кримінальну відповідальність.

Перешкоджання законній діяльності професійних спі­лок, політичних партій, громадських організацій (ст. 170). Безпосереднім об'єктом цього злочину є законна діяльність проф­спілок, політичних партій, громадських організацій або їх органів. Диспозиція ст. 170 є бланкетною, тому при розв'язанні питання про кримінальну відповідальність слід звертатися до відповідних законів і підзаконних актів: розділу XVI Кодексу законів про працю Украї­ни¹ і Закону України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 р.².

Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами. — К.: Юрінком Інтер, 2000. - С. 86-91.Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 23. — Ст. 118.

Об'єктивна сторона злочину виражається в дії або бездіяль­ності, що перешкоджає здійсненню законної діяльності профспілок, політичних партій, громадських організацій або їх органів. Перешко­джання може виражатися в ігноруванні законних рішень проф­спілок або прийнятті рішень без згоди профспілкових органів, якщо така згода необхідна. Щодо політичних партій і громадських органі­зацій перешкоджання може полягати також в забороні провести партійні збори, різні заходи політичного, культурно-масового, іншо­го характеру. Треба мати на увазі, що перешкоджання повинно по­рушувати лише законну діяльність профспілок, партій, громадських організацій або їх органів.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення діяння, що перешкоджає законній діяльності зазначених організацій.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. Мотиви зло­чину можуть бути різні: особисті, помилково зрозумілі інтереси служби та ін., але на кваліфікацію злочину вони не впливають.

Суб'єктом злочину є, як правило, службова особа, хоч не ви­ключається й відповідальність будь-якої особи.

Покарання за злочин: за ст. 170 — виправні роботи на строк до двох років або позбавлення волі на строк до трьох років, з по­збавленням права обіймати певні посади чи займатися певною ді­яльністю на строк до трьох років.

Перешкоджання законній професійній діяльності журна­лістів (ст. 171). Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують законну професійну діяльність журна­лістів. Гарантією такої діяльності є закріплене в ст. 34 Конституції України право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Потерпілими від цього злочину є журналісти, тобто особи, які знаходяться в трудових або інших договірних відно­синах із засобами масової інформації та які здійснюють збір, редагу­вання і поширення матеріалів для певного засобу масової інфор­мації. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р.¹ під засобами масової інформації слід розуміти пе­ріодичні друковані видання (преса) — газети, журнали, бюлетені тощо; разові видання з визначеним тиражем, а також аудіовізуальні засоби: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

 

Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.

Об'єктивна сторона цього злочину виражається в діях, спря­мованих на перешкоджання законній професійній діяльності журна­лістів. Під перешкоджанням слід розуміти примушування журналіс­та до поширення або відмови від поширення інформації, прихованню правдивої інформації або до припинення журналістської діяльності. Примушування може бути поєднане із застосуванням психічного (погроз, залякування) або фізичного насильства до журналіста або його близьких. Під поширенням інформації слід розуміти будь-які способи її проголошення, опублікування і демонстрації в засобах ма­сової інформації. Злочин вважається закінченим з моменту вчинен­ня дій, спрямованих на перешкоджання законній професійній діяль­ності журналістів.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом.

Суб'єкт злочину: за ч. 1 — будь-яка особа, а за ч. 2 — службо­ва особа. У ч. 2 ст. 171 передбачена відповідальність за пересліду­вання журналіста за виконання професійних обов'язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою змовою. Переслідування за критику може виражатися в обмеженні прав і свобод журналіста, наприклад, незаконному звільненні з ро­боти, накладенні дисциплінарного стягнення, створенні різних пере­шкод при виконанні журналістської діяльності тощо.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 171 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 171 — штраф до двохсот неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян або обмеження волі на строк до п'яти років, або по­збавлення права обіймати певні посади на строк до трьох років.

Грубе порушення законодавства про працю (ст. 172). Дис­позиція цієї статті бланкетна, тому для з'ясування характеру пору­шення слід звертатися до відповідних норм Кодексу законів про пра­цю України. Це, наприклад, норми про право на відпустку (ст. 74), про нормування праці (статті 85—92); про оплату праці (статті 94— 117) та ін.

Частина 1 ст. 172 передбачає кримінальну відповідальність за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а та­кож інше грубе порушення законодавства про працю.

Об'єктивна сторона цього злочину передбачає встановлення, по-перше, порушення конкретної норми трудового законодавства; по-друге, доведеності грубого характеру цього порушення.

Поняття «грубе порушення» носить оціночний характер і в кож­ному конкретному випадку воно має встановлюватися виходячи з кількості потерпілих, тяжкості можливих наслідків, тривалості, сис­тематичності порушень, злісності мотивів тощо. Так, грубим пору­шенням буде вважатися систематичне порушення тривалості робо­чого часу, ненадання протягом тривалого часу відпустки, на яку має право працівник, ненадання передбачених законом пільг, компенса­цій, незаконне накладення матеріальної відповідальності тощо.

Суб'єктивна сторона цього злочину виражається в прямому умислі. При цьому незаконне звільнення передбачає як обов'язкову ознаку наявність особистих мотивів (наприклад помста за критику тощо). Інше грубе порушення законодавства про працю може здій­снюватися за будь-якими мотивами.

Суб'єкт злочину спеціальний — особа, на яку покладений обов'язок дотримання трудового законодавства: службові особи, на­ділені правом прийому та звільнення, керівники підприємств, уста­нов, організацій, власники, уповноважені ними особи, незалежно від форм власності.

Частина 2 ст. 172 встановлює відповідальність за ті самі дії, вчи­нені щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до 14-ти років або дитину-інваліда.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 172 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправні роботи на строк до двох років; за ч. 2 ст. 172— штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян або позбавлення права обіймати певні поса­ди чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або ви­правні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців.

Грубе порушення угоди про працю (ст. 173). Трудові відно­сини між наймачем і працівником регулюються не тільки законами, а й колективною угодою, а також індивідуальними договорами між наймачем (службовими особами підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності; окремими громадянами або уповно­важеними ними особами) і працівником.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається в грубому по­рушенні угоди про працю шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою (це, на- приклад, погроза звільненням, якщо працівник не погодиться вико­нувати роботу, не обумовлену угодою).

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину — наймач, тобто службова особа підприєм­ства, установи, організації, незалежно від форми власності, окремий громадянин або уповноважені ним особи.

Частина 2 ст. 173 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчи­нені стосовно громадянина, з яким укладена угода щодо його роботи за межами України.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 173 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або арешт на строк до шести місяців, або об­меження волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 173 — штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років.

Примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку (ст. 174). Конституція України передбачає право працівників на страйк для захисту своїх економічних і соціальних ін­тересів. Причому вказується, що «ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку» (ст. 44 Основного Закону).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про порядок вирішення ко­лективних трудових спорів (конфліктів)» під страйком розуміється «тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівника­ми (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) під­приємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту)». Як випливає із закону, участь у страйку має бути добровільною. Кримінальний закон охороняє це право працівників на вільне волевиявлення.

Відповідно до цього, об'єктивна сторона злочину, передбачено­го ст. 174, виражається в двох діях: а) примушуванні до участі у страйку; б) перешкоджанні участі у страйку.